Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №562/1446/26 — Здолбунівський районний суд Рівненської області

Справа № 562/1446/26

провадження №2/562/1261/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

/заочне/

"22" вересня 2026 р.

Здолбунівський районний суд Рівненської області

у складі: головуючого судді Кушніра О.Г.,

секретар судового засідання Парфенюк Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м.Здолбунів Рівненської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, -

в с т а н о в и в:

У поданій в суд заяві представник позивача просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 30 вересня 2021 року в загальному розмірі 147755 грн. 86 коп., обґрунтовуючи невиконанням відповідачем договірних зобов`язань.

Відзив на позов відповідач не подавав.

Сторони в судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час і місце судового засідання повідомлялися належним чином відповідно до вимог ст.128 ЦПК України, клопотань про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю прибуття з поважних причин не надходило.

Згідно поданого представником позивача клопотання просить справу розглянути без участі позивача та його представника.

При таких умовах суд вважає за можливе винести заочне рішення по справі на підставі наявних доказів, при цьому позивач не заперечує проти такого порядку вирішення спору.

З`ясувавши обставини та вивчивши матеріали справи, суд дійшов такого висновку.

Установлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з позикою грошей.

З розписки ОСОБА_2 вбачається, що 30 вересня 2021 року він отримав позику від ОСОБА_1 у сумі 1600 Євро, зобов`язавшись повернути кошти до кінця 2021 року.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то відповідно до ст.530 ЦК України воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.ст.610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) та у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом строк.

Доказами належного виконання боргового зобов`язання відповідно до положень ст.545 ЦК України є, зокрема, розписка кредитора, повернення ним боргового документа боржнику, внесення боргу в депозит нотаріуса (ст.537 ЦК України).

З матеріалів справи слідує, що боргового документа або інших передбачених законом допустимих доказів, які б підтверджували належне виконання боржником свого боргового зобов`язання перед кредитором, відповідачем суду не надано.

А згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядок, що встановлені договором.

Відповідач взяті на себе зобов`язання за договором позики грошових коштів не виконав, а тому позовні вимоги в частині стягнення основної суми боргу є обґрунтованими.

Відповідно до положень ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст.549 цього Кодексу.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З правових висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року в справах №910/16945/14 та №908/1394/17, від 16 листопада 2018 року в справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року в справах № 905/2324/17 та №922/175/18, від 13 лютого 2019 року в справі № 924/312/18, з якими погодилася Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 листопада 2019 року в справі №127/15672/16-ц вбачається, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст.625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Крім того, 24 лютого 2022 року Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який продовжувався та діє на даний час.

17 березня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX від 15 березня 2022 року, яким внесено зміни до законодавчих актів України, зокрема розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».

Отже, вказаний вище Закон застосовується до відносин за прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, що виникли у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості (3% річних за ч.2 ст.625 ЦК України) починається з 01 січня 2022 року, а тому вимоги позивача про стягнення 3% річних від простроченої суми є обґрунтованими лише за період з 01 січня 2022 року по 23 лютого 2022 року (1600 х 3% х 54дні : 365 : 100) в сумі 7,10 Євро.

Інфляція - це знецінення грошей і безготівкових коштів, що супроводжується зростанням цін на товари і послуги (п.2 «Методологічних положень щодо організації статистичних спостережень за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін», що затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року № 519).

Показником, який характеризує рівень інфляції, є індекс споживчих цін, який характеризує зміни у часі загального рівня цін на товари та послуги, що купує населення для невиробничого споживання. Він є показником зміни вартості фіксованого набору споживчих товарів та послуг у поточному періоді порівняно з базовим.

Тобто, згідно ст.625 ЦК України встановлений індекс інфляції враховується при обчисленні суми боргу в разі наявності між сторонами грошових зобов`язань у грошовій одиниці України, тобто в гривні, а тому в цій частині позову про стягнення інфляційних втрат у сумі 54682,40 грн. слід відмовити за безпідставністю.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного суду в справі №373/2054/16 від 16 січня 2019 року, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Аналогічні правові позиції містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду в справі №500/5194/16 від 11 вересня 2024 року, де зазначено, що загальні положення виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Формулюючи висновок щодо застосування частини другої статті 533 ЦК України у спірних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду констатує, що якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення (п.60 постанови Великої Палати Верховного Суду в справі №500/5194/16 від 11 вересня 2024 року).

Таким чином, оскільки відповідач свої зобов`язання за договором позики не виконав та грошових коштів в іноземній валюті позивачу не повернув і прострочив виконання договірних зобов`язань суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в спосіб стягнення з відповідача грошової суми в національній валюті, що еквівалентна 1607,10 Євро на день здійснення такого платежу при виконанні судового рішення.

При постановлені рішення відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача підлягає до стягнення на користь позивача понесені ним судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог (56,02%) в сумі 827 грн. 73 коп.

Керуючись ст.ст.258-273, 280-284, 351 – 355 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого по АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого по АДРЕСА_2 ) грошові кошти у національній валюті на повернення суми боргу за договором позики б/н від 30 вересня 2021 року, що еквівалентно 1607 (одна тисячі шістсот сім) Євро 10 центів на день здійснення такого платежу при виконанні судового рішення.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 827 (вісімсот двадцять сім) грн. 73 коп. судових витрат.

У решті вимог позивачу відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржено до Рівненського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанціїпротягом 30 /тридцяти/ днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя: