Вирок від 22 вересня 2026 р. у справі №368/1376/26 — Кагарлицький районний суд Київської області

Кагарлицький районний суд Київської області

Справа № 368/1376/26

номер провадження 1-кп/368/156/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.09.2026 рокуКагарлицький районний суд Київської області

в складі: головуючого-судді ОСОБА_1

за участю секретаря ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кагарлик Київської області кримінальне провадження № 12026111230000714 від 18.05.2026 року щодо ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кагарлик Київської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 громадянина України, освіта середнього спеціальна, одруженого, непрацюючого, раніше не судимого, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. ст.. 185 ч. 4, 357 ч. 1 КК України,

з участю сторін кримінального провадження:

- сторони обвинувачення – прокурора Кагарлицького відділу Обухівської окружної прокуратури ОСОБА_4

- сторони захисту –

обвинуваченого ОСОБА_3 , -

в с т а н о в и в:

17.05.2026, близько 16 год. 00 хв., ОСОБА_3 , рухаючись на автомобілі «Daewoo Lanos», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який перебуває в його постійному користуванні, по авто дорозі Київ - Знам`янка (Н-1), з м. Кагарлик в напрямку м. Миронівка, на задньому сидінні автомобіля виявив гаманець з банківською карткою, який з необережності залишив в його автомобілі ОСОБА_5 , з яким він напередодні познайомився та відвіз останнього на його прохання до місця проживання. Виявивши банківську картку у ОСОБА_3 виник умисел на її привласнення з метою подальшого таємного викрадення з неї грошових коштів. В подальшому ОСОБА_3 не вчинив жодних дій щодо повернення банківської картки власнику, достовірно знаючи його місце проживання.

Так, ОСОБА_3 , цього ж дня, близько 16 год. 10 хв., діючи умисно, переслідуючи корисливий мотив, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, перебуваючи в салоні вищезазначеного автомобіля «Daewoo Lanos», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , без дозволу власника, забрав з гаманця ОСОБА_5 , який знаходився задньому сидінні автомобіля, банківську картку AT «Ощадбанк» № НОМЕР_2 , відкритку на рахунок НОМЕР_3 на ім`я ОСОБА_5 , в такий спосіб незаконно привласнивши її, яка відповідно до ст. 1 Закону України від 2 жовтня 1992 року "Про інформацію". пунктів 1.4, 1.14, 1.27, 1.31 ст. 1, п. 15.2 ст. 15 Закону України від 05 квітня 2001 року "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", ч. 4 ст. 51 Закону України від 7 грудня 2000 року "Про банки та банківську діяльність" являється офіційним документом.

Після чого, ОСОБА_3 розпорядився привласненим офіційним документом на власний розсуд.

Крім того, ОСОБА_3 17.05.2026, близько 16 год. 00 хв., рухаючись на автомобілі «Daewoo Lanos», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який перебуває в його постійному користуванні, по авто дорозі Київ - Знам`янка (Н-1), з м. Кагарлик в напрямку м. Миронівка, та виявивши на задньому сидінні автомобіля банківську картку, яку з необережності залишив в його автомобілі ОСОБА_5 , в подальшому привласнив її. Саме в цей час у нього виник умисел та корисливий мотив на таємне викрадення з зазначеної банківської картки грошових коштів.

Після чого, ОСОБА_3 , цього ж дня, з метою реалізації злочинного умислу спрямованого на протиправне заволодіння чужим майном, діючи в умовах воєнного стану, веденого в Україні Указом Президента України та Верховного головнокомандувача Збройних сил України від 24.02.2022 № 64/2022 та Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ХІ та востаннє продовженого Указом Президента України від 27 квітня 2026 року № 342/2026, затвердженим Законом України від 28 квітня 2026 року № 4857-ІХ з 05 години 30 хвилин 04 травня 2026 року строком на 90 діб, з метою особистого збагачення, переслідуючи корисливий мотив, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, будучи об`єднаним єдиним кримінально-протиправним умислом щодо викрадення коштів з банківської картки ОСОБА_5 AT «Ощадбанк» № НОМЕР_2 , шляхом придбання з її безпосереднім використанням товарів сумами до 400 грн. через термінал без введення паролю доступу до неї, в період часу 16 год. 51 хв. до 22 год. 16 хв., 17.05.2026, таємно від оточуючих викрав з банківського рахунку НОМЕР_3 відкритого на його ім`я потерпілого ОСОБА_5 в AT «Ощадбанк», грошові кошти загальною сумою 14 823 грн., придбавши товар в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ФОП « ОСОБА_6 », який розташований за адресою: АДРЕСА_2 на загальну суму 5 435 грн.; в магазині ФОП « ОСОБА_7 » «Flower Story», який розташований за адресою: АДРЕСА_3 на загальну суму 6 367 грн. та магазині ФОП « ОСОБА_8 » та ФОП « ОСОБА_9 », який розташований за адресою: АДРЕСА_4 на загальну суму 3 021 грн.

Викраденими грошовими коштами розпорядився на власний розсуд, спричинивши своїми умисними діями майнову шкоду ОСОБА_5 на загальну суму 14 823,00 грн.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 винним себе у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. ст.. 185 ч. 4, 357 ч. 1 КК України визнав повністю та пояснив, що він підвозив потерпілого до дому. Після того, як він поїхав далі, то виявив парт мане, в якому була банківська картка, яку поклав до свого гаманця. Коли купляв продукти харчування, то розрахувався карткою потерпілого, переплутавши її із своєю, оскільки у нього така ж сама. Кошти потерпілому повернув в повному обсязі. Кається і більше такого робити не буде.

Потерпілий ОСОБА_5 в судові засідання не з`явився, подавши до суду заяву, в якій просить розгляд кримінальної справи слухати у його відсутність. Щодо міри покарання покладається на погляд суду.

Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_3 повністю визнав свою винність у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. ст.. 185 ч. 4, 357 ч. 1 КК України, та у відповідності до ч. 3 ст. 349 КПК України при дослідженні доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюється, з`ясувавши правильне розуміння обвинуваченим та іншими учасниками судового провадження змісту цих обставин, встановивши чи не має сумніву у добровільності їх позицій, роз`яснивши, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити фактичні обставини справи в апеляційному порядку, суд користуючись правом, наданим ч. 3 ст. 349 КПК України і відсутністю заперечень учасників судового провадження, вважає достатнім обмежитись допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_3 .

Суд зазначає, що за правилами ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Це повністю узгоджується з вимогами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яким суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

Таким чином, суд допитавши обвинуваченого та дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого в їх сукупності, вважає, що винність обвинуваченого ОСОБА_3 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.. ст.. 185 ч. 4, 357 ч. 1 КК України при обставинах, викладених в обвинувальному акті, повністю доведеною.

Кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

Аналізуючи зібрані докази в їх сукупності суд приходить висновку, що дії обвинуваченого ОСОБА_3 правильно кваліфіковано за ч. 4 ст. 185 КК України та ч. 1 ст. 357 КК України, а саме:

як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена в умовах воєнного стану, тобто, у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України;

як привласнення офіційних документів, вчинене з корисливих мотивів, тобто, у вчиненні кримінального правопорушення (кримінального проступку), передбаченого ч. 1 ст. 357 КК України.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що мали місця діяння, у вчиненні яких обвинувачується, обвинувачений винний та підлягає покаранню.

Обставини, які характеризують особу обвинуваченого.

Згідно паспорта НОМЕР_4 , виданого 21.03.2018 року обвинувачений ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Липовець Кагарлицького району Київської області, відповідно, на момент вчинення злочину був повнолітнім та є громадянином України.

Згідно вимоги про судимість станом на 25.05.2026 року ОСОБА_3 є особою раніше не судимою.

Згідно довідки Комунального некомерційного підприємства Кагарлицької міської ради «Кагарлицька багатопрофільна лікарня» обвинувачений ОСОБА_3 за наркологічною допомогою не звертався та на обліку в лікаря - нарколога не перебуває.

Згідно довідки Комунального некомерційного підприємства Кагарлицької міської ради «Кагарлицька багатопрофільна лікарня» обвинувачений ОСОБА_3 за психіатричною допомогою не звертався та на обліку у лікаря психіатра не перебуває.

Згідно характеристики, виданої Кагарлицькою міською радою Обухівського району Київської області на гр. ОСОБА_3 вбачається, що згідно інформації завідувача сектору реєстрації місця проживання відділу ЦНАП гр. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований в АДРЕСА_1 . Скарг на ОСОБА_3 від сусідів та інших жителів міста до Кагарлицької міської ради не надходило. Участі у суспільному житті громади ОСОБА_3 не приймав. При виконавчому комітеті міської ради відсутні будь-які інші дані відносно гр. ОСОБА_3 .

Обгрунтування судом призначення обвинуваченому ОСОБА_3 міри та виду покарання.

Так, санкція ч. 4 ст. 185 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років, а санкція ч. 1 ст. 357 КК України передбачає покарання у виді штрафу до п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або пробаційним наглядом на строк до трьох років, або обмеженням волі на той самий строк.

Згідно ч. 2 ст. 12 КК України - кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов`язане з позбавленням волі, а згідно ч. 5 ст. 12 КК України - тяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років.

Відповідно до ч. ч. 2 та 5 ст. 12 КК України вчинене обвинуваченим ОСОБА_3 , є кримінальним проступком та тяжким злочином.

При призначенні обвинуваченому покарання суд керується вимогами ст. ст. 65-67 КК України та роз`ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" із змінами та доповненнями та виходить із принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, врахуванні ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

До обставин, що пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_3 згідно ст. 66 КК України, суд відносить – щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та добровільне відшкодування завданого збитку.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , згідно ст. 67 КК України, суд не вбачає.

У пункті 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (із змінами) звернуто увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. При цьому, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави і має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених в санкції статті Основної частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення.

У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п.38 Рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд з прав людини вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Конституційний Суд України в рішенні від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, зазначив таке: […] призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим […].

Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом`якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину […] (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини) .

В рішенні від 15 червня 2022 року № 4-р(II)/2022 Конституційний Суд України зазначає, що принцип індивідуалізації юридичної відповідальності […] має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов`язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди, […].

Відповідно покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.

Судом, враховуються вимоги ч. 2 ст. 61 Конституції України про те, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченому, суд виходить з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, приймає до уваги, що санкція ч.1 ст. 357 КК України та ч. 4 ст. 185 КК України передбачає альтернативні міри покарання.

При призначенні обвинуваченому покарання суд врахував характер і ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які відповідно до ст. 12 КК України є кримінальним проступком та тяжким злочином; дані про особу обвинуваченого, а саме: визнання вини, де його позиція є добровільною та не є наслідком будь-якого примусу, відшкодував завдані збитки, має місце постійного проживання, наявності обставин, що пом`якшують покарання, за відсутності обставин, що обтяжують покарання та думку прокурора щодо міри покарання обвинуваченому, а саме: за ч. 1 ст. 357 КК України призначити покарання у виді обмеження волі та по ч. 4 ст. 185 КК України призначити покарання у виді позбавлення волі та із застосуванням ст. 70 КК України – шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, із застосуванням ст.. 75 КК України та покладенням обов`язків, передбачених ст.. 76 КК України.

Згідно досудової доповіді, складеної 17.08.2026 р. встановлено, що дослідженням інформації, що характеризує особу за місцем її проживання, умов його життєдіяльності відносин у суспільстві, результати оцінки ризику вчинення нею повторного кримінального правопорушення, а також її імовірної небезпеки для суспільства свідчить про можливість виправлення особи без ізоляції для суспільства. Зважаючи на виявлені фактори ризику вчинення повторного правопорушення (криміногенні потреби) у випадку прийняття судом рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням, вважають доцільним крім обов`язків, передбачених частиною 1 статті 76 КК України, покласти на особу додаткові обов`язки, передбачені частиною 3 статті 76 КК України.

Враховуючи зазначене, на переконання суду наведені пом`якшуючі покарання обставини поряд із позитивними відомостями стосовно особи обвинуваченого та відсутності обставин, що обтяжують покарання, слід призначити обвинуваченому покарання в межах санкцій статей, а саме: по ч. 1 ст. 357 КК України у виді обмеження волі та по ч. 4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі із застосуванням ст. 70 КК України і остаточно визначити покарання шляхом поглинання менш суворого більш суворим у виді позбавлення волі.

Так, відповідно до ч.1 ст.75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Врахувавши дані про особу обвинуваченого, який не перебуває на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога, має постійне місце проживання і реєстрацію, відсутності даних про те, що він будь-яким чином дискредитував себе з часу припинення незаконних дій, вина у вчиненні якого доведена під час розгляду даного кримінального провадження, що свідчить про його виправлення та готовність до стабільної, самокерованої і правослухняної поведінки у суспільстві, суд дійшов висновку про можливість звільнення обвинуваченого від відбування остаточного покарання на підставі ст.75 КК України.

Суд виходить із того, що виправлення ОСОБА_3 можливе без реального відбування покарання у виді позбавлення волі, однак за умови здійснення контролю за його поведінкою протягом іспитового строку, з покладенням відповідних обов`язків, передбачених ст.76 КК України.

При застосуванні до ОСОБА_3 інституту звільнення від реального відбуття покарання з випробуванням суд враховує принцип гуманізації відповідальності та засади, закріплені у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка підлягає застосуванню згідно зі ст.9 Конституції України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини.

Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява №10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Крім того, поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

У даному кримінальному провадженні наявні виключно позитивні обставини щодо особи обвинуваченого. Натомість, жодних даних, які б свідчили про антисоціальну направленість поведінки обвинуваченого відсутні.

Сама по собі тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, не може слугувати єдиною підставою для призначення покарання у його реальному вимірі. Адже ефективність покарання залежить не лише і не в першу чергу від суворості санкції кримінально-правової норми, а і від спроможності не допустити безкарності злочинних діянь.

Застосований до ОСОБА_3 інститут звільнення від покарання з випробуванням є додатковим дієвим важелем для утримання від незаконних дій та відповідатиме принципам справедливості, індивідуалізації покарання, буде достатнім для перевиховання обвинуваченого і недопущення вчинення ним нових злочинів, тобто досягнення мети, передбаченої ст.50 КК України.

Можливість призначення обвинуваченому покарання з урахуванням наведених обставин із застосуванням положень ст. 75 КК України узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеної у постанові № 644/4065/17 (провадження 51-3564ск20) від 04.08.2020.

Що стосується початку відбування покарання, то суд в даному випадку керується п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24 жовтня 2003 року, згідно з яким іспитовий строк обчислюється з дня постановлення вироку незалежно від того, судом якої інстанції застосовано ст.. 75 КК України (2001 року).

Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 року (заява № 10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його, як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають, як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення.

Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад правопорушення та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

Призначаючи покарання, суд також враховує і принцип гуманізації відповідальності при призначенні покарання, який повинен бути застосований виходячи із засад визначених у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка підлягає застосуванню відповідно до ст. 9 Конституції України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Тобто, визначене покарання, на думку суду, є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_3 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень і відповідає цілям та загальним засадам призначення покарання.

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.

Цивільний позов по справі не заявлено.

Судові витрати по справі відсутні.

Питання про долю речових доказів суд вирішує відповідно до ст. 100 КПК України.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_3 на стадії судового розгляду не обирався, і підстави для його обрання відсутні.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 369, 370, 373, 374, 376 КПК України, суд, -

у х в а л и в:

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 185 ч. 4 КК України та ч. 1 ст. 357 КК України та призначити йому покарання:

за ст. 357 ч. 1 КК України у виді одного року обмеження волі,

за ст. 185 ч. 4 КК України у виді п`яти років позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_3 покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

Відповідно до ст.75 КК України засудженого ОСОБА_3 від відбування остаточного покарання у виді позбавлення волі звільнити з випробуванням з іспитовим строком один рік, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього судом обов`язки.

У відповідності до ст. 76 КК України покласти на засудженого ОСОБА_3 обов`язки:

1)періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2)повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

3)не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;

4)виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_3 не обирався.

Цивільний позов по справі не заявлено.

Судові витрати по справі відсутні.

Речові докази по кримінальному провадженню: сумку-барсетку шкіряну, чорного кольору «Роlо», на 4 окремі відділення на блискавці, без зовнішніх пошкоджень; мобільний телефон «NOKIA G 10», в корпусі синього кольору, в чохлі книжечка сірого кольору, без сім-карт, без картки пам`яті на 15 гбт.; гаманець, шкіряний, коричневого кольору, без назви; банківську картку AT «Ощадбанк» № НОМЕР_2 , які передані на відповідальне зберігання під письмову зберігальну розписку потерпілому ОСОБА_5 , після набрання законної сили вироком залишити у власності ОСОБА_5 .

На вирок суду може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду через Кагарлицький районний суд Київської області протягом тридцяти діб з моменту його проголошення, а особою, яка перебуває під вартою - з моменту вручення їй копії судового рішення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили. Судове рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя ОСОБА_1