Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №295/6939/25 — Житомирський апеляційний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 295/6939/25 Головуючий у 1-й інст. Перекупка І.Г.

Доповідач Панкеєва В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Панкеєвої В.А.,

суддів Григорусь Н.Й.

Галацевич О.М.

розглянувши у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін у м. Житомирі цивільну справу № 295/6939/25 за позовом акціонерного товариства "Акцент Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

за апеляційною скаргою представника акціонерного товариства "Акцент Банк" - адвоката Омельченка Євгена Володимировича

на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 30 квітня 2026 року,

встановив:

У травні 2026 року акціонерне товариство "Акцент-Банк" (далі - АТ "А-Банк") звернулося до суду із вказаним позовом.

Позов мотивований тим, що 01 липня 2024 року між сторонами укладено кредитний договір № ABH0CT155101719818659585, за умовами якого АТ "А-Банк" надав відповідачу кредит у розмірі 40 000,00 грн строком на 23 місяці, до 30 червня 2026 року, зі сплатою 85 % річних.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором, позивач зазначав, що станом на 25 травня 2025 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 71 581,06 грн, з яких: 40 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 27 903,00 грн - заборгованість за процентами та 3 678,06 грн - заборгованість за пенею.

Враховуючи викладене, АТ "А-Банк" просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором 01 липня 2024 року у розмірі 71 581,06 грн та судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 422,40 грн.

Богунський районний суд м. Житомира рішенням від 30 квітня 2026 року у задоволені позовних вимог АТ "А-Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, відмовив. Стягнув з АТ "А-Банк" на користь ОСОБА_1 8 000,00 грн в рахунок відшкодування суми на правничу допомогу.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, АТ "А-Банк" подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції неправильно оцінив надані банком докази та дійшов помилкового висновку про недоведеність факту надання відповідачу кредитних коштів. Надані банком виписки з рахунків позичальника відповідають вимогам законодавства щодо первинних документів, містять необхідні реквізити та підтверджують рух коштів за рахунками, отримання і використання відповідачем кредитних коштів, здійснення ним платежів на виконання кредитного договору та наявність заборгованості.

Посилається на усталену практику Верховного Суду щодо визнання банківської виписки належним та допустимим доказом руху коштів за рахунком.

Також апелянт вважає помилковою оцінку судом меморіального ордера, зазначаючи, що його копія була подана через підсистему "Електронний суд" як додаток до процесуального документа та підписана разом із ним кваліфікованим електронним підписом, а тому не потребувала додаткового засвідчення. Крім того, на підтвердження відповідної операції банк надав виписку з рахунку.

Наголошує, що кредитний договір укладено в електронній формі з використанням електронного підпису, на застосування якого відповідач погодився, підписавши анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. Використання одноразового OTP-пароля, направленого на погоджений сторонами номер телефону, на думку банку, належним чином підтверджує волевиявлення відповідача на укладення кредитного договору.

Отже, АТ "А-Банк" вважає, що надані ним докази у своїй сукупності підтверджують укладення кредитного договору, фактичне отримання та використання відповідачем кредитних коштів і розмір заборгованості, а тому висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову є помилковим.

Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 18 червня 2026 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України (частина 1 статті 368 ЦПК України).

Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав відповідачу строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

24 червня 2026 року від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Зазначає, що позивачем не доведено, що саме ОСОБА_1 ініціював оформлення кредиту, отримав одноразовий ідентифікатор, підписав електронні документи та фактично отримав і використав кредитні кошти.

Заперечує проти прийняття судом апеляційної інстанції доданої АТ "Акцент-Банк" виписки по картці від 08 червня 2026 року, посилаючись на те, що цей доказ не подавався до суду першої інстанції, хоча перебував у розпорядженні банку, а причин, які об`єктивно перешкоджали його своєчасному поданню, апелянтом не наведено. Наголошує, що суд першої інстанції витребовував у банку документи на підтвердження факту видачі кредиту, однак відповідної виписки позивач не надав.

Вважає, що навіть зміст поданої в апеляційному суді виписки не підтверджує особистого оформлення кредиту та розпорядження коштами відповідачем. Звертає увагу на перерахування кредитних коштів на інші картки, власники яких не встановлені, а також на відсутність відомостей про особу, яка користувалася мобільним застосунком, номером телефону та отримувала OTP-паролі. Крім того, зазначений у виписці рахунок не збігається з рахунками, відображеними у меморіальному ордері.

Також вказує, що меморіальний ордер не підтверджує фактичного перерахування кредитних коштів відповідачу, оскільки отримувачем коштів у ньому зазначено банк. Посилання апелянта на використання електронного підпису та OTP-пароля, на думку відповідача, також не доводять підписання кредитного договору саме ОСОБА_1 , оскільки відсутні належні відомості про номер телефону, пристрій та особу, яка фактично здійснювала відповідні електронні дії.

Просить також стягнути з АТ "Акцент-Банк" витрати на професійну правничу допомогу, понесені у зв`язку з апеляційним переглядом справи, у розмірі 10 000,00 грн.

Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, наявні правові підстави для розгляду справи у порядку письмового провадження без участі сторін. Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи апеляційний суд виходить з наступного.

За приписами ч.1-2 ст.202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

За змістом ч.1-2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України).

В силу ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень ч.1 ст.634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст.639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

Відповідно до ч.1, 3, 4, 7 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію" пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч.12 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію").

Відповідно до п.6 ч.1 ст.3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ст.1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Особливості застосування змінюваної процентної ставки за договором про надання споживчого кредиту встановлюються законом.

Статтями 525-526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За положеннями ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання.

Згідно зі ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що АТ "А-Банк" не довело належними та допустимими доказами факту укладення ОСОБА_1 спірного кредитного договору та фактичного отримання ним кредитних коштів у розмірі 40 000,00 грн. Суд зазначив, що наданий банком меморіальний ордер від 01 липня 2024 року не підтверджує видачу кредитних коштів відповідачу, оскільки в ньому отримувачем коштів зазначено сам банк, а платником відповідача; крім того, документ не містить підписів, штампів, печатки банку чи відмітки про проведення операції. Інших належних первинних документів, які б підтверджували перерахування кредитних коштів відповідачу, позивач не надав.

Також суд визнав недостатніми докази укладення кредитного договору саме відповідачем. Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг датована 19 жовтня 2007 року, тоді як спірний кредитний договір - 01 липня 2024 року. Надані банком документи щодо електронного підписання договору не містять достатніх відомостей, які давали б змогу достовірно встановити, що відповідні електронні дії вчинені саме ОСОБА_1 .

Урахувавши також відсутність у документах відомостей про номер телефону, використаний для ідентифікації позичальника, та звернення відповідача до органів Національної поліції щодо можливих неправомірних дій невідомої особи, суд першої інстанції дійшов висновку, що матеріали справи не виключають можливості оформлення кредиту іншою особою з використанням персональних даних відповідача. Оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а обов`язок доведення факту укладення кредитного договору та надання кредитних коштів покладається на позивача, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність заявлених вимог та відмовив у задоволенні позову АТ "А-Банк" у повному обсязі.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність факту укладення кредитного договору саме ОСОБА_1 з огляду на таке.

Щодо укладення кредитного договору № ABH0CT155101719818659585 від 01 липня 2024 року між АТ "А-Банк" та ОСОБА_1 слід зазначити таке.

Матеріали справи містять заяву про надання послуги "Швидка готівка" № ABH0CT155101719818659585 від 01 липня 2024 року (далі – заява), в якій визначено суму кредиту 40 000,00 грн, строк кредитування, процентну ставку (фіксовану), порядок погашення заборгованості та інші істотні умови кредитування. Документ містить відомості про ОСОБА_1 як клієнта та зазначення про накладення ним електронного підпису (а.с.8-9).

Крім того, до матеріалів справи долучено протокол створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису, за яким підписувачем зазначено ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , час підпису - 01 липня 2024 року о 10:25:13. У протоколі також зазначено пристрій (Xiaomi 2201117TY), на якому здійснювалося підписання, а результат перевірки свідчить про успішне створення та перевірку підпису та підтвердження цілісності даних (а.с.10 зв.).

Також 28 лютого 2024 року від імені ОСОБА_1 оформлено заяву про погодження використання удосконаленого електронного підпису у мобільному додатку ABank24, в якій передбачено можливість вчинення подальших правочинів із банком із використанням такого електронного підпису (а.с.6 зв.).

За таких обставин сукупність наданих банком доказів підтверджує волевиявлення відповідача на укладення кредитного договору в електронній формі та погодження його істотних умов. Факт того, що анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг була оформлена раніше (а.с.6), не спростовує укладення 01 липня 2024 року окремого кредитного договору з використанням електронного підпису.

Отже, вище встановленими обставинами справи підтверджується, що кредитний договір № ABH0CT155101719818659585 від 01 липня 2024 року є укладеним між АТ "А-Банк" та ОСОБА_1 .

Крім того, за приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності договору № ABH0CT155101719818659585 від 01 липня 2024 року. Зазначений договір недійсним не визнано.

При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.

Щодо фактичного надання кредитних коштів слід зазначити наступне.

Згідно п.9. Заяви платіжна картка, що є доступом до поточного рахунку, на який зараховується сума кредиту - 5169155124232537.

Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Абзацом 14 пункту 3 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, що затверджене постановою Правління Національного банку України 04.07.2018 №75 (це Положення розроблене відповідно до положень Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"), в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Положення №75), передбачено, що первинний документ - документ, який містить відомості про операцію.

Пунктами 43, 48, 51, 52 Положення №75, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються в бухгалтерському обліку за умов дотримання вимог законодавства України про електронні документи та електронний документообіг.

У первинних документах, на підставі яких здійснюються записи в бухгалтерському обліку, мають зазначатися номери кореспондуючих рахунків за дебетом і кредитом, сума операції, дата виконання, підпис відповідального виконавця, підпис контролера (якщо операція підлягає додатковому контролю), підпис уповноваженої особи (якщо підставою для здійснення операції було відповідне розпорядження).

Первинні та зведені облікові документи в паперовій/електронній формі повинні мати такі обов`язкові реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування банку, від імені якого складений документ; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру; 5) посади осіб, відповідальних за здійснення операції та правильність її оформлення; 6) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції.

Банк має право самостійно визначати інші додаткові реквізити первинних документів у паперовій/електронній формі.

Первинні документи, які не містять обов`язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку.

Колегія суддів враховує доводи апеляційної скарги про те, що меморіальний ордер та банківська виписка є документами бухгалтерського обліку банку. Водночас належність документа до банківських первинних документів не звільняє суд від обов`язку оцінити зміст зафіксованої у ньому господарської операції та встановити, чи підтверджує вона обставину, на доведення якої поданий такий доказ.

Дослідивши надану позивачем копію меморіального ордеру N TR.37641122.223411.65455 0410009 вiд 01.07.2024, встановлено, що на підставі вказаного документа не можна встановити дійсні обставини справи щодо перерахунку АТ "А-Банк" відповідачу грошових коштів в сумі 40000,00 грн, оскільки меморіальний ордер не містить таких обов`язкових реквізитів первинного документа як: посаду особи, відповідальної за здійснення операції та правильність її оформлення (у меморіальному ордері відсутній підпис працівника банку, відповідального за здійснення операції та особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції (будь-яких підписів, в тому числі електронних цифрових, меморіальний ордер не містить).

Даний меморіальний ордер не містить ані цього номера картки, ані поточного рахунку, до якого ця картка прив`язана. Навпаки, отримувачем за операцією зазначено АТ "Акцент-Банк", а рахунки, наведені у меморіальному ордері, не співпадають із реквізитами рахунку (платіжної картки), визначеними кредитним договором для одержання кредитних коштів.

У ньому платником зазначено ОСОБА_1 , отримувачем - сам АТ "Акцент-Банк", дебетується рахунок НОМЕР_2 , а кредитується рахунок НОМЕР_3 . Сума - 40 000,00 грн, призначення - "Видача кредиту згідно договору № ABH0CT155101719818659585 від 01/07/2024" (а.с.11 зв.).

Доводи апелянта про те, що копію меморіального ордера подано через підсистему "Електронний суд" як додаток до процесуального документа, підписаного кваліфікованим електронним підписом представника банку, наведеного висновку не спростовують. Накладення представником позивача КЕП під час подання процесуального документа засвідчує подання до суду відповідної електронної копії документа, проте саме по собі не надає такій копії відсутніх реквізитів первинного банківського документа та не підтверджує фактичного здійснення відображеної в ньому операції.

Таким чином, додана до позовної заяви копія меморіального ордеру не підтверджує зарахування 40 000,00 грн на поточний рахунок відповідача, передбачений договором та не є належним і достовірним доказом надання відповідачу кредитних коштів на виконання умов саме кредитного договору № ABH0CT155101719818659585 від 01.07.2024.

Надана позивачем виписка по кредиту від 25 травня 2025 року, де клієнтом вказаний відповідач, за період із 01 липня 2024 року по 24 травня 2025 року відображає облік кредитної заборгованості, нарахування процентів, перенесення відповідних сум до простроченої заборгованості та загальний залишок боргу, однак не містить відомостей про зарахування 40 000,00 грн на поточний рахунок відповідача (а.с.12).

Розрахунок заборгованості, складений самим позивачем, так само підтверджує відображення суми кредиту у внутрішньому обліку банку, однак не підтверджує фактичного надходження кредитних коштів у розпорядження відповідача (а.с.11).

Отже, за відсутності виписки з поточного рахунку, до якого емітована зазначена у договорі платіжна картка, або іншого первинного документа, який би підтверджував зарахування 40 000,00 грн на рахунок відповідача та набуття ним можливості розпоряджатися цими коштами, надані кредитний договір, меморіальний ордер та розрахунок заборгованості не є достатніми доказами виконання банком обов`язку з фактичного надання кредиту.

До апеляційної скарги позивач долучив Виписку по картці відповідача від 08.06.2026 № 4FRJ-HVC4-K1I2-E1EC (а.с.180-183).

Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках за умови доведення учасником справи неможливості їх подання раніше з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

З матеріалів справи вбачається, що позивач, будучи належним чином обізнаним про характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, під час розгляду справи судом першої інстанції не подавав зазначений доказ, не заявляв клопотання про витребування відповідних доказів та не навів об`єктивних причин неможливості вчинення таких процесуальних дій, а також не навів жодних обставин, які б перешкоджали реалізації такого процесуального права.

У постанові від 12 січня 2023 року у справі №9901/278/21 Верховний Суд зауважив, що ініціювавши судовий розгляд справи, позивач насамперед повинен активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надано. Реалізація особою процесуальних прав невіддільна від виконання нею процесуального обов`язку щодо сприяння встановленню в судовому процесі дійсних обставин у справі з метою отримання правосудного судового рішення.

Суд апеляційної інстанції виходить із того, що реалізація стороною процесуальних прав не може зводитись до поетапного подання доказів залежно від результату розгляду справи судом першої інстанції, оскільки такий підхід суперечить принципам правової визначеності, процесуальної економії та змагальності сторін.

Неналежне виконання стороною свого процесуального обов`язку щодо подання повної та належної доказової бази під час розгляду справи судом першої інстанції не може бути усунуте шляхом подання нових доказів виключно на стадії апеляційного перегляду без доведення об`єктивної неможливості їх подання раніше.

Подання нових доказів лише на стадії апеляційного перегляду фактично спрямоване на усунення недоліків доказової бази сторони після ухвалення рішення судом першої інстанції, що суперечить положенням частини третьої статті 367 ЦПК України та принципу процесуальної економії.

За таких обставин зазначений доказ не може бути прийнятий судом апеляційної інстанції.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про відсутність підстав для задоволення позову АТ "А-Банк", однак помилково виходив, зокрема, з недоведеності факту укладення кредитного договору ОСОБА_1 .

Встановивши під час апеляційного перегляду, що наявні у справі докази підтверджують укладення сторонами кредитного договору в електронній формі, колегія суддів водночас дійшла висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами фактичного виконання свого обов`язку з надання відповідачу передбачених договором кредитних коштів у сумі 40 000,00 грн.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення

Підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 376 ЦПК України).

Зважаючи на надану оцінку доводам апеляційної скарги та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно вирішив спір по суті, однак окремі мотиви, покладені в основу оскаржуваного рішення, не відповідають встановленим обставинам справи.

Зокрема, матеріалами справи підтверджується укладення між сторонами кредитного договору в електронній формі, проте позивачем не доведено фактичного надання відповідачу кредитних коштів у передбачений договором спосіб.

У зв`язку з цим рішення Богунського районного суду м. Житомира від 30 квітня 2026 року підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови без зміни резолютивної частини.

Оскільки зміна мотивувальної частини рішення суду першої інстанції не призвела до зміни результату вирішення спору та задоволення позовних вимог АТ "А-Банк", підстав для нового розподілу судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України немає. Судові витрати, понесені АТ "А-Банк" у зв`язку з апеляційним переглядом справи, покладаються на апелянта.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просив стягнути 10000,00 грн витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.

Згідно ч.1 ст.134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Пунктами 1-2 частини 2, частиною 3 статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження надання правничої допомоги, представником відповідача надано Додаткову угоду до договору № 2 про надання правничої допомоги № 285 від 24.06.2026, відповідно до якої сторони погодили фіксований розмір гонорару адвоката за представництво інтересів клієнта в суді апеляційної інстанції у сумі 10 000,00 грн (а.с.213).

Матеріали справи містять відзив на апеляційну скаргу, складений та підписаний адвокатом, що свідчить про фактичне надання відповідачу професійної правничої допомоги під час апеляційного перегляду справи (а.с.204-212).

Разом із тим сама додаткова угода визначає лише розмір та порядок сплати гонорару за представництво інтересів клієнта в суді апеляційної інстанції. Інших доказів, які б підтверджували зміст та обсяг наданих адвокатом послуг, крім складення відзиву на апеляційну скаргу, стороною не подано. Розгляд справи здійснюється без повідомлення (виклику) учасників справи, участі в судових засіданнях адвокат не брав.

Водночас відповідно до частини другої статті 137 ЦПК України для цілей розподілу судових витрат їх розмір визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Отже, наявність домовленості між адвокатом і клієнтом про фіксований розмір гонорару не зумовлює обов`язку іншої сторони компенсувати всю погоджену між ними суму, оскільки при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має встановити їх дійсність, необхідність та обґрунтованість з огляду на фактично надану правничу допомогу.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу представника акціонерного товариства "Акцент Банк" - адвоката Омельченка Євгена Володимировича задовольнити частково.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 30 квітня 2026 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Богунського районного суду м. Житомира від 30 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий В.А. Панкеєва

Судді Н.Й. Григорусь

О.М. Галацевич