Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №730/108/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

22 вересня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 730/108/26

Головуючий у першій інстанції – Данько О. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1302/26

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:

головуючого-судді: Онищенко О.І.

суддів: Скрипки А.А., Шарапової О.Л.

секретарі: Шкарупа Ю.В., Хілик М.О.

Заявник: ОСОБА_1

Заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Військова частина НОМЕР_1 , Бучанський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Бучанському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Міністерство оборони України

Особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_1

Розглянув у порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу на рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 18 березня 2026 року у справі за заявою ОСОБА_1 про оголошення фізичної особи померлою (суддя Данько О.В.), ухвалене об 11 год. 30 хв. в м.Борзна, повний текст рішення складено 23 березня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про оголошення ОСОБА_4 померлим (загиблим) під час виконання бойового завдання по захисту Батьківщини від дня вірогідної смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце смерті – Україна, Донецька область, м.Бахмут. Заяву мотивовано тим, що ОСОБА_1 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 з 04 травня 2022 року, а до моменту реєстрації шлюбу вони з 2007 року проживали однією сім`єю, вели спільне господарство та мають спільну дитину. 05 травня 2022 року ОСОБА_4 був призваний на військову службу під час мобілізації та проходив її у складі військової частини НОМЕР_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання бойового завдання в Бахмутському районі Донецької області ОСОБА_4 зник безвісти. За доводами заявниці, з моменту його зникнення минуло 3 роки, відомості про місце його перебування в місці постійного проживання (м.Буча) відсутні, він не значиться серед полонених або осіб, які перебувають на лікуванні, а обставини зникнення (в епіцентрі активних бойових дій у м.Бахмут) дають об`єктивні підстави припускати його загибель безпосередньо 29 січня 2023 року. Оголошення ОСОБА_4 померлим необхідне заявниці для отримання свідоцтва про смерть, реалізації права на соціальний захист сім`ї військовослужбовця (отримання статусу члена сім`ї загиблого), оформлення спадкових прав та отримання одноразовї допомоги.

Рішенням Борзнянського районного суду Чернігівської області від 18 березня 2026 року у задоволенні заяви відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що сторона заявника не надала суду доказів, які достовірно вказують на загибель ОСОБА_4 під час виконання бойового завдання. Також не надано доказів на підтвердження того, що ОСОБА_4 не значиться серед полонених та осіб, які перебувають на лікуванні, про що сторона заявника зазначає у заяві. За результатами службового розслідування, проведеного військовою частиною НОМЕР_1 , де проходив військову службу ОСОБА_4 , відомості щодо його загибелі відсутні. Крім того, суд взяв до уваги повідомлення Бучанського РУП ГУНП у Київській області, що ОСОБА_4 ймовірно може перебувати у полоні.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати вказане рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення її заяви. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд фактично ототожнив процедуру ст.46 ЦК України із процедурою п.8 ч.1 ст.315 ЦПК України, що є грубою юридичною помилкою, оскільки для оголошення померлим достатньо встановити, що особа зникла за обставин, що загрожували їй смертю (бойове зіткнення), що і було доведено свідченнями солдата ОСОБА_5 та актом службового розслідування. ОСОБА_1 вважає помилковим тлумачення судом першої інстанції строків, передбачених ч.2 ст.46 ЦК України, враховуючи, що Бахмутська міська територіальна громада офіційно перебувала в зоні активних бойових дій з 24 лютого 2022 року по 12 грудня 2023 року, отже станом на момент подання заяви у 2026 році строк у шість місяців від дня припинення активних бойових дій (через окупацію) сплив ще у червні 2024 року. Також заявниця вважає неналежним та недопустимим доказом (в розумінні Женевської конвенції) повідомлення Бучанського РУП про ймовірність перебування ОСОБА_4 в полоні. Звертає увагу, що нею було надано докази відсутності ОСОБА_4 у списках підтверджених полонених. За доводами ОСОБА_1 , відсутність відомостей про її чоловіка протягом понад трьох років лише підкріплює презумпцію смерті.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.

Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону судове рішення суду першої інстанції частково не відповідає.

По справі встановлено, що ОСОБА_4 і ОСОБА_1 з 04 травня 2022 року перебували в зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (а.с.7 зворот).

Згідно з витягом із наказу командра військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №110 від 05 травня 2022 року сержанта ОСОБА_4 , який призваний на військову службу осіб сержантського та старшинського складу під час проведення загальної мобілізації в особливий період, призначено на посаду головного сержанта 2 взводу спеціального призначення 1 роти спеціального призначення НОМЕР_3 окремого батальйону спеціального призначення (а.с.8).

Сповіщенням сім`ї №1049 від 04 лютого 2023 року ОСОБА_3 сповіщено про те, що її син, сержант ОСОБА_4 під час виконання бойових завдань в Бахмутському районі Донецької області, будучи вірним військовій присязі, зник безвісти 29 січня 2023 року (а.с.8, 9 зворот).

Відомості про ОСОБА_4 було внесено до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин (а.с.9).

Згідно з інформацією Державної прикордонної служби України відомостей щодо перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України громадянином ОСОБА_6 в період з 29 січня 2023 року по 18 лютого 2026 року в базі даних не виявлено (а.с.43).

Бучанська державна нотаріальна контора в листі від 12 лютого 2026 року повідомила, що за період з 29 січня 2023 року по 12 лютого 2026 року інформація про вчинення нотаріальних дій за участю ОСОБА_4 у Державних реєстрах відсутня (а.с.48).

У листі Бучанського районного управління поліції в Київській області від 23 лютого 2026 року зазначено, що вказаним управлінням заведено оперативно-розшукову справу категорії «Розшук» №13/981-2023 від 07 лютого 2023 року, за оперативною інформацією відомо, що ОСОБА_4 , ймовірно може перебувати у полоні країни агресора; у ході перевірки встановлено, що в період з 29 січня 2023 року по теперішній час ОСОБА_4 до адміністративної чи кримінальної відповідальності не притягувався (а.с.56).

Відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору ОСОБА_4 отримував виплати у Військовій частині НОМЕР_2 з січня 2023 року по січень 2024 року, у військовій частині НОМЕР_1 – з лютого 2024 року по грудень 2025 року (а.с.59-62). Також інформація про нарахування вказаних виплат зафіксована в Індивідуальних відомостях про застраховану особу (а.с.120-121).

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №11 від 30 січня 2023 року організовано проведення службового розслідування по факту зниклих безвісти, зокрема сержанта ОСОБА_4 (а.с.68).

Відповідно до Акту службового розслідування, затвердженого командиром військової частини НОМЕР_1 05 лютого 2023 року, згідно бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 №7-дск від 27 січня 2023 року 1 рота спеціального призначення зайняла рубіж оборони ВОП « ІНФОРМАЦІЯ_2 », точка 302 ВОП « ІНФОРМАЦІЯ_2 » для ведення бойових дій в складі команди був, зокрема сержант ОСОБА_4 , снайпер 2 взводу 1 РСП. У своєму рапорті командир 1 роти спеціального призначення від 29 січня 2023 року доповів, що під час виконання бойових завдань, відповідно до бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 №7-дск від 27 січня 2023 року у районі н.п. Часів Яр, зокрема військовослужбовець – сержант ОСОБА_4 під час бойових дій зник безвісти. У своєму поясненні солдат ОСОБА_5 доповів, що відповідно до бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 в ході виконання бойового завдання знаходився на позиції ВОП «ХХХХХХ» в н.п. ХХХХХХ Донецької області з 27 січня 2023 року по 29 січня 2023 року та є свідком того, що під час бойових дій 28 січня 2023 року зник безвісти сержант ОСОБА_4 , який знаходився на позиції ВОП «ХХХХХХ» н.п. ХХХХХХ Донецької області, підтвердив, що тіла та особисту зброю не знайдено (а.с.68-70).

Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) №14 від 23 лютого 2023 року визнано сержанта ОСОБА_4 , снайпера (2 категорії) 3 відділення 2 взводу 1 роти спеціального призначення військової частини НОМЕР_1 , зниклим безвісти 28 січня 2023 року під час виконання обов`язків військової служби, пов`язаних із захистом Батьківщини, в районі ведення бойових дій в околицях н.п. Часів Яр, Бахмутського району Донецької області. Подія не пов`язана з вчиненням злочину чи адміністративного правопорушення, не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсикологічного сп`яніння, не є наслідком навмисного заподіяного собі тілесного ушкодження. Вважати відсутніми дані щодо добровільної здачі його в полон, самовільного залишення військової частини, місця служби, або дезертирування (а.с.71-72).

Бучанський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Бучанському районі Київської області за результатами проведеного пошуку повідомив, що за період з 29 січня 2023 року по 17 лютого 2026 року відомості про державну реєстрацію актів цивільного стану (народження, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть) стосовно ОСОБА_4 у Реєстрі відсутні (а.с.87).

У листі Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області від 13 березня 2026 року зазначено, що у відділі на примусовому виконанні перебуває виконавче провадження №58020461 з примусового виконання виконавчого листа №367/613/18 від 12 грудня 2018 року, виданого Ірпінським міським судом Київської області, про стягнення з ОСОБА_4 вартості безпідставно набутого майна у розмірі 3 624 203 грн 52 коп. В рамках виконавчого провадження №58020461 станом на 13 березня 2026 року з ОСОБА_4 стягнуто грошові кошти в розмірі 311 191,53 грн. Додатково повідомлено, що у Відділі перебувало виконавче провадження №58035607 з примусового виконання виконавчого листа №367/613/18 від 12 грудня 2018 року, виданого Ірпінським міським судом Київської області, про стягнення з ОСОБА_4 судових витрат на користь прокуратури м.Києва у сумі 54363,05 грн. 29 травня 2925 року державним виконавцем Ірпінського ВДВС у Бучанському районі Київської області винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №58035607. У період з 29 січня 2023 року по 13 березня 2026 року в Ірпінському ВДВС інших виконавчих проваджень не перебуває та не перебувало на примусовому виконанні (а.с.127).

Судом апеляційної інстанції для повного та об`єктивного з`ясування обставин справи було витребувано додаткові докази.

Так, відповідно до листа Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими від 14 серпня 2026 року в інформаційній системі з питань поводження з військовополоненими містяться відомості про ОСОБА_4 ; облікова категорія – пошук особи, відсутнє підтвердження від Міжнародного Комітету Червоного Хреста або із сторони російської федерації про перебування в полоні, стан здоров`я та місце утримання (а.с.233).

У відповіді від 03 вересня 2026 року на запит суду Державне некомерційне товариство «Український національний центр розбудови миру» повідомило, що відомості про ОСОБА_4 внесені до реєстру національного інформаційного бюро, однак відомості про перебування запитуваної особи в полоні відсутні. Станом на день надходження ухвали інформація від держави-агресора через Центральне агентство з розшуку Міжнародного Комітету Червоного Хреста про ОСОБА_4 до національного інформаційного бюро не надходила.

Відповідно до листа Управління з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин (Секретаріат Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин) Міністерства внутрішніх справ України від 08 вересня 2026 року в розпорядженні Управління наявна інформація про факт зникнення безвісти військовослужбовця ОСОБА_4 та відомості стосовно нього внесено до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин (дата набуття правового статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин – 30 жовтня 2023 року). Однак, станом на сьогодні інформація про фактичне місцезнаходження, перебування в полоні або загибель ОСОБА_4 в Управлінні відсутня. За наявною інформацією, слідчим управлінням Головного управління Національної поліції в Донецькій області продовжується здійснення досудового розслідування в кримінальному провадженні №12023111050000384, розпочатому 03 лютого 2023 року Бучанським районним управлінням поліції Головного управління Національної поліції в Київській області за фактом зникнення безвісти військовослужбовця ОСОБА_4 , з правовою кваліфікацією кримінального правопорушення за частиною першою статті 115 КК України. ОСОБА_4 оголошений у розшук 07 лютого 2023 року як безвісти зниклий Бучанським РУП ГУНП в Київській області, та відомості щодо його розшуку внесені до відповідного обліку інформаційно-комунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України», із зазначенням відмітки про зникнення безвісти за особливих обставин.

Державне бюро розслідувань у листі від 11 вересня 2026 року повідомило, що інформація, чи перебуває ОСОБА_4 в реєстрі осіб, які переховуються від органів влади, чи перебуває вказана особа в розшуку як особа-дезертир або особа, яка самовільно залишила військову частину, в центральному апараті бюро відсутня.

Згідно із статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

За змістом норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порядок розгляду судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, передбачений Главою 6 Розділу IV ЦПК України «Окреме провадження».

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з`ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.

Чинний ЦПК України містить чотири процедури, наслідком якої є ухвалення судового рішення, на підставі якого органами державної реєстрації актів цивільного стану може бути видано свідоцтво про смерть, зокрема: - встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України); - встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України); - встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України); - оголошення фізичної особи померлою (статті 305-309 ЦПК України).

Згідно з частинами третьою-четвертою статті 49 ЦК України державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно частини першої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Пункт 1 глави 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, деталізує положення статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та встановлює, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

Відповідно до частини першої статті 46 ЦК України фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Оголошення фізичної особи померлою (смерть in absentia) - це судове визнання померлою фізичної особи, щодо якої за місцем її постійного проживання немає будь-яких відомостей про місце перебування протягом встановленого законом строку.

У правовому контексті оголошення фізичної особи померлою є припущенням її смерті (praesumptio mortis), що має наслідком припинення правосуб`єктності. Суд під час оголошення фізичної особи померлою достеменно не може встановити факт її смерті, а лише припускає це на підставі непрямих доказів або у зв`язку із тривалою безвісною відсутністю.

Оголошення фізичної особи померлою є юридичною фікцією, техніко-правовим прийомом, за якого суд визнає дійсними юридичні факти і обставини, які не підтверджуються неспростовними доказами через брак останніх або їх недостатність.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 грудня 2024 року у справі № 755/11021/22 зазначила: «Законодавець розрізняє дві підстави оголошення судом фізичної особи померлою: загальну та спеціальну.

Відповідно до частини першої статті 46 ЦК України фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

За змістом частини другої статті 46 ЦК України фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

У частині першій статті 46 ЦК України міститься загальна норма: «фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років» - та дві спеціальні: «якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців» та «за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру».

У частині другій статті 46 ЦК України законодавець навів дві спеціальні норми: «фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій» (речення перше) та «з урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців» (речення друге).

Законодавець запроваджує спеціальну цивільно-правову норму з метою конкретизації, деталізації та диференціації правового регулювання цивільних відносин в межах їх загального роду. Спеціальна норма походить від загальної і тісно з нею пов`язана.

Відповідно у ситуації, коли внаслідок збройної агресії рф проти України фізична особа пропала безвісти, суд має право оголосити цю фізичну особу померлою відповідно до частини другої статті 46 ЦК України саме на підставі цих приписів (за умови доведеності зазначених обставин), використовуючи ці норми як спеціальні.

Велика Палата Верховного Суду враховує, що приписи частини другої статті 46 ЦК України пов`язують оголошення фізичної особи померлою у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, а не у зв`язку з воєнним станом як таким.

За змістом статті 1 Закону України «Про оборону України»:

- воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень;

- бойові дії - форма застосування з`єднань, військових частин, підрозділів (інших сил і засобів) Збройних Сил України, інших складових сил оборони для вирішення бойових (спеціальних) завдань в операціях або самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння);

- воєнні дії - організоване застосування сил оборони та сил безпеки для виконання завдань з оборони України;

- район воєнних (бойових) дій - визначена рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України частина сухопутної території України, повітряного або/та водного простору, на якій впродовж певного часу ведуться або/та можуть вестися воєнні (бойові) дії.

Велика Палата Верховного Суду у зазначеній вище постанові наголосила на тому, що законодавець розмежовує категорії «воєнні дії», «збройний конфлікт» і «воєнний стан».

Частина друга статті 46 ЦК України послуговується категоріями «воєнні дії» і «збройний конфлікт», а не «воєнний стан». Тому немає підстав пов`язувати початок перебігу строків, зазначених у частині другій статті 46 ЦК України, із введенням, припиненням або скасуванням воєнного стану в Україні.

Також не можна відраховувати шестимісячний строк, передбачений частиною другою статті 46 ЦК України, від дати ймовірної загибелі фізичної особи на території ведення активних бойових дій, оскільки внаслідок триваючих активних бойових дій ситуація на певній території може бути невизначеною та непередбачуваною. Зокрема, зв`язок із особою може перерватися з різних причин, особа може бути змушена змінити місце постійного проживання, перебування або потрапити в полон, що ускладнює встановлення обставин її зникнення. В умовах воєнних дій, збройного конфлікту часто бракує достовірної інформації, що унеможливлює навіть гіпотетичне визначення дати ймовірної загибелі, а відтак і об`єктивне обчислення строків для оголошення особи померлою. Шестимісячний строк, який у цьому випадку обраховується з дня закінчення активних бойових дій, виконує функцію своєрідного запобіжника, спрямованого на захист прав та інтересів фізичної особи, яка може перебувати в невідомому місці або тимчасово не мати змоги вийти на зв`язок з різних причин, пов`язаних з обставинами воєнних дій, збройного конфлікту. Така правова гарантія запобігає передчасному оголошенню особи померлою, враховуючи, що в умовах війни можуть бути численні фактори, які заважають встановленню фактичного місця перебування людини. Цей строк забезпечує можливість з`ясування додаткових обставин або отримання нової інформації про зниклу особу, що сприяє уникненню помилкових судових рішень, які могли б призвести до негативних правових наслідків для самої особи, її родичів і суспільства загалом.

Вирішуючи питання щодо початку відліку строку, передбаченого реченням другим частини другої статті 46 ЦК України, для оголошення судом фізичної особи померлою, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що словосполучення «від дня закінчення воєнних дій», особливо у контексті широкомасштабної збройної агресії рф проти України, потрібно розуміти як визначення строку тривалістю в шість місяців, який потрібно обраховувати передусім від дня закінчення активних бойових дій на певній території України.

Конкретні воєнні дії мають територіальну і часову характеристики. Джерелом офіційної інформації про ці характеристики є Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затверджений наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 (далі - Наказ № 309).

У цьому Наказі № 309 (який був чинний на час зникнення безвісти ОСОБА_4 ) зазначені (1) території, на яких ведуться (велися) бойові дії, зокрема: (а) території можливих бойових дій; (б) території активних бойових дій; (в) території активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси; (2) тимчасово окуповані рф території України. До того ж цей Наказ містить інформацію про дату початку та завершення бойових дій на відповідній території.

Відповідно до вказаного Наказу (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Часовоярська міська територіальна громада Бахмутського району Донецької області за винятком с.Богданівка з 24 лютого 2022 року по 06 серпня 2024 року була територією активних бойових дій, а з 07 серпня 2024 року є територією активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що з урахуванням конкретних обставин справи суд може розпочати відлік шестимісячного строку для оголошення особи померлою від дня настання події, яка спричинила загибель фізичної особи, у разі якщо ця подія відбулася за межами території ведення активних бойових дій, проте є наслідком воєнних дій.

У такому випадку у разі подій (наприклад, авіаударів, ракетних обстрілів, терактів, підривів на мінах, загибелі під час евакуації чи гуманітарної місії) на територіях, які формально не є зоною активних бойових дій, але мають прямий зв`язок з воєнними діями, збройним конфліктом, суд має право розпочати відлік шестимісячного строку з моменту такої події. Якщо докази, як-от: відеоматеріали, документи або показання свідків тощо, дозволяють з високим ступенем вірогідності припустити ймовірну загибель особи, зволікання у визнанні фізичної особи померлою стає невиправданим і не відповідає принципу правової визначеності.

Враховуючи те, що активні бойові дії на місці (території) зникнення безвісти сержанта ОСОБА_4 , а саме в населеному пункті Часів Яр Бахмутського району Донецької області не завершені, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про неможливість відліку шестимісячного строку, встановленого реченням другим частини другої статті 46 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що шестимісячний строк слід обчислювати від дня закінчення бойових дій (12 грудня 2023 року) на місці ймовірної загибелі ОСОБА_4 – Бахмутської міської територіальної громади, є безпідставними, оскільки згідно з матеріалами службового розслідування, проведеного військовою частиною НОМЕР_1 , вказаний військовослужбовець зник безвісти в районі населеного пункту Часів Яр Бахмутського району Донецької області, на території якого тривають активні бойові дії.

Отже, не можна відраховувати шестимісячний строк, передбачений частиною другою статті 46 ЦК України, від дати ймовірної загибелі фізичної особи на території ведення активних бойових дій, оскільки внаслідок триваючих активних бойових дій ситуація на певній території може бути невизначеною та непередбачуваною. Зокрема, зв`язок із особою може перерватися з різних причин, особа може бути змушена змінити місце постійного проживання, перебування або потрапити в полон, що ускладнює встановлення обставин її зникнення. В умовах воєнних дій, збройного конфлікту часто бракує достовірної інформації, що унеможливлює навіть гіпотетичне визначення дати ймовірної загибелі, а відтак і об`єктивне обчислення строків для оголошення особи померлою.

Шестимісячний строк, який у цьому випадку обраховується з дня закінчення активних бойових дій, виконує функцію своєрідного запобіжника, спрямованого на захист прав та інтересів фізичної особи, яка може перебувати в невідомому місці або тимчасово не мати змоги вийти на зв`язок з різних причин, пов`язаних з обставинами воєнних дій, збройного конфлікту. Така правова гарантія запобігає передчасному оголошенню особи померлою, враховуючи, що в умовах війни можуть бути численні фактори, які заважають встановленню фактичного місця перебування людини. Цей строк забезпечує можливість з`ясування додаткових обставин або отримання нової інформації про зниклу особу, що сприяє уникненню помилкових судових рішень, які могли б призвести до негативних правових наслідків для самої особи, її родичів і суспільства загалом.

Зокрема, регулярні обміни військовополоненими підтверджують, що особи, які вважалися безвісти зниклими або загиблими, можуть бути звільненими з полону через значний проміжок часу. Зокрема, широкий суспільний резонанс отримала ситуація, коли військовослужбовець ОСОБА_13, якого у 2022 році визнано загиблим, а у 2023 році після проведення ДНК-експертизи - поховано, під час останнього обміну військовополоненими 05 лютого 2026 році повернувся в Україну живим.

Суд також враховує висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні «Україна та Нідерланди проти Росії» (об`єднані заяви № 8019/16, 43800/14, 28525/20 та 11055/22) від 09 липня 2025 року, у якому суд констатував системні порушення прав людини, пов`язані, зокрема, з незаконним утриманням або відсутністю інформації про їх долю у контексті збройного конфлікту на території України. У зазначеному рішенні ЄСПЛ звернув увагу на численні випадки позбавлення волі та утримання осіб без зв`язку із зовнішнім світом, що об`єктивно ускладнює встановлення їх місцезнаходження.

Вказані обставини наочно свідчать про існування реального ризику помилкового встановлення факту смерті особи та оголошення особи померлої у ситуації, коли такі особи фактично можуть перебувати у полоні або в інших умовах, що унеможливлюють встановлення їх місцезнаходження, а тому застосування скорочених строків, передбачених статтею 46 ЦК України, може призвести до передчасного констатування смерті людини, яка фактично є живою.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов у цілому правильного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 , проте суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність підстав для зміни рішення суду першої інстанції в частині мотивів відмови у задоволенні заяви з підстав, зазначених вище.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 18 липня 2006 року по справі «Проніна проти України» (заява № 63566/00, § 23) вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов`язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.

Керуючись ст.ст. 258, 263, 374, 376 ч.1 п.4, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 18 березня 2026 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 23 вересня 2026 року.

Головуючий: Судді: