Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №274/5572/25 — Житомирський апеляційний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 274/5572/25 Головуючий у 1-й інст. Хуторна І.Ю.

Доповідач Панкеєва В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Панкеєвої В.А.,

суддів Григорусь Н.Й.,

Галацевич О.М.,

розглянувши у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін у м. Житомирі цивільну справу №274/5572/25 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 07 квітня 2026 року,

встановив:

У серпні 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" (далі - ТОВ "Діджи Фінанс") звернулося до суду з даним позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 1040252 від 28.05.2023 у розмірі 44350,73 грн та судові витрати. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 28.05.2023 між товариством з обмеженою відповідальністю "Слон Кредит" (далі - ТОВ "Слон Кредит") та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 1040252 згідно умов якого, позичальнику надано кредит на споживчі потреби у сумі 21000,00 грн, шляхом перерахування коштів на рахунок у форматі IBAN/платіжну картку у порядку та строки визначені кредитним договором, процентна ставка фіксована. Нарахування процентів за кредитним договором здійснюється в межах строку надання кредиту, визначеного у кредитному договорі, на залишок заборгованості за кредитом, що сказаний у графіку платежів.

23.07.2024 між ТОВ "Слон Кредит" та ТОВ "Діджи Фінанс" було укладено договір факторингу № 2307-24, відповідно до якого ТОВ "Слон Кредит" відступило на користь ТОВ "Діджи Фінанс" права вимоги за договором про надання споживчого кредиту № 1040252.

Відповідач не виконує свої зобов`язання, грошові кошти не повертає, проценти за користування кредитом не сплачує. Загальний розмір заборгованості, що підлягає стягненню з позичальника становить 44350,73 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 21000,00 грн, заборгованість за процентами 23350,73 грн.

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 07 квітня 2026 року позов ТОВ "Діджи Фінанс" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Діджи Фінанс" заборгованість за договором № 1040252 про надання споживчого кредиту від 28.05.2023 в розмірі 44350,73 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Діджи Фінанс" 2422,40 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив змінити рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ "Діджи Фінанс" у частині стягнення процентів за користування кредитом у розмірі 23350,73 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що не заперечує наявності заборгованості за тілом кредиту у розмірі 21 000,00 грн, однак не погоджується з визначеним позивачем розміром заборгованості за процентами та комісією за користування кредитом. Вказує, що до призову на військову службу здійснював платежі за кредитним договором, що відображено у наданому позивачем розрахунку заборгованості.

Звертає увагу, що позивачем не надано повної первинної бухгалтерської документації щодо руху коштів за кредитним договором № 1040252 від 28 травня 2023 року. На переконання апелянта, наданий позивачем розрахунок заборгованості не є первинним бухгалтерським документом у розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та не підтверджує належним чином розміру заявленої до стягнення заборгованості.

У зв`язку з цим вважає недоведеним нарахування процентів та комісії за користування кредитом.

Також апелянт зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції проходив військову службу та у зв`язку з виконанням обов`язків із захисту держави не мав можливості належним чином реалізувати свої процесуальні права та подати відзив із запереченнями проти позовних вимог.

Окремо посилається на положення пункту 15 статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Зазначає, що відповідно до військового квитка серії НОМЕР_1 з 12 червня 2025 року проходить військову службу за призовом під час мобілізації, спочатку у військовій частині НОМЕР_2 , а на час подання апеляційної скарги - у військовій частині НОМЕР_3 . У зв`язку із цим вважає, що з моменту призову на військову службу на нього поширюються передбачені зазначеною нормою гарантії щодо ненарахування процентів за користування кредитом, штрафних санкцій та пені.

На думку апелянта, суд першої інстанції наведених обставин не врахував, унаслідок чого безпідставно стягнув з нього проценти за користування кредитом у розмірі 23 350,73 грн. Вважає, що стягненню підлягає лише заборгованість за тілом кредиту у розмірі 21 000,00 грн, яку він визнає, а тому рішення суду в частині стягнення процентів просить змінити та у задоволенні цих вимог відмовити.

Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 18 червня 2026 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України (частина 1 статті 368 ЦПК України).

Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

02 липня 2026 року ТОВ "Діджи Фінанс" подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Зазначає, що суд першої інстанції правильно встановив факт укладення 28 травня 2023 року між ТОВ "Слон Кредит" та ОСОБА_1 договору споживчого кредиту №1040252, надання відповідачу кредитних коштів у розмірі 21 000,00 грн, а також перехід до ТОВ "Діджи Фінанс" права вимоги за цим договором на підставі договору факторингу від 23 липня 2024 року. Розмір заборгованості на дату відступлення права вимоги становив 44 350,73 грн та підтверджений наданими позивачем доказами. При цьому відповідач не заперечує факту укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів і не надав доказів погашення заборгованості чи неправильності її розрахунку.

Щодо посилань апелянта на пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", позивач зазначає, що спірна заборгованість, у тому числі проценти, нарахована за період з 29 травня 2023 року по 29 квітня 2025 року, тоді як статус військовослужбовця ОСОБА_1 набув лише 12 червня 2025 року. Тому, на думку позивача, зазначені пільги на спірний період не поширюються, а підстави для перерахунку заборгованості та звільнення відповідача від сплати нарахованих процентів відсутні.

Також ТОВ "Діджи Фінанс" заявило про стягнення 4 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що 28 травня 2023 року між ТОВ "Слон Кредит" та ОСОБА_1 було укладено договір №1040252 про надання споживчого кредиту, за умовами якого, позичальнику надано кредит на споживчі (особисті) потреби у безготівковій формі у загальному розмірі 23100,00 грн, шляхом перерахування товариством 21000,00 грн кредиту в порядку п.2.1. договору, строком на 731 день, кінцева дата повернення 28.05.2025 (включно). Тип процентної ставки - фіксована. Проценти за користування коштами кредиту за перший день користування (включно) становлять 10% в день (3650% річних), за всі наступні дні користування кредитом, починаючи з другого дня (включно) й до кінця строку надання кредиту 100,00 % річних. Орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору становить 197,78 % річних, орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору становить 56701,17 грн (а.с.30-36).

Графік платежів, обумовлений сторонами на момент укладення договору, відображений у додатку № 1 договору № 1040252 про надання споживчого кредиту від 28.05.2023, строк кредитування 731 день, дата видачі кредиту 28.05.2023, дата повернення кредиту 28.05.2025, сума кредиту 21000,00 грн, проценти за перший день користування 2100,00 грн, проценти 31501,17, реальна річна процентна ставка 197,78%, загальна вартість кредиту 56701,17 грн (а.с.41-42).

Відповідно до платіжного доручення № 20481 від 28.05.2023 на виконання умов кредитного договору № 1040252 від 28.05.2023 ОСОБА_1 було перераховано кошти у розмірі 21000,00 грн (а.с.59).

З матеріалів справи також вбачається, що позивач набув право вимоги за кредитним договором № 1040252 від 28.05.2023 на підставі договору факторингу № 2307-24 від 23.07.2024, укладеного між ТОВ "Слон Кредит" та ТОВ "Діджи Фінанс", реєстру боржників до вказаного договору факторингу та акту приймання-передачі реєстру боржників до вказаного договору факторингу, підписаного між ТОВ "Слон Кредит" та позивачем (а.с.22, 46-57).

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором № 1040252 від 28.05.2023 заборгованість ОСОБА_1 станом на 23.07.2024 (день відступлення прав вимоги за кредитним договором) становить 46450,73 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 21000,00 грн, заборгованість за відсотками за перший день користування 2100,00 грн та 23350,73 заборгованість за відсотками (а.с.23).

31.07.2024 на адресу ОСОБА_1 ТОВ "Діджи Фінанс" направило досудову вимогу про сплату заборгованості за кредитного договору № 1040252 від 28.05.2023 у розмірі 44 350,73 грн (а.с.62-63).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що між ТОВ "Слон Кредит" та ОСОБА_1 28 травня 2023 року було укладено договір № 1040252 про надання споживчого кредиту, на виконання якого відповідачу перераховано кредитні кошти у розмірі 21 000,00 грн. Оскільки відповідач належним чином зобов`язання за кредитним договором не виконав, розрахунок заборгованості не спростував та доказів погашення боргу не надав, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з нього на користь ТОВ "Діджи Фінанс" заборгованості у загальному розмірі 44 350,73 грн, з яких 21 000,00 грн - основний борг та 23 350,73 грн - проценти за користування кредитом.

Крім того, у зв`язку з повним задоволенням позову суд стягнув із відповідача 2 422,40 грн судового збору, водночас відмовив у стягненні заявлених 6 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, оскільки позивач не надав платіжних документів чи інших доказів фактичного понесення таких витрат.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За приписами ч.1-2 ст.202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

За змістом ч.1-2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України).

В силу ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень ч.1 ст.634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст.639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

Відповідно до ч.1, 3, 4, 7 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію" пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч.12 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію").

Відповідно до п.6 ч.1 ст.3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ст.1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Особливості застосування змінюваної процентної ставки за договором про надання споживчого кредиту встановлюються законом.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтями 525-526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За положеннями ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання.

Згідно зі ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Договори в судовому порядку відповідачем не оскаржувалися, не визнавалися недійсними, тобто, відповідно до статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності указаних правочинів.

У даній справі встановлено, розмір боргу за тілом кредиту в сумі 21000,00 грн відповідачем не оспорено, а отже суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення боргу в цій частині у повному обсязі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 (справа № 2-1383/2010) зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Із наданого розрахунку вбачається, що первісним кредитором окремо нараховано 2 100,00 грн процентів за перший день користування кредитом та 23 350,73 грн процентів за наступний період. Водночас позивач, визначаючи предмет та розмір позовних вимог, просив стягнути лише 23 350,73 грн процентів. З огляду на принцип диспозитивності цивільного судочинства суд вирішує спір у межах заявлених позовних вимог

Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

У статтях 1-2 цього Закону закріплені гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей, за якими військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Пунктом 15 статті 14 Закону № 2011-XII встановлено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.

З моменту оголошення Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" від 17 березня 2014 року №303/2014 в Україні настав особливий період.

Статтею 3 Закону № 2011-XII унормовано, що дія цього Закону поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, розвідувального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (далі - військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів), які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, у тому числі на території держави-агресора, під час їх безпосередньої участі у здійсненні та/або забезпеченні здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією проти України, а також на членів їх сімей

Відповідно до правової позиції Касаційного цивільного суду Верховного Суду, викладеної у п.74 постанови від 04.09.2024 у справі № 426/4264/19: "У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14 викладено правовий висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей", який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142.

Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. На вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники".

Право на відповідну пільгу виникає безпосередньо в силу закону з моменту набуття особою статусу військовослужбовця, на якого поширюється дія пункту 15 статті 14 Закону №2011-XII.

На підтвердження проходження військової служби ОСОБА_1 долучив до апеляційної скарги копію військового квитка серії НОМЕР_1 та довідку військової частини НОМЕР_3 від 31.05.2026 № 2456/51458, форми 5 (а.с.117-126).

Із наданих доказів убачається, що ОСОБА_1 12 червня 2025 року був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації. Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_3 молодший сержант ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації у зазначеній військовій частині.

Таким чином, надані відповідачем докази підтверджують набуття ним статусу військовослужбовця, призваного на військову службу під час мобілізації, з 12 червня 2025 року.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що заявлені до стягнення проценти за користування кредитом за умовами договору №1040252 від 28 травня 2023 року у розмірі 23 350,73 грн, тобто до набуття відповідачем статусу військовослужбовця.

Отже, надані відповідачем докази підтверджують, що статус військовослужбовця, призваного на військову службу під час мобілізації, ОСОБА_1 набув 12 червня 2025 року. Водночас заявлені позивачем до стягнення проценти за користування кредитом нараховані за період, який передував його призову на військову службу.

За таких обставин передбачена пунктом 15 статті 14 Закону №2011-XII заборона нарахування процентів за користування кредитом поширюється на відповідача з моменту набуття ним відповідного статусу та не є підставою для звільнення від сплати процентів, правомірно нарахованих до його призову на військову службу. Тому доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

Отже, наведені в апеляційній скарзі обставини та надані на їх підтвердження докази не спростовують правильності висновку суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором у визначеному ним розмірі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не свідчать про неправильне застосування ним норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування або зміни судового рішення.

За приписами пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відтак, відповідно до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду без змін.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, немає.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 1 частини 6 статті 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 07 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий В.А. Панкеєва

Судді Н.Й. Григорусь

О.М. Галацевич