Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №729/1569/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

21 вересня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 729/1569/25

Головуючий у першій інстанції – Булига Н. О.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1819/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - судді Стельмаха А. П.,

суддів: Любчика О. В., Супруна О. П.,

із секретарем Зеляк Ю. Г.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Земля і Воля» на рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 10 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Земля і Воля», Коропської селищної ради Новгород-Сіверського району Чернігівської області, ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, визнання недійсним договору оренди частини земельної ділянки та скасування права оренди на земельну ділянку,

У С Т А Н О В И В:

У вересні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ковпак Олександр Вікторович, звернулася до суду з позовом до ТОВ «Земля і Воля», Коропської селищної ради Новгород-Сіверського району Чернігівської області та ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, визнання недійсним договору оренди частини земельної ділянки та скасування права оренди на земельну ділянку.

Позов мотивувала тим, що ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельні ділянки серії ЯГ № 262921 від 31 липня 2006 року належали земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовані на території Ярославської сільської ради Бобровицького району Чернігівської області: площею 3,11 га, кадастровий номер 7420688400:02:000:0027, та площею 2,82 га, кадастровий номер 7420688400:05:000:0027.

Після смерті ОСОБА_3 її сини ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на підставі свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 01 серпня 2012 року набули право власності кожен на 1/2 частку зазначених земельних ділянок.

14 листопада 2017 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Земля і Воля» укладено договори оренди щодо належних йому 1/2 часток земельних ділянок площею 3,11 га та 2,82 га. За умовами договорів орендна плата становила 18 % від нормативної грошової оцінки щодо земельної ділянки площею 3,11 га, що дорівнювало 10 525 грн 51 коп. на рік, та 8 % щодо земельної ділянки площею 2,82 га, що дорівнювало 390 грн 42 коп. на рік, зі строком сплати з 01 серпня до 31 грудня кожного року.

Позивачка зазначала, що державна реєстрація права оренди за ТОВ «Земля і Воля» була проведена щодо всієї площі кожної земельної ділянки, хоча договори оренди були укладені лише з одним співвласником - ОСОБА_2 ТОВ «Земля і Воля» не укладало договорів оренди із ОСОБА_4 , однак фактично користувалося усією площею земельних ділянок, у тому числі належними йому частками.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, а позивачка, як його спадкоємиця, на підставі свідоцтв про право на спадщину від 10 лютого 2022 року набула право власності на 1/2 частки земельних ділянок з кадастровими номерами 7420688400:02:000:0027 та 7420688400:05:000:0027.

12 листопада 2024 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Земля і Воля» укладено договір оренди щодо 1/2 частини земельної ділянки площею 3,11 га. 10 липня 2025 року ТОВ «Земля і Воля» сплатило позивачці 32 418 грн 56 коп. з призначенням платежу як орендна плата за 2021-2024 роки.

Позивачка також посилалася на те, що земельна ділянка площею 2,82 га, яка за документами є сіножаттю, фактично з 2019 року використовувалася ТОВ «Земля і Воля» як рілля, що вплинуло на розмір плати за користування нею.

З урахуванням наведеного позивачка просила стягнути з ТОВ «Земля і Воля» 105 714 грн 41 коп. безпідставно збережених коштів, 15 670 грн трьох процентів річних, 75 462 грн 06 коп. інфляційних втрат та 399 грн 97 коп. пені; визнати недійсним договір оренди 1/2 частини земельної ділянки площею 2,82 га, кадастровий номер 7420688400:05:000:0027, укладений 14 листопада 2017 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Земля і Воля»; скасувати державну реєстрацію права оренди ТОВ «Земля і Воля» на цю земельну ділянку з припиненням права оренди та закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; вирішити питання судових витрат.

ТОВ «Земля і Воля» позов не визнало. У відзиві на позов зазначало, що договір оренди щодо земельної ділянки площею 3,11 га був укладений лише на належну ОСОБА_2 1/2 частку, а із ОСОБА_4 згоди щодо укладення договору не досягнуто. Вважало, що після належного повідомлення про зміну власника земельної ділянки орендна плата була виплачена за останні три роки та за 2024 рік як поточний платіж. Просило застосувати позовну давність щодо вимог за 2018-2020 роки.

Щодо земельної ділянки площею 2,82 га відповідач зазначав, що її не використовував, розорювання та сільськогосподарські роботи на ній не здійснювалися, а доводи позивачки про інше не підтверджені належними і допустимими доказами. Також відповідач заперечував проти стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних, пені та заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу.

ОСОБА_2 подав відзив, у якому позов визнав та підтвердив виникнення між ним і ТОВ «Земля і Воля» орендних правовідносин щодо належних йому 1/2 часток земельних ділянок і фактичне використання відповідачем земельних ділянок. Коропська селищна рада подала заяву про розгляд справи без участі представника та визнала позов.

Рішенням Бобровицького районного суду Чернігівської області від 10 червня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з ТОВ «Земля і Воля» на користь ОСОБА_1 105 714 грн 41 коп. безпідставно збережених коштів, 15 670 грн трьох процентів річних, 75 462 грн 06 коп. інфляційних втрат та 399 грн 97 коп. пені, а всього 197 246 грн 44 коп.

Визнано недійсним договір оренди 1/2 частини земельної ділянки площею 2,82 га, кадастровий номер 7420688400:05:000:0027, укладений 14 листопада 2017 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Земля і Воля». Скасовано державну реєстрацію права оренди ТОВ «Земля і Воля» на цю земельну ділянку з припиненням права оренди та закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Стягнуто з ТОВ «Земля і Воля» на користь позивачки 2 801 грн 47 коп. судового збору та 80 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Також стягнуто з Коропської селищної ради та ОСОБА_2 на користь позивачки по 399 грн 69 коп. судового збору.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що ТОВ «Земля і Воля» без достатньої правової підстави користувалося належними позивачці 1/2 частками земельних ділянок та зберегло у себе кошти, які мало сплатити власнику за користування цим майном.

Суд урахував, що ТОВ «Земля і Воля» визнавало користування земельною ділянкою площею 3,11 га впродовж 2017-2025 років, а сплата 32 418 грн 56 коп. за 2021-2024 роки підтверджує фактичне користування цією ділянкою до укладення договору з позивачкою від 12 листопада 2024 року.

Щодо земельної ділянки площею 2,82 га суд першої інстанції послався на фотознімки, дані публічної кадастрової карти, показання свідка ОСОБА_5 , а також на неподання відповідачем витребуваних судом документів, необхідних для проведення комплексної експертизи з питань землеустрою та агротехнічної експертизи. З огляду на це суд визнав доведеним фактичне використання цієї земельної ділянки ТОВ «Земля і Воля» та її використання з 2019 року як ріллі.

Вирішуючи питання позовної давності, суд першої інстанції виходив із того, що перебіг позовної давності за заявленими вимогами не сплив у зв`язку з продовженням та зупиненням відповідних строків на період дії карантину і воєнного стану.

Не погоджуючись із рішенням суду, ТОВ «Земля і Воля» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права щодо позовної давності. На думку апелянта, строк виконання обов`язку зі сплати орендної плати за відповідний рік закінчувався 31 грудня цього року, тому перебіг позовної давності починався з 01 січня наступного року. Апелянт вважає, що вимоги за 2017-2020 роки заявлені з пропуском трирічної позовної давності, а листи ОСОБА_4 2019 та 2020 років не перервали її перебігу, оскільки не є визнанням боргу боржником та не є пред`явленням позову.

Також апелянт зазначає, що ТОВ «Земля і Воля» не користувалося земельною ділянкою площею 2,82 га, кадастровий номер 7420688400:05:000:0027, та не здійснювало на ній робіт. Висновки суду про розорювання цієї земельної ділянки та її використання як ріллі, на думку апелянта, ґрунтуються на припущеннях, фотознімках невстановлених масивів кукурудзяних полів та показаннях свідка, який не мав достовірних відомостей щодо спірної земельної ділянки.

Апелянт вказує, що належним доказом факту безпідставного використання землі та зміни виду її використання мав би бути акт обстеження земельної ділянки або інший спеціальний доказ, складений у встановленому порядку. Оскільки таких доказів немає, стягнення 63 612 грн 37 коп. за користування земельною ділянкою площею 2,82 га є безпідставним. Крім того, розрахунок плати за цю земельну ділянку за ставкою та нормативною грошовою оцінкою іншої земельної ділянки площею 3,11 га є неправильним.

Щодо вимог про визнання недійсним договору оренди від 14 листопада 2017 року та скасування державної реєстрації права оренди апелянт зазначає, що суд не встановив порушення прав позивачки, оскільки ОСОБА_2 як співвласник мав право розпоряджатися належною йому часткою. Також апелянт вважає, що витрати на професійну правничу допомогу в сумі 80 000 грн є неспівмірними зі складністю справи, ціною позову та обсягом фактично наданих послуг.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачки просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Щодо позовної давності представник позивачки зазначає, що пункти 12 та 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України передбачали продовження строків позовної давності на строк дії карантину та воєнного стану, а тому припинення або зміна відповідного правового режиму не може тлумачитися як автоматичне закінчення позовної давності. Крім того, ОСОБА_4 у 2019 та 2020 роках звертався до ТОВ «Земля і Воля» з вимогами про сплату коштів, а після його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачка оформила спадкові права 10 лютого 2022 року.

Щодо земельної ділянки площею 2,82 га представник позивачки посилається на фотознімки з датою і координатами, дані картографічних матеріалів, показання свідка ОСОБА_5 , а також на те, що відповідач не надав витребувані судом документи, необхідні для проведення експертиз. На думку позивачки, така процесуальна поведінка відповідача дала суду підстави визнати відповідні обставини доведеними.

Стосовно договору оренди представник позивачки зазначає, що право спільної часткової власності здійснюється за згодою співвласників, позивачка такої згоди не надавала, а державна реєстрація права оренди ТОВ «Земля і Воля» щодо всієї земельної ділянки створює перешкоди у здійсненні нею правомочностей співвласника.

Вислухавши суддю-доповідача, заслухавши представницю відповідача ТОВ «Земля і воля» Городничу Т.В., представника позивачки Ковпака О.В., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов такого висновку.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частинами першими статей 317, 319, 321 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частини першої, третьої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно частин першої, четвертої статті 88 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.

За частиною першою статті 79 ЗК України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру (ч.1 ст.79-1 Земельного кодексу України).

У частинах першій, другій статті 93 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам, іноземцям і особам без громадянства, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Згідно частини четвертої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

За статтями 1, 13, 15 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Згідно з частиною першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. За частиною першою статті 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц сформулювала правовий висновок про кондикційний характер відносин, що виникають у зв`язку з фактичним користуванням земельною ділянкою без достатньої правової підстави:

«82. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 922/207/15).»

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 підтримано цей підхід та здійснено висновок:

«65. До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.»

Отже, застосування статті 1212 ЦК України у таких правовідносинах пов`язується не з наявністю вини користувача чи складом цивільного правопорушення, а з установленням сукупності юридично значимих обставин: фактичного користування чужою земельною ділянкою, відсутності достатньої правової підстави для такого користування та збереження користувачем за рахунок власника коштів, які за звичайних умов мали бути сплачені за користування земельною ділянкою.

Окремо Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 905/1680/20 висловилася щодо доказування нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Відступивши від підходу, за яким така оцінка могла підтверджуватися виключно витягом із відповідної технічної документації, Велика Палата зазначила, що земельне законодавство не обмежує засоби доказування нормативної грошової оцінки лише таким витягом. Належними доказами можуть бути, зокрема, технічна документація на земельну ділянку, виготовлена компетентним органом, довідка або витяг із Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи, який містить інформацію щодо нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки.

Водночас наведений висновок сформульований Великою Палатою щодо визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей обчислення орендної плати та стягнення безпідставно збережених коштів. Тому його застосування до цього спору можливе в частині загального підходу до оцінки доказів нормативної грошової оцінки, але не усуває необхідності окремо встановити правову підставу та спосіб визначення розміру плати саме за користування земельними ділянками приватної власності.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, зобов`язаний на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Правові наслідки, передбачені статтею 625 ЦК України, застосовуються до грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення, у тому числі до зобов`язань з повернення безпідставно збережених коштів.

Відповідно до статей 256, 257, 261, 267 ЦК України позовна давність є строком для звернення до суду за захистом цивільного права або інтересу; загальна позовна давність становить три роки; її перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права та про особу, яка його порушила; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною, є підставою для відмови у позові.

Пунктом 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX було передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19, строки, визначені, зокрема, статтями 257, 258 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Пунктом 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX було передбачено продовження відповідних строків у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану. У редакції Закону України від 08 листопада 2023 року № 3450-IX, чинній з 30 січня 2024 року, ця норма передбачала зупинення перебігу позовної давності на строк дії воєнного стану. Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-IX, який набрав чинності 04 вересня 2025 року, цей пункт виключено.

Щодо стягнення коштів за користування 1/2 часткою земельної ділянки площею 3,11 га, кадастровий номер 7420688400:02:000:0027, колегія суддів виходить із такого.

Матеріалами справи встановлено, що до 12 листопада 2024 року договір оренди щодо належної позивачці та раніше належної ОСОБА_4 1/2 частки цієї земельної ділянки між ними і ТОВ «Земля і Воля» не укладався.

Водночас ТОВ «Земля і Воля» у наданих суду відповідях підтвердило користування земельною ділянкою площею 3,11 га у 2017-2025 роках. Факт подальшого укладення з позивачкою договору оренди від 12 листопада 2024 року та сплата 10 липня 2025 року коштів за 2021-2024 роки додатково підтверджують фактичне користування цією земельною ділянкою до оформлення договірних відносин із позивачкою.

Оскільки ТОВ «Земля і Воля» користувалося належною позивачці часткою земельної ділянки без договору та без іншої достатньої правової підстави, воно зберегло у себе кошти, які мало сплатити власнику за користування цією часткою. При визначенні розміру безпідставно збережених коштів суд першої інстанції виходив із розміру річної плати 10 525 грн 51 коп. за користування 1/2 часткою цієї ж земельної ділянки, передбаченого договором оренди від 14 листопада 2017 року, укладеним між ТОВ «Земля і Воля» та іншим співвласником ОСОБА_2 , а також договором оренди від 12 листопада 2024 року, укладеним між ТОВ «Земля і Воля» та позивачкою. Відтак за чотири роки (2017–2020) суд визначив 42 102 грн 04 коп. (10 525 грн 51 коп. х 4).

Отже, висновок суду першої інстанції про стягнення з ТОВ «Земля і Воля» 42 102 грн 04 коп. безпідставно збережених коштів за користування 1/2 часткою земельної ділянки площею 3,11 га за 2017–2020 роки є правильним, а доводи апеляційної скарги у цій частині не спростовують законності та обґрунтованості рішення суду.

Щодо стягнення коштів за користування 1/2 часткою земельної ділянки площею 2,82 га, кадастровий номер 7420688400:05:000:0027, колегія суддів виходить із такого.

Апелянт заперечує факт користування цією земельною ділянкою та вважає, що відповідний висновок суду першої інстанції ґрунтується на припущеннях.

Проте суд першої інстанції дійшов такого висновку за результатами оцінки не одного ізольованого доказу, а їх сукупності, зокрема договору оренди, укладеного ТОВ «Земля і Воля» з іншим співвласником земельної ділянки, державної реєстрації за товариством права оренди щодо всієї земельної ділянки, фотознімків земельного масиву та картографічних матеріалів, показань свідка ОСОБА_5 , а також процесуальної поведінки відповідача щодо неподання витребуваних судом документів, необхідних для проведення призначених експертиз.

Показання свідка ОСОБА_5 суд першої інстанції оцінив з урахуванням того, що він є власником земельної ділянки, розташованої у тому самому земельному масиві, та повідомив про розорювання відповідного масиву і вирощування на ньому сільськогосподарських культур. Ці показання не були єдиною підставою для встановлення факту користування спірною земельною ділянкою, а оцінювалися судом у взаємозв`язку з іншими доказами.

Посилання апелянта на відсутність акта обстеження земельної ділянки, складеного відповідно до порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, наведеного висновку не спростовує. У цій справі заявлено вимогу не про відшкодування збитків за правилами деліктної відповідальності, а про повернення коштів, безпідставно збережених унаслідок фактичного користування чужим майном. Закон не встановлює складання такого акта як обов`язкової передумови задоволення кондикційної вимоги за статтею 1212 ЦК України.

Колегія суддів також не погоджується з доводами апеляційної скарги про безпідставність визначення розміру плати за користування земельною ділянкою площею 2,82 га з 2019 року з урахуванням її фактичного використання як ріллі.

Із матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка площею 2,8172 га за відомостями Державного земельного кадастру віднесена до сільськогосподарських угідь виду «сіножать», а наведена у витягу з технічної документації її нормативна грошова оцінка становить 15 683 грн 03 коп.

Разом із тим суд першої інстанції встановив, що з 2019 року ТОВ «Земля і Воля» фактично розорало зазначену земельну ділянку та використовувало її як ріллю. Тому наведена нормативна грошова оцінка характеризує земельну ділянку відповідно до відомостей Державного земельного кадастру про неї як про сіножать, однак сама по собі не відображає фактичного характеру її господарського використання відповідачем у спірний період.

За таких обставин визначення розміру безпідставно збережених коштів виключно виходячи з нормативної грошової оцінки земельної ділянки як сіножаті не враховувало б фактичного способу користування нею відповідачем та майнової вигоди, яку він одержував від такого користування.

При цьому земельна ділянка площею 3,11 га розташована у тому самому земельному масиві, має таке саме цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та фактично використовується відповідачем як рілля. Розмір плати за користування 1/2 часткою цієї земельної ділянки становить 10 525 грн 51 коп. на рік і був погоджений самим ТОВ «Земля і Воля» у договірних відносинах щодо цієї ділянки.

Матеріали справи не містять нормативної грошової оцінки земельної ділянки площею 2,8172 га, визначеної з урахуванням її фактичного використання як ріллі, тоді як у Державному земельному кадастрі вона обліковується як сіножать. За таких обставин, ураховуючи розташування обох земельних ділянок в одному земельному масиві, однакове цільове призначення, їх фактичне використання відповідачем як ріллі та наявність установленого розміру плати за користування рівною часткою іншої ділянки цього масиву, застосований судом першої інстанції пропорційний розрахунок вартості користування спірною земельною ділянкою не можна визнати довільним.

Заперечуючи як сам факт користування земельною ділянкою площею 2,82 га, так і розрахунок позивачки, відповідач не надав іншого розрахунку вартості фактичного користування цією земельною ділянкою як ріллею, не надав доказів істотної відмінності господарської цінності зазначених земельних ділянок при їх використанні як ріллі та не спростував визначений позивачкою розмір належними доказами. При цьому сама по собі відсутність альтернативного розрахунку не звільняла позивачку від обов`язку доказування розміру вимог, однак підлягає врахуванню при оцінці наданої нею сукупності доказів та заперечень відповідача.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність фактичного користування ТОВ «Земля і Воля» належною позивачці 1/2 часткою земельної ділянки площею 2,82 га без достатньої правової підстави, а також про обґрунтованість визначеного судом розміру безпідставно збережених коштів – 63 612 грн 37 коп. Доводи апеляційної скарги у цій частині правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.

Щодо трьох процентів річних, інфляційних втрат та пені колегія суддів зазначає таке.

Обов`язок повернути безпідставно збережені кошти за статтею 1212 ЦК України є грошовим зобов`язанням. У разі прострочення його виконання до такого зобов`язання застосовуються наслідки, передбачені статтею 625 ЦК України, якщо інше не встановлено законом або договором.

Апелянт не навів самостійного розрахунку трьох процентів річних та інфляційних втрат, який би спростовував розрахунок позивачки, перевірений судом першої інстанції, а його доводи зводяться переважно до заперечення самого існування основного боргу. Оскільки висновки суду першої інстанції щодо наявності основного грошового зобов`язання є правильними, підстав для відмови у стягненні трьох процентів річних та інфляційних втрат немає.

Стягнення пені судом першої інстанції пов`язане з простроченням виконання грошового зобов`язання щодо плати за користування земельною ділянкою площею 3,11 га за 2024 рік за період з 01 січня 2025 року до 09 липня 2025 року. Апеляційна скарга не містить доводів, які б окремо спростовували розрахунок пені або підстави її нарахування у цій частині, тому підстав для зміни рішення щодо 399 грн 97 коп. пені колегія суддів не встановила.

Щодо вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 2,82 га та скасування державної реєстрації права оренди колегія суддів виходить із такого.

Верховний Суд у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 613/129/16-ц, застосовуючи частину першу статті 761 ЦК України, зазначив, що до особи, якій належать майнові права на предмет найму, належить також співвласник у праві спільної часткової власності на земельну ділянку. При цьому сам по собі факт укладення одним із співвласників договору оренди щодо належної йому частки не є достатньою підставою для визнання такого договору недійсним; необхідним є встановлення порушення прав чи інтересів іншого співвласника.

Однак правовідносини у цій справі мають іншу юридично істотну ознаку: на підставі договору, укладеного лише з одним співвласником, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право оренди ТОВ «Земля і Воля» щодо всієї земельної ділянки площею 2,82 га, а не лише щодо майнового права або частки ОСОБА_2 . Така реєстрація обтяжила також частку, яка належала ОСОБА_4 , а згодом перейшла до позивачки.

Матеріали справи не містять доказів надання ОСОБА_4 або позивачкою згоди на передачу в оренду належної їм 1/2 частки земельної ділянки площею 2,82 га чи на державну реєстрацію права оренди щодо всієї земельної ділянки. Тому суд першої інстанції правильно виходив із порушення прав позивачки як співвласника.

У постанові від 26 квітня 2023 року у справі № 692/1201/21 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що договори оренди земельних ділянок, укладені одним зі співвласників без згоди іншого співвласника та всупереч його інтересам, порушують права останнього. Верховний Суд також урахував, що спірні земельні ділянки не були поділені в натурі між співвласниками, а тому передання їх в оренду одним співвласником охоплювало неподілений об`єкт спільної часткової власності.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 травня 2026 року у справі № 456/252/22 зазначила:

«114. Спосіб захисту опосередковується позовною вимогою, яка втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

115. Таким чином, коли власник землі обґрунтовує позовні вимоги наявністю перешкод у користуванні чи розпорядженні земельною ділянкою (безпідставним фактичним користуванням майном або реєстрацією речового права іншої особи), то залежно від позовних вимог, характеру порушених прав та фактичних обставин справи суд, якщо негаторний позов визнано обґрунтованим, може захистити права такого власника в незаборонений законом спосіб, спрямований на усунення порушень (у тому числі й шляхом повернення землі, визнання відсутнім права оренди, скасування державної реєстрації речового права).

116. Для ефективного захисту прав власника нерухомого майна, щодо якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно незаконно внесено запис про право користування іншої особи, з якою власник не перебував у зобов`язальних відносинах, власник може звернутись з негаторним позовом, зокрема, але не виключно, шляхом пред`явлення вимоги про повернення майна, визнання відсутнім права оренди чи скасування державної реєстрації права користування іншої особи, залежно від обставин кожної конкретної справи.».

У цій справі позивачка прагне усунути з Державного реєстру речових прав запис про право оренди ТОВ «Земля і Воля» щодо всієї земельної ділянки, який перешкоджає їй реалізовувати правомочності співвласника. Обраний спосіб захисту відповідає характеру порушення, оскільки залишення чинним договору та реєстрації, які стали підставою для обтяження всієї земельної ділянки, не відновило б її права.

Доводи апеляційної скарги про відсутність порушеного права позивачки у цій частині є необґрунтованими.

Вирішуючи доводи апеляційної скарги щодо спливу позовної давності, колегія суддів виходить із такого.

Позовні вимоги про стягнення коштів за фактичне користування земельними ділянками без укладення договору з ОСОБА_4 , правонаступницею якого є позивачка, мають кондикційний характер та ґрунтуються на положеннях статті 1212 ЦК України. Отже, спірні кошти стягуються не як орендна плата за договором між сторонами, а як майно, збережене фактичним користувачем без достатньої правової підстави.

Відповідно до статей 256, 257 ЦК України до таких вимог застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки, перебіг якої за загальним правилом частини першої статті 261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права та про особу, яка його порушила.

Суд першої інстанції при вирішенні заяви відповідача про застосування позовної давності виходив із того, що щодо коштів за користування земельними ділянками у 2017 році перебіг позовної давності розпочався 01 січня 2018 року. Саме з цієї дати обчислює позовну давність і апелянт, який у апеляційній скарзі не наводить обставин та доказів на підтвердження її більш раннього початку.

Отже, навіть виходячи з розрахунку самого апелянта, на 02 квітня 2020 року трирічна позовна давність за першою із заявлених вимог за 2017 рік не спливла.

Пунктом 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, імплементованим Законом України № 540-IX, строки, визначені, зокрема, статтею 257 ЦК України, на період карантину були продовжені на строк його дії. Надалі пунктом 19 цього розділу у редакції, чинній до 30 січня 2024 року, відповідні строки були продовжені на період дії воєнного стану, а з 30 січня 2024 року Законом № 3450-IX установлено зупинення перебігу позовної давності на строк дії воєнного стану.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24 сформулювала висновок, що у разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-IX пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України виключено. Цей Закон набрав чинності 04 вересня 2025 року, у зв`язку із чим законодавча підстава для зупинення перебігу позовної давності припинилася.

Як зазначає сам апелянт, позивачка звернулася до суду у вересні 2025 року, тобто після поновлення перебігу позовної давності минув лише незначний проміжок часу, який є істотно меншим за невикористану частину трирічного строку навіть щодо першої вимоги за 2017 рік. Отже, позовна давність щодо цієї вимоги не спливла. Відповідно, не спливла вона і щодо вимог за наступні періоди, перебіг давності за якими розпочався пізніше.

При цьому колегія суддів погоджується з апелянтом у тому, що законодавче продовження позовної давності та зупинення її перебігу є різними правовими конструкціями.

Обґрунтованим є й довід апеляційної скарги про помилковість посилання суду першої інстанції на переривання позовної давності внаслідок направлення ОСОБА_4 ТОВ «Земля і Воля» вимог від 13 грудня 2019 року та 18 березня 2020 року. За змістом статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням саме боржником дії, яка свідчить про визнання ним боргу або іншого обов`язку, або у випадках пред`явлення позову, передбачених частиною другою цієї статті. Саме по собі направлення кредитором позасудової вимоги таких наслідків не має.

Водночас зазначена помилка у мотивуванні суду першої інстанції не вплинула на правильність вирішення заяви про застосування позовної давності, оскільки її перебіг у спірний період визначався спеціальними положеннями пунктів 12 та 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

Отже, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності є правильним, хоча його мотиви в частині ототожнення продовження позовної давності із зупиненням її перебігу та визнання позасудових вимог ОСОБА_4 підставою для переривання позовної давності підлягають наведеному уточненню. Доводи апеляційної скарги про сплив позовної давності не дають підстав для відмови у позові.

Щодо судових витрат колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до статей 133, 137, 141 ЦПК України до судових витрат належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Для цілей їх розподілу враховуються витрати, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи. Розмір таких витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, необхідним для їх виконання, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд також ураховує їх пов`язаність із розглядом справи, обґрунтованість і пропорційність розміру до предмета спору.

У суді першої інстанції представник позивачки просив стягнути з ТОВ «Земля і Воля» 108 145 грн витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на договір про надання правничої допомоги від 15 вересня 2025 року, умови якого визначали вартість окремих видів послуг. Відповідач заперечував проти заявленого розміру та просив зменшити його до 20 000 грн, вказуючи на невідповідність заявленої суми обсягу фактично виконаної адвокатом роботи. Суд першої інстанції стягнув з ТОВ «Земля і Воля» на користь позивачки 80 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Колегія суддів ураховує, що ця справа має підвищений порівняно зі звичайним майновим спором рівень складності: позов об`єднував майнові та немайнові вимоги, стосувався двох земельних ділянок із різним видом угідь та різним фактичним використанням, охоплював тривалий період правовідносин, потребував дослідження питань фактичного землекористування, нормативної грошової оцінки, позовної давності, дійсності договору оренди та державної реєстрації речового права. Представником позивачки подавались заяви по суті справи, клопотання щодо отримання доказів, порушувалося питання про проведення експертиз, а необхідність частини процесуальних дій була пов`язана з неподанням відповідачем витребуваних судом документів.

Водночас сам по собі значний обсяг матеріалів справи та кількість вчинених процесуальних дій не є підставою для покладення на іншу сторону всієї погодженої між адвокатом і клієнтом вартості правничої допомоги. Суд має відрізняти суму гонорару, яку клієнт зобов`язався сплатити адвокату відповідно до договору, від тієї частини цих витрат, яка з урахуванням критеріїв необхідності, розумності та пропорційності може бути покладена на процесуального опонента.

Ураховуючи характер і складність спору, ціну майнових вимог, наявність двох немайнових вимог, фактичний обсяг виконаної представником роботи, тривалість розгляду справи, разом із тим беручи до уваги взаємопов`язаність значної частини виконаних адвокатом дій, колегія суддів вважає, що присуджені судом першої інстанції 80 000 грн не повною мірою відповідають критеріям розумності та співмірності. Обґрунтованим, необхідним і пропорційним обсягу наданої позивачці професійної правничої допомоги у суді першої інстанції є відшкодування в розмірі 20 000 грн.

Отже, доводи апеляційної скарги щодо неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу є частково обґрунтованими. З урахуванням критеріїв, установлених частиною четвертою статті 137 та частиною третьою статті 141 ЦПК України, та заявленого відповідачем клопотання про зменшення таких витрат рішення суду першої інстанції в цій частині відповідно до статті 376 ЦПК України підлягає зміні шляхом зменшення суми, стягнутої з ТОВ «Земля і Воля» на користь ОСОБА_1 на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, з 80 000 грн до 20 000 грн.

В іншій частині розподіл судових витрат, здійснений судом першої інстанції, зміні не підлягає, оскільки за результатами апеляційного перегляду рішення по суті заявлених позовних вимог залишається без змін.

ТОВ «Земля і Воля» за подання апеляційної скарги сплатило судовий збір у розмірі 6 592 грн 35 коп. Часткове задоволення апеляційної скарги стосується виключно розміру витрат на професійну правничу допомогу, тобто питання розподілу інших судових витрат, і не змінює результату вирішення позовних вимог по суті. Оскільки вимога щодо розміру витрат на правничу допомогу не є самостійною позовною вимогою та не входить до ціни позову, підстав для покладення на позивачку частини сплаченого апелянтом судового збору немає. Витрати ТОВ «Земля і Воля» зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги залишаються за апелянтом.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції по суті спору не спростовують та не дають підстав для скасування або зміни рішення в цій частині.

Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, якщо таке порушення призвело до неправильного вирішення відповідного питання. Враховуючи наведене, апеляційну скаргу ТОВ «Земля і Воля» належить задовольнити частково, рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 10 червня 2026 року змінити в частині розміру витрат на професійну правничу допомогу, зменшивши суму, стягнуту з ТОВ «Земля і Воля» на користь ОСОБА_1 , з 80 000 грн до 20 000 грн, а в іншій частині рішення залишити без змін.

Керуючись статтями 141, 367, 368, 374, 376, 381–384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Земля і Воля» задовольнити частково.

Рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 10 червня 2026 року в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу змінити, зменшивши розмір витрат на професійну правничу допомогу, стягнутих з Товариства з обмеженою відповідальністю «Земля і Воля» на користь ОСОБА_1 , з 80 000 грн до 20 000 грн.

В іншій частині рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 10 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 23 вересня 2026 року.

Головуючий: Судді: