Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №741/1287/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

22 вересня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 741/1287/26

Головуючий у першій інстанції – Крупина А. О.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/2075/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Любчика О.В.,

суддів Разгуляєвої О.В., Стельмаха А.П.,

з участю секретаря: Шкарупи Ю.В.,

сторони:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Носівського районного суду Чернігівської області від 05 серпня 2026 року про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту родинних відносин (батьківства),

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

у липні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , в якому просив встановити факт родинних відносин про те, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , є його біологічним батьком, з внесенням відповідних змін до актового запису про народження позивача за № 15 від 16.11.2005.

Короткий зміст судового рішення

Ухвалою Носівського районного суду Чернігівської області від 05 серпня 2026 року у відкритті провадження у цій справі відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із вказаним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження її розгляду, а саме, для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що оскаржувана ухвала суду є незаконною, необґрунтованою та яка постановлена із порушенням норм матеріального та процесуального права.

ОСОБА_1 зазначає, що встановлення юридичного факту родинних відносин в порядку позовного провадження не суперечить загальним засадам цивільного законодавства та положенням ст.128, 130 СК України з огляду на те, що встановлення факту батьківства надасть йому можливість успадкувати майно померлого біологічного батька.

Вказує, що у випадку, якщо біологічний батько дитини помер, це не означає, що такий позов не може бути пред`явлений до іншої особи за правилами цивільного судочинства з метою захисту своїх суб`єктивних прав, виникнення яких у дитини, яка досягла повноліття, залежить виключно від встановлення факту родинних відносин, а зокрема, батьківства з її вже померлим біологічним батьком.

Зазначає, що встановлення факту родинних відносин, зокрема батьківства, належить до підсудності цивільного судочинства і взагалі не передбачено будь-яким іншим судочинством.

Вважає хибними висновки суду, що він має право прийняти до розгляду лише заяву про встановлення факту батьківства виняткового за умови, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до ч.1 ст.135 СК України, оскільки в розумінні ст.130 СК України така заява подається в порядку окремого провадження. Цей позов подається відповідно до ст.128 СК України, тобто за іншими правилами цивільного судочинства – позовного.

Відтак саме за правилами цивільного судочинства в порядку позовного провадження правильно вирішити спірні правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем.

Також звертає увагу, що судом не роз`яснено, в якому ж іншому судочинстві та як саме позивач може реалізувати захист свого відповідного права.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на апеляційну скаргу у порядку положень статті 360 ЦПК України не надійшов.

Сторони, будучи повідомленими належним чином про дату та час судового засідання, у судове засідання не з`явилися.

Встановлені фактичні обставини справи, позиція та висновки апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відмови у відкритті провадження у справі.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, що визначено частини 1 статті 367 ЦПК України.

Відповідно до вимог частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги про встановлення факту батьківства не можуть розглядатися в позовному провадженні, оскільки законодавцем прямо визначено інший порядок їх розгляду, ураховуючи, що суд має право прийняти до розгляду заяву про встановлення факту батьківства винятково за умови, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України. У відкритті провадження слід відмовити, оскільки поданий позов не може бути розглянутий за правилами цивільного судочинства.

Апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Звертаючись до суду із позовною заявою ОСОБА_1 аргументував її тим, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , його біологічним батьком був ОСОБА_3 , однак у свідоцтві про народження його батьком відповідно до ч. 2 ст. 122 СК України записаний ОСОБА_4 , з яким мати позивача ОСОБА_5 раніше перебувала в зареєстрованому шлюбі, але який не був його біологічним батьком. Своїм біологічним батьком позивач завжди вважав ОСОБА_3 , з яким позивач, його мати та інші її діти проживали однією сім`єю та який його виховував. Біологічний батько позивача ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , після смерті якого відкрилася спадщина до його майна, яку на даний час одноособово прийняла відповідач, подавши заяву приватному нотаріусу. Він як біологічна дитина ОСОБА_3 має право на спадщину, водночас не може його реалізувати за відсутністю документів, які б підтверджували родинні відносини.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною другою статті 19 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

Згідно із частиною другою статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно з п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» встановлено, що у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, або смерті жінки, яка вважалась матір`ю останньої, факт їхнього батьківства (материнства) може бути встановлено за рішенням суду в окремому провадженні.

Відповідно до статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.

У разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу. Заява про встановлення факту батьківства може бути подана особами, зазначеними у частині третій статті 128 цього Кодексу (стаття 130 СК України).

Провадження стосовно встановлення батьківства або його оспорювання стосується «приватного життя» за статтею 8 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод, яке охоплює важливі аспекти особистої ідентичності.

Згідно з п. 4 та абз. 2 п. 7 Пленуму ВСУ від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» справи про визнання батьківства суд розглядає у позовному провадженні. У таких справах позови осіб, зазначених у ч. 3 ст.128 СК, приймаються до судового розгляду, якщо: дитина народжена матір`ю, яка не перебуває у шлюбі, немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду і запис про батька дитини в Книзі реєстрації народжень учинено за прізвищем матері, а ім`я та по батькові дитини записано за вказівкою матері (ч. 1 ст.135 СК України).

Таким чином, закон розрізняє порядок визначення походження дитини від батька шляхом визнання батьківства - про що позов заявляється до особи, яка вважається батьком дитини, або нею самою, та шляхом встановлення факту батьківства у разі смерті особи, яку заявник вважає батьком дитини.

Якщо батько дитини помер і дитина народилася у незареєстрованому шлюбі, встановлення факту визнання батьківства або факту батьківства проводиться у порядку окремого провадження. Якщо імовірний батько дитини живий, то встановлення батьківства розглядається у позовному провадженні.

Передумовою звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства є смерть того, батьківство кого встановлюється, або оголошення його померлим.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі №373/2257/18, №361/2653/15-ц від 15 квітня 2021 року.

Отже, виходячи зі змісту вищезазначених норм СК України справи про встановлення факту батьківства розглядаються за правилами окремого провадження, а справи про визнання батьківства - за правилами позовного провадження.

Разом із тим, характерною ознакою категорії справ окремого провадження є відсутність у них спору про право і метою яких є встановлення юридичного факту або стану, при цьому в порядку окремого провадження може вирішуватися спір про факт, але не спір про право цивільне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-56цс18) зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо:

- згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;

- чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення;

- заявник не має іншої можливості одержати або відносити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;

- встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Тобто, якщо виникнення цивільного права залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.

Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, – залишає заяву без розгляду.

Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (частина шоста статті 294 ЦПК України).

Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.

Спір про право – це формально визнана суперечність між суб`єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб`єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом.

Отже, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.

Поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). ЄСПЛ зазначає, що відповідно до Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Такі висновки викладені Верховним Судом у постанові від 05.08.2026, справа №619/866/24, провадження № 61-4633св26.

Звертаючись із позовною заявою, ОСОБА_1 зазначив, що після смерті його біологічного батька ОСОБА_3 відкрилась спадщина до його майна, яку на даний час одноособово прийняла за законом його баба – відповідач ОСОБА_2 , яка подала відповідну заяву питаному нотаріусу Носівського районного нотаріального округу Чернігівської області, та на яку претендує і позивач.

Тому, у разі встановлення факту батьківства позивач отримає право на спадкування майна померлого ОСОБА_3 , що у свою чергу може вплинути на спадкові права відповідача.

Отже, викладені у позовній заяві обставини свідчать про наявність спору про право між сторонами, а тому висновки суду, що вимоги про встановлення факту батьківства у цій справі не можуть розглядатись в позовному провадженні, а повинні в окремому провадженні, є помилковими.

Крім того, безпідставними є висновки суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки суд приймає заяву про встановлення факту батьківства лише якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України (зі слів матері), і докази про це не надано разом з позовною заявою, з огляду на те, що ОСОБА_1 обрано спосіб захисту його прав шляхом подання заяви у позовному провадженні у зв`язку із наявністю спору про право.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31), від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (пункти 24, 58), від 10 квітня 2024 року у справі № 496/1059/18 (пункти 8.45-8.46)).

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, а висновки суду першої інстанції такими, що не відповідають обставинам справи та нормам процесуального права.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, зокрема, є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

У зв`язку з допущеними судом першої інстанції порушеннями норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, оскаржуване судове рішення необхідно скасувати і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 374, 379, 381, 382, 384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Ухвалу Носівського районного суду Чернігівської області від 05 серпня 2026 року – скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: Судді: