Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №742/4756/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

23 вересня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 742/4756/25

Головуючий у першій інстанції – Коваленко А. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1831/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – судді Стельмаха А. П.,

суддів: Супруна О.П., Шарапової О.Л.,

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 30 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з ОСОБА_1 на утримання їхньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

Позов мотивувала тим, що дитина проживає разом із нею в місті Прилуки, а допомога відповідача є нерегулярною та недостатньою. Зазначала, що він працездатний і має можливість брати участь у забезпеченні потреб доньки.

Представник відповідача у відзиві на позов просив задовольнити його частково та визначити аліменти у частці 1/6, зі збереженням мінімальної гарантії. Посилався на нестабільний дохід від роботи за наймом, наявність двох інших малолітніх дітей і батьків пенсійного віку. Вважав, що на трьох дітей може бути стягнуто не більше половини доходу, а тому на кожну дитину припадає 1/6.

У відповіді на відзив, що надійшла 28 квітня 2026 року, позивачка підтримала позов. Послалася на захворювання доньки, необхідність домашнього догляду, лікування і спеціального харчування, а також на перебування у відпустці для догляду за дитиною. Заперечувала проти достатності наведених відповідачем обставин для визначення меншої частки.

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 30 квітня 2026 року позов задоволено. З відповідача на користь позивачки стягнуто на утримання доньки аліменти щомісячно у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 09 вересня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття. Допущено негайне виконання в межах платежу за один місяць та стягнуто з відповідача на користь держави 1 331 грн 20 коп. судового збору.

Суд виходив із працездатності відповідача, проживання дитини з матір`ю, потреби дитини у домашньому догляді та стану її здоров`я. Відхилив посилання на батьків-пенсіонерів, указавши на недоведеність їх перебування на утриманні відповідача та отримання ними державного забезпечення. Щодо інших дітей зазначив про рівність обов`язків батька, водночас надавши першочергового значення інтересам дитини, утримання якої є предметом спору. Вважав, що відповідач не довів неможливості сплачувати заявлену частку, а коливання доходу враховуються самим способом стягнення аліментів.

В апеляційній скарзі від 07 липня 2026 року відповідач просить скасувати рішення та ухвалити нове про часткове задоволення позову і стягнення 1/6 доходу з дня звернення до суду, але не менше гарантованого мінімуму.

Вважає, що суд не врахував належним чином інших двох дітей, допомогу батькам та нестабільність його доходу. Наполягає на розподілі половини доходу між трьома дітьми.

У відзиві від 13 серпня 2026 року ОСОБА_2 просить залишити скаргу без задоволення. Посилається на потреби доньки, відсутність доказів неспроможності відповідача сплачувати 1/4, а також на те, що наявність інших дітей не зумовлює автоматичної зміни частки.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги і відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом установлено, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с. 7).

Дитина проживає разом із матір`ю в місті Прилуки (а.с. 10). Відповідач проживає у Швейцарській Конфедерації.

Відповідач має ще двох малолітніх дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 89), ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 90).

На підтвердження стану здоров`я Емми та догляду за нею позивачка подала довідку ЛКК № 20 від 04 березня 2026 року (а.с. 102), наказ роботодавця № 26-П від 04 березня 2026 року (а.с. 104), висновок ортопеда-травматолога від 28 вересня 2024 року (а.с. 106) і медичну виписку (а.с. 108). Процесуальна можливість використання цих документів оспорюється відповідачем і потребує окремої оцінки перед встановленням на їх підставі фактів.

За пунктом 4 частини першої статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» українські суди можуть розглядати справи про аліменти з іноземним елементом, якщо позивач проживає в Україні. Частина перша статті 28 ЦПК України передбачає альтернативну територіальну підсудність відповідного позову.

Зі статей 1–3 Протоколу про право, що застосовується до зобов`язань про утримання, від 23 листопада 2007 року випливає застосування права держави звичайного місця проживання кредитора за аліментним зобов`язанням. Протокол має універсальний характер і діє для України з 01 грудня 2022 року. До утримання дитини, яка проживає в Україні, застосовується українське матеріальне право.

Стаття 180 СК України покладає на батьків обов`язок утримувати дитину до повноліття. За частиною третьою статті 181 СК України одержувач обирає стягнення у частці доходу або у твердій сумі. Частина перша статті 182 вимагає оцінки здоров`я, матеріального становища дитини і платника, наявності інших дітей та інших істотних обставин. Частина друга цієї статті встановлює критерії необхідності й достатності утримання та його мінімальні гарантії.

Частина перша статті 183 СК України покладає визначення частки на суд. Частина п`ята регулює звернення із заявою про видачу судового наказу і не встановлює обов`язкової максимальної сукупної частки для вирішення кожного позовного спору. За частиною першою статті 191 СК України аліменти присуджуються від дня пред`явлення позову.

Відповідно до статті 185 СК України обидва з батьків зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, викликаних особливими обставинами, зокрема її хворобою. У разі спору розмір участі визначає суд з урахуванням істотних обставин. Фінансування таких витрат допускається наперед або після їх понесення, одноразово, періодично чи постійно.

Статті 3 та 27 Конвенції про права дитини вимагають першочергово враховувати найкращі інтереси дитини і забезпечувати необхідні для її розвитку умови життя в межах здібностей та фінансових можливостей батьків. Ці положення застосовуються з урахуванням права кожної дитини відповідача на належне утримання.

Частина третя статті 12 і частина перша статті 81 ЦПК України визначають обов`язок кожної сторони довести обставини її вимог та заперечень. Оцінка доказів здійснюється за статтею 89 ЦПК України. Частини друга, четверта, п`ята та восьма статті 83 регулюють строки подання доказів і умови їх прийняття за межами строку.

Предметом спору є первісне визначення аліментів. Тому частка доходу встановлюється за статтями 180–183 СК України з урахуванням обставин, які існували на час виникнення спірних правовідносин та вирішення справи. Заперечення відповідача проти стягнення 1/4 частини доходу не є самостійною вимогою про зміну раніше встановленого розміру аліментів за статтею 192 СК України. Відповідач не повинен доводити погіршення свого становища порівняно з обставинами, встановленими іншим рішенням, якого щодо утримання ОСОБА_8 раніше не ухвалювали.

Наявність у ОСОБА_1 двох інших малолітніх дітей підтверджена свідоцтвами про народження, наведеними у рішенні суду першої інстанції. Обидві дитини народилися до пред`явлення цього позову. Відповідно, протягом спірного періоду відповідач мав обов`язок утримувати трьох малолітніх дітей.

Зазначена обставина прямо передбачена пунктом 3 частини першої статті 182 СК України та підлягає врахуванню незалежно від наявності окремих судових рішень про стягнення аліментів на інших дітей. Добровільне виконання батьківського обов`язку не зменшує його правового значення. Свідоцтва про народження не визначають конкретних витрат відповідача, однак підтверджують існування обов`язків, які суд не може ігнорувати через відсутність виконавчих документів чи докладного розрахунку повсякденних витрат на цих дітей.

Суд першої інстанції навів відомості про інших дітей, проте не пояснив, як ці обов`язки відповідача вплинули на визначення частки його доходу. Відхилення цього доводу з посиланням на першочерговість інтересів Емми через те, що саме її утримання є предметом спору, не забезпечує належного застосування статті 182 СК України. Процесуальний статус дитини не надає їй переваги перед іншими дітьми платника аліментів.

Водночас колегія суддів не погоджується з твердженням апелянта, що на трьох дітей у будь-якому випадку може бути стягнуто не більше половини доходу, а тому на одну дитину обов`язково припадає 1/6. Частина п`ята статті 183 СК України регулює наказне провадження. Вона не встановлює універсальної максимальної сукупної частки у позовному провадженні та не звільняє суд від оцінки індивідуальних обставин. Визначення в цій справі 1/6 частини доходу ґрунтується на сукупній оцінці обставин, а не на обов`язковості арифметичного поділу половини доходу між трьома дітьми.

Рівність прав дітей на утримання не означає безумовної тотожності його грошового розміру. Стан здоров`я, вік, індивідуальні потреби дитини та можливості другого з батьків можуть обґрунтовувати різний обсяг участі платника. Тому доводи позивачки про потреби Емми підлягають окремій оцінці поряд із доводами щодо інших дітей відповідача.

Довідка ЛКК № 20 від 04 березня 2026 року підтверджує потребу ОСОБА_8 у домашньому догляді до 04 березня 2027 року. Наказ роботодавця № 26-П від 04 березня 2026 року підтверджує оформлення матері відпустки для такого догляду. Висновок ортопеда-травматолога від 28 вересня 2024 року містить діагноз плоско-вальгусної деформації стоп. Ці обставини мають значення для визначення потреб дитини та оцінки особистого внеску матері в їх забезпечення.

Колегія суддів враховує, що щоденний догляд за дитиною є формою виконання матір`ю батьківських обов`язків. Перебування у відповідній відпустці обмежує можливість працювати за основним місцем роботи. Водночас наказ про відпустку сам по собі не встановлює відсутності всіх інших доходів позивачки. Медичні документи підтверджують стан здоров`я та потребу в догляді, проте наведені в матеріалах відомості не дають змоги встановити конкретний обсяг регулярних витрат на лікування, спеціальне харчування, взуття та інші заходи.

Для встановлення звичайних потреб малолітньої дитини не вимагається документального підтвердження кожної побутової витрати. Однак посилання на значні спеціальні витрати як обґрунтування саме заявленої частки повинно бути оцінене з урахуванням змісту медичних призначень, необхідності відповідних заходів та доказів їх вартості. Наявність діагнозу не визначає наперед частку доходу платника.

Відсутність доказів низького доходу відповідача не є доказом такого рівня його забезпеченості, який дозволяє без додаткового обґрунтування покласти на нього заявлене навантаження поряд з обов`язками щодо інших дітей. Так само громадянство Швейцарської Конфедерації та проживання за кордоном не доводять високого доходу. Суд не встановлює на підставі цих обставин ані заможності, ані скрутного матеріального становища відповідача.

Посилання на нестабільність заробітку не перешкоджає визначенню аліментів у частці від доходу. За такого способу розмір платежу змінюється відповідно до фактичного доходу із збереженням мінімального гарантованого розміру. Разом з тим нестабільність доходу без конкретних підтверджувальних відомостей не є самостійною вирішальною підставою визначення меншої частки.

Отримання батьками відповідача пенсії не виключає потреби в допомозі. Проте їхній пенсійний вік сам по собі не доводить ані перебування на утриманні відповідача, ані обсягу відповідних витрат. Тому висновок про визначення 1/6 частини доходу не ґрунтується на припущенні про утримання ним батьків.

Найвагомішими обставинами на користь збереження 1/4 є стан здоров`я ОСОБА_8 , потреба в домашньому догляді та обмеження трудової участі матері. Колегія суддів бере їх до уваги. Проте у сукупності з підтвердженим обов`язком відповідача утримувати ще двох малолітніх дітей, відсутністю встановлених даних про його підвищені матеріальні можливості та недостатньою конкретизацією заявленого обсягу спеціальних витрат ці обставини не виправдовують визначення саме 1/4 доходу.

Визначаючи 1/6 частини доходу, колегія суддів ураховує потребу ОСОБА_8 в регулярному утриманні, особистий догляд матері та необхідність зберегти реальну участь відповідача в утриманні кожної з трьох малолітніх дітей. За встановленої сукупності обставин така частка зі збереженням мінімуму у 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку є співмірною та забезпечує справедливий розподіл обов`язків відповідача. Мінімальна гарантія застосовується незалежно від того, чи досягає її обчислена частка доходу.

У постанові від 07 травня 2026 року у справі № 404/969/24 Верховний Суд оцінював первісне присудження аліментів за наявності у платника іншої дитини, на яку вже було присуджено 1/4 доходу. Суд урахував відсутність доказів майнового стану, які обґрунтовували б менший розмір утримання молодшої дитини порівняно зі старшою, та рівність їхнього права на утримання. Також відхилив довід про автоматичне обмеження сукупного розміру аліментів частками, передбаченими для наказного провадження.

Наведений висновок ураховується щодо необхідності оцінки обставин у сукупності та відсутності автоматичного правила зменшення. Водночас фактичні обставини цієї справи відрізняються: відповідач має двох інших малолітніх дітей, а встановленого судом розміру їхнього утримання, з яким можна було б порівняти заявлену частку, матеріали не містять. Висновок Верховного Суду не встановлює обов`язковості стягнення 1/4 доходу в кожному спорі та не виключає визначення 1/6 за іншої сукупності обставин.

Визначення аліментів у частці 1/6 доходу не звільняє відповідача від передбаченого статтею 185 СК України обов`язку брати участь у додаткових витратах на дитину, викликаних особливими обставинами, зокрема її хворобою.

ОСОБА_4 вправі звернутися з окремим позовом про стягнення з батька додаткових витрат на лікування та інші необхідні за станом здоров`я Емми заходи. У межах такого спору підлягатимуть установленню особливі обставини, медична необхідність відповідних заходів, їх зв`язок із захворюванням дитини, обґрунтований розмір витрат та частка участі кожного з батьків з урахуванням істотних обставин.

Залежно від змісту вимоги такі обставини можуть підтверджуватися медичними висновками, призначеннями лікарів, рецептами, рахунками, документами про вартість медичних послуг, лікарських засобів чи спеціальних виробів, а для вже понесених витрат – також документами про їх оплату. Самої вказівки на діагноз недостатньо для визначення конкретної суми додаткових витрат.

Позивачка може вимагати як відшкодування обґрунтованої частини вже понесених витрат, так і фінансування необхідних витрат наперед. Закон допускає одноразову, періодичну або постійну участь залежно від характеру доведених потреб. Розмір участі батька не є наперед установленим і визначається судом у відповідному спорі.

Суд першої інстанції неправильно застосував пункт 3 частини першої статті 182 СК України, оскільки не надав належного значення підтвердженим обов`язкам відповідача щодо двох інших малолітніх дітей, а необхідність стягнення саме 1/4 частини доходу обґрунтував, зокрема, відсутністю доказів неможливості її сплати та пріоритетом дитини, стосовно якої пред`явлено позов.

Ці недоліки є підставою для зміни рішення відповідно до пунктів 3, 4 частини першої та частини четвертої статті 376 ЦПК України. Розмір аліментів належить визначити у частці 1/6 усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. У задоволенні позову в частині більшого розміру аліментів слід відмовити.

Оскільки переглядається рішення про первісне присудження аліментів, визначена апеляційним судом частка застосовується від дня пред`явлення позову – 09 вересня 2025 року, а не лише від дня ухвалення цієї постанови. Підстав для зміни кінцевого строку утримання або скасування негайного виконання в межах місячного платежу не встановлено. Негайне виконання здійснюється з урахуванням зміненого розміру аліментів.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Позов пред`явлено у вересні 2025 року. Відповідно до частини першої статті 4 та підпункту 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» мінімальна ставка судового збору за подання фізичною особою позовної заяви майнового характеру на час звернення до суду становила 1 211 грн 20 коп.

Визначення аліментів у розмірі 1/6 частини заробітку (доходу) відповідача замість заявленої позивачкою 1/4 частини свідчить про часткове задоволення позову. Визначаючи суму судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача на користь держави, колегія суддів виходить із необхідності врахування встановленої законом мінімальної ставки за відповідну майнову вимогу. Отже, за розгляд справи судом першої інстанції з ОСОБА_1 на користь держави підлягає стягненню 1 211 грн 20 коп. судового збору.

Суд першої інстанції помилково визначив судовий збір у сумі 1 331 грн 20 коп., застосувавши розрахункову базу року ухвалення рішення замість року пред`явлення позову. Тому рішення в цій частині підлягає зміні шляхом зменшення стягнутої суми до 1 211 грн 20 коп.

За подання апеляційної скарги ОСОБА_5 сплатив 1 996 грн 80 коп. судового збору, що підтверджується наявною у справі квитанцією.

Відповідно до підпункту 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» належна ставка збору за подання апеляційної скарги становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. Отже, належний розмір апеляційного збору становить 1 816 грн 80 коп. = 1 211,20 грн х 150 відсотків.

Оскаржуючи рішення, відповідач просив визначити аліменти у розмірі 1/6 частини доходу замість 1/4. За результатами апеляційного перегляду його вимогу щодо розміру аліментів задоволено. Зміна рішення замість його скасування не означає часткового досягнення апелянтом заявленого матеріально-правового результату.

Ураховуючи результат перегляду оспорюваної частини рішення та звільнення позивачки від сплати судового збору, витрати ОСОБА_1 на сплату належного апеляційного збору в розмірі 1 816 грн 80 коп. підлягають компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України.

Надміру сплачений судовий збір становить 180 грн – різницю між фактично сплаченими 1 996,80 грн та належними 1 816,80 грн. Ця сума не включається до компенсації судових витрат. Питання її повернення вирішується за клопотанням платника відповідно до пункту 1 частини першої та частини другої статті 7 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 141, 367, 368, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 30 квітня 2026 року змінити в частині розміру аліментів та судового збору, виклавши мотиви вирішення цих питань у редакції цієї постанови.

Зменшити розмір аліментів, присуджених до стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1/4 до 1/6 (однієї шостої) частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 09 вересня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.

У задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів у більшому розмірі відмовити.

Зменшити розмір судового збору, стягнутого з ОСОБА_1 на користь держави за розгляд справи судом першої інстанції, з 1 331 грн 20 коп. до 1 211 (однієї тисячі двохсот одинадцяти) грн 20 коп.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Компенсувати ОСОБА_9 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, 1 816 (одну тисячу вісімсот шістнадцять) грн 80 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складений 23 вересня 2026 року.

Головуючий Судді