Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №752/7215/25 — Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/7215/25

Провадження №: 2-а/752/36/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Митрофанової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (участі) учасників справи адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови від 18.03.2025 АД № 466, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000,00 грн.

В обґрунтування позову позивач вказує на те, що оскаржувана постанова прийнята за неповного з`ясування обставин справи, за відсутності належних і допустимих доказів вчинення ним адміністративного правопорушення та з порушенням порядку притягнення до адміністративної відповідальності. Зазначає, що повістки про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_1 не отримував, про необхідність прибуття у визначені дату та час повідомлений не був, а повідомлення від АТ «Укрпошта» про надходження відповідного поштового відправлення йому не надходили. Стверджує, що повістка не направлялася ані за адресою його зареєстрованого місця проживання, ані за фактичною адресою, повідомленою під час уточнення облікових даних, а докази її вручення чи повернення з відміткою, яка підтверджувала б належне оповіщення, відсутні. Позивач наголошує, що уточнював свої облікові дані 20.05.2024 та 10.02.2025, зокрема через застосунок «Резерв+» повідомив номер телефону та фактичну адресу проживання. У зв`язку із цим вважає необґрунтованим виклик для уточнення даних, оскільки відповідач не зазначив, які саме відомості залишалися неоновленими та потребували уточнення. Також посилається на недотримання порядку формування і направлення повістки та стверджує, що виклик з наведеною метою не відповідав підставам, визначеним положеннями статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», на які послався відповідач. Окремо звертає увагу на те, що у протоколі про адміністративне правопорушення не зазначено місця та часу його вчинення, не конкретизовано порушеного правила військового обліку та не долучено документів на підтвердження правопорушення. Відповідач належним чином не визначив зміст інкримінованого діяння та конкретні приписи законодавства, які він порушив, а порушення вимог статті 17 Закону України «Про оборону України», на яку міститься посилання в постанові, під час розгляду справи не встановлювалося. Крім того, позивач стверджує, що під час складання протоколу йому не роз`яснено прав, передбачених статтею 268 КУпАП та статтею 63 Конституції України, не надано можливості ознайомитися зі змістом протоколу, підписати його, подати пояснення та зауваження. Зазначає, що справу розглянуто за його відсутності, зміст постанови та порядок її оскарження не роз`яснено, про результати розгляду справи належним чином не повідомлено, що, на його переконання, порушило право на захист. Щодо сплати штрафу позивач пояснює, що здійснив її виключно з метою зняття з розшуку, оскільки працівник, який працював із системою «Оберіг», повідомив про необхідність такої сплати. Наголошує, що сплата штрафу не свідчить про визнання ним вини та не звільняє відповідача від обов`язку довести правомірність притягнення до адміністративної відповідальності. Посилаючись на презумпцію невинуватості та відсутність доказів події і складу правопорушення, вважає наявними підстави для скасування постанови, закриття справи про адміністративне правопорушення та повернення сплаченого штрафу в розмірі 17 000, 00 грн і комісії в розмірі 100, 00 грн. Вимогу про відшкодування моральної шкоди в розмірі 17 100, 00 грн позивач обґрунтовує тим, що неправомірне притягнення до адміністративної відповідальності спричинило психологічне напруження, негативні емоції та душевні переживання, порушило звичний спосіб життя й зумовило необхідність витрачати час та зусилля на підготовку позову, звернення до державних органів і захист своїх прав. Заявлений розмір відшкодування вважає мінімальною та справедливою компенсацією за перенесені страждання.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.03.2025 справу передано на розгляд головуючого судді Митрофанової А.О.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 01.04.2025 відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відзив на позовну заяву не надходив.

Клопотань від позивача та відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надійшло.

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження обставин в їх сукупності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є військовозобов`язаним та перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За відомостями, викладеними в позовній заяві, позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , а фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Водночас у протоколі про адміністративне правопорушення та оскаржуваній постанові у графі щодо задекларованого / зареєстрованого місця проживання (перебування) зазначено адресу: АДРЕСА_2 .

За поясненнями позивача, він уточнював свої військово-облікові дані 20.05.2024 та 10.02.2025. Зокрема, під час оновлення відомостей через застосунок «Резерв+» повідомив номер мобільного телефону та адресу фактичного проживання.

13.03.2025 начальником адміністративного відділення ІНФОРМАЦІЯ_1 старшим лейтенантом ОСОБА_2 складено стосовно ОСОБА_1 протокол № 466 про адміністративне правопорушення.

У протоколі зазначено, що 13.03.2025 о 18 годині 51 хвилині встановлено нез`явлення ОСОБА_1 за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці/розпорядженні/виклику. Такі дії визначено як порушення вимог статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відповідальність за яке передбачена частиною третьою статті 210-1 КУпАП.

При цьому в описі правопорушення не наведено номера та дати повістки, конкретних дати, часу й місця, визначених для прибуття позивача, а також відомостей про спосіб його оповіщення. Графи щодо попереднього притягнення до адміністративної відповідальності та свідків правопорушення не заповнені.

На звороті протоколу міститься друкований текст про роз`яснення ОСОБА_1 змісту статті 63 Конституції України, прав та обов`язків, передбачених статтею 268 КУпАП, а також про повідомлення його, що розгляд справи відбудеться 18.03.2025 о 15 годині 45 хвилин. Місця розгляду справи в цьому повідомленні не зазначено.

Графи для пояснень і зауважень позивача та переліку доданих до протоколу документів залишені незаповненими. Підписи свідків у графах щодо відмови від надання пояснень, підписання протоколу або отримання його другого примірника відсутні. Біля рядків, призначених для підпису особи про роз`яснення прав та отримання другого примірника протоколу, на наданій копії проставлені графічні позначки у вигляді галочок.

Позивач стверджує, що зміст протоколу йому не зачитували, процесуальних прав не роз`яснювали, можливості підписати протокол, надати пояснення та зауваження не забезпечили. Також зазначає, що повістки про виклик до територіального центру не отримував, повідомлення від поштового оператора про її надходження йому не надходили, а про необхідність з`явитися у визначені дату та час він не знав.

Згідно з військово-обліковим документом, сформованим у застосунку «Резерв+» 16 березня 2025 року о 13 годині 06 хвилин, ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 , має військове звання молодшого лейтенанта та військово-облікову спеціальність 850300 - «Юрисконсультська робота». У документі відображено відомості про визнання позивача придатним за постановою військово-лікарської комісії від 03.04.2013.

У зазначеному документі адресою проживання позивача вказано: АДРЕСА_2 , а також наведено його номер телефону та адресу електронної пошти. Датою уточнення даних зазначено 16.03.2025, поряд із чим міститься відмітка «Дані уточнено вчасно».

Крім того, військово-обліковий документ містить відомості про відстрочку до 08.05.2025 із зазначенням її типу: «п. 1 ч. 3 ст. 23». Водночас у ньому наявна відмітка «Порушення правил військового обліку».

18.03.2025 о 15 годині 45 хвилин тимчасово виконуючою обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 майором ОСОБА_3 винесено постанову АД № 466, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000, 00 грн.

Зі змісту постанови вбачається, що підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності визначено його нез`явлення за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці/розпорядженні/виклику, що встановлено 13.03.2025 о 18 годині 51 хвилині. У постанові наведено посилання на порушення статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», однак не зазначено реквізитів відповідної повістки, визначених нею дати та часу прибуття, способу і дати її вручення або інших обставин оповіщення позивача.

На звороті постанови міститься друкований запис про отримання її копії 18.03.2025 о 15 годині 45 хвилин. Біля рядка для підпису особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, проставлено графічну позначку у вигляді галочки.

За поясненнями позивача, розгляд справи про адміністративне правопорушення відбувся без його участі, зміст постанови йому не зачитували, про результати розгляду справи та право на оскарження постанови не повідомляли, поставити підпис про отримання її примірника не пропонували.

Позивач зазначає, що сплатив накладений штраф після повідомлення працівника, який працював із системою «Оберіг», про необхідність такої сплати для зняття його з розшуку. За його твердженням, після здійснення платежу відомості про розшук було знято. При цьому позивач наголошує, що сплата штрафу була зумовлена саме цією обставиною та не означала визнання ним вини у вчиненні адміністративного правопорушення.

Не погоджуючись із постановою від 18.03.2025 АД № 466, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом. Позовну заяву датовано 24 березня 2025 року.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Додержання законності при застосуванні адміністративного стягнення передбачає не лише наявність у відповідної посадової особи повноважень на розгляд справи, а й установлення фактичних підстав відповідальності та забезпечення процесуальних прав особи.

Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна дія чи бездіяльність, за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе за умови встановлення та належного підтвердження всіх необхідних ознак складу відповідного правопорушення.

Частиною третьою статті 210-1 КУпАП передбачено, зокрема, відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період.

Диспозиція зазначеної норми є бланкетною, тому її застосування потребує встановлення конкретного обов`язку, покладеного на особу відповідним законодавством, фактичних передумов його виникнення та дій або бездіяльності, у яких полягало його невиконання. Загального посилання на порушення законодавства про мобілізацію без з`ясування цих обставин недостатньо для притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено обов`язок громадян з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці.

Порядок оповіщення військовозобов`язаних та резервістів визначено Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560. Пунктом 41 цього Порядку передбачено способи підтвердження оповіщення особи про виклик, зокрема в разі особистого вручення повістки та її направлення засобами поштового зв`язку.

Таким чином, вирішуючи питання про відповідальність за нез`явлення за викликом, уповноважена посадова особа повинна встановити, якою саме повісткою особу викликано, на які дату, час та місце призначено її прибуття, чи була вона належним чином оповіщена про виклик, а також чи не існувало поважних причин неприбуття.

При цьому особисте отримання повістки не є єдиним передбаченим законодавством способом підтвердження оповіщення. Однак застосування будь-якого іншого передбаченого способу також потребує доказів настання відповідних обставин і не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом статей 245 та 280 КУпАП під час розгляду справи уповноважена посадова особа зобов`язана всебічно, повно й об`єктивно з`ясувати її обставини, встановити, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтями 251 та 252 КУпАП передбачено встановлення обставин адміністративного правопорушення на підставі фактичних даних, отриманих із визначених законом джерел, та оцінку цих даних у сукупності. Протокол про адміністративне правопорушення є одним із джерел доказів, однак не має наперед установленої доказової сили та підлягає перевірці нарівні з іншими матеріалами.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України обов`язок доказування правомірності рішення суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача. Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Зі змісту оскаржуваної постанови від 18.03.2025 АД № 466 вбачається, що ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за нез`явлення за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці/розпорядженні/виклику.

Отже, предметом доказування у цій справі є обставини конкретного виклику позивача, належного доведення до його відома необхідності прибуття та невиконання ним відповідного обов`язку.

Проте ані протокол від 13.03.2025 № 466, ані оскаржувана постанова не містять номера та дати повістки, відомостей про визначені нею дату, час і місце прибуття позивача, а також про спосіб та дату його оповіщення.

Наведена в цих документах дата (13 березня 2025 року о 18 годині 51 хвилині) зазначена як момент установлення правопорушення. Саме по собі таке формулювання не дозволяє ототожнити цей момент із визначеним у повістці строком прибуття позивача та не підтверджує факту пропуску ним відповідного строку.

У матеріалах справи відсутні докази направлення та отримання позивачем повістки. Також не наведено підтверджених фактичних даних, які дозволяли б установити належне оповіщення позивача в інший передбачений законодавством спосіб.

Зокрема, відсутність доказів особистого вручення повістки не компенсується доказами її поштового направлення та відповідними відомостями поштового оператора. Суду не надано документів, за якими можливо було б перевірити адресу направлення, зміст відправлення, результати його доставки або наявність передбачених законодавством відміток, з якими пов`язується належне оповіщення особи.

Позивач заперечує отримання повістки та обізнаність про необхідність прибуття у визначені дату і час. За таких обставин саме відповідач повинен був підтвердити фактичні підстави висновку про невиконання позивачем належним чином доведеного до його відома виклику.

Суд враховує, що протокол і постанова містять однакове загальне формулювання правопорушення, однак повторення цього формулювання у двох документах не є самостійним підтвердженням обставин направлення чи вручення повістки. Протокол фіксує висунуте особі обвинувачення, а постанова - результат його розгляду, проте за наведених обставин їх зміст не усуває відсутності фактичних даних про конкретний виклик та належне оповіщення.

У постанові від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а Верховний Суд наголосив, що обов`язок доведення правомірності притягнення до адміністративної відповідальності покладається на суб`єкта владних повноважень, а сумніви щодо події правопорушення та винності особи тлумачаться на її користь. Недоведеність події та вини не може бути підставою для збереження адміністративного стягнення. Постанова Верховного Суду.

У цій справі недостатність доказів стосується обставин, які безпосередньо визначають наявність інкримінованого правопорушення. Без установлення конкретного виклику та належного оповіщення неможливо дійти обґрунтованого висновку про винне невиконання позивачем обов`язку з`явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Суд не може усунути зазначені недоліки шляхом припущень про існування повістки, її зміст, спосіб вручення чи строк прибуття. Так само на позивача не може бути покладено обов`язок доводити негативний факт - неотримання повістки, направлення або вручення якої відповідачем не підтверджено.

Окремо суд оцінює доводи щодо дотримання права позивача на участь у розгляді справи про адміністративне правопорушення.

Стаття 268 КУпАП гарантує особі право ознайомлюватися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання та користуватися правничою допомогою. За загальним правилом справа розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а розгляд за її відсутності допускається за наявності даних про своєчасне повідомлення про місце і час розгляду та за відсутності клопотання про його відкладення.

На звороті протоколу № 466 міститься друкований текст про роз`яснення процесуальних прав і повідомлення про розгляд справи 18.03.2025 о 15 годині 45 хвилин. Водночас наявність відповідного тексту в документі сама собою не є достатнім підтвердженням доведення цієї інформації до відома позивача.

Біля рядків, призначених для підпису особи, на наданій копії містяться графічні позначки. Суд не робить висновку про їх належність чи неналежність позивачу виключно з огляду на зовнішній вигляд. Водночас за відсутності інших підтверджувальних даних такі позначки не усувають необхідності перевірки доводів позивача про ненадання йому можливості ознайомитися з протоколом, надати пояснення та взяти участь у розгляді справи.

При цьому повідомлення про розгляд справи про адміністративне правопорушення та оповіщення про первинний виклик до територіального центру є різними за змістом і правовим значенням обставинами. Навіть підтвердження повідомлення про розгляд справи 18 березня 2025 року не доводило б отримання позивачем попереднього виклику, неявку за яким поставлено йому у вину.

Тому незалежно від оцінки зазначених графічних позначок відсутність доказів первинного виклику та належного оповіщення залишається самостійною і визначальною підставою для висновку про недоведеність правопорушення.

Щодо посилань позивача на своєчасне уточнення військово-облікових даних суд зазначає, що наданий військово-обліковий документ містить відмітку «Дані уточнено вчасно», адресу проживання та контактні відомості позивача. Водночас датою уточнення даних у цьому документі зазначено 16.03.2025, тоді як у позові наведено також інші дати їх оновлення.

Саме по собі уточнення військово-облікових даних не виключає виникнення обов`язку прибути за іншим належним викликом. Однак ця обставина не звільняє відповідача від доведення конкретного порушення, зазначеного в оскаржуваній постанові. Суд не підміняє оцінку доказів такого порушення з`ясуванням того, чи існувала загалом потреба в додатковому уточненні даних позивача.

Так само наявність у військово-обліковому документі відомостей про відстрочку не становить самостійної підстави для висновку про відсутність будь-яких військово-облікових обов`язків. Водночас відмітка «Порушення правил військового обліку» лише відображає внесення відповідної інформації до реєстру та не замінює доказів діяння, за яке особу притягнуто до адміністративної відповідальності.

Доводи позивача щодо необґрунтованого посилання на статтю 17 Закону України «Про оборону України» суд не покладає в основу рішення, оскільки надана копія оскаржуваної постанови містить посилання на статтю 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а не на зазначену позивачем норму.

Стосовно сплати штрафу суд зазначає, що виконання постанови про накладення адміністративного стягнення саме собою не підтверджує правомірності такої постанови, не позбавляє особу права на її оскарження та не усуває обов`язку відповідача довести наявність складу правопорушення.

У постанові від 22.07.2019 у справі № 757/2757/16-а Верховний Суд відхилив висновок про те, що підпис особи на постанові та сплата штрафу означають її згоду з учиненням адміністративного правопорушення. Постанова Верховного Суду.

Отже, незалежно від мотивів здійснення позивачем платежу сплата штрафу не може компенсувати відсутність доказів направлення та вручення повістки. Пояснення позивача про сплату коштів для зняття з розшуку враховуються як його позиція щодо причин виконання постанови, однак висновок про її протиправність не залежить від доведеності цих пояснень.

Таким чином, досліджені матеріали не підтверджують сукупності обставин, необхідних для висновку про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП. Відповідач не довів виникнення у позивача обов`язку прибути за конкретним викликом у визначені дату, час і місце та винного невиконання цього обов`язку.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності суд вправі скасувати відповідне рішення і закрити справу про адміністративне правопорушення.

У цьому випадку підставою для застосування зазначеного способу захисту є недоведеність необхідних ознак складу інкримінованого правопорушення. За таких обставин постанова від 18.03.2025 АД № 466 підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 - закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП.

Щодо вимоги про повернення сплаченого штрафу в розмірі 17 000,0 0 грн суд зазначає таке.

Статтею 296 КУпАП передбачено, що скасування постанови із закриттям справи про адміністративне правопорушення тягне за собою повернення стягнених грошових сум. Водночас необхідно розмежовувати виникнення права на повернення коштів унаслідок скасування постанови та порядок реалізації цього права.

У постанові від 22.07.2019 у справі № 757/2757/16-а Верховний Суд, вирішуючи вимогу про стягнення сплаченого штрафу, вказав на окремий порядок повернення коштів, зарахованих до бюджету, та відмовив у задоволенні відповідної вимоги в межах спору про скасування постанови.

З огляду на зазначене скасування оскаржуваної постанови із закриттям справи створює правову підставу для повернення сплаченого штрафу в установленому порядку, проте не зумовлює його безпосереднього стягнення з відповідача на зазначений у позові банківський рахунок. Відтак вимога про повернення 17 000, 00 грн у заявлений спосіб задоволенню не підлягає. Це не позбавляє позивача права реалізувати наслідки скасування постанови, передбачені статтею 296 КУпАП.

Заявлена до повернення комісія в розмірі 100, 00 грн не входить до суми адміністративного стягнення, визначеної оскаржуваною постановою. Тому положення про повернення штрафу не можуть бути автоматично застосовані до такого платежу.

Оцінюючи вимогу про відшкодування моральної шкоди в розмірі 17 100,00 грн, суд виходить із такого.

Стаття 56 Конституції України гарантує право на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади та їх посадових осіб під час здійснення повноважень.

За змістом статей 23, 1173 та 1174 ЦК України відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями органу державної влади або його посадової особи, не залежить від доведення їх вини. Водночас це не звільняє позивача від необхідності обґрунтувати наявність самої шкоди та причинного зв`язку між нею і відповідним рішенням.

У постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17 Верховний Суд зазначив, що не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які становлять моральну шкоду. Суд повинен оцінити конкретні наслідки порушення, їх інтенсивність і тривалість, причинний зв`язок та співмірність компенсації. Позивач має пояснити, які саме дії спричинили страждання та яку шкоду заподіяли. Постанова Верховного Суду.

У цій справі позивач посилається на психологічне напруження, негативні емоції, порушення звичного способу життя та необхідність витрачати час на підготовку позову й звернення до державних органів. Однак ці твердження викладені переважно в загальній формі, без достатньої конкретизації тривалості та інтенсивності переживань, змін у повсякденному житті та інших наслідків, які дозволяли б оцінити характер заподіяної шкоди.

Наведене в позові посилання на страждання внаслідок незаконного призову не підтверджує цю вимогу, оскільки факту призову позивача на військову службу в межах установлених у цій справі обставин не встановлено.

Також позивач не навів переконливого обґрунтування розміру компенсації саме в сумі 17 100, 00 грн. Визначення її на рівні суми штрафу та комісії саме собою не характеризує глибини душевних страждань і не підтверджує співмірності заявленого відшкодування.

Суд не пов`язує можливість відшкодування моральної шкоди виключно з наявністю медичних документів або погіршенням здоров`я. Проте й за відсутності таких наслідків конкретні обставини справи повинні давати підстави для встановлення факту моральної шкоди та її причинного зв`язку з оскаржуваним рішенням.

Саме скасування постанови через недоведеність правопорушення не звільняє суд від окремої оцінки цих обставин. За наявного обґрунтування загальні твердження позивача не є достатніми для встановлення заявленої моральної шкоди, у зв`язку із чим відповідна позовна вимога задоволенню не підлягає.

Отже, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову шляхом скасування постанови від 18.03.2025 АД № 466 та закриття справи про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 . У задоволенні вимог про повернення штрафу в заявлений спосіб, компенсації комісії та відшкодування моральної шкоди належить відмовити.

Керуючись ст. ст. 72, 77, 241-246, 286 КАС України, ст.ст. 7, 122, 251, 265-2, 268, 283-284, 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд

У Х В А Л И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови, повернення коштів і відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову тимчасово виконуючої обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 від 18.03.2025 АД № 466, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000, 00 грн.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 247 цього Кодексу у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 605, 60 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя А.О. Митрофанова