Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №559/2865/26 — Дубенський міськрайонний суд Рівненської області

Справа № 559/2865/26

Провадження № 2/559/2153/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року м. Дубно

Дубенський міськрайонний суд Рівненської області у складі головуючого судді Томіліна О.М., розглянувши в м. Дубно за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів та стягнення пені за несплату аліментів, -

В С Т А Н О В И В:

До суду з позовом звернулася ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів, визначеного рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 29.07.2014 у справі №559/1320/14ц, та просила стягувати з відповідача на користь позивачки аліменти на утримання дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття. Також просила стягнути пеню за несплату аліментів в сумі 120411 грн.

Ухвалою суду від 28.07.2026 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін. Роз`яснено відповідачу право подати відзив на позов, а позивачу відповідь на відзив.

13.08.2026 від представника відповідача – ОСОБА_3 , яка діє на підставі довіреності від 02.07.2026, надійшло клопотання про зупинення провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст.251 ЦПК України, оскільки відповідач з 14.12.2025 проходить військову службу, до закінчення перебування його у лавах ЗСУ.

Ухвалою суду від 13.08.2026 в задоволенні вказаного клопотання було відмовлено.

20.08.2026 від представника відповідача надійшов відзив на позов.

26.08.2026 від представника позивача надійшла відповідь на відзив.

03.09.2026 від представника відповідача надійшли письмові заперечення на відповідь на відзив на позов.

В обґрунтування позовних вимог позивачка вказала, що з 17.09.2009 сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 29.07.2014. Від цього шлюбу сторони мають дочку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка після розлучення сторін залишилася проживати з позивачкою. Також рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 29.07.2014 стягнуто аліменти з відповідача на користь позивачки на утримання дитини в розмірі 400 грн., але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 22.04.2014 і до її повноліття.

На сьогоднішній день матеріальний стан відповідача дозволяє сплачувати аліменти у більшому розмірі, він є військовослужбовцем, отримує регулярно достатньо велику заробітну плату, добровільно відмовився збільшити суму аліментів, а позивачка самостійно виховує і забезпечує дочку, яка кожного року потребує більших витрат. Аліменти в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку у 2026 р. складають 1756 грн., що є наднизьким рівнем. Посилаючись на вищевикладене, вона просить змінити спосіб стягнення аліментів, що встановлений судовим рішенням, та стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

Крім того у відповідача станом на 01.02.2026 наявна заборгованість по сплаті аліментів в розмірі 120411,49 грн. Розмір пені на вказану заборгованість складає 1 711 133,41 грн. Враховуючи, що розмір пені не може перевищувати розмір заборгованості, позивачка просить стягнути з відповідача пеню за період з 20.04.2014 по 01.02.2026 у сумі 120411,49 грн., оскільки відповідач є працездатним, інших утриманців немає.

20.08.2026 від представника відповідача надійшов відзив на позов, у якому представник позовні вимоги про зміну способу стягнення аліментів визнала частково, просила стягувати з відповідача на користь позивачки аліменти на утримання дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 1/6 частки всіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, а в задоволенні позову про стягнення пені – відмовити з огляду на наступне. Так, відповідач має захворювання, з 10.01.2021 по 14.01.2021 перебував на стаціонарному лікуванні з приводу травми лівої кісті і має проблеми з її функціонуванням, у травні – червні 2025 р. відповідач проходив стаціонарне лікування у Рівненському обласному шкірно-венерологічному диспансері, йому встановлено діагноз – псоріаз і він потребує лікування. Крім того відповідач з 2015 р. по 2016 р. брав участь в АТО, отримував грошове забезпечення за місцем служби, проте, оскільки перебував у районі бойових дій, це ускладнювало самостійне здійснення платежів на утримання дитини, а відрахування щодо сплати ним аліментів не проводилося, що не свідчить про умисне ухилення від сплати аліментів. З 14.12.2025 відповідач повторно призваний до ЗСУ та добровільно здійснював грошові перекази на рахунок доньки у загальному розмірі 20200 грн. Станом на 01.08.2026 відповідно до розрахунку заборгованості по сплаті аліментів переплата становить 4379,61 грн. Оскільки грошове забезпечення відповідача складає 80 000 – 100000 грн., визначення аліментів в розмірі частки від доходів становитиме 20 000 – 25 000 грн., що, на його переконання, є надмірним для дитини, а відповідач як військовослужбовець несе додаткові витрати на своє утримання.

26.08.2026 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позовні вимоги підтримані повністю з підстав, висловлених у позові. Також вказала, що відповідач у 215-2016 р.р., отримуючи доходи, добровільно аліменти не сплачував, не цікавився життям своєї дитини. Сплата коштів у 2026 р. після отримання позову не є проявом того, що відповідач усвідомив та змінив свою поведінку, оскільки він чинив психологічний тиск на дитину, а примусове стягнення аліментів відбулося лише після того, як його відшукали як військовослужбовця та звернули стягнення на його зарплату. Наявність захворювань не свідчить про непрацездатність відповідача, а розмір аліментів у частці від доходів відповідача є законним і обґрунтованим.

03.09.2026 від представника відповідача надійшли письмові заперечення на відповідь на відзив на позов, у яких підтримано доводи відзиву на позов та заперечуються твердження про психологічний тиск і погрози з боку відповідача.

У зв`язку з розглядом справи за відсутності її учасників, відповідно до ч.13 ст.7, ч.2 ст.247 ЦПК України судове засідання не проводиться і фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За змістом ч.ч. 4, 5 ст.268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Датою ухвалення рішення у даній справі є 23.09.2026, тобто дата складання повного тексту рішення.

Розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані докази як окремо, так і в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За вимогами ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідне для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Зі змісту статті 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Судом досліджуються представлені письмові докази на підтвердження та спростування тих обставин, на які посилався позивач, інших суду не представлено та про їх витребування перед судом не порушувалося клопотань.

Суд, вирішуючи питання, передбачені ст. ст. 12, 264 ЦПК України, виходить з такого.

Судом встановлено, що з 17.09.2009 сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 29.07.2014. Від цього шлюбу сторони мають дочку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка після розлучення сторін залишилася проживати з позивачкою. Також рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 29.07.2014 стягнуто аліменти з відповідача на користь позивачки на утримання дитини в розмірі 400 грн., але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 22.04.2014 і до її повноліття, що не заперечується сторонами (а.с.9,11-14). На даний час з урахування ЗУ «Про державний бюджет України на 2026 р.» розмір аліментів для дітей 6-18 років становить 1756 грн.

Згідно з довідкою Костопільського ВДВС у Рівненському районі Рівненської області виконавче провадження №44631756 від 04.09.2014 щодо виконання рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 29.07.2014 завершено 24.06.2015 на підставі п.10 ч.1 ст.49 ЗУ «Про виконавче провадження». Повторно виконавче провадження відкрито 22.01.2020 (а.с.15).

Постановою державного виконавця від 11.02.2026 звернуто стягнення на доходи боржника ОСОБА_2 (а.с.21).

Відповідно до довідки-розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, виданої державним виконавцем, загальна заборгованість за період з 20.04.2014 по 01.02.2026 складає 120411,49 грн., а станом на липень 2026 р. наявна переплата 4379,61 грн. (а.с.17-20).

За розрахунком сторони позивача розмір пені за вказаний період склав 1 711 133,41 грн. (а.с.23-28).

Судом також встановлено, що відповідач є військовослужбовцем, перебуває на військовій службі у ВЧ НОМЕР_1 за призовом під час мобілізації з 14.12.2025, що підтверджується довідкою командира ВЧ НОМЕР_1 від 08.08.2026, та отримує заробітну плату (а.с.49-51).

В період з 2015 по 2016 р.р. ОСОБА_2 брав безпосередню участь в АТО та отримував заробітну плату у період з січня 2026 р. по траень 2026 у розмірі від 20 899,73 грн. до 79,677,42 грн. на місяць (а.с.68, 69, 70).

Згідно з платіжними інструкціями у період з травня 2026 р. по липень 2026 р. ОСОБА_2 перерахував на рахунок доньки 20200 грн. (а.с.71-81).

Як вбачається з медичних документів, відповідач має захворювання, з 10.01.2021 по 14.01.2021 перебував на стаціонарному лікуванні з приводу травми лівої кісті і має проблеми з її функціонуванням, у травні – червні 2025 р. відповідач проходив стаціонарне лікування у Рівненському обласному шкірно-венерологічному диспансері, йому встановлено діагноз – псоріаз і він потребує лікування (а.с.63-67).

Згідно з ч.ч.1,2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

За умовами частин першої та другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

За змістом статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Частина третя статті 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

У статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Як роз`яснено у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.

Враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду позовну заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

Виходячи з наведених положень закону, при вирішенні вимог щодо зміни розміру раніше стягнутих аліментів суд зобов`язаний з`ясувати матеріальний та сімейний стан як платника аліментів, так і стягувача, погіршення чи поліпшення їх здоров`я.

Згідно з ч.3 ст.181 ЦПК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

За змістом наведеної норми суд визначає аліменти у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором за заявою одержувача аліментів, і водночас змінює спосіб стягнення аліментів за позовом одержувача аліментів.

При цьому, закон не визначає обов`язкових умов чи підстав для визначення чи зміни способу стягнення аліментів, - визначення способу стягнення аліментів є виключно правом одержувача аліментів.

Вимога одержувача аліментів про зміну способу їх стягнення може мати місце як внаслідок виникнення необхідності у збільшенні розміру аліментів, так і внаслідок бажання стягувача змінити спосіб стягнення аліментів в силу інших обставин.

Положеннями статей 12, 81 ЦПК України передбачений обов`язок кожної із сторін довести обставини, які мають значення для справи і на які посилається кожна із сторін як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Звертаючись до суду із позовом, позивачка просила змінити спосіб стягнення аліментів і встановити їх у частці від доходу відповідача, посилаючись на вищеперелічені обставини, що свідчать про те, що визначений розмір аліментів є наднизьким, дитина об`єктивно потребує більших витрат, а відповідач добровільно відмовився збільшити суму аліментів, проте має можливість сплачувати їх у більшому розмірі у частці від доходу, оскільки працевлаштований (є військовослужбовцем).

Тобто, позивачка в даній цивільній справі визначила предметом позову, крім іншого, зміну способу стягнення аліментів - їх присудження в розмірі 1/4 частки від доходу батька дитини.

Відповідач поєднує заперечення на позов в цій частині з тим, що оскільки грошове забезпечення відповідача складає 80 000 – 100000 грн., визначення аліментів в розмірі частки від доходів становитиме 20 000 – 25 000 грн., що відповідає розміру середньої заробітної плати і, на його переконання, є надмірним для дитини, а відповідач як військовослужбовець несе додаткові витрати на своє утримання, зокрема на придбання одягу, приладдя, спорядження, засобів гігієни тощо.

Проводячи оцінку представлених доказів, досліджених судом обставин, суд виходить з того, що позивачкою належним чином доведено, що визначений розмір аліментів є наднизьким, дитина потребує більших витрат, а відповідач має можливість сплачувати їх у більшому розмірі у частці від доходу, оскільки підтверджено, що він є військовослужбовцем, отримує стабільний та задовільний дохід, інших утриманців не має. При цьому цілком логічними є твердження позивачки, що з урахуванням загальновідомого росту цін, зростання та розвитку дитини, аліменти в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, що, з урахування ЗУ «Про державний бюджет України на 2026 р.» становить 1756 грн., є наднизькими та не можуть у достатній мірі забезпечити право дитини на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Посилання відповідача на надвеликий розмір можливих аліментів суд відхиляє як таке, що не ґрунтується на Законі.

На підставі викладеного необхідно дійти до висновку, що позовні вимоги в цій частині слід задовольнити та змінити спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 29.07.2014 у справі №559/1320/14ц, та стягувати в подальшому з відповідача на користь позивачки аліменти на утримання дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку як про це просить позивачка, враховуючи принцип диспозитивності, починаючи з дня набрання цим рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття, що буде розумним, достатнім і справедливим та відповідатиме інтересам дитини, і водночас таким, що не порушить права та інтереси позивачки та відповідача.

Так, в п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15.04.2006 зазначається, що у новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.

З приводу позовних вимог про стягнення пені за несплату аліментів в сумі 120411 грн. за період з 20.04.2014 по 01.02.2026 суд зазначає наступне.

Так, як вказано вище, статтею 180 СК України встановлено обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК України).

Статтею 71 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі Закон) визначено порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду.

Згідно із ч.ч.1, 3, 4, 8 статті 71 цього Закону, виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України. Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України. Виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця. Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 196 СК України, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що одним із основних обов`язків батьків є матеріальне утримання дитини, тобто забезпечення дитини мінімально необхідними благами, які необхідні для її життя та виховання.

У разі ухилення батьків від виконання зобов`язання утримувати свою дитину до досягнення нею повноліття суд може присудити з них на користь іншого з батьків або законного представника, з яким проживає дитина, кошти на її утримання (аліменти).

Один із батьків, із якого присуджені аліменти, зобов`язаний сплачувати їх, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до боржника передбаченої законом відповідальності. Обов`язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається на боржника (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2021 року у справі №636/3546/17).

Неустойка (пеня) може бути стягнута з особи, яка є винною в ухиленні (простроченні) сплати аліментів. Під ухиленням від сплати аліментів закон розуміє як пряму відмову від надання утримання, так і різні дії (бездіяльність) зобов`язаної особи, спрямовані на повне або часткове ухилення від сплати аліментів; приховання особою дійсного розміру свого заробітку (доходу); зміну роботи або місця проживання з метою запобігання сплати аліментів; приховання свого місцезнаходження; інші дії, що свідчать про намір особи ухилитися від виконання обов`язків щодо утримання.

Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.

У статті 196 СК України не встановлено будь-яких обмежень періоду нарахування пені, навпаки, в ній зазначено, що пеня нараховується за кожен день прострочення.

Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов`язку буде різним, отже і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто, пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення.

Отже, зобов`язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинно виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з`ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов`язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов`язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.

Вказана правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц.

Звертаючись до суду з позовом, позивачка надала суду довідку-розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, видану державним виконавцем, за якою загальна заборгованість за період з 20.04.2014 по 01.02.2026 складає 120411,49 грн., при цьому вказані здійснені оплати у жовтні та листопаді 2024 р. по 3600 грн. А також надала розрахунок розміру пені за вказаний період, який склав 1 711 133,41 грн.

Сторона відповідача не оскаржила вказані розрахунки, погодилася з ним, контррозрахунку пені також не надала. Підстав для сумніву у правильності розрахунків в суду не має.

Суд відхиляє доводи сторони відповідача про відсутність його вини у несплаті аліментів, оскільки він сам визнає, що про стягнення з нього аліментів він був повідомлений, періодично сплачував аліменти, а також добровільно переказував кошти на рахунки доньки у 2026 р.

Таким чином заборгованість за аліментами виникла з вини ОСОБА_2 , а тому позивачка має право на стягнення з нього неустойки (пені).

Із матеріалів справи слідує, що ОСОБА_2 перебуває на військовій службі у ВЧ НОМЕР_1 за призовом під час мобілізації з 14.12.2025, на даний час сплачує аліменти та в нього відсутня заборгованість, а як вбачається з медичних документів, відповідач має захворювання, з 10.01.2021 по 14.01.2021 перебував на стаціонарному лікуванні з приводу травми лівої кісті і має проблеми з її функціонуванням, у травні – червні 2025 р. відповідач проходив стаціонарне лікування у Рівненському обласному шкірно-венерологічному диспансері, йому встановлено діагноз – псоріаз і він потребує лікування.

У зв`язку з цим, суд дійшов висновку про зменшення розміру неустойки (пені), що підлягає стягненню з ОСОБА_2 , до 50 000 грн. Подібного висновку щодо можливості зменшення пені дійшов і Хмельницький апеляційний суд у постанові від 18 березня 2025 року у справі № 679/1107/24.

Враховуючи вищевикладане, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

У зв`язку з чим судом надане обґрунтування рішення саме за конкретними обставинами справи та аргументами сторін, які мають правове значення для вирішення спору.

Оскільки позов задоволено частково, позивачка звільнена від сплати судового збору, то з відповідача в дохід держави слід стягнути судовий збір за подання позовної заяви пропорційно задоволених позовних вимог.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.141, 180-183, 192-196 СК України, ст.ст.5, 10-13, 76-82, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265, 430, 432 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Змінити спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 29.07.2014 у справі №559/1320/14-ц, та стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з дня набрання цим рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50000 гривень неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів на дитину.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1883,91 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Рівненського апеляційного суду безпосередньо або через Дубенський міськрайонний суд Рівненської області протягом тридцяти днів з дня його оголошення.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду складено 23.09.2026.

Сторони у справі:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Суддя О.М. Томілін