Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №287/1239/22 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №287/1239/22 Головуючий у 1-й інст. Нижник Г.П.

Доповідач Панкеєва В. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Панкеєвої В.А.,

суддів Григорусь Н.Й.,

Галацевич О.М.,

розглянувши у спрощеному письмовому провадженні без повідомлення учасників справи у м. Житомирі цивільну справу №287/1239/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої великій рогатій худобі,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Олевського районного суду Житомирської області від 27 квітня 2026 року,

встановив:

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, який мотивував тим, що між жителями с.Білокоровичі Коростенського району існує усталена усна домовленість щодо спільного почергового випасу належної їм великої рогатої худоби в одній череді.

10 травня 2022 року відповідач ОСОБА_2 здійснював випас череди, під час якого належна йому корова стрибнула на корову позивача, внаслідок чого остання травмувала праву задню кінцівку. За результатами ветеринарного огляду у належної позивачу корови діагностовано перелом зовнішнього кута крила клубової кістки тазового пояса, який лікуванню не підлягає, у зв`язку з чим рекомендовано здати тварину на забій.

Позивач звертався до відповідача з вимогою відшкодувати завдану шкоду, однак відповідач відмовився це зробити.

Посилаючись на те, що відповідно до усталеної домовленості між власниками худоби на відповідача як особу, яка у цей день здійснювала випас череди, покладався обов`язок забезпечити належний нагляд за худобою та її збереження, позивач вважав, що внаслідок неналежного виконання відповідачем цього обов`язку йому завдано майнової шкоди.

З огляду на викладене просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 24 663,00 грн на відшкодування майнової шкоди, а також понесені судові витрати у розмірі 992,40 грн.

Рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 27 квітня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував положення статті 1166 ЦК України, безпідставно поклавши на позивача обов`язок доведення вини відповідача. Вказує, що ним доведено факт передачі корови на випас у задовільному стані, її повернення з пасовища травмованою, а також наявність у тварини перелому тазового пояса.

Водночас відповідач, який у день події здійснював випас череди, не надав доказів відсутності своєї вини та належного виконання обов`язку щодо нагляду за худобою.

На думку апелянта, суд першої інстанції також неправильно оцінив показання свідків, надавши значення відомостям про стан корови задовго до спірної події та не врахувавши показань осіб, які бачили тварину безпосередньо в день її передачі на випас і після повернення з пасовища, а також пояснень ветеринарного лікаря щодо характеру та часу виникнення травми.

З огляду на викладене вважає, що висновки суду першої інстанції про недоведеність вини відповідача та причинного зв`язку між його діями (бездіяльністю) і завданою шкодою не відповідають обставинам справи, а оскаржуване рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 18 червня 2026 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України (частина 1 статті 368 ЦПК України).

Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

08 липня 2026 року від відповідача ОСОБА_2 до суду надійшло звернення (заперечення), у якому він просить відмовити в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 у повному обсязі.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що твердження позивача про настання події 10 червня 2022 року не відповідають дійсності, оскільки зазначений інцидент стався 10 травня 2022 року. Запевняє, що під час вигону худоби 10 травня 2022 року корова, вигнана ОСОБА_3 , відмовилася йти разом із чередою, про що він одразу повідомив власницю. До вказаної події корова перебувала вдома у хворобливому стані та із чередою не випасалася. Попри його прохання забрати тварину, власниця це проігнорувала та залишила корову на вигоні. Відповідач наголошує, що як пастух він не брав на себе ані усної, ані письмової відповідальності за корову, яка не приєдналася до череди та була залишена самою власницею, у зв`язку з чим провини у завданні матеріальної шкоди не визнає.

Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, наявні правові підстави для розгляду справи у порядку письмового провадження без участі сторін. Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідно до паспорта великої рогатої худоби НОМЕР_1 , робочий номер 8127 від 08.06.2016 позивачу належала корова Українська чорно-ряба молочна, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 по кличці "Циганка" (а.с.5).

Згідно з журналом реєстрації хворих тварин по Білокоровицькій дільниці ветеринарної медицини, 10.06.2022 під час огляду ветеринарним лікарем ОСОБА_4 було встановлено, що тварина переважну частину часу перебувала у лежачому положенні, при зверненні піднімалась із значними труднощами, мала деформацію тазових кісток із викривленням у праву сторону, відчувала сильний біль, спостерігалася хрусткість тазової кістки. Крім того, тварина не могла утримувати власну вагу, відмовлялася від корму, температура тіла становила 39,7°C. За результатами огляду встановлено діагноз: підозра на перелом зовнішнього кута крила клубової кістки тазового пояса.

11.06.2022 ветеринарним лікарем у зв`язку з недоцільністю лікування було рекомендовано власнику здійснити вимушений забій тварини (а.с.15-18).

Згідно інформаційної довідки Житомирської товарної агропромислової біржі середня орієнтовна вартість молочної корови станом на 27.07.2022 становить 24663,00 грн (а.с.8).

У внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР ОСОБА_3 відмовлено за № 2216/212/01-2022 від 14.06.2022 за відсутністю відомостей, які б підтверджували реальні та конкретні протиправні дії ОСОБА_2 та рекомендовано звернутись до суду в порядку цивільного судочинства (а.с.6).

Допитана під час розгляду справи в суді першої інстанції свідок ОСОБА_5 повідомила, що допомагала виганяти корову позивача зі ставка в обідню пору. За її словами, тварина не хотіла виходити та рухалась дуже повільно.

Свідок ОСОБА_4 , яка працює ветеринарним лікарем, у судовому засіданні повідомила, що 10.06.2022 отримала телефонний дзвінок від ОСОБА_3 з проханням оглянути корову. Прибувши до місця проживання позивача, вона встановила, що тварина перебувала у тяжкому стані. Під час огляду було виявлено переломи кісток, а стан корови вона охарактеризувала як безнадійний. Свідок також зазначила, що причиною таких ушкоджень міг бути удар або стрибок іншої корови. При цьому повідомила, що за два-три тижні до зазначених подій вона вже оглядала цю корову, оскільки та перебувала у стані статевої охоти.

Свідок ОСОБА_3 в суді першої інстанції повідомила, що вранці 10.06.2022 вона виганяла корову на пасовище, при цьому тварина перебувала у задовільному стані та ознак захворювання не мала. Коли вдень вона прийшла забирати худобу, корова лежала на землі на ділянці з витоптаною травою та відмовлялася рухатися. Після того як тварина підвелася, вона зайшла до ставка попити води, однак самостійно вийти звідти не могла. Для повернення тварини додому їй допомагала сусідка ОСОБА_5 . Після обіду корову більше не виганяли, оскільки після повернення до хліва вона лягла та більше не підводилася. У зв`язку з відсутністю перспектив лікування після здачі тварини на забій вона отримала 10 000,00 грн.

Свідок ОСОБА_6 повідомила суду, що 02.05.2022 відвідувала господарство позивача. За її словами, дружина позивача показала корову, яка лежала у хліві, та повідомила їй, що корову не виганяли на пасовище, оскільки її палицею побив чоловік через те, що тварина постійно ревіла, внаслідок чого інші корови збігалися та били одна одну.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем доведено належність йому корови, факт її травмування, вимушеного забою та розмір завданих майнових збитків. Водночас суд дійшов висновку про відсутність належних і достатніх доказів того, що ушкодження тварини були заподіяні саме під час випасу череди 10 червня 2022 року внаслідок дій чи бездіяльності відповідача або належної йому худоби.

Суд зазначив, що жоден із допитаних свідків безпосередньо не бачив моменту травмування корови, а пояснення ветеринарного лікаря про те, що причиною ушкоджень міг бути удар або стрибок іншої корови, мають характер припущення та не підтверджують конкретного механізму заподіяння шкоди і причетності до цього відповідача.

При цьому факт перебування корови позивача у череді під наглядом відповідача у день виявлення травми суд визнав недостатнім для покладення на останнього цивільно-правової відповідальності. З огляду на недоведеність протиправності поведінки відповідача, його вини та безпосереднього причинного зв`язку між його діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою суд дійшов висновку про відсутність передбачених статтею 1166 ЦК України підстав для її відшкодування.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21).

Частиною першою статті 7 ЦК України передбачено, що цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту. Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин. Звичай може бути зафіксований у відповідному документі.

Згідно частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини другої зазначеної статті).

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).

Майнова шкода, як свідчить зміст статті 1166 ЦК України, завдається порушенням належних саме особі особистих немайнових прав та/або майнових прав.

Для настання відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, г) вина.

У постанові Верховного Суду від 01 квітня 2026 року у справі № 945/1826/24 зазначено, що загальними підставами для покладення відповідальності на особу, яка завдала шкоду, за змістом статті 1166 ЦК України є: протиправна поведінка особи, яка завдала шкоду; шкідливий результат такої поведінки, тобто наявність самої шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою і настанням шкоди, та вина особи у заподіянні шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за завдану шкоду.

Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага.

У постановах Верховного Суду від 13 серпня 2025 року у справі № 757/339/23, від 02 жовтня 2025 року у справі № 758/14624/21, від 22 січня 2026 року у справі №752/3888/24, від 03 лютого 2026 року у справі № 757/19441/22-ц зазначено, що збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із завданою шкодою.

Особливістю деліктної відповідальності за завдану шкоду є презумпція вини. Відповідно до частини другої статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

З матеріалів справи слідує, що між власниками великої рогатої худоби с. Білокоровичі Коростенського району Житомирської області, зокрема і сторонами у справі, існувала усталена домовленість щодо почергового спільного випасання належної їм худоби.

Разом із тим існування між власниками худоби такої усталеної домовленості та здійснення відповідачем випасання череди у відповідний день не є достатньою підставою для покладення на нього обов`язку з відшкодування будь-якої шкоди, виявленої після перебування тварини на пасовищі. Для застосування відповідальності за статтею 1166 ЦК України підлягають установленню, зокрема, протиправність поведінки відповідача та причинний зв`язок між такою поведінкою і заподіяною шкодою.

Позивач, заявляючи вимогу про відшкодування матеріальної шкоди, посилався на те, що травмування належної йому корови відбулося під час випасання череди 10 травня 2022 року, коли її випас здійснював відповідач, а саме внаслідок стрибка корови, яка належала відповідачу, на корову позивача.

Проте матеріалами справи, зокрема листом Відділення №2 Коростенського районного управління поліції за № 2216/212/01-2022 від 14.06.2022, журналом реєстрації хворих тварин Білокоровицької дільниці ветеринарної медицини, а також показаннями свідків підтверджується, що подія мала місце 10 червня 2022 року.

Водночас встановлення дати, коли у корови було виявлено травму, не вирішує питання щодо причин її виникнення та особи, відповідальної за її заподіяння.

Судом установлено, що факт наявності у корови позивача тяжкої травми підтверджується журналом реєстрації хворих тварин та показаннями ветеринарного лікаря ОСОБА_4 . Разом із тим зазначені докази підтверджують лише факт наявності у тварини ушкодження, його характер та тяжкість стану, але не підтверджують обставин, за яких це ушкодження виникло.

Зокрема, ветеринарний лікар ОСОБА_4 зазначила, що виявлені у корови ушкодження могли виникнути внаслідок удару або стрибка іншої корови.

Проте таке пояснення не містить достовірного встановлення конкретного механізму травмування та не підтверджує, що травма була спричинена саме коровою, яка належала відповідачу. Зазначена інформація за своїм змістом є припущенням щодо можливого механізму виникнення ушкодження, а не підтвердженням конкретної обставини його заподіяння.

При цьому ветеринарний лікар безпосередньо моменту травмування корови не спостерігала.

Так само показання свідків, на які посилається позивач, не підтверджують безпосереднього механізму отримання коровою травми та причинного зв`язку між її ушкодженням і поведінкою відповідача.

Так, свідок ОСОБА_3 повідомила, що вранці 10 червня 2022 року корова перебувала у задовільному стані, а вдень її було виявлено лежачою, при цьому вона не могла самостійно вийти зі ставка. Однак зазначений свідок не спостерігала моменту травмування тварини та не повідомила обставин, які б давали можливість установити причину виникнення ушкодження або пов`язати її з діями відповідача.

Свідок ОСОБА_5 підтвердила, що корова не хотіла виходити зі ставка та рухалася дуже повільно. Однак і ця обставина характеризує стан та поведінку тварини після перебування на пасовищі, але не свідчить про те, за яких саме обставин вона отримала травму.

Отже, показання свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_5 підтверджують факт зміни фізичного стану корови та її поведінки після перебування на пасовищі, однак не підтверджують ані конкретного часу та механізму отримання травми, ані того, що така травма була заподіяна твариною, яка належала відповідачу.

Посилання апелянта на показання свідка ОСОБА_6 також не спростовують наведених висновків. Суд першої інстанції не покладав ці показання в основу висновку про безпосередню причину травмування корови, а оцінив їх у сукупності з іншими доказами під час встановлення обставин щодо стану тварини до та після перебування на пасовищі. Саме посилання на те, що зазначені показання стосуються подій, які мали місце до спірної дати, не свідчить про неправильність їх оцінки судом.

Таким чином, жоден із досліджених судом доказів окремо не підтверджує, а їх сукупність не дає достатніх підстав для висновку про те, що травмування корови позивача сталося внаслідок стрибка саме корови, яка належала відповідачу.

При цьому колегія суддів враховує, що відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції дослідив надані сторонами докази, надав оцінку кожному з них та оцінив їх у сукупності, навівши мотиви, з яких одні обставини визнав установленими, а інші - такими, що не знайшли належного підтвердження. Незгода сторони з результатом оцінки доказів не свідчить про порушення судом правил їх оцінки.

Вирішуючи питання про наявність підстав для покладення на відповідача обов`язку з відшкодування шкоди, суд має встановити юридично значущі обставини, з якими закон пов`язує виникнення відповідного обов`язку, зокрема факт заподіяння шкоди, протиправність поведінки особи, яка, за твердженням позивача, її заподіяла, та причинний зв`язок між такою поведінкою і заподіяною шкодою.

У цій справі факт наявності шкоди у вигляді травмування корови позивача є встановленим.

Із матеріалів справи, зокрема журналу реєстрації хворих тварин Білокоровицької дільниці ветеринарної медицини та показань свідків, убачається, що тяжку травму у корови позивача було виявлено 10 червня 2022 року.

Разом із тим зазначені докази не дають можливості достовірно встановити конкретний час та обставини виникнення відповідного ушкодження, механізм його заподіяння, а також особу, відповідальну за завдану шкоду, а також причинний зв`язок між поведінкою відповідача під час випасання череди та заподіяною шкодою.

Зокрема, не встановлено, що саме під час перебування корови позивача на пасовищі вона була травмована коровою, яка належала відповідачу. Також не встановлено, що відповідач допустив неналежний нагляд за чередою або вчинив інші протиправні дії чи допустив бездіяльність, які перебували б у причинному зв`язку з отриманою твариною травмою.

Сам факт перебування корови позивача на пасовищі одночасно з худобою відповідача, подальше виявлення у неї травми та здійснення відповідачем випасання череди у відповідний день свідчать про часову та фактичну послідовність подій, однак самі по собі не доводять причинного зв`язку між поведінкою відповідача та виникненням шкоди.

Доводи апеляційної скарги про неправильний розподіл судом першої інстанції обов`язку доказування вини відповідача не є підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Дійсно, за змістом частини другої статті 1166 ЦК України у деліктних правовідносинах вина особи, яка завдала шкоди, презюмується, а обов`язок доведення відсутності вини покладається на заподіювача шкоди.

Водночас презумпція вини не звільняє позивача від обов`язку довести інші складові цивільного правопорушення, зокрема протиправність поведінки відповідача та наявність причинного зв`язку між такою поведінкою і завданою шкодою.

У цій справі належними та допустимими доказами не встановлено, що травмування корови позивача стало наслідком дій чи бездіяльності відповідача або було спричинене належною йому твариною. Тому за недоведеності причинного зв`язку між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою посилання апелянта на презумпцію вини не є достатньою підставою для покладення на відповідача обов`язку з відшкодування шкоди.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про недоведеність позивачем підстав для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності є обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до іншої оцінки доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції, однак не містять посилань на докази, які б підтверджували безпосередній механізм травмування корови та причинний зв`язок між цим травмуванням і поведінкою відповідача, та не спростовують установлених судом обставин.

Відтак суд першої інстанції правильно визначив обставини, які підлягали встановленню у справі, дослідив надані сторонами докази, надав їм належну оцінку в їх сукупності та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог.

З огляду на викладене колегія суддів не встановила неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, відповідно до статті 375 ЦПК України, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

За приписами частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, немає.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Олевського районного суду Житомирської області від 27 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий В.А. Панкеєва

Судді Н.Й. Григорусь

О.М. Галацевич