Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №703/1293/25 — Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/1293/25

2/703/17/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого-судді Прилуцького В.О.

секретаря судового засідання Тимошенко Д.А.

за участі:

позивачки ОСОБА_1

представниці позивачки Геріх Н.А.

представника відповідача Ковтуна А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сміла цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Смілянська державна нотаріальна контора про скасування свідоцтва про право на власність та поділ спадщини

встановив:

Представник позивачки, адвокат Геріх Н.А. звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа Смілянська державна нотаріальна контора про скасування свідоцтва про право на власність та поділ спадщини.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки ОСОБА_3 .

Після його смерті відкрилась спадщина на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Спадщину після його смерті прийняла його дружина, ОСОБА_4 , так як проживала з спадкодавцем за однією адресою.

Відповідач по справі був зареєстрований разом з батьком, але не проживав.

Крім того зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивачки ОСОБА_4 .

Спадщину після її смерті прийняла позивачка та відповідач по справі, так як звернулись із заявами про прийняття спадщини до Смілянської державної нотаріальної контори.

9 липня 2024 року державним нотаріусом Смілянської державної нотаріальної контори позивачці та відповідачу видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 , як на 1/2 частину майна (тобто по 1/4 частині), а саме на житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 .

Окрім того, ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину на 1/2 частину спадкового будинку, так як він на момент смерті батька був зареєстрований з ним за однією адресою.

Вказує на те що будинок АДРЕСА_1 не був постійним місцем проживання відповідача, хоча він був зареєстрований у цьому будинку. У визначений законом строк відповідач не звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом.

Вважає, що державна реєстрація відповідача у будинку сама по собі не є беззаперечним доказом його постійного проживання на момент смерті ОСОБА_3 за цією адресою реєстрації, тому фактично відповідач спадщину після смерті батька не прийняв. Враховуючи викладене просить суд визнати свідоцтво про право власності на спадщину за законом, видане відповідачу після смерті ОСОБА_3 недійсним.

18 грудня 2025 року від представника відповідача, адвоката Ковтуна А.В. до суду надійшов відзив на позовну заяву. Відповідно до відзиву відповідач вимоги позову не визнає у повному обсязі та просить суд відмовити у його задоволенні. Заперечення на позов мотивовані тим, що відповідач постійно проживав на день смерті свого батька ОСОБА_3 з ним за однією адресою та був там зареєстрований. Вказує на те, що оскільки відповідач постійно проживав разом із батьком то не повинен був звертатись до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, оскільки і так фактично її прийняв. Вважає, що позивачка навмисне вводить суд в оману щодо не проживання відповідача разом з батьком, з метою отримання собі у власність спадкового майна. Крім того вказує суду і про те, що на день смерті ОСОБА_4 відповідач також був зареєстрований з нею за однією адресою та звернувся із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори. Після смерті ОСОБА_4 відповідач виїхав із будинку, оскільки домовився із позивачкою про те, що вона викупить його частку у спадковому майні, однак вона цього так і не зробила. Зазначив про те, що відповідачем до відзиву надаються докази, які на його думку повністю спростовують вимоги позивачки. Просив суд відмовити в позові та стягнути судові витрати.

Представниця позивачки, адвокат Геріх Н.А. в судовому засіданні пояснила суду, що свідоцтво про право на спадщину, яке отримав відповідач після смерті свого батька ОСОБА_3 підлягає скасуванню, оскільки видане на підставі довідки про реєстрацію відповідача із спадкодавцем, а не за фактом постійного спільного проживання разом із спадкодавцем. Пояснила суду, що ОСОБА_3 до смерті проживав разом із своєю дружиною ОСОБА_4 , яка і є єдиною спадкоємицею після його смерті. Вказала суду на те, що відповідно до норм чинного Законодавства для прийняття спадщини необхідне саме постійне спільне проживання разом із спадкодавцем на час смерті останнього, а не сам факт реєстрації разом із ним. Вказує на те, що доказами у справі та поясненнями свідків підтверджується той факт, що відповідач по справі, на час смерті свого батька ОСОБА_3 разом із ним спільно не проживав. Таким чином вважає, що сам факт реєстрації відповідача разом із спадкодавцем не давало підстав нотаріусу для видачі відповідачу свідоцтва про право власності на спадщину. Вважає, що свідоцтво про право власності видане відповідачу після смерті ОСОБА_3 має бути скасоване, а за позивачкою слід визнати право власності на 1/4 частину будинку АДРЕСА_1 , яка залишилась після смерті ОСОБА_4 .

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги та просила їх задовільнити. Пояснила суду, що після смерті її батька ОСОБА_3 відкрилась спадщина на будинковолодіння АДРЕСА_1 . Станом на час смерті батька ОСОБА_3 разом із ним постійно була зареєстрована та проживала його дружина, а її мати ОСОБА_4 та був зареєстрований, однак не проживав її брат ОСОБА_2 . Вказала суду на те, що в зв`язку з тим, що її брат ОСОБА_5 був зареєстрований на момент смерті разом із спадкодавцем то нотаріусом було видано йому свідоцтво про право власності за законом на спадкове майно. Однак, зазначає суду про те, що оскільки її брат ОСОБА_2 на момент смерті батька ОСОБА_3 не проживав разом з ним то не мав права на отримання спадщини. Вказала суду на те, що її брат ОСОБА_5 після закінчення школи пішов служити до армії, після чого одружився та переїхав проживати у м. Варна. Вказала суду і на те, що ОСОБА_5 дуже рідко навідував батьків, а коли приїздив були сварки та весь тягар утримання як батька так і матері були на ній. Зазначила, що після смерті батька ОСОБА_3 ніхто із них не подавав заяву до нотаріуса, оскільки мати не хотіла бо не мала коштів і вважала, що будинок і так належить їй по праву, оскільки вони його з батьком самостійно будували. Пояснила суду, що ОСОБА_2 не здійснював ні догляду ні утримання батька та приїздив у село лише по власних справах.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про день, час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення судової повістки.

Представник відповідача, адвокат Ковтун А.В. в судовому засіданні підтримав позов, просив суд його задовільнити. Вказав суду на те, що відповідач по справі ОСОБА_2 з 13 березня 1999 року і по даний час зареєстрований по АДРЕСА_1 де був зареєстрований до смерті і батько відповідача ОСОБА_2 таким чином на його думку, відповідач по справі прийняв спадщину після смерті свого батька, оскільки на час смерті спадкодавця був зареєстрований разом із ним за однією адресою. Вказав на те, ОСОБА_2 з березня 1999 року фактично проживав в будинку АДРЕСА_1 разом із своїми батьками, до дня смерті матері, про що на його думку свідчать додані ним до відзиву на позовну заяву докази. Вважає, що докази, які ними надані, повністю підтверджують той факт, що місце проживання відповідача відповідало його місцю реєстрації. Вважає, що твердження позивачки про те, що відповідач не проживав разом із батьком на час його смерті не відповідає дійсності та є безпідставним. Зазначив представник і те, що після смерті матері відповідача, останній виїхав із будинку, оскільки домовився із позивачкою про продаж їй своєї частини будинку. Однак, позивачка домовленість не виконала та кошти відповідачу не сплатила посилаючись на тяжкий матеріальний стан. Вказав представник і на те, що в будинковолодінні АДРЕСА_1 продовжують залишатись речі відповідача, що на його думку підтверджує факт постійного проживання ОСОБА_2 разом із батьком на час смерті останього. Окрім того, представник вказав, що останні роки батьки відповідача вже в силу свого віку мали серйозні проблеми із здоровям, то вирішення всіх господарських питань, як і фінансове забезпечення родини, лягло на плечі єдиного сина ОСОБА_2 .

Представник відповідача вказав на те, що на його думку, докази, які надані позивачкою до суду, є неналежними та не підтверджують позовних вимог.

Враховуючи викладене представник відповідача просив суд відмовити у позові та зазначив, що надасть докази понесення відповідачем судових витрат на протязі 5 днів після оголошення рішення.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, до суду надійшла заява про розгляд справи у відсутність представника державної нотаріальної контори.

Суд, дослідивши та оцінивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення позивачки, представниці позивачки, адвоката Геріх Н.А., представника відповідача, адвоката Ковтуна А.В., врахувавши позицію відповідача викладену письмово, заслухавши пояснення свідків, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.3, 4 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 ст.76, ч.1, 2 ст.77, ст.ст.79 і 80 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Крім цього, ч.4 ст.82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як вбачається із копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 17 лютого 2017 року ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно із ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною 1 ст.1220 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на будинковолодіння АДРЕСА_1 .

Після смерті ОСОБА_3 спадщину прийняли його син ОСОБА_2 та дружина ОСОБА_4 , оскільки на день смерті спадкодавця були зареєстровані з ним за однією адресою.

Із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 409941338 від 28 січня 2025 року вбачається, що по 1/4 частині будинковолодіння АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на підставі свідоцтв про право на спадщину серії 1034 виданого 12 червня 2024 року та серії 1185 виданого 09 липня 2024 року.

Позивачка просить суд визнати свідоцтво про право власності на спадщину за законом, видане відповідачу ОСОБА_2 посвідчене 19 березня 2024 року державним нотаріусом Смілянської державної нотаріальної контори, зареєстроване в реєстрі за № 528, яке складається із права власності на 1/2 частину будинку недійсним.

Статтею 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Сторони по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є дітьми померлого ОСОБА_3 , відповідно є спадкоємцями першої черги по закону.

Частиною першою статті 1268 ЦК України встановлено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї (ч.3 ст.1268 ЦК України).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

З відповіді Смілянської державної нотаріальної контори № 702/02-14 від 13 травня 2025 року вбачається, що після смерті ОСОБА_3 із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом звернувся ОСОБА_2 також на день смерті ОСОБА_3 з ним була зареєстрована дружина ОСОБА_4 , яка фактично прийняла спадщину та не оформила своїх спадкових справ.

З копії довідки Балаклеївської сільської ради Черкаського району Черкаської області № 774 від 19 травня 2016 року вбачається, що ОСОБА_3 до дня смерті був зареєстрований та постійно проживав по АДРЕСА_1 . На день смерті ОСОБА_3 разом із ним були зареєстровані дружина ОСОБА_4 та син ОСОБА_2 .

З акту жителів с. Балаклея від 19 вересня 2024 року, посвідченого сільським головою Балаклеївської сільської ради, вбачається, що ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 підтверджують, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , останні декілька років та на момент смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 по АДРЕСА_1 разом з ним не проживав і спільного господарства не мав. Підтверджують, що на момент смерті ОСОБА_3 з ним постійно проживала дружина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

З акту жителів с. Балаклея від 19 вересня 2024 року, посвідченого сільським головою Балаклеївської сільської ради, вбачається, що ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 та ОСОБА_21 підтверджують, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , останні декілька років та на момент смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 по АДРЕСА_1 разом з ним не поживав і спільного господарства не мав. Підтверджують, що на момент смерті ОСОБА_3 з ним постійно проживала дружина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

З акту жителів с. Балаклея від 19 вересня 2024 року, посвідченого сільським головою Балаклеївської сільської ради, вбачається, що ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 та ОСОБА_28 підтверджують, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , останні декілька років та на момент смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 по АДРЕСА_1 разом з ним не проживав і спільного господарства не мав. Підтверджують, що на момент смерті ОСОБА_3 з ним постійно проживала дружина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

З акту жителів с. Балаклея від 19 вересня 2024 року, посвідченого сільським головою Балаклеївської сільської ради, вбачається, що ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 та ОСОБА_36 підтверджують, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , останні декілька років та на момент смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 по АДРЕСА_1 разом з ним не проживав і спільного господарства не мав. Підтверджують, що на момент смерті ОСОБА_3 з ним постійно проживала дружина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

З акту № 217 обстеження матеріально – побутових умов проживання/фактичного проживання від 16 вересня 2024 року вбачається, що комісія провела обстеження матеріально – побутових умов проживання/фактичного проживання по АДРЕСА_1 проживає ОСОБА_1 разом зі своїм чоловіком ОСОБА_37 . Зі слів сусідів встановлено, що ОСОБА_2 за місцем реєстрації не проживає.

Позивачка ОСОБА_1 , як на підставу звернення до суду з позовом зазначає, що відповідач ОСОБА_2 не проживав разом із спадкоємцем ОСОБА_3 на час смерті останнього, а лише був зареєстрований з ним за однією адресою, а із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса не звернувся, тому не мав права на отримання спадщини після ОСОБА_3 .

Частинами першою та другою статті 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця.

В судовому засіданні встановлено, що відповідач ОСОБА_2 станом на час смерті спадкодавця ОСОБА_3 був зареєстрований з ним за однією адресою. Із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 до нотаріальної контори відповідач ОСОБА_2 не звертався.

Отже, предметом спору в даному випадку є саме факт спільного проживання/не проживання відповідача ОСОБА_2 разом із спадкодавцем ОСОБА_3 на час смерті останнього.

З копії спадкової справи № 639/2023 заведеної після смерті ОСОБА_3 вбачається, що 19 березня 2024 року до Смілянської державної нотаріальної контори надійшла заява від представника ОСОБА_2 ОСОБА_38 про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом. В заяві зазначено, що спадщину ОСОБА_2 фактично прийняв (був зареєстрований з померлим ОСОБА_3 на день його смерті).

Із даної заяви вбачається, що факт прийняття спадщини ОСОБА_2 встановлено на підставі довідки виконавчого комітету Балаклеївської сільської ради виданої 23 червня 2016 року № 999.

З наявної в матеріалах спадкової справи копії довідки № 999 від 23 червня 2016 року вбачається, що ОСОБА_3 на день смерті був зареєстрований разом з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

Із зазначеної вище довідки сільської ради не вбачається, що ОСОБА_2 проживав разом із спадкодавцем ОСОБА_3 на час смерті, а лише факт спільної реєстрації.

Відповідач ОСОБА_2 на підтвердження свого спільного проживання разом із спадкодавцем ОСОБА_3 надав до суду: скріншоти повідомлень з мобільного додатку; копії фотокарток; копію витягу про зареєстрованих осіб; договір на виконання робіт; копії квитанцій; технічний паспорт на будинок; копію довідки із сільської ради; копію особової картки; копію довідки про причину смерті; копія сертифікату; копія медичної довідки; копію страхового свідоцтва; копію страхування до одруження (весільне); копії ощадкнижки; копія особистої карточки водія; копія справи проекту забудови земельної ділянки; копію свідоцтва на забудову садиби в сільських населених пунктах.

Із копії договору на виконання робіт від 20 вересня 2023 року, копії квитанції від 22 червня 2016 року, копії договору від 22 червня 2016 року, копії особистої картки від 04 червня 2009 року, копії сертифікату від 02 липня 2012 року, копії медичної довідки від 02 липня 2012 року, копії особової картки водія, вбачається, що відповідач ОСОБА_2 зазначив в них свою адресу АДРЕСА_1 .

Однак, зазначені документи жодним чином не підтверджують факту спільного проживання відповідача ОСОБА_2 разом із спадкодавцем ОСОБА_3 на час смерті останнього. Саме лише зазначення адреси місця своєї реєстрації у документах, не може бути підтвердженням саме факту постійного спільного проживання зазначених вище осіб за однією адресою.

З наданих до суду відповідачем копій фотокарток, суд немає можливості встановити саме факту постійного спільного проживання відповідача ОСОБА_2 разом із спадкодавцем ОСОБА_3 на час смерті останнього.

Оглянувши надані до суду відповідачем копії фотокарток, суд не має змоги встановити, а ні осіб, які на них зображені, а ні місця їх вчинення, а ні часу виготовлення наданих фотокарток. Таким чином, суд приходить до висновку, що такі докази не підтверджують твердження відповідача про його спільне проживання разом із спадкодавцем та не є належними і достатніми для спростування позиції позивачки.

Інші надані відповідачем докази взагалі не містять адреси та не стосуються предмету спору, жодним чином не підтверджують факту спільного проживання відповідача разом із спадкодавцем на час смерті останнього, тому не беруться судом до уваги.

Щодо посилання відповідача на те, що ним було отримано свідоцтво про смерть спадкодавця, що на його думку підтверджує факт постійного спільного його проживання разом і ним, суд зазначає наступне.

Ч. 6 ст. 17 ЗУ «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» вказує на те, що державна реєстрація смерті проводиться за заявою родичів померлого, представників органу опіки та піклування, працівників житлово-експлуатаційних організацій, адміністрації закладу охорони здоров`я, де настала смерть, та інших осіб.

Таким чином будучи сином померлого ОСОБА_3 , відповідач ОСОБА_2 мав законне право на отримання свідоцтва про смерть ОСОБА_3 .

Відповідно суд приходить до висновку, що сам факт отримання відповідачем ОСОБА_2 в органах державної реєстрації актів цивільного стану свідоцтва про смерть свого батька ОСОБА_3 жодним чином не підтверджує факту його постійного спільного проживання разом із спадкодавцем та відповідно не підтверджує твердження відповідача та жодним чином не спростовує позовних вимог.

Представник відповідача посилався, як на підтвердження спільного проживання відповідача із спадкодавцем на час смерті останнього на те, що відповідач у 2023 року замовив технічний паспорт на будинковолодіння АДРЕСА_1 .

Технічний паспорт - це інформаційно-довідковий документ, який відображає технічний стан та параметри нерухомості. Його може замовити особа, яка має право на спадкування, для подальшого звернення до нотаріуса, або особа, яка просто має доступ до документів.

Суд зазначає, що замовлення відповідачем технічного паспорту на будинковолодіння не може бути підтвердженням факту проживання ОСОБА_2 разом із спадкодавцем ОСОБА_3 на час смерті останнього.

Замовлення технічної документації свідчить лише про вчинення дій щодо оформлення майна, але не підтверджує факт постійного проживання в цьому приміщенні на момент відкриття спадщини.

Представник відповідача, як на підставу для відмови у позові, вказав, що на його думку надані відповідачем докази, стосуються відповідача, виготовлені різними державними установами протягом різних періодів життя відповідача, але фактично створені в одній адміністративно – територіальній одиниці, тому підтверджують факт проживання відповідача по АДРЕСА_1 .

Із досліджених судом доказів, наданих відповідачем, судом встановлено, що дійсно деякі з них містять в собі адресу проживання відповідача АДРЕСА_1 . Однак, зазначення відповідачем в установах та організаціях з метою оформлення тих чи інших документів місця своєї реєстрації, жодним чином не підтверджує саме факту постійного проживання за адресою реєстрації. Тому суд вважає, що такі докази не можуть бути достатніми для спростування вимог позивачки.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що докази надані відповідачем до суду, не спростовують позовних вимог позивачки та не підтверджують посилання відповідача та його представника на постійне спільне проживання ОСОБА_2 разом із спадкодавцем ОСОБА_3 на час смерті останнього.

З письмових показів свідка ОСОБА_19 вбачається, що вона була сусідкою ОСОБА_39 та ОСОБА_40 та їй відомо про те, що по господарству їм допомагали дочка ОСОБА_41 її чоловік та онук. Вказує на те, що після смерті ОСОБА_42 до ОСОБА_43 прийшов жити онук ОСОБА_44 та постійно там знаходились і допомагали дочка ОСОБА_41 та її чоловік. Вказує на те, що син ОСОБА_5 приїжджав рідко, оскільки жив в іншій області.

З письмових показів свідка ОСОБА_23 вбачається, що вона є дружиною ОСОБА_45 , який був рідним братом ОСОБА_39 , таким чином вона є родичкою родини ОСОБА_46 та дружини ОСОБА_43 . Зазначає, що вона була сусідкою родини ОСОБА_47 , неодноразово була в їхньому будинку, відмічали разом свята, спілкувала із ОСОБА_48 , ОСОБА_49 та їх дітьми. Вказує на те, що родині ОСОБА_42 та ОСОБА_43 допомагала їх дочка ОСОБА_41 та її чоловік. Після смерті ОСОБА_42 дочка ОСОБА_41 постійно допомагала матері ОСОБА_50 по господарству. Зазначає, що ОСОБА_51 приписався у будинку батьків по АДРЕСА_1 , оскільки посварився із дружиною. Вказує на те, що ОСОБА_5 приїжджав до батьків раз на рік на декілька днів, а було таке, що його і по декілька років не було. Постійно в будинку він не жив, спільного господарства з батьками не вів, за батьками не доглядав, бо постійно був у дружини та по заробітках, але не в с. Балаклея і приїжджав тільки по своїм справам. Вказує, що ОСОБА_5 мав погані стосунки із ОСОБА_48 та сестрою. ОСОБА_52 їй розповідав, що ОСОБА_5 проживає в м. Варва та часто виїжджає на заробітки. Після смерті матері ОСОБА_51 приїжджав через пів року, а потім аж через 8 років. Вказала на те, що їй достеменно відомо про те, що у будинку по АДРЕСА_1 проживали та вели спільне господарство ОСОБА_53 до 2006 року та ОСОБА_54 до 2015 року. Протягом усього цього часу поряди з ними була дочка ОСОБА_41 з своєю сім`єю, вона допомагала ОСОБА_55 та ОСОБА_50 і вона це бачила на власні очі, оскільки вони були близькими родичами і часто спілкувались то їй відомі ці факти.

З письмових показів свідка ОСОБА_10 вбачається, що вона була сусідкою родини ОСОБА_47 та їй відомо про те, що ОСОБА_5 проживав з батьками, а потім виїхав до дружини у м. Варва, повернувся в с. Балаклея лише через декілька років та реєструється в будинку батьків. Вказує на те, що в 2003 році ОСОБА_5 в зв`язку з продажем квартири дружини перевіз свої речі в батьківський будинок і поїхав. Вказує на те, що дочка ОСОБА_41 та її чоловік доглядали та допомагали по господарству ОСОБА_55 а потім ОСОБА_56 . Зазначила, що родину ОСОБА_47 знала дуже давно і часто перебувала в них у дворі, постійно там бачила лише їх доньку ОСОБА_57 та її чоловіка, а ОСОБА_58 там ніколи не зустрічала.

З письмових показів свідка ОСОБА_26 вбачається, що вона була сусідкою родини ОСОБА_46 та ОСОБА_56 та добре знає всіх членів їх родини. Вказує на те, що вона дружила із ОСОБА_49 та знає, що постійно по господарству їм допомагала їх донька ОСОБА_41 . До смерті ОСОБА_59 приїздив до батьків дуже рідко, спільного господарства з батьками не вів, не мав дружніх стосунків а ні з батьками а н з сестрою.

З письмових показів свідка ОСОБА_6 вбачається, що вона була сусідкою родини ОСОБА_60 та ОСОБА_61 та їй відоме їх спільне життя. Дружина ОСОБА_58 виїхала до м. Варва та десь через пів року ОСОБА_5 поїхав до неї, а в 1999 році приїхав в село та приписався до батьків. Вказала, що спільного господарства з батьками ОСОБА_5 не вів, а речі, які були в його квартирі він перевіз до батьків. Однак разом із ними не жив, а лиш декілька разів приїжджав.

З письмових показів свідка ОСОБА_30 вбачається, що вона є сусідкою родини ОСОБА_62 понад 33 років і добре знає усіх членів родини. Вказує на те, що ОСОБА_5 до 2006 року навідувався рідко, жив у м. Варва з своєю родиною, приїжджав на короткий час для своїх потреб, виїжджав на заробітки. Після розриву з дружиною продав квартиру по АДРЕСА_1 , перевіз речі та зареєструвався в будинку батьків по АДРЕСА_1 , але фактично там не проживав, господарство не вів, за батьками не доглядав. Вона бачила його рідко, коли приїжджав то постійно сварився з батьком – чула образливі слова в бік батьків і сестри (чули всі сусіди, їх городи поруч), сосунки були напруженими. ОСОБА_55 та ОСОБА_56 допомагала дочка ОСОБА_41 та її чоловік ОСОБА_63 . Коли помер ОСОБА_52 то ОСОБА_5 приїхав на похорон разом з дружиною та дітьми, а потім вони поїхали. Знає про ці обставини особисто, оскільки була кухарем на похороні ОСОБА_42 . Зазначила, що мати сторін по справі ОСОБА_64 хворіла часто та її донька ОСОБА_41 постійно про неї дбала, лягала в лікарні разом із нею, а ОСОБА_5 приїжджав рідко, тільки по своїх потребах на св`ята, на похорони рідних не приїжджав. Вказала суду на те що про ці події вона знає особисто, оскільки спостерігала за цим щодня.

Зазначені письмові пояснення свідків засвідчені секретарем Балаклеївської сільської ради 23 березня 2026 року, тому суд вважає, що вони є належними та допустимими доказами у справі.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснила, що знає позивачку та відповідача, а також їх батьків з 1980 років, оскільки вони сусіди. Їй відомо про те, що ОСОБА_53 проживав із своєю дружиною ОСОБА_54 , а після смерті ОСОБА_65 стала проживати сама. Син ОСОБА_5 на момент смерті батька ОСОБА_42 з ними не жив, а їздив спершу постійно по заробітках, а потім переїхав на постійне місце проживання десь у Чернігівську область. Вказала на те, що достеменно відомо про те, що ОСОБА_5 не проживав на день смерті ОСОБА_42 з ним та не вів спільного господарства, не здійснював догляд а ні за батьком, а ні за матір`ю. Вказала, що їй відомо про те, що догляд за матір`ю здійснювала ОСОБА_41 , вона робила все по господарству, а ОСОБА_51 не проживав там і жодної участі у їх житті не приймав. Вказала суду на те, що їй відомо про те, що ОСОБА_5 постійно їздив по заробітках та проживав постійно у іншій області.

На запитання головуючого свідок ОСОБА_8 пояснила, що вона мала дружні сусідські стосунки із родиною ОСОБА_47 тому добре знає, що відбувалось в їх родині. Пояснила, що їй достеменно відомо про те, що син ОСОБА_39 та ОСОБА_66 на момент смерті батька з ним не проживав.

Свідок ОСОБА_67 в судовому засіданні пояснила, що вона добре знає як позивачку ОСОБА_57 так і відповідача ОСОБА_58 , а також добре знала їх батьків, оскільки проживала з ними по сусідству 49 років і вона товаришувала з їх родиною. Вказала на те, що після закінчення школи син ОСОБА_42 та ОСОБА_43 ОСОБА_5 поїхав із села і більше ніколи там постійно не проживав та вона його більше там ніколи не бачила. Пояснила, що люди розповідали, що ОСОБА_5 приїздив дуже рідко і кожного приїзду були сварки між ним та батьками. Пояснила, що ОСОБА_52 проживав разом із дружиною ОСОБА_68 , а після смерті чоловіка ОСОБА_64 залишилась проживати сама. Вказала на те, що догляд за батьками здійснювала їх донька ОСОБА_41 . Після смерті батька ОСОБА_5 також не проживав у с. Балаклея, жодного утримання батьків не здійснював та не допомагав, оскільки вона його у дворі ніколи не бачила. Вказала, що їй відомо про ці обставини достеменно, оскільки з її двору видно двір ОСОБА_47 , тому вона може стверджувати, що ОСОБА_58 там не було.

На запитання головуючого свідок ОСОБА_67 пояснила, що їй особисто відомо про те, що відповідач по справі ОСОБА_5 на момент смерті ОСОБА_39 із ним не проживав.

Свідок ОСОБА_69 в судовому засіданні пояснила, що вона знає родину ОСОБА_47 ще з молоду, як батьків так і дітей. Вказала суду на те, що вона є сусідкою ОСОБА_47 та проживає через одну хату від них. Пояснила суду, що до 1994 року позивачка ОСОБА_41 проживала разом із батьками, а відповідач ОСОБА_5 з батьками не проживав і нічого їм не допомагав. Вказала суду на те, що їй відомо про те, що догляд за батьками здійснювала ОСОБА_41 . Повідомила, що ОСОБА_58 бачила всього 2 рази у батьків до смерті батька, а з 2015 року не бачила його у дворі жодного разу.

На запитання головуючого свідок ОСОБА_69 пояснила, що ОСОБА_5 з батьком на час смерті не проживав, догляд за ним не здійснював так як і за матір`ю.

Свідок ОСОБА_70 в судовому засіданні пояснила, що вона знайома як із ОСОБА_71 так і ОСОБА_72 , а також з їх дітьми ОСОБА_73 та ОСОБА_74 . Пояснила, що її батьки були сусідами ОСОБА_47 та вона часто приїздила до них, тому і була знайома з родиною ОСОБА_47 . Пояснила, що вона піклувалась із ОСОБА_73 та вона пояснювала їй про те, що батько ОСОБА_52 весь час сварився із своїм сином ОСОБА_74 та дуже сильно через це хвилювалась. Вказала, що ОСОБА_5 приїздив до батьків дуже рідко, а коли був у гостях то між ним та батьком виникали сварки та конфліктні ситуації. Вказала суду на те, що ОСОБА_5 після похорону батька ОСОБА_42 жодного разу в село не приїздив.

На запитання головуючого свідок ОСОБА_70 пояснила, що ОСОБА_5 з батьком на час смерті не проживав так як і не проживав після його смерті і на даний час.

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні пояснила, що вона є однокласницею ОСОБА_58 та добре знає родину ОСОБА_47 . Їй відомо про те, що ОСОБА_5 проживав із батьками десь до середини 1980 років, а потім виїхав. Знає про те, що з 1990 року він переїхав до м. Варва проживати до своєї дружини. Повідомила про те, що на момент смерті ОСОБА_53 проживав разом із своєю дружиною ОСОБА_75 у двох. ОСОБА_5 приїздив до батьків десь раз на рік, а потім було таке, що і по декілька років взагалі не приїжджав. Вказала суду і на те, що ОСОБА_5 зазначає суду не правду, оскільки він не проживав разом із батьком на час його смерті. Пояснила, що їй достеменно відомо про ці факти, оскільки вона є їх сусідкою та вона бачила, що ОСОБА_58 у дворі ніколи не було. Вказала, що їй відомо про те, що догляд за батьками, а потім за матір`ю здійснювала ОСОБА_41 та її чоловік, а син ОСОБА_5 не здійснював жодного догляду та ніякої участі у житті батьків не приймав. Вказала і на те, що ОСОБА_5 можливо якісь свої речі і залишив у будинку батьків коли пару разів приїздив до них, однак це жодним чином не свідчить про те, що він жив з ними однією родиною.

Свідок ОСОБА_76 в судовому засіданні пояснила, що знає родину ОСОБА_47 з 1978 року, оскільки є їх сусідкою. Вказала, що знає, що коли ОСОБА_5 приїздив до батьків, а це було досить рідко то між ним та батьком постійно виникали сварки. Вказала, що їй відомо про те, що на момент смерті ОСОБА_39 він проживав разом із дружиною ОСОБА_77 , а син ОСОБА_5 з ними не проживав, але інколи приїздив на дуже не тривалий час. Вказала, що так як вона була їх сусідкою то не бачила щоб ОСОБА_5 там постійно проживав та здійснював догляд за господарством. Пояснила суду про те, що після одруження ОСОБА_5 дуже рідко приїздив до батьків у село та не здійснював утримання ні батька ні матері та жодного догляду за ними не вів. Вказала, що весь тягар утримання та догляду за батьками був на дочці ОСОБА_78 . Повідомила про те, що вона досить часто перебувала у дворі родини ОСОБА_47 та мала дружні стосунки із ними, спілкувалась часто із ОСОБА_49 та весь час бачила там тільки ОСОБА_57 .

На запитання головуючого свідок ОСОБА_76 пояснила, що їй достеменно відомо про те, що ОСОБА_5 постійно не проживав із батьком на час його смерті та не здійснював а ні утримання, а ні догляду за ним.

Свідок ОСОБА_79 в судовому засіданні пояснила, що знає родину ОСОБА_47 , оскільки все життя проживала поруч з ними, були сусідами. Вказала, що їй відомо про те, що ОСОБА_53 на час своєї смерті проживав разом із своєю дружиною ОСОБА_77 та донькою ОСОБА_73 . Син ОСОБА_5 після закінчення школи виїхав із села і більше ніколи там постійно не проживав. Вказала, що їй відомо про те, що ОСОБА_5 був лише зареєстрований у будинку батьків. Пояснила те, що їй відомо, що ОСОБА_5 не здійснював жодного утримання батьків, не вів спільного господарства та догляду, оскільки його там взагалі не було.

На запитання головуючого свідок ОСОБА_79 пояснила, що їй достеменно відомо про те, що на момент смерті ОСОБА_39 разом із ним не проживав ОСОБА_5 так як і після смерті батька.

Свідок ОСОБА_28 в судовому засіданні пояснила, що вона є сусідкою родини ОСОБА_47 та добре знайома, як з ОСОБА_48 так і з його дружиною ОСОБА_68 так і знає їх дітей ОСОБА_57 та ОСОБА_58 . Вказала суду на те, що їй відомо про те, що на момент смерті ОСОБА_80 він постійно проживав із своєю дружиною ОСОБА_68 , а їх дочка ОСОБА_41 їм допомогла по господарству. Зазначила, що їй відомо про те, що син ОСОБА_5 проживав із батьками лише на час навчання у школі, потім він виїхав із села і більше з батьками не проживав. Вказала і на те, що оскільки вона є сусідкою родини ОСОБА_47 то вона особисто бачила, що ОСОБА_58 у дворі батьків не було, він їм по господарству не допомогав та догляду ні за батьком ні за матір`ю не здійснював.

На запитання головуючого свідок ОСОБА_28 пояснила, що їй достеменно відомо про те, що ОСОБА_53 на час своєї смерті проживав разом із своєю дружиною ОСОБА_81 , а їх син ОСОБА_5 з ними не проживав, оскільки виїхав із села задовго до смерті батька. Вказала, що їй відомо про те, що ОСОБА_82 не здійснював догляд за своїм батьком ОСОБА_48 , оскільки вона його в селі не бачила. Пояснила, що з дитинства ОСОБА_58 бачила його в селі лише один раз, коли вже справа перебувала в суді він ходив по селу та шукав свідків, які б могли піти свідчити до суду.

Таким чином судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 прийняв спадщину після смерті батька ОСОБА_3 шляхом спільної реєстрації разом із спадкодавцем та в зв`язку з цим отримав у нотаріуса свідоцтво про право власності на спадкове майно за законом.

За змістом частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.

Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Зазначена норма відображає загальний принцип недискримінації за ознакою наявності чи відсутності реєстрації місця проживання чи місця перебування особи.

Відповідно до ст.1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

У пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року №7 судам роз`яснено, що відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо. Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним лише за рішенням суду.

У постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2- 1316/2227/11, від 14 травня 2018 року у справі № 296/10637/15-ц, від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17 викладено правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Свідоцтво про право на спадщину - це правовстановлюючий документ, що посвідчує виникнення у спадкоємця права власності на спадкове майно. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується процес оформлення спадкових прав.

Як зазначено у ст. 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняли кілька спадкоємців, то свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Водночас відсутність такого свідоцтва не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Особливість визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, як спеціального способу захисту спадкових прав, судом зумовлена сутністю свідоцтва про право на спадщину, що за своєю правовою природою не є правочином. Як наголошено у постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року (судова справа № 916/780/18) свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права і не породжує, не змінює і не припиняє права та обов`язки, тобто не є правочином. Однак свідоцтво видається на підтвердження існування права, яке виникло внаслідок певного правочину, і такий посвідчуваний документ є чинним, якщо є дійсною правова підстава його видачі. Оскільки свідоцтво про право на спадщину не має правочинного характеру, воно не може визнаватися недійсним із посиланням на ст.ст.203, 215-236 ЦК України. У законі міститься відкритий перелік підстав для визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним. Основною підставою визначено те, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо (п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року. № 7). Визнати свідоцтво про право на спадщину недійсним може лише суд.

Отже, як зазначено у постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі N383/258/21 (провадження N 61-18173св21), «порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших заінтересованих осіб, які в установленому законом порядку прийняли спадщину, є самостійною підставою для визнання свідоцтв про право на спадщину за законом недійсними».

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (частина перша статті 1301 ЦК України).

У ЦК України закріплено можливість пред`явити позовну вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва).

В судовому засіданні встановлено, що будинковолодіння АДРЕСА_1 не було постійним місцем проживання відповідача ОСОБА_2 , хоча він і був зареєстрований у цьому будинку.

Із копії спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_2 вбачається, що у визначений законом строк відповідач ОСОБА_2 не звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом.

Суд звертає увагу і на те, що державна реєстрація відповідача ОСОБА_2 разом із спадкодавцем в одному будинку сама по собі не є беззаперечним доказом постійного проживання відповідача на момент смерті батька, оскільки спростовується показаннями свідків, допитаних в судовому засіданні.

Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, які можуть бути відмінними один від одного.

У постанові Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі № 404/33/22 (провадження № 61-18469св23) зазначено, що "місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться. Для того щоб спадкоємець вважався таким, що прийняв спадщину, самого факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини недостатньо. Необхідно, щоб таке проживання було постійним".

Таким чином, тимчасове проживання спадкодавця ОСОБА_3 і спадкоємця ОСОБА_2 та факт реєстрації їх за однією адресою, не є спільним проживанням.

Згідно із статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд дослідивши надані відповідачем докази, приходить до висновку про те, що вони жодним чином не підтверджують факту постійного спільного проживання спадкоємця ОСОБА_2 та спадкодавця ОСОБА_3 на час смерті останнього. Надані до суду відповідачем докази дійсно містять в собі адресу, за якою на час смерті проживав спадкодавець, однак така адреса була офіційним місцем реєстрації відповідача та не може бути беззаперечним фактом спільного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на час смерті останнього.

Відповідачем клопотань про витребування доказів до суду надано не було.

19 грудня 2025 року представник відповідача, адвокат Ковтун А.В. через систему «Електронний суд» надіслав до суду клопотання про виклик свідків. Однак, явку заявлених свідків у судове засідання не забезпечив. Після заявленого клопотання і до моменту переходу суду до стадії ухвалення рішення, представник відповідача та відповідач на допиті заявлених свідків не наполягали.

Аналізуючи встановлені факти та вище зазначені обставини, судом встановлено, що першочергове право на отримання спадкового майна після смерті ОСОБА_2 належало його дружині ОСОБА_4 , оскільки вона на день його смерті постійно проживала разом із ним однією сім`єю.

З копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 17 лютого 2017 року вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла.

Після її смерті відкрилась спадщина на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 .

Спадщину після її смерті прийняла позивачка та відповідач по справі, так як звернулись із заявами про прийняття спадщини до Смілянської державної нотаріальної контори.

Відповідно до ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

З відповіді Смілянської державної нотаріальної контори № 1185 від 26 липня 2025 року вбачається, що після смерті ОСОБА_4 із заявами про прийняття спадщини за законом звернулись ОСОБА_2 та ОСОБА_1 – сторони по справі.

З копії свідоцтва про одруження серії НОМЕР_3 від 27 січня 1962 року вбачається, що ОСОБА_4 на час смерті ОСОБА_3 була його дружиною.

Сторони по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є дітьми померлих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Таким чином, позивачка та відповідач є спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_4 .

9 липня 2024 року державним нотаріусом Смілянської державної нотаріальної контори позивачці та відповідачу видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 , на 1/2 частину майна (тобто по 1/4 частині), а саме на житловий будинок з надвірними спорудами (загальна площа 80,6 кв.м., житлова 43,1 кв.м.), що знаходиться в АДРЕСА_1 .

Суд приходить до висновку про те, що позовна вимога про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом видане державним нотаріусом Смілянської державної нотаріальної контори 19 березня 2024 року, зареєстроване в реєстрі за № 528 підлягає до задоволення та таке свідоцтво слід визнати недійсним.

Відповідно після смерті ОСОБА_3 спадщину на 1/2 будинку АДРЕСА_1 прийняла його дружина ОСОБА_4 , яка померла та після її смерті відкрилась спадщина на зазначену частину будинку.

Позивачка по справі ОСОБА_1 прийняла спадщину після смерті матері ОСОБА_1 шляхом подання заяви до нотаріальної контори та отримала свідоцтво на право власності на 1/2 частину будинковолодіння.

Таким чином після смерті ОСОБА_4 залишилась не успадкованою (після визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину) 1/2 частина будинку АДРЕСА_1 .

Суд приходить до висновку, що позовна вимога про визнання за позивачкою ОСОБА_1 права власності на 1/4 частину будинку АДРЕСА_1 підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України у разі задоволення позову судовий збір покладається на відповідача.

З ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути сплачений позивачкою при подачі позову судовий збір в сумі 2422 грн. 40 коп.

Доказів понесення інших витрат позивачкою до суду не надано.

Керуючись ст.ст. 15, 16, 1216-1218, 1220, 1261, 1301 ЦК України та ст.ст. 13, 76, 89, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним та скасувати Свідоцтво про право на спадщину за законом видане 19 березня 2024 року Смілянською державною нотаріальною конторою зареєстроване в реєстрі за № 528.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину будинку АДРЕСА_1 (загальною площею 80,6 кв.м., житловою – 43,1 кв.м.).

Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 .

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , проживаюча по АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований по АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ;

Третя особа: Смілянська державна нотаріальна контора юридична адреса пров. Бобринського2 в м. Сміла, Черкаської області, ЄДРПОУ 35057113.

Головуючий: В. О. Прилуцький