Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №274/2309/26 — Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області

справа № 274/2309/26

провадження № 2/0274/2140/26

Рішення

Іменем України

21.09.2026 року м. Бердичів

Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області в складі: судді Вдовиченко Т.М., за участю секретаря судового засідання - Рудич М.О., розглянувши м. Бердичеві Житомирської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства "Автотранспортне підприємство селище Мирне", Райгородоцької сільської ради Бердичівського району Житомирської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на майно за набувальною давністю -

в с т а н о в и в :

Позивачка, в інтересах якої діє адвокат Гуменюк О.В., звернулася до суду із позовною заявою згідно якої просить визнати за нею, в порядку набувальної власності, право власності на квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 31.01.2005 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 позбавлено батьківських прав відносно дітей: ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 .

У зв`язку із цим рішенням, Виконавчим комітетом Великоп`ятигірської сільської ради Бердичівського району Житомирської області №42 від 18.04.2008 року за неповнолітніми ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 закріплено по 1/5 частині відомчої квартири до АДРЕСА_2 .

Рішенням Виконавчого комітету Великоп`ятигірської сільської ради Бердичівського району Житомирської області №28 від 29.05.2014 року сім`ї ОСОБА_2 змінено нумерацію житлового будинку та встановлено адресу: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкова справа після його смерті не заводилася.

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкова справа після його смерті не заводилася.

Весь це час в даній квартирі проживає позивачка, утримує її. 3 огляду на це вона вирішила оформити вказане майно у власність.

Разом з тим, листом Райгородоцької сільської ради Бердичівського району від 22.01.2026 року повідомлено, що вказана квартира не перебуває у комунальній власності. Додатково зазначено, що зазначені рішення були прийнятті за попереднім погодженням власника будівлі - ВАТ «АТП селище Мирне».

Листом Управління забезпечення реалізації повноважень у Житомирській області Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненських та Житомирських областях від 10.02.2026 року зазначено, що від суб`єкта управління до Фонду, з метою внесення до Єдиного реєстру об`єктів державної власності відомості не надавалися.

На адвокатський запит щодо перебування на балансі ВАТ «АТП селище Мирне» відповіді не надано.

За наявною інформацією, вказане Товариство не функціонує, проте відомості про нього досі наявні в ЄДРОПУ.

З огляду на зазначене позивачка звернулася із відповідним позовом до суду для захисту своїх майнових прав.

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду від 31.03.2026 року відкрито загальне провадження у справі (а.с.33).

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду від 19.05.2026 закрито підготовче засідання у справі, справу призначено до судового розгляду (а.с.60).

Представник позивачки в судове засідання не з`явився, згідно поданої заяви просив розглянути справу без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач - Райгородоцька сільська рада Бердичівського району Житомирської області в судове засідання свого представника не забезпечили, згідно поданої заяви просили розгляд справи провидити у їх відсутності за наявними матеріалами. Заперечень щодо задоволення позовних вимог не надали ( а.с. 40).

Відповідач - ВАТ "Автотранспортне підприємство селище Мирне" в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлений належним чином.

Третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, причини неявки суду невідомі.

Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилась, причини неявки суду невідомі.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного пристрою не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що згідно актового запису про народження №8, складеного Виконавчим комітетом Великоп`ятигірської сільської ради Бердичівського району Житомирської області від 21.09.1993 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 її батьками є ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.8).

Згідно рішення Виконавчого комітету Великоп`ятигірської сільської ради Бердичівського району Житомирської області №42 від 18.04.2008 року за неповнолітніми ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 закріплено по 1/5 частині відомчої квартири в АДРЕСА_2 . Згідно зазначеного рішення, батьків дітей - ОСОБА_4 та ОСОБА_2 позбавлено батьківських прав на підставі рішення суду від 31.01.2005 року (а.с.11).

Рішенням Виконавчого комітету Великоп`ятигірської сільської ради Бердичівського району Житомирської області №28 від 29.05.2014 року змінено нумерацію житлового будинку в АДРЕСА_2 , у якому проживає, зокрема, сім`я ОСОБА_6 та встановлено адресу: АДРЕСА_1 (а.с.12).

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 29.01.2013 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 помер (а.с.9).

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 17.04.2023 ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.10).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`яєктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №456863992 від 16.12.2025 інформація про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_3 відсутня (а.с.14).

Згідно Відповіді №2971999 від 02.07.2026 з Державного реєстру прав на нерухоме майно інформація про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_3 відсутня.

12.05.2025 на замовлення ОСОБА_1 Бердичівським МБТІ виготовлено технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_3 (а.с.15).

Згідно повідомлення Райгородоцької сільської ради Бердичівського району №77 від 22.01.2026 року квартира за адресою: АДРЕСА_4 не перебуває у комунальній власності Райгородоцького сільської ради. Додатково зазначено, що рішення Виконавчого комітету Великоп`ятигірської сільської ради від 18.04.2008 року №42 було прийнято за попереднім погодженням власника будівлі - ВАТ «АТП селище Мирне» (а.с.22).

Згідно повідомлення Управління забезпечення реалізації повноважень у Житомирській області Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненських та Житомирських областях від 10.02.2026 року №956-10-521 відомості про нерухоме майно, зокрема квартиру АДРЕСА_3 від суб`єкта управління до Фонду, з метою внесення до Єдиного реєстру об`єктів державної власності відомості не надавалися (а.с.24).

Відповідно до Акту обстеження матеріально-побутових умов від 13.03.2026, складеного комісією Великоп`ятигірського старостинського округу, ОСОБА_1 з 2005 року дійсно зареєстрована та проживає за адресою: за адресою: АДРЕСА_4 , проживає одна (а.с.25).

Згідно звіту №29/03 ринкова вартість квартири за адресою: за адресою: АДРЕСА_4 становить 142800 грн (а.с.28).

Відповідно до інформації, наданої Бердичівською державною нотаріальної контори №301/01-16 від 09.04.226 та інформаційної довідки зі Спадкового реєстру №84822994 від 09.04.2026, №84822968 від 09.04.2026 спадкові справи щодо майна ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 не відкривались, спадкоємці із заявами про прийняття спадщини не звертались, свідоцтво про право на спадщину не видавалось (а.с.55-57).

Як вбачається з нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_3 , 1998 р.н. вона не заперечує проти задоволення позовних вимог ( а.с.26).

Статтею 15 ЦК передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до статті 328 ЦК право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте, не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац другий частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних вище умов у сукупності.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17.

У постановах від 15 листопада 2022 року у справі №293/1061/21, від 15 червня 2023 року у справі №359/8844/20, від 21 лютого 2024 року у справі №756/6953/2017 Верховний Суд зазначив, що позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

У постанові від 01 серпня 2018 року у справі №201/12550/16-ц (провадження №61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17 (провадження №12-291гс18) не знайшла підстав для відступу від наведених висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки за змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 15 листопада 2022 року у справі №293/1061/21 (провадження №61-4347св22), від 15 червня 2023 року у справі №359/8844/20 (провадження №61-5539св23) та від 27 березня 2024 року у справі №462/2756/18 (провадження №61-15779св20).

З досліджених судом письмових доказів встановлено, що згідно рішення Виконавчого комітету Великоп`ятигірської сільської ради Бердичівського району Житомирської області №42 від 18.04.2008 року за неповнолітніми ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 закріплено по 1/5 частині відомчої квартири в АДРЕСА_2 . Згідно зазначеного рішення, батьків дітей - ОСОБА_4 та ОСОБА_2 позбавлено батьківських прав на підставі рішення суду від 31.01.2005 року (а.с.11).

Отже позивачка проживає та користується спірною квартирою на підставі юридичного титулу - рішення Виконавчого комітету Великоп`ятигірської сільської ради Бердичівського району Житомирської області №42 від 18.04.2008 року.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Згідно роз`яснень, викладених в п.9 та п.11 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав» від 07 лютого 2014 року №5, при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема таке: 1) володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; 2) володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; 3) володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Як встановлено розглядом справи, позивачка як на момент заволодіння так і увесь час користування спірним майном, була обізнана відносно того, що проживає у квартирі, яка з 2008 року закріплена за нею, як за дитиною позбавленою батьківського піклування.

Сам по собі факт користування позивачкою спірним домоволодінням, реєстрація місця проживання та оплата житлово-комунальних послуг не є підставою для виникнення у неї права власності за набувальною давністю.

Зазначені обставини виключають можливість набуття позивачкою права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю.

На підставі зазначеного, суд дійшов висновку про те, що позивачкою не доведено усіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, у зв`язку із чим позовні вимоги задоволенню не підлягають. Давність володіння могла вважатись добросовісною, якщо позивачка при заволодінні майном не знала і не повиненна була знати про відсутність у неї підстав на набуття права власності, у той час як позивачка не є добросовісним набувачем, а відкритість і безперервність користування спірним майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України.

Зважаючи, що за наслідком розгляду справи у задоволенні позову відмовлено, судові витрати покладаються на позивачку.

Керуючись ст. 12-13,76-81,89,141,247,258,263-265,354 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства "Автотранспортне підприємство селище Мирне", Райгородоцької сільської ради Бердичівського району Житомирської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на майно за набувальною давністю - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Житомирського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 21 вересня 2026 року

Суддя: Т.М. Вдовиченко