Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №743/145/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

21 вересня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 743/145/26

Головуючий у першій інстанції – Макаревич Я. М.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1758/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого-судді Стельмаха А. П.,

суддів Любчика О. В., Супруна О. П.,

із секретарем Зеляк Ю. Г.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 23 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Ріпкинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області про визнання права власності,

У С Т А Н О В И В:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Ріпкинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.

Позивач просив визнати за ним право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 на такі земельні ділянки: земельну ділянку площею 3,16 га, кадастровий номер 7424487200:10:001:0105; земельну ділянку площею 0,50 га, кадастровий номер 7424487200:08:001:0704; земельну ділянку площею 0,60 га, кадастровий номер 7424487200:05:001:0001.

Позов обґрунтовував тим, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та за заповітом від 20 жовтня 2009 року заповіла йому все належне їй майно. Стверджував, що на час відкриття спадщини постійно проживав разом зі спадкодавцем за адресою: АДРЕСА_1 , а тому відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України вважається таким, що прийняв спадщину та не потребував подання заяви про її прийняття у шестимісячний строк. Зазначав, що право власності спадкодавця на спірні земельні ділянки підтверджується державними актами, а оформити спадкові права в нотаріальному порядку він не може у зв`язку з постановою нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 23 червня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, з яким частина третя статті 1268 ЦК України пов`язує прийняття спадщини без подання заяви. Суд вважав, що відомості про реєстрацію позивача і спадкодавця за однією адресою самі по собі не підтверджують фактичного постійного проживання позивача зі спадкодавцем на момент її смерті.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що звернення з вимогою про визнання права власності на спадкове майно без попереднього визначення позивачу додаткового строку для прийняття спадщини є передчасним.

Не погодившись із рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В апеляційній скарзі посилається на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та неповне з`ясування обставин справи. Зазначає, що суд не надав належної оцінки паспортам позивача і спадкодавця, послідовності зміни їх зареєстрованого місця проживання та тривалому періоду реєстрації обох осіб за однією адресою у м. Красноперекопську до дня смерті спадкодавця.

Апелянт наголошує, що спадщина відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому значення паспортних відміток про реєстрацію місця проживання слід оцінювати з урахуванням редакції Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, чинної на час відкриття спадщини. Вважає, що за встановлення його постійного проживання зі спадкодавцем він відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України прийняв спадщину в силу закону, тому вимога про визначення додаткового строку відповідно до статті 1272 ЦК України не є необхідною.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не подано.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 27 серпня 2026 року оголошено перерву та витребувано у приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Сєтака В.Я. інформацію про наявність спадкової справи після смерті ОСОБА_2 , а в разі її наявності - належним чином засвідчену копію спадкової справи. На виконання цієї ухвали до апеляційного суду надійшла копія спадкової справи № 245/2020 на 49 аркушах.

14 вересня 2026 року ОСОБА_1 подав клопотання про прийняття та дослідження як додаткового письмового доказу договору дарування житлового будинку та земельної ділянки від 24 лютого 2004 року, посвідченого державним нотаріусом Ріпкинської державної нотаріальної контори та зареєстрованого в реєстрі за № 462.

У судове засідання 21 вересня 2026 року учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не з`явилися. Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими судом.

За частинами першою, другою та четвертою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і належно прийнятими додатковими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги та досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники посилаються в апеляційній скарзі чи відзиві. Вихід за межі доводів апеляційної скарги допускається у випадках, прямо передбачених частиною четвертою цієї статті.

Судом установлено, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Красноперекопську АР Крим (а.с. 9).

Заповітом від 20 жовтня 2009 року, посвідченим секретарем виконавчого комітету Петрушівської сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області та зареєстрованим у реєстрі за № 4, ОСОБА_2 заповіла все належне їй майно ОСОБА_1 (а.с. 10).

З державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 789854 вбачається належність ОСОБА_2 земельних ділянок у с. Петруші площею 3,16 га, кадастровий номер 7424487200:10:001:0105, та площею 0,50 га, кадастровий номер 7424487200:08:001:0704 (а.с. 12). Державним актом серії ЧН № 024333 підтверджено належність їй земельної ділянки площею 0,60 га у АДРЕСА_2 , кадастровий номер 7424487200:05:001:0001 (а.с. 122-123).

Постановою приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Сєтака В.Я. від 26 листопада 2020 року № 1421/02-31 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину за заповітом на зазначені земельні ділянки у зв`язку з висновком нотаріуса про пропуск строку для прийняття спадщини (а.с. 11).

З паспорта ОСОБА_1 вбачається, що його місце проживання було зареєстровано: з 26 червня 2003 року до 05 червня 2009 року - у АДРЕСА_3 ; з 05 червня 2009 року до 01 квітня 2010 року - у АДРЕСА_2 ; з 17 квітня 2010 року - у АДРЕСА_1 (а.с. 57).

З паспорта ОСОБА_2 вбачається, що її місце проживання було зареєстровано: з 01 березня 1996 року до 22 серпня 2008 року - у АДРЕСА_3 ; з 22 серпня 2008 року до 02 квітня 2010 року - у АДРЕСА_2 ; з 21 квітня 2010 року - у АДРЕСА_1 (а.с. 59).

Отже, зареєстроване місце проживання позивача і спадкодавця збігалося у АДРЕСА_3 , у період з 26 червня 2003 року до 22 серпня 2008 року; у АДРЕСА_2 , у період з 05 червня 2009 року до 01 квітня 2010 року; а за адресою у м. Красноперекопську - з 21 квітня 2010 року до смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Довідка про взяття ОСОБА_1 на облік внутрішньо переміщеної особи № 1826-5000214371 від 17 жовтня 2019 року містить відомості про його зареєстроване місце проживання у м. Красноперекопську за наведеною адресою та фактичне місце проживання/перебування у АДРЕСА_4 (а.с. 14). Оскільки цю довідку видано після відкриття спадщини, вона підтверджує відповідні відомості станом на дату її оформлення, але сама по собі не встановлює місце фактичного проживання позивача саме 06 серпня 2019 року.

З матеріалів спадкової справи № 245/2020 вбачається, що 26 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Сєтака В. Я. із заявою про видачу йому свідоцтв про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 143). Справжність підпису ОСОБА_1 на цій заяві була засвідчена 05 листопада 2020 року приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Демченком С. Л., зареєстровано в реєстрі за № 5984. У заяві ОСОБА_1 просив видати йому свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку загальною площею 3,66 га, місцезнаходженням: Петрушівська сільська рада Ріпкинського району Чернігівської області, яка складається із земельних ділянок з кадастровими номерами 7424487200:10:001:0105 та 7424487200:08:001:0704, а також на земельну ділянку площею 0,60 га, розташовану по АДРЕСА_2 , кадастровий номер 7424487200:05:001:0001. У заяві ОСОБА_1 також зазначив, що інших спадкоємців за заповітом, у тому числі малолітніх, неповнолітніх осіб, осіб, які перебували на утриманні померлої, та чоловіка, який її пережив, немає.

Матеріали спадкової справи не містять заяв інших осіб про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 .

Щодо клопотання про прийняття договору дарування від 24 лютого 2004 року як додаткового доказу

Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Отже, обов`язок довести як винятковість випадку, так і об`єктивну неможливість своєчасного подання доказу покладається на особу, яка просить прийняти його в апеляції.

Договір дарування, який апелянт просить прийняти, складений та нотаріально посвідчений 24 лютого 2004 року, тобто існував задовго до звернення з цим позовом і розгляду справи судом першої інстанції. ОСОБА_1 посилається на те, що його примірник зберігався серед документів у квартирі на тимчасово окупованій території АР Крим та став доступним лише під час апеляційного розгляду. Водночас до клопотання не додано доказів, які підтверджували б наведені обставини: не зазначено конкретної дати та способу одержання доступу до документа, не підтверджено обставин його зберігання та не наведено доказів вжиття під час розгляду справи судом першої інстанції заходів для одержання доступної копії цього документа з інших джерел. Саме по собі посилання на зберігання документа на тимчасово окупованій території, без доказів конкретних обставин, які об`єктивно унеможливлювали його подання протягом розгляду справи судом першої інстанції, не є достатнім для встановлення передбаченого частиною третьою статті 367 ЦПК України виняткового випадку.

За таких обставин клопотання ОСОБА_1 про прийняття договору дарування від 24 лютого 2004 року як додаткового письмового доказу задоволенню не підлягає. Оскільки зазначений документ не приймається апеляційним судом відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України, оцінка його змісту та доказової сили для встановлення факту постійного проживання позивача зі спадкодавцем не здійснюється.

За статтею 1216 та статтею 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків від померлої фізичної особи до спадкоємців, а до складу спадщини входять права й обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини та не припинилися внаслідок смерті.

Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи. За частиною першою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті, а згідно з частиною третьою цієї статті право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Частини перша та третя статті 1268 ЦК України передбачають право спадкоємця прийняти або не прийняти спадщину та встановлюють, що спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв її, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не заявив про відмову. За частиною п`ятою статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу її відкриття.

За частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час її відкриття не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Частиною першою статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлено шестимісячний строк, який починається з часу відкриття спадщини.

За частиною першою статті 1272 ЦК України спадкоємець, який протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, вважається таким, що не прийняв її. Водночас це правило підлягає застосуванню у взаємозв`язку з частиною третьою статті 1268 та частиною першою статті 1269 ЦК України: спадкоємець, який постійно проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини і не заявив про відмову від неї, не зобов`язаний подавати заяву про прийняття спадщини. Частина третя статті 1272 ЦК України передбачає можливість визначення судом додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини, якщо спадкоємець пропустив строк з поважної причини.

Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Сам факт державної реєстрації адреси не є тотожним установленню фактичного постійного проживання особи у відповідному житлі.

У редакції Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, чинній на час відкриття спадщини 06 серпня 2019 року, питання підтвердження постійного проживання спадкоємця зі спадкодавцем регулювали пункти 3.21, 3.22 глави 10 розділу ІІ, а не пункт 3.20, на який посилається апелянт за пізнішою редакцією Порядку.

Пункти 3.21, 3.22 глави 10 розділу ІІ Порядку виходили з правила частини третьої статті 1268 ЦК України та передбачали використання відомостей про реєстрацію місця проживання як доказу для нотаріального оформлення спадкових прав. Водночас ці положення визначають засоби підтвердження для вчинення нотаріальної дії і не змінюють матеріально-правової умови частини третьої статті 1268 ЦК України - фактичного постійного проживання спадкоємця разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Відповідно до частин першої, п`ятої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За частинами першою і другою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин, що входять до предмета доказування, а питання про їх достатність суд вирішує відповідно до внутрішнього переконання. За частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України жоден доказ не має заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу та достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 04 листопада 2024 року у справі № 504/3606/14-ц (провадження № 61-6658сво23) зазначила:

«128. У частині третій статті 1268 ЦК України вимагається проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрація місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.

(…)

130. У постанові від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19-ц (провадження № 61-3620св21) Верховний Суд виснував, що сама лише реєстрація місця проживання особи разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України не свідчить про своєчасність прийняття спадщини.

131. Практика правозастосування частини третьої статті 1268 ЦК України є сталою.

132. Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Цей факт при вирішенні спору між спадкоємцями підлягає встановленню у мотивувальній частині судового рішення. Не пред`явлення окремої позовної вимоги про встановлення факту прийняття спадщини спадкодавцем не є підставою для відмови в позові про визнання права власності (чи визнання права на частку в праві спільної часткової власності) за спадкоємцем (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2024 року в справі № 642/4502/17 (провадження № 61-14982св23)).».

У постанові від 16 червня 2026 року у справі № 335/8718/23 (провадження № 61-15517св24) Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в пункті 51 повторив: «Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявності фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрації місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.».

Аналогічний правовий висновок щодо застосування частини третьої статті 1268 ЦК України викладений у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18), від 18 листопада 2020 року у справі № 523/19010/15-ц (провадження № 61-5777св20), від 02 квітня 2021 року у справі № 191/1808/19 (провадження № 61-6290св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19 (провадження № 61-15380св20), від 07 червня 2022 року у справі № 175/4514/20 (провадження № 61-2387св22), від 26 липня 2023 року у справі № 641/3893/20 (провадження № 61-12472св22), від 26 червня 2024 року у справі №752/12045/17 (провадження № 61-18363св23), від 09 жовтня 2024 року у справі № 644/4646/23 (провадження № 61-10383св24).

Юридично значимою обставиною для вирішення спору є не сама наявність у паспорті позивача відмітки про реєстрацію за тією самою адресою, що й у спадкодавця, а факт його постійного фактичного проживання разом із ОСОБА_2 саме на час відкриття спадщини - ІНФОРМАЦІЯ_1 . Обов`язок довести цю обставину покладається на позивача, оскільки саме на неї він посилається як на підставу виникнення у нього статусу спадкоємця, який прийняв спадщину без подання заяви.

Відомості паспортів про реєстрацію позивача і спадкодавця за одними й тими самими адресами протягом тривалих періодів, у тому числі за адресою у м. Красноперекопську з 21 квітня 2010 року до смерті спадкодавця, є належними доказами, що мають враховуватися у сукупності з іншими матеріалами справи. Послідовність такої реєстрації підсилює довід позивача про зв`язок із відповідними місцями проживання.

Разом із тим реєстраційні відмітки за своєю природою підтверджують внесення відомостей про зареєстроване місце проживання, а не безпосередньо факт фактичного перебування та постійного проживання особи у житлі в конкретний момент часу. У матеріалах, які були подані та досліджені судом першої інстанції, відсутні інші докази, які у взаємозв`язку з паспортними відмітками підтверджували б фактичне постійне проживання ОСОБА_1 разом із ОСОБА_2 у м. Красноперекопську саме 06 серпня 2019 року, зокрема показання свідків, доказів його фактичного користування цим житлом, отримання кореспонденції за цією адресою, участі у витратах на утримання житла тощо, які б у сукупності з відомостями про реєстрацію місця проживання підтверджували фактичне постійне проживання позивача зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Наведений перелік не є переліком обов`язкових засобів доказування, однак матеріали справи не містять іншої доказової інформації про фактичне проживання позивача зі спадкодавцем, крім відомостей про реєстрацію місця проживання.

Довідка внутрішньо переміщеної особи від 17 жовтня 2019 року також не усуває цієї прогалини: вона видана більш ніж через два місяці після смерті спадкодавця та фіксує фактичне місце проживання/перебування позивача у м. Житомирі на час оформлення довідки. З неї неможливо без припущення встановити, де позивач фактично проживав 06 серпня 2019 року.

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо неправильного неврахування паспортних відміток є частково обґрунтованими лише в тій частині, що такі відомості мають доказове значення та повинні оцінюватися судом. Однак їх оцінка у сукупності з іншими наявними доказами не дає підстав вважати доведеним юридичний факт постійного проживання ОСОБА_1 разом із ОСОБА_2 на час відкриття спадщини.

Апеляційний суд погоджується з доводом скарги про те, що вимога про визначення додаткового строку для прийняття спадщини не є обов`язковою передумовою позову про визнання права власності у випадку, коли спадкоємець довів прийняття спадщини за частиною третьою статті 1268 ЦК України. Особа, яка постійно проживала зі спадкодавцем на час відкриття спадщини і не відмовилася від неї, вважається такою, що прийняла спадщину в силу закону; для такої особи не виникає потреби поновлювати чи визначати строк для подання заяви, яку закон не зобов`язував її подавати.

Тому сам по собі факт незаявлення ОСОБА_1 у цій справі вимоги за частиною третьою статті 1272 ЦК України не може бути самостійною підставою для висновку про передчасність позову. Вирішальним є попереднє питання, чи довів позивач прийняття спадщини у спосіб, передбачений частиною третьою статті 1268 ЦК України.

Оскільки такого факту позивач не довів, а своєчасне подання ним у шестимісячний строк заяви про прийняття спадщини матеріалами справи не підтверджено, станом на час розгляду цієї справи відсутня доведена правова підстава вважати ОСОБА_1 таким, що прийняв спадщину. За цих обставин вимоги про визнання за ним права власності на спадкове майно задоволенню не підлягають. Питання про наявність поважних причин для визначення додаткового строку за частиною третьою статті 1272 ЦК України не входить до предмета цього спору та не може вирішуватися судом за відсутності відповідної позовної вимоги.

Отже, суд першої інстанції правильно вирішив спір по суті, відмовивши у позові через недоведеність прийняття спадщини, однак його додатковий висновок про передчасність позову саме внаслідок незаявлення вимоги про визначення додаткового строку не відповідає наведеному матеріально-правовому регулюванню та підлягає виключенню з мотивів рішення.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України неправильне застосування норм матеріального права є підставою для зміни судового рішення. За частиною четвертою статті 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати у доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки помилковий висновок суду першої інстанції щодо обов`язкової необхідності окремої вимоги про визначення додаткового строку не змінює правильного по суті результату вирішення заявлених вимог, рішення підлягає зміні лише в мотивувальній частині шляхом викладення мотивів відмови у позові в редакції цієї постанови. Резолютивна частина рішення про відмову у задоволенні позову залишається без змін.

Відповідно до частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір розподіляється з урахуванням результату вирішення матеріально-правових вимог, а якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

ОСОБА_1 сплатив за подання апеляційної скарги 1 996 грн 80 коп. судового збору. У цій справі апеляційна скарга задовольняється частково лише внаслідок зміни мотивів рішення, тоді як правовий результат вирішення матеріально-правових вимог не змінюється: у задоволенні позову було відмовлено і цей результат залишається без змін. За такого результату підстав для покладення сплаченого апелянтом судового збору на відповідача або для його перерозподілу за правилами статті 141 ЦПК України немає; понесені апелянтом витрати зі сплати судового збору за апеляційний перегляд не відшкодовуються за рахунок відповідача.

Керуючись статтями 141, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 23 червня 2026 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 23 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках і порядку, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 23 вересня 2026 року.

Головуючий: Судді: