Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №704/1683/25 — Тальнівський районний суд Черкаської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

справа № 704/1683/25

21 вересня 2026 р. м. Тальне

Тальнівський районний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Дьяченка Д.О.

секретаря судового засідання Зінченко Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тальне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ІНФОРМАЦІЯ_1 , відділ служби у справах дітей Тальнівської міської ради про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. На підставу своїх вимог посилається на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 26.08.2014 року рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області у справі №704/1047/14-ц шлюб між ними було розірвано. Також даним рішенням було визначено місце проживання їхнього спільного сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 із батьком - ОСОБА_1 . Матір дитини з 2014 року та дотеперішній час, самоусунулася від обов?язку виховувати та утримувати свого сина, оскільки не має змоги ані утримувати дитину, ані її виховувати, приймаючи власні обставини, що не дозволяють їй цього робити, оскільки вона сама потребує фінансової допомоги. Таким чином позивач змушений звернутися з даним позовом до суду, оскільки позов про встановлення юридичного факту про самостійне виховання та утримання малолітнього сина має на меті дотримання прав дитини та поданий для забезпечення найкращих інтересів дитини, зокрема, щодо дотримання її соціальних прав, належного лікування, а також вирішення позивачем, як військовозобов`язаним, питання щодо отримання відстрочки. Без встановлення даного юридичного факту позивач може бути в будь-який час мобілізований і дитина залишиться одна.

В судовому засіданні позивач та його представник заяву підтримали повністю.

Відповідач в судовому засіданні позов визнала.

Представник відділу служби у справах дітей Тальнівської міської ради в судовому засіданні проти задоволення позову не заперечила, підтвердивши, що дитини дійсно проживає з батьком.

Представник ІНФОРМАЦІЯ_4 до судового засідання не з`явився.

Вивчивши матеріали даної справи, вислухавши учасників судового провадження, свідків, дослідивши докази надані по справі, суд вважає, що заява не підлягає до задоволення виходячи з таких доказів:

В судовому засіданні встановлено, що згідно зі свідоцтвом про народження ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 його батьками є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Згідно з витягом з реєстру територіальної громади ОСОБА_3 зареєстрований в АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідки Білашківської гімназії учня 8 класу ОСОБА_3 з 01.09.2017 р. по даний час його мати ОСОБА_2 ніколи не відвідувала навчальний заклад та не цікавилась навчанням свого сина. Вихованням сина займався лише батько ОСОБА_1 .

В судовому засіданні свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 підтвердили, що дитина ОСОБА_3 проживає з батьком, який самостійно займається вихованням дитини.

Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до частини першої статті 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, на підставі яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

У частині першій статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23), а також Верховним Судом у постановах від 14 січня 2026 року у справі № 507/2828/24 (провадження № 61-14056св25), від 11 лютого 2026 року у справі № 396/2423/24 (провадження № 61-11434св25), від 25 березня 2026 року у справі № 161/1337/25 (провадження № 61-13451св25), від 23 квітня 2026 року у справі № 578/622/24 (провадження № 61-77св26) та інших.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Установивши, що позивач не надав належних і допустимих доказів ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, врахувавши, що проживання матері окремо від дитини не свідчить про те, що вона самоусунулась від виховання та утримання дитини, і не звільняє її від батьківських обов`язків, суд приходить до висновку про відсутність підстав для встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини позивачем.

При цьому суд зазначає, що встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини одним із батьків передбачає доведення не лише факту проживання дитини разом із цим із батьків, а й існування таких обставин, за яких інший із батьків фактично не бере участі у вихованні та утриманні дитини або ухиляється від виконання відповідних батьківських обов`язків.

Сам собою факт проживання дитини разом із батьком не є достатнім доказом того, що позивач самостійно виховує та утримує дитину у розумінні заявленої позовної вимоги.

Крім того, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що відповідач ухиляється від участі у вихованні дитини, не здійснює жодного матеріального забезпечення дитини або фактично припинила виконання своїх батьківських обов`язків.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для встановлення факту самостійного виховання позивачем неповнолітньої дитини

Керуючись ст. 258, 259, 263-265, 268, 293, 315 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ІНФОРМАЦІЯ_1 , відділ служби у справах дітей Тальнівської міської ради про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів.

Суддя Д.О. Дьяченко