Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №552/5048/26 — Київський районний суд м. Полтави

Київський районний суд м. Полтави

Справа № 552/5048/26

Провадження 2/552/3230/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

22.09.2026 Київський районний суд м. Полтави в складі:

головуючого судді Яковенко Н.Л.,

секретаря судового засідання Руденької А.І.,

за участі

представника відповідача Пархоменка О.В.,

розглянувши в приміщенні суду в м. Полтава в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 552/5048/26 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення одноразової матеріальної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 15.06.2026 звернувся в Київський районний суд м. Полтави з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення одноразової матеріальної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Позовна заява обґрунтована тим, що 09.09.2024 наказом від 04.09.2024 №04/ос позивач був звільнений із Філії «Приміська пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця» у зв`язку із виходом на пенсію за віком. В травні поточного року дізнався, що при звільненні із зазначеного підприємства виплачують вихідну допомогу, яку не отримував. 03.05.2026 подав заяву до відповідача із проханням повідомити розмір невиплаченої вихідної допомоги, але листом від 11.05.2026 відповідач повідомив, що передбачена виплата одноразової матеріальної допомоги за сумлінну працю та роботу в галузі в розмірі 7 середньомісячних заробітків після окремого рішення Правління АТ «Укрзалізниця».

Вказував, що відповідач зазначену виплату не здійснив.

В поданій до суду позовній заяві просив стягнути із АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" одноразову матеріальну допомогу за сумлінну працю та роботу в галузі в розмірі 97588,47 грн. та середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні 76309,17 грн.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 26.06.2026 відкрито провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач АТ «Українська залізниця» 02.07.2026 подав до суду відзив на позовну заяву, який обґрунтований тим, що відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог.

Вказував, що 09.09.2024 позивач ОСОБА_1 , який працював у виробничому структурному підрозділі «Лиманське моторвагонне депо» філії «Приміська пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця», згідно поданої заяви і наказу (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) від 04.09.2024 №04/ос звільнився з роботи за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком на підставі статті 38 КЗпП України, отримав в день звільнення з роботи 09.09.2025 копію наказу з повідомленням про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні та всі належні йому від підприємства суми.

В поданому до суду відзиві на позовну заяву відповідач вказував, що Правлінням АТ «Українська залізниця» було прийняте рішення від 14.03.2022 (протокол засідання правління №Ц-54/31 Ком.т), згідно з п. 1.1.4 якого на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, призупинені додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою та Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги (за виключенням матеріальної допомоги на лікування та поховання). Дане рішення правління АТ «Укрзалізниця» розповсюджується на всіх працівників, які працюють у всіх філіях та інших відокремлених підрозділах АТ «Укрзалізниця», було чинним під час роботи позивача у відповідача. Виплата матеріальної допомоги була призупинена не з вини відповідача АТ «Укрзалізниця», а внаслідок дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Також зазначав, що Рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024 (витяг з протоколу № Ц-82/63 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця») встановлено: «Виплату одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію (включаючи додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті), яку було призупинено згідно з підпунктом 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.), відновлювати поетапно відповідно до пункту 3.2.21 Галузевої угоди працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнились / будуть звільнені у період з січня до грудня 2024 в порядку черговості згідно з пунктом 2 цього рішення та з урахуванням пункту 3 цього рішення. Нарахування та виплату матеріальної допомоги, зазначеної у пункті 1 цього рішення, проводити в хронологічній послідовності відповідно до дати звільнення працівника вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, починаючи з листопада 2024 року згідно з графіком погашення, який буде затверджено та доведено додатково директором з управління персоналом та соціальної політики або особою, яка виконує обов`язки директора з управління персоналом та соціальної політики. Виплату матеріальної допомоги, зазначеної в пункті 1 цього рішення, здійснювати в рамках погоджених показників виплат оперативного плану та ролінгу руху грошових коштів згідно з Порядком формування та виконання консолідованого оперативного плану руху грошових коштів АТ «Укрзалізниця», затвердженим рішенням правління від 10.09.2020 (протокол № Ц-45/75 Ком.т.), зі змінами.»

Листом АТ «Укрзалізниця» від 04.04.2025 №Ц-5-1.5-25/122-25 у зв`язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства, починаючи з 01.04.2025 та до окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця», виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті призупинено.

З цих підстав просив відмовити у задоволенні заявлених позивачем позовних вимог із-за їх безпідставності, необґрунтованості, незаконності, передчасності, порушення встановленого тримісячного строку для пред`явлення позову до суду.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, які зазначені в поданому до суду відзиві на позовну заяву.

Суд, заслухавши представника відповідача, розглянувши матеріали позовної заяви та дослідивши зібрані в справі докази, приходить до таких висновків.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , працював у виробничому структурному підрозділі «Лиманське моторвагонне депо» філії «Приміська пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця», звільнений 09.09.2024 за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком на підставі наказу від 04.09.2024 № 04/ос.

Також судом встановлено та не заперечується відповідачем, що в на день звільнення позивачу було нарахована виплата одноразової матеріальної допомоги за сумлінну працю та роботу в галузі в розмірі 7 середньомісячних заробітків, що складає 97588 грн 47 коп., але виплата зазначеної суми здійснена не була.

Статтею 47 КЗпП України передбачено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до ст.115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Приписами статті 43 Конституції України передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно зі статтею 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Частиною першою статті 9 цього Закону встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Згідно зі статтею 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до статті 13 КЗпП України та статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т. д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідно зі статтею 18 КЗпП України положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до частини другої статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

В поданому до суду відзиві на позовну заяву відповідач не оспорює ту обставину, що позивач має право на отримання відповідної матеріальної допомоги, але свої заперечення обґрунтовує тим, що Правлінням АТ «Українська залізниця» було прийняте рішення від 14.03.2022 (протокол засідання правління №Ц-54/31 Ком.т), згідно з п. 1.1.4 якого на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, призупинені додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою та Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги (за виключенням матеріальної допомоги на лікування та поховання).

Згідно з статтею 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Частиною першою статті 9 цього Закону встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

АТ «Українська залізниця» призупинив виплати коштів, передбачених колективними договорами та Галузевою угодою в односторонньому порядку, не повідомивши, зокрема, позивача ОСОБА_1 .

Відповідач не попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці та застосування рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року (п.1.1.4 протоколу №Ц-54/31 Ком.т.) про призупинення належних виплат при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію.

Призупинення виплат таких коштів, які передбачені Колективним договором та Галузевою угодою, відповідачем здійснено в односторонньому порядку. В порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» відповідач не ініціював питання щодо підписання змін/доповнень до діючого колективного договору в частині призупинення/зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення та при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію, а такі зміни мають вноситися лише за взаємною згодою сторін, але аж ніяк не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом.

Суд також враховує, що рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року у справі №211/7338/23 визнано незаконним та скасовано п.1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року №Ц-54/31 в частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі №211/7338/23 вказане рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу від 23 лютого 2024 року залишено без змін. При цьому, Верховним Судом наголошено на тому, що судом апеляційної інстанції не враховано, що вказаний Закон Верховною Радою України прийнято 15 березня 2022 року, а набрав чинності він 24 березня 2022 року, в той час як оспорюване рішення АТ «Українська залізниця» та яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальної допомоги було прийнято 14 березня 2022 року, а закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (стаття 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не могли застосовуватися судом при розгляді цієї справи.

Відповідно до частини сьомої статті 43, частини першої статті 55 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю працівник може захистити в суді. Конституційний Суд України в Рішенні від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004 зазначив, що забезпечення прав і свобод потребує законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 підтверджено, що згідно зі ст.116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, в разі невиконання обов`язку - настає передбачена ст.117 КЗпП відповідальність.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Судом встановлено, що станом на день звільнення позивача відповідач не провів виплату позивачу всіх належних сум, а саме не виплатив матеріальну допомогу у зв`язку з виходом на пенсію, хоча розмір такої допомоги був нарахований, про що надано позивачу відповідний розрахунок.

Тому суд приходить до висновку, що з АТ «Українська залізниця» на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню одноразова матеріальна допомога за сумлінну працю в розмірі 97588,47 грн, яка була йому нарахована в день звільнення.

Вирішуючи позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію, суд виходить з наступного.

Судом установлено, що при звільненні позивачу ОСОБА_1 не було виплачено виключно одноразову матеріальну допомогу, всі решта належні до виплати суми грошових кошів були виплачені.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що "виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України".

Водночас Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата Верховного Суду сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року за позицією Верховного Суду, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо), для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Враховуючи встановлені судом в даній справі обставини, те, що розмір невиплачених коштів є саме сумою матеріальної допомоги, яка виплачується при виході на пенсію, вжиті відповідачем тимчасові обмежувальні заходи на період дії режиму воєнного стану, суд приходить до висновку про можливість зменшення суми середнього заробітку за час затримки при звільнення до розміру 15000 грн.

Зазначений розмір середнього заробітку суд вважає достатньою компенсаційною сумою, враховуючи розмір середньої заробітної плати позивача, яка визначена в розмірі 13941,21 грн.

Щодо тверджень відповідача про пропуск позивачам строків звернення, судом враховується таке.

Відповідно до частини першої та другої статті 233 КЗпП України, в редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Частину першу статті 233 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, згідно з Рішенням Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11.12.2025.

ВП Верховного Суду у постанові від 12.11.2025 у справі № 306/2708/23, зазначила, що статтею 233 КЗпП України визначено три випадки обчислення початку перебігу строку звернення до суду. Перебіг строку звернення до суду починається у разі:

вирішення трудового спору - з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (тримісячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня вручення копії наказу про звільнення (місячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня видачі трудової книжки (місячний строк звернення до суду).

В даній справі судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 в травні 2026 року звернувся до Філії «Приміська пасажирська компанія» із зверненням та отримав відповідь від 11.05.2026 за вих. № ППК-30/878, яким позивача було повідомлено про передбачену наказом виплату про одноразову грошову допомогу в розмірі 7 середньомісячних заробітків та надано довідку про розрахунок та розмір допомогу.

З цього часу позивач дізнався про порушення його прав, а з даним позовом до суду позивач звернувся 15.06.2026. Тому суд приходить до висновку, що порушене право позивача підлягає захисту.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач ОСОБА_1 при зверненні до суду поніс судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1500 грн, які підлягають відшкодуванню відповідачем в розмірі 1391,18 грн (173897,64 грн / 100 х 0,8).

Керуючись ст. ст. 264, 265 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 одноразову матеріальну допомогу в розмірі 97588,47 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 15000 грн, понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1391,18 грн, всього стягнути 113 979 грн 65 коп.

Рішення суду може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

- позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ;

- відповідач Акціонерне товариство «Українська залізниця», місцезнаходження м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815.

Повне судове рішення складено 23.09.2026.

Головуючий суддя Н.Л.Яковенко