Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №186/1363/26 — Личаківський районний суд м. Львова

Справа № 186/1363/26

Провадження № 2/463/2704/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м.Львів

Личаківський районний суд м.Львова в складі:

головуючого-судді – Яворського С.Й.,

з участю секретаря судового засідання – Станько Р.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

позивач звернувся до Шахтарського міського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором №2767286 від 10.02.2024 року у розмірі 11 799,95 гривень.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 10.02.2024 року між ТзОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та відповідачем укладено договір позики №2767286, відповідно до якого відповідач отримав кредит та зобов`язався його повернути в порядку та строки, визначені договором. Згідно умов кредитного договору сума кредиту складає 12 050,0 гривень, строк кредиту 30 днів, розмір відсотків 2,5% в день. Зазначає, що ТзОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» свої зобов`язання перед відповідачем за кредитним договором виконало та надало кредит у розмірі 12 050,0 гривень, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку. Водночас, відповідач свої зобов`язання перед кредитором щодо повернення кредиту не виконав. В подальшому, 25.02.2026 року між ТзОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та позивачем укладено Договір факторингу №25/02/26, згідно умов якого право грошової вимоги до відповідача за договором позики №2767286 від 10.02.2024 року перейшло до ТзОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ». Розмір заборгованості за цим кредитним договором становить 11 799,95 гривень. Як новий кредитор у зобов`язанні дану суму просить стягнути у примусовому порядку.

Ухвалою Шахтарського міського суду Дніпропетровської області від 30.06.2026 року, справу передано за підсудністю на розгляд Личаківського районного суду м.Львова.

Матеріали справи поступили до суду 03.08.2026 року та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду такої було визначено суддю Яворського С.Й.

Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 10.08.2026 року, прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі та призначено таку до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Визначено строк та черговість подання заяв по суті справи.

Правом на подання відзиву відповідач не скористався.

Оскільки справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до вимог частини третьої статті 279 ЦПК України суд не проводив підготовчого засідання.

Представник позивача в судове засідання не з`явилася, належним чином була повідомлена про час та місце розгляду справи. Разом з тим, подала клопотання про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги підтримує повністю, просить суд позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку. Разом з тим, 22.09.2026 року подав суду заяву про розгляд справи без його участі, проти задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості не заперечує, водночас просить суд зменшити витрати на правову допомогу та розстрочити виконання рішення Личаківського районного суду м.Львова на п`ять місяців.

Враховуючи те, що сторони у судове засідання не з`явились, подавши заяви про розгляд справи без їхньої участі, у відповідності до вимог ст.223 ЦПК України, суд постановив провести розгляд справи у відсутності сторін, ухваливши рішення.

Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оскільки учасники процесу в судове засідання не з`явилися, фіксування судового процесу 22.09.2026 року за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог статті 264 ЦПК України, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 10.02.2024 року між ТзОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір надання коштів у кредит №2767286 від 10.02.2024 року, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 12 050,0 гривень, на строк 30 днів та сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,5% в день.

ТзОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» перерахувало відповідачу кошти в сумі 12 050,0 гривень згідно договору позики №2767286 від 10.02.2024 року, що підтверджується довідкою ТзОВ «ФК «ФІНЕКСПРЕС» від 29.04.2026 року про успішність транзакції (платіжної операції), платіжною інструкцією від 10.02.2024 року та випискою по рахунку відповідача АТ «Приват Банк».

Обставини укладення даного кредитного договору та отримання грошових коштів, відповідачем не оспорюються та фактично визнаються.

25 жовтня 2026 року між ТзОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТзОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» укладено договір факторингу №25/02/26, згідно з умовами якого клієнт відступив фактору права грошової вимоги за кредитним договором №2767286 від 10.02.2024 року.

Згідно розрахунку заборгованості за договором позики №2767286 від 10.02.2024 року, розмір заборгованості за цим кредитним договором становить 11 799,95 гривень який складається із заборгованості за основною сумою боргу.

Обставини укладення даного кредитного договору та отримання грошових коштів, відповідачем не оспорюються також.

З метою стягнення зазначених коштів в примусовому порядку позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

У таких випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Згідно зі статтею 1080 ЦК України презюмується дійсність договору факторингу незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

За правилом статті 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Таким чином, як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду під час розгляду справи № 2-127/11 (постанова від 01.02.2018 року) за змістом наведених положень закону заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов`язку виконати зобов`язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов`язання на рахунок первинного кредитора.

Докази, на підставі яких до позивача перейшло право вимоги не оспорюються і з огляду на презумпцію правомірності правочинів, на підставі яких до позивача перейшло право вимоги до відповідача, він вправі пред`являти відповідну вимогу про стягнення коштів. В свою чергу, такі обставини сторонами не оспорюються.

Порядок укладання договорів в електронній формі передбачений Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».

Зокрема, у ст.13 Закону України «Про споживче кредитування» зазначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Цим же законом визначені особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі яка розглядається кредитний договор №2767286 від 10.02.2024 року, укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового ідентифікатора, про що зазначено в Розділі 5 таких, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Водночас, обставини факту укладення договору позики кредитним договором №2767286 від 10.02.2024 року в електронному виді та накладення на нього електронного підпису відповідачем не оспорюються та фактично визнаються.

Крім того, за змістом частини першої статті 1047, частини першої статті 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

При цьому, відповідно частини першої статті 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Тобто, письмова форма договору внаслідок його реального характеру є підтвердженням отримання грошових коштів і саме на позичальника закон покладає обов`язок доказування протилежного.

Проте, як і в попередньому випадку відповідач не заперечує та фактично визнає отримання ним грошових коштів за спірним кредитним договорам.

Згідно з пунктом 1 частини другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Визначення поняття «зобов`язання» міститься у частині першій статті 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 року у справі № 355/385/17 зазначено, що в статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Таким чином, обов`язок щодо повернення коштів за кредитним договором має абсолютний характер і його невиконання можливо виключно у визначених законом випадках.

Отже, зважаючи на встановлену статтею 204 ЦК України і не спростовану при вирішенні цієї справи презумпцію правомірності укладених між сторонами кредитних договорів такі договори у розумінні статей 11, 509 ЦК України є належною підставою для виникнення та існування обумовлених ними прав і обов`язків сторін.

Доказів виконання умов кредитних договорів та повернення коштів відповідач не надав, що в загальному, свідчить про обґрунтованість позовних вимог.

Так, відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Таким чином, відповідач ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед позивачем за договором позики №2767286 від 10.02.2024 року у розмірі 11 799,95 гривень, яка підлягає стягненню у примусовому порядку.

Щодо клопотання відповідача про розстрочку рішення суду то суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 267 ЦПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Відповідно до ст.435 ЦПК України, за заявою сторони, суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом) встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Відповідно до п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 року №14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», при вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення суду потрібно мати на увазі, що їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім`ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Отже, відстрочення або розстрочення виконання рішення суду може бути надане у виняткових випадках, що обумовлюють об`єктивні ускладнення при виконанні судового рішення, наявність яких робить його виконання неможливим, які суд визначає, виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення.

Зазначена процесуальна норма пов`язує можливість відстрочення виконання рішення у «виняткових випадках» за умови доведення заявником існування конкретних обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять це неможливим у певний строк. Вказаний інститут призначений для захисту інтересів боржника. При цьому, державний виконавець за власною ініціативою чи за заявою сторін, а також самі сторони, мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання. Таким чином, розстрочка, відстрочка виконання рішення суду може бути надана у виняткових випадках, що обумовлюють об`єктивні ускладнення при виконанні судового рішення або наявність яких робить його виконання неможливим, за умови надання достатніх доказів існування таких обставин стороною, яка звернулася до суду із відповідною заявою.

З`ясувавши обставини справи, враховуючи ступінь вини відповідача у невиконанні зобов`язання, а також із врахуваням стану здоров`я відповідача, наявності у нього II групи інвалідності та скрутного матеріального становища, вважаю, що клопотання про розстрочку виконання рішення суду слід задовольнити, а саме, на строк 5 місяців, що є достатнім строком для виконання судового рішення.

Позивач у зв`язку із захистом своїх прав поніс судові витрати, які складаються з наступного: судового збору при поданні позовної заяви у розмірі 2 662,40 гривень та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4 500,0 гривень.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд керується наступним.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Згідно зі ст.137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За змістом ч.ч.2, 3 ст.137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.ч.4-6 цієї статті, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як встановлено судом, між позивачем ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» та адвокатом Ткаченко Юлією Олегівною укладено договір № 25-08/25/ФП від 25.08.2025 року про надання правничої допомоги, відповідно до умов якого адвокат бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а клієнт зобов`язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені сторонами.

У Розділі № 4 Договору, сторони погодили послуги та їх вартість. За послуги надані адвокатом клієнт протягом 10 календарних днів з моменту підписання Акту про приймання-передачі правничої допомоги та отримання від адвоката відповідного рахунку сплачує винагороду на підставі підписаного сторонами Акту шляхом безготівкового перерахування клієнтом на поточний рахунок адвоката, в казаний цьому Договорі (п.4.2 Договору).

Розмір винагороди адвоката не включає витрати по оплаті судового збору, авансового внеску у виконавчому провадженні та інші обов`язкові платежі, передбачені законодавство України, які клієнт сплачує самостійно (п.4.3 Договору).

Сторони погодили, що надання адвокатом правничої допомоги, згідно умов цього договору засвідчується Актом приймання-передачі надання правничої допомоги, згідно форми узгодженої сторонами у Додатку № 1 до цього договору (п.4.4. Договору).

Відповідно до Витягу з Акту №9ФП приймання-передачі наданої правничої допомоги, вбачається, що правова допомога полягала у правовому аналізі обставин спірних правовідносин, вивчення правових позицій, збору документів та доказів, вартістю 500,0 гривень; підготовка та складення позовної заяви, вартістю 4000,0 гривень.

Зазначені вище докази в матеріалах справи свідчать про реальність надання ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» - адвокатом правничої допомоги в рамках укладеного між ними договору.

Одночасно суд зауважує, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат, враховано те, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову; взято до уваги критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, предмету спору та фінансового стану обох сторін.

В постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 вказано, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відтак, із урахуванням складності справи, яка віднесена до категорії малозначних справ, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи (вивченням документів, складання позовної заяви та подання такої до суду), значимості таких дій у справі, виходячи з її конкретних обставин, суд вважає, що підготовка цієї справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи адвоката, зазначені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 500,0 гривень є завищеними, належним чином не обґрунтованими, що суперечить принципу співмірності розподілу судових витрат.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням складності справи, обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часу витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), суд вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3 000,0 гривень відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг.

Разом з тим, відповідно до правової позиції ВСУ від 01.03.2017 року у справі №703/686/15-ц з відповідача який є інвалідом ІІ групи, судовий збір не стягується навіть у разі, якщо рішення ухвалено не на його користь.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується ч.6 статті 141 ЦПК України, зокрема якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору.

Судом встановлено, що відповідно до посвідчення Серії НОМЕР_1 від 04.08.2025 року ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи. Термін дії посвідчення до 01.06.2027 року.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,0 гривень, а судові витрати понесені позивачем зі сплати судового збору слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст.ст.10, 18, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 274 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» заборгованість за договором позики №2767286 від 10.02.2024 року у розмірі 11 799,95 гривень (одинадцять тисяч сімсот дев`яносто дев`ять гривень 95 копійок).

Стягнути з Держави за рахунок коштів Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 662,40 гривень, сплаченого за подання до суду позову згідно платіжної інструкції АТ «ОТП Банк» №850022850.1 від 22.06.2026 року .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,0 гривень.

Розстрочити виконання рішення Личаківського районного суду м.Львова 22.09.2026 року у справі №186/1363/26 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» заборгованість за договором позики №2767286 від 10.02.2024 року у розмірі 11 799,95 гривень на 5 (п`ять) місяців зі сплатою коштів рівними частинами в сумі 2 359,99 гривень щомісячно, з моменту постановлення рішення суду до повного погашення заборгованості.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ», місцезнаходження: 08205, Київська область, м.Ірпінь, вул.Садова,31/33, код ЄДРПОУ 43311346.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , останнє відоме місце проживання як внутрішньо-переміщеної особи: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .

Суддя Яворський С.Й.