Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №369/3832/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

23 вересня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 369/3832/26

Головуючий у першій інстанції – Павлов В. Г.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1827/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – судді Стельмаха А. П.,

суддів: Супруна О. П., Шарапової О. Л.,

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» на заочне рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 29 червня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИВ:

26 лютого 2026 року ТОВ «ФК «ЕЙС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредитної лінії № 668131875 від 27 липня 2021 року в розмірі 20 420 грн 51 коп., з яких 13 259 грн 25 коп. – основний борг та 7 161 грн 26 коп. – проценти. Позивач також просив відшкодувати 2 662 грн 40 коп. судового збору і 7 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Позов мотивовано тим, що між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем в електронній формі укладено кредитний договір, за яким останній отримав кредитні кошти. Позивач посилався на невиконання відповідачем зобов`язань щодо повернення кредиту та сплати процентів. Право вимоги позивач обґрунтовував послідовним його відступленням від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», від останнього – до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», а надалі – до ТОВ «ФК «ЕЙС».

Заочним рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 29 червня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції встановив укладення електронного кредитного договору та перерахування відповідачу коштів на загальну суму 13 500 грн. Водночас суд дійшов висновку про недоведеність набуття позивачем права вимоги. Суд виходив із того, що факторинг є оплатним правочином, а позивач не надав первинних документів про перерахування ТОВ «Таліон Плюс» фінансування ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за договором № 28/1118–01 від 28 листопада 2018 року. Акт звірки взаємних розрахунків від 31 грудня 2022 року суд не визнав достатнім доказом фактичного руху коштів, оскільки цей акт не є первинним бухгалтерським документом. Через недоведеність першої ланки відступлення суд визнав непідтвердженим безперервний перехід права вимоги до позивача.

В апеляційній скарзі, поданій 09 липня 2026 року, ТОВ «ФК «ЕЙС» просить скасувати заочне рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Апелянт посилається на неправильне застосування норм про факторинг, можливість відступлення майбутньої грошової вимоги та рамковий характер договору № 28/1118–01. Зазначає, що строк його дії продовжувався додатковими угодами, а перехід конкретної вимоги пов`язаний із підписанням відповідного реєстру. Фінансування не визначене сторонами як відкладальна умова такого переходу.

Скаржник просить також відшкодувати судовий збір за обидві інстанції та витрати на професійну правничу допомогу: 7 000 грн у суді першої інстанції і 6 000 грн в апеляційному суді.

Відзиву на апеляційну скаргу не подано.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом установлено, що 27 липня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № 668131875. Пунктом 1.1 визначено кредитний ліміт 13 500 грн, а пунктом 1.3 – перший транш у розмірі 5 000 грн. (а. с. 39 зв. – 41)

Договір підписано електронним підписом з одноразовим ідентифікатором MNV5KF46. Довідка про дії позичальника в інформаційно–телекомунікаційній системі містить дані про направлення і введення цього ідентифікатора 27 липня 2021 року та подальше перерахування коштів. Договір і довідка ідентифікують відповідача та номер кредитного договору.

Платіжними документами підтверджено надання 5 000 грн 27 липня 2021 року, 1 500 грн 11 вересня 2021 року та двох траншів – 6 900 грн і 100 грн – 02 січня 2022 року, разом 13 500 грн (а. с. 24–26 зв.). Відомості про зарахування коштів на рахунок відповідача наведено також у відповіді АТ «Універсал Банк» на запит суду (а. с. 96).

Пунктом 1.7 договору первісний дисконтний період визначено до 07 серпня 2021 року. Пункт 1.8 передбачає його продовження шляхом сплати фактично нарахованих процентів за умови активації функції продовження в особистому кабінеті або терміналі самообслуговування. Кількість продовжень не обмежена.

У довідці, сформованій 08 листопада 2023 року, є окремий розділ «Вчинення дій, з метою продовження Дисконтного періоду». У ньому зафіксовано сім продовжень по 30 днів: 10 серпня 2021 року – до 06 вересня 2021 року; 09 вересня – до 06 жовтня; 09 жовтня – до 05 листопада; 08 листопада – до 05 грудня; 08 грудня – до 04 січня 2022 року; 07 січня 2022 року – до 03 лютого; 06 лютого – до 05 березня 2022 року. Для цих продовжень зазначено ставку 1,64 % на день. (а. с. 27 зв.)

Згідно з пунктом 3.4 договору протягом трьох календарних днів після закінчення дисконтного періоду діє пільговий період, у межах якого кредитодавець приймає виконання як належне та не нараховує неустойку. Дати платежів, наведених у довідці, припадають на третій день після відповідних дат закінчення дисконтного періоду.

За пунктами 1.9.1 і 1.9.2 договору щоденна дисконтна та індивідуальна ставки становлять 1,64 %. Пункт 1.9.2 також допускає надання кредитодавцем знижок. Пункт 1.9.3 передбачає застосування базової ставки 1,70 % на день за визначених ним умов.

Пунктом 1.12 погоджено, що користування кредитом після закінчення дисконтного періоду блокує можливість одержання нових траншів та є обставиною, з якою пов`язано продовження строку кредитної лінії. За підпунктом 1.12.1 строк повернення основної суми переноситься щоразу на один календарний день, але не більше ніж на 90 календарних днів від закінчення дисконтного періоду. Підпункт 1.12.2 передбачає 839,50 % річних, тобто 2,30 % на день, а не грошову суму 839,50 грн на день.

Пункт 4.2 договору прямо передбачає продовження строку на умовах пунктів 1.8 і 1.12.1. Водночас пункт 4.3 окремо відносить проценти після закінчення строку договору, тобто після 90 днів від завершення дисконтного періоду, або його дострокового розірвання до процентів за частиною другою статті 625 ЦК України.

За розрахунком первісного кредитора відповідач сплатив: 10 серпня 2021 року – 1 148 грн; 09 вересня – 2 460 грн; 09 жовтня – 2 660 грн; 08 листопада – 1 540 грн; 08 грудня – 1 540 грн; 07 січня 2022 року – 1 827 грн; 06 лютого – 3 262 грн. Усього сплачено 14 437 грн. На погашення основної суми зараховано 240 грн 75 коп., на погашення процентів – 14 196 грн 25 коп. (а. с. 52–53).

У цьому розрахунку загальний підсумок нарахованих процентів з урахуванням від`ємних коригувань становить 16 793 грн 71 коп. На 05 травня 2022 року непогашеними залишилися 13 259 грн 25 коп. основного боргу та 2 597 грн 46 коп. процентів, разом 15 856 грн 71 коп. Ці суми є початковими показниками розрахунку ТОВ «Таліон Плюс» (а. с. 51).

Право вимоги передавалося за договором факторингу № 28/1118–01 від 28 листопада 2018 року та реєстром № 175 від 05 травня 2022 року від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс»; за договором № 30/1023–01 і реєстром № 1 від 30 жовтня 2023 року – до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс»; за договором № 11/07/25–Е від 11 липня 2025 року та реєстром від 14 липня 2025 року – до ТОВ «ФК «ЕЙС» (а. с. 54, 59–75).

Суд першої інстанції навів зміст пункту 4.1 першого договору з урахуванням додаткової угоди № 26 від 31 грудня 2020 року: наявна вимога переходить за підписаним реєстром, а майбутня – з моменту виникнення відповідного права. Витяг із реєстру № 175 індивідуалізує боржника і кредитний договір. Акт звірки від 31 грудня 2022 року містить відомості про повне фінансування за цим реєстром.

Платіжні інструкції № 317 від 12 серпня 2025 року, № 355 від 18 вересня 2025 року, № 356–358 від 19 вересня 2025 року та № 360 від 24 вересня 2025 року відображають перерахування ТОВ «ФК «ЕЙС» коштів ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» за договором № 11/07/25–Е.

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона доводить обставини, на які посилається; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За частинами першою–третьою статті 89 цього Кодексу суд оцінює кожний доказ та їх сукупність, достатність і взаємний зв`язок; жодний доказ не має наперед установленої сили. Обов`язок довести укладення договору, видачу коштів, набуття права вимоги і розмір боргу покладено на позивача.

За частинами першою та третьою статті 207, частиною першою статті 1055 ЦК України письмова форма кредитного договору може бути забезпечена електронною формою правочину. Частини третя, шоста та дванадцята статті 11 і стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» № 675–VIII регулюють акцепт електронної оферти і підписання договору, зокрема одноразовим ідентифікатором.

За частиною першою статті 1054 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути кредит і сплатити проценти. Розмір і порядок одержання процентів визначаються договором відповідно до абзацу першого частини першої статті 1048 цього Кодексу. Зобов`язання виконується належним чином та в установлений строк згідно з частиною першою статті 526 і частиною першою статті 530 ЦК України; договір є обов`язковим для сторін за статтею 629 цього Кодексу.

Умови договору тлумачаться відповідно до частин третьої та четвертої статті 213 і частини першої статті 637 ЦК України з урахуванням їх взаємного зв`язку, змісту договору в цілому та поведінки сторін. Частина перша статті 212 ЦК України допускає обумовлення виникнення чи зміни прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні. За статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної дати або події.

За пунктом 1 частини першої статті 512 та статтею 514 ЦК України право вимоги може бути передане іншій особі в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу. Частина перша статті 1077 ЦК України в редакції, чинній на час першого відступлення, передбачала як передання фактором коштів, так і зобов`язання їх передати. Частини перша та друга статті 1078 у відповідній редакції допускали відступлення наявної та майбутньої грошової вимоги й визначали особливості передання майбутньої вимоги.

Пункти 1–3 частини першої статті 19 Закону України «Про споживче кредитування» № 1734–VIII установлюють черговість погашення: прострочена основна сума та прострочені проценти; поточна основна сума та проценти; неустойка й інші платежі. Погоджений кредитний ліміт становив 13 500 грн, тому сам по собі менший розмір першого траншу не дає підстав застосовувати виняток для кредитів із загальним розміром до однієї мінімальної заробітної плати, передбачений частиною четвертою статті 3 цього Закону в редакції, чинній у 2021 році.

Абзаци перший–третій пункту 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1734–VIII у редакції Закону № 591–IX від 13 травня 2020 року передбачали звільнення споживача від відповідальності за прострочення у визначений цією нормою карантинний період та заборону збільшення процентної ставки у зв`язку з невиконанням зобов`язань, за винятком передбачених частиною четвертою статті 1056–1 ЦК України випадків. Ці приписи застосовуються до спірних нарахувань 2021–2022 років, однак не встановлюють загальної безоплатності правомірного користування споживчим кредитом.

Оплатність факторингу та момент переходу конкретної вимоги є різними питаннями. Обов`язок фактора здійснити фінансування не означає, що право вимоги за будь–яким договором факторингу переходить лише після платежу. Такий наслідок має випливати з умов відповідного договору або закону.

У цій справі пункт 4.1 договору № 28/1118–01 пов`язує передання наявної вимоги з підписанням реєстру. Умови фінансування визначені окремо. Суд першої інстанції не навів положення договору, яке ставило б перехід вимоги за реєстром № 175 у залежність від попереднього зарахування фінансування клієнту. Натомість він вивів цю залежність із самої оплатної природи факторингу, чого наведені норми не передбачають.

Верховний Суд у постанові від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25 виснував, що:

«допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги – це строк платежу; (б) майбутньої вимоги – це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені в виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги;

наявна вимога – це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (частина перша статті 1078 ЦК України). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І, звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав. Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь–які інші права грошової вимоги, навіть ті які існують в зобов`язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й «недозрілі» грошові вимоги. «Недозріла» вимога – це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу;

майбутня вимога – це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу;

у договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб`єктів (як активного – кредитора, так і пасивного – боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки);

майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов`язуватися із клієнтом.»

Зазначена постанова є фактично релевантною до цієї справи, оскільки Верховний Суд досліджував той самий договір факторингу № 28/1118–01 від 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс».

За пунктом 3.1 цього договору фактор повинен сплатити фінансування протягом п`яти банківських днів із моменту підписання відповідного реєстру прав вимоги, тоді як пункт 4.1 окремо встановлює, що право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимоги.

Верховний Суд у справі № 727/2790/25 також відмежував таку договірну конструкцію від ситуації, розглянутої у справі № 2–127/11, де сторони прямо передбачили, що право вимоги переходить лише за одночасного настання кількох умов, серед яких була сплата фактором фінансування. За договором № 28/1118–01 такої відкладальної умови щодо переходу права не встановлено.

У цій справі договір факторингу № 28/1118–01 неодноразово продовжувався та діяв на час укладення кредитного договору з відповідачем.

05 травня 2022 року сторони договору факторингу підписали Реєстр прав вимоги № 175, в якому індивідуалізовано вимогу до ОСОБА_1 за договором № 668131875 на загальну суму 15 856 грн 71 коп., у тому числі 13 259 грн 25 коп. основного боргу та 2 597 грн 46 коп. процентів.

З акта звірки взаємних розрахунків від 31 грудня 2022 року, підписаного між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», вбачається, що ТОВ «Таліон Плюс» здійснено повну оплату суми фінансування за Реєстром прав вимоги № 175 від 05 травня 2022 року.

Водночас відповідно до пункту 4.1 договору факторингу право вимоги переходило від клієнта до фактора в день підписання сторонами відповідного реєстру прав вимоги. Отже, за умовами укладеного сторонами договору здійснення фінансування не було визначено як умову, з настанням якої пов`язувався сам перехід права вимоги.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про недоведеність переходу права вимоги від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс» з огляду на відсутність первинних документів, що підтверджують перерахування фактором грошових коштів клієнту, є помилковим.

За умовами договору факторингу № 28/1118–01 від 28 листопада 2018 року сторони розмежували момент виникнення у фактора обов`язку з фінансування клієнта та момент переходу права вимоги. Зокрема, пунктом 3.1 договору визначено порядок та строк здійснення фактором фінансування, тоді як відповідно до пункту 4.1 договору право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами відповідного реєстру прав вимоги.

Отже, за погодженими сторонами умовами договору факт перерахування фактором фінансування не визначено як умову, з настанням якої пов`язується перехід права вимоги. Таким моментом є підписання сторонами відповідного реєстру прав вимоги.

Установлено, що 05 травня 2022 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» підписали Реєстр прав вимоги № 175, до якого включено право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 668131875 від 27 липня 2021 року. Відтак, відповідно до пункту 4.1 договору факторингу саме з моменту підписання зазначеного реєстру право вимоги до відповідача перейшло до ТОВ «Таліон Плюс».

За таких обставин ненадання окремого банківського платіжного документа про перерахування фінансування за Реєстром прав вимоги № 175 саме по собі не спростовує факту переходу права вимоги, визначеного сторонами договору.

При цьому питання про те, чи є акт звірки взаємних розрахунків первинним бухгалтерським документом та чи може він самостійно підтверджувати рух грошових коштів, не є визначальним для встановлення моменту переходу права вимоги у цій справі, оскільки такий момент безпосередньо визначений сторонами у пункті 4.1 договору факторингу та пов`язаний із підписанням відповідного реєстру прав вимоги.

30 жовтня 2023 року ТОВ «Таліон Плюс» уклало з ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» договір факторингу № 30/1023–01. Реєстром прав вимоги № 1 від 30 жовтня 2023 року підтверджено перехід вимоги до відповідача у розмірі 20 420 грн 51 коп.

11 липня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» укладено договір факторингу № 11/07/25–Е, а Реєстром боржників від 14 липня 2025 року підтверджено передачу ТОВ «ФК «Ейс» вимоги до ОСОБА_1 у тому самому розмірі – 20 420 грн 51 коп.

Таким чином, матеріали справи підтверджують безперервний перехід права вимоги від первісного кредитора до позивача.

Щодо розміру заборгованості та процентів.

Висновок про закінчення строку кредитування 05 листопада 2021 року не враховує довідку про дії позичальника, яка містить конкретні записи про подальші продовження дисконтного періоду, останнє – до 05 березня 2022 року.

Довідка складена первісним кредитором, що потребує її оцінки разом з іншими доказами, але саме по собі не робить її недопустимою. У ній зазначені дати дій, тривалість кожного продовження, кінцеві дати та ставка. Дати дій збігаються з датами платежів у розрахунку. Надання нових траншів 11 вересня 2021 року і 02 січня 2022 року відповідає можливості користуватися кредитною лінією протягом продовженого дисконтного періоду.

Суми в графі сплачених процентів довідки за окремі ранні дати не тотожні сумам, зарахованим на проценти в деталізованому розрахунку: зокрема, за 09 жовтня 2021 року зазначено 160 грн, тоді як розрахунок містить 2 419 грн 65 коп. процентів і 240 грн 35 коп. погашення тіла із загального платежу 2 660 грн. Тому довідка не використовується як самостійне джерело визначення сум погашення. Ці суми суд установлює за деталізованим рухом заборгованості. Водночас наведена розбіжність не спростовує окремих відомостей довідки про вчинення дій для продовження строку, дати яких узгоджуються з виконанням договору.

Останній платіж від 06 лютого 2022 року в розмірі 3 262 грн зафіксовано в обох документах; розрахунок розмежовує його на 3 261 грн 90 коп. процентів і 10 коп. тіла кредиту. Довідка прямо пов`язує цю дію з продовженням строку до 05 березня 2022 року. Отже, сукупність даних підтверджує продовження за пунктом 1.8, а не лише пасивне неповернення коштів.

Після завершення останнього дисконтного періоду застосовується погоджений сторонами механізм пунктів 1.12 і 1.12.1. Дев`яностоденний строк обчислюється з 06 березня 2022 року та закінчується 03 червня 2022 року. Нарахування, включені до позову, припинені 02 червня 2022 року, тобто до його закінчення.

Колегія суддів ураховує правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 червня 2026 року у справі № 757/8409/22–ц. Так, застосовуючи пункт 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», Верховний Суд зазначив, що:

«Тлумачення наведеної норми щодо звільнення споживача від відповідальності перед кредитодавцем за прострочення виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит свідчить, що вона поширюється на будь–які платежі, сплата яких передбачена за прострочення такого виконання (невиконання, часткове виконання). Тому споживач в разі допущення такого прострочення звільняється від обов`язків сплачувати кредитодавцю і платежів, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України.»

Зазначений висновок не означає, що будь–які проценти після первісної календарної дати автоматично стають відповідальністю. Необхідно встановити чинний строк із належно погодженими продовженнями та підставу кожного нарахування. У цій справі заявлено плату в межах продовженого строку; нарахування за пунктом 4.3 договору, пеня та штраф до складу позову не включені.

Фактично нараховані денні суми не перевищують 1,64 % відповідного непогашеного тіла кредиту. Підвищення до базових 1,70 % або до 2,30 % не включене до заявленого розрахунку. Зокрема, 217 грн 45 коп. становить округлений результат множення 13 259 грн 25 коп. на 1,64 %, а 64 грн 97 коп. є меншою денною сумою. Зміна фактично застосованої знижки сама по собі не встановлює нарахування санкції; у перевіреному розрахунку немає додаткового платежу за прострочення понад погоджену індивідуальну ставку.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у постанові від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23 виснувала, що: «суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору». У тій справі суперечність між умовами щодо процентів та визначеною в заяві–анкеті сумою була вирішальною.

У цьому договорі 902 грн прямо визначено як орієнтовні витрати за першим траншем протягом первісного дисконтного періоду, а пункти 1.8, 1.12 і 4.2 окремо регулюють продовження. Тому 902 грн не є погодженою граничною платою за всі наступні транші й підтверджені продовження. Зазначена постанова також не надає підстав самостійно змінювати погоджену ставку лише через її високий розмір.

Таким чином, у межах заявлених сум відсутні підстави виключати всі проценти після 05 листопада 2021 року або вважати транші від 02 січня 2022 року наданими після закінчення строку кредитування.

Розрахунок первісного кредитора містить нарахування за первісний період у сумі 902 грн, що відповідає 11 нарахуванням по 82 грн. Сума 984 грн за 12 днів не відповідає наведеним у ньому записам та погодженій у пункті 1.14.1 договору вартості першого траншу. Запис 246 грн від 10 серпня 2021 року є сумою за три дні, а не підвищеною ставкою за один день.

Підсумки процентів за розрахунковими проміжками до останнього платежу становлять: 1 148 грн; 2 460 грн; 2 419 грн 65 коп.; 1 539 грн 90 коп.; 1 539 грн 90 коп.; 1 826 грн 90 коп.; 3 261 грн 90 коп. Разом – 14 196 грн 25 коп. Саме стільки зараховано на проценти із платежів відповідача. Решту 240 грн 75 коп. зараховано на тіло: 240 грн 35 коп. 09 жовтня 2021 року і по 10 коп. 08 листопада, 08 грудня 2021 року, 07 січня та 06 лютого 2022 року.

За наступний період розрахунок містить 2 718 грн 25 коп. процентів, від`ємні коригування на 761 грн 11 коп. і 108 грн 73 коп., нарахування за 11–30 квітня 2022 року – 424 грн 20 коп. та за 01–05 травня – 324 грн 85 коп. Отже, залишок процентів на 05 травня 2022 року становить 2 597 грн 46 коп.: 2 718,25 – 761,11 – 108,73 + 424,20 + 324,85. Коригування враховуються як зменшення вимоги первісним кредитором і повторно не додаються до боргу.

Записи від 05 травня 2022 року про вибуття 13 259 грн 25 коп. основного боргу та 2 597 грн 46 коп. процентів із обліку первісного кредитора відповідають їх включенню до початкового залишку ТОВ «Таліон Плюс». Тому вони відображають відступлення вимоги, а не додаткові платежі відповідача. Аналогічне значення має запис від 30 жовтня 2023 року в розрахунку ТОВ «Таліон Плюс».

Новим кредитором за 06–15 травня 2022 року включно нараховано 649 грн 70 коп. – десять денних сум по 64 грн 97 коп.; за 16 травня – 02 червня 2022 року включно – 3 914 грн 10 коп., тобто вісімнадцять денних сум по 217 грн 45 коп. Разом додатково нараховано 4 563 грн 80 коп.

Отже, непогашені проценти становлять 7 161 грн 26 коп. (2 597,46 + 649,70 + 3 914,10), а основний борг – 13 259 грн 25 коп. (13 500 – 240,75). Сукупна заборгованість становить 20 420 грн 51 коп. Цей результат узгоджується і з перевіркою всього руху коштів: 13 500 грн виданого кредиту + 21 357 грн 51 коп. нарахованих процентів із урахуванням коригувань – 14 437 грн платежів = 20 420 грн 51 коп.

Таким чином, платежі відповідача враховані повністю. Їх повторне віднімання від уже визначеного залишку або зарахування всіх платежів виключно на тіло призвело б до викривлення розрахунку. Встановлені строк кредитування, ставки та рух коштів підтверджують заявлену суму.

Суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права щодо моменту переходу права вимоги, ототожнивши оплатність факторингу з обов`язковою попередньою оплатою як умовою відступлення. Наведений мотив відмови в позові спростовується погодженим сторонами механізмом переходу вимоги.

Перевірка підстав виникнення та розміру боргу дає підстави для задоволення позову про стягнення 20 420 грн 51 коп. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 та пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

За частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України апеляційний суд, ухвалюючи нове рішення, змінює розподіл судових витрат. Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої цієї статті за повного задоволення позову витрати покладаються на відповідача з урахуванням установлених законом критеріїв їх відшкодування.

За подання позову сплачено 2 662 грн 40 коп. судового збору, за подання апеляційної скарги – 3 993 грн 60 коп. На користь позивача підлягають стягненню обидві суми, разом 6 656 грн. Підстав для пропорційного зменшення судового збору немає, оскільки вимогу про стягнення боргу задоволено повністю.

Правнича допомога надавалася на підставі договору № 20/08/25–01 від 20 серпня 2025 року з адвокатським бюро «Соломко та партнери» та додаткової угоди № 25770928714 від 01 вересня 2025 року, яка прямо стосується вимоги до ОСОБА_1 за договором № 668131875. За пунктами 3.3 і 3.4 договору тарифи визначаються протоколом погодження вартості послуг, а виконання доручення оформлюється актом.

Позивач заявив 7 000 грн витрат у суді першої інстанції: 5 000 грн за складання позову, 1 000 грн за вивчення матеріалів, по 500 грн за адвокатський запит та клопотання про витребування інформації. В апеляції заявлено 6 000 грн за складання скарги.

За пунктом 1 частини другої статті 137 та частиною восьмою статті 141 ЦПК України розподілу підлягають витрати, сплачені або такі, що підлягають сплаті, на підставі договору та доказів обсягу і вартості послуг. Відсутність попередньої оплати сама по собі не виключає відшкодування, але не звільняє від підтвердження погодженої вартості та виконаної роботи.

У пунктах 139, 141 та 144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 розмежовано зменшення витрат за статтею 137 ЦПК України та їх розподіл за частиною третьою статті 141 цього Кодексу. При розподілі суд може «не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу».

При визначенні обсягу відшкодування за першу інстанцію колегія враховує, що спір стосується одного кредитного договору, позов ґрунтується на письмових та електронних документах, представник не брав участі в судовому засіданні, а відповідач не подав відзиву, який потребував би підготовки окремої відповіді. Водночас необхідними були перевірка кількох ланок відступлення, укладення електронного договору та одержання банківських відомостей.

Адвокатський запит і клопотання про витребування доказів мали окреме процесуальне призначення, тому відсутні підстави автоматично виключати їх як дублювання. Витрати на ці дві дії в заявленій сумі 1 000 грн підлягають відшкодуванню. Витрати на аналіз матеріалів і складання позову оцінюються разом: вони утворюють підготовку одного процесуального документа за вже наявним комплектом доказів. З огляду на фактичний обсяг цієї роботи та предмет спору обґрунтованим є відшкодування 4 000 грн із заявлених за неї 6 000 грн. Загалом за першу інстанцію на відповідача покладаються 5 000 грн.

Щодо апеляційного перегляду визначальним питанням скарги є правова оцінка переходу вимоги за першою ланкою факторингу. Підготовка скарги потребувала аналізу мотивів відмови та релевантної практики, однак не вимагала повторного формування всього доказового комплекту для позову. Розгляд відбувається письмово, відзиву не подано. За цих обставин обґрунтованим та пропорційним обсягу апеляційної роботи є відшкодування 3 000 грн із заявлених 6 000 грн.

Керуючись статтями 141, 367, 369, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» задовольнити.

Заочне рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 29 червня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за договором кредитної лінії № 668131875 від 27 липня 2021 року в розмірі 20 420 грн 51 коп., з яких 13 259 грн 25 коп. – заборгованість за основною сумою кредиту та 7 161 грн 26 коп. – заборгованість за процентами.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції: 2 662 грн 40 коп. судового збору та 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» судові витрати за апеляційний перегляд: 3 993 грн 60 коп. судового збору та 3 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 23 вересня 2026 року.

Головуючий: Судді: