Вирок від 21 вересня 2026 р. у справі №607/11254/25 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/11254/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/817/320/26 Доповідач - ОСОБА_2

Категорія - ч.2 ст. 286 КК

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2026 р. Колегія суддів судової палати в кримінальних справах Тернопільського апеляційного суду в складі:

Головуючого - ОСОБА_2

Суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участі:

секретаря ОСОБА_5

прокурора ОСОБА_6

обвинуваченого ОСОБА_7

захисника ОСОБА_8

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 червня 2026 року.

Даним вироком,

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Старий Нижбірок Гусятинського району Тернопільської області, українця, громадянина України, освіта середня спеціальна, одруженого, працюючого водієм у ФОП ОСОБА_9 , зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою АДРЕСА_2 , раніше несудженого,

визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено йому основне покарання у виді позбавлення волі строком 5 (п`ять) років, без позбавлення права керувати транспортними засобами.

Відповідно до ст.75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі строком 5 (п`ять) років, з випробуванням з встановленням іспитового строку на 3 (три) роки з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Вирішено питання речових доказів, арешту майна та судових витрат.

Згідно з вироком суду, водій ОСОБА_7 11.03.2025 року близько 06:30 год., керуючи технічно справним автомобілем «ВАЗ-21114», р.н. НОМЕР_1 їхав правою смугою для руху вул.Об`їзна, що в межах м.Тернополя Тернопільської області зі сторони вул.Протасевича у напрямку вул.С.Будного з швидкістю 96...129 км/год., порушивши п.12.4 та 12.9(б) Правил дорожьного руху, відповідно до яких у населених пунктах водіям забороняється перевищувати швидкість 50 км/год.

ОСОБА_7 , в порушення вимог ст.14 Закону України «Про дорожній рух» (№3353-XII від 30 червня 1993 року), із змінами та доповненнями (надалі - ЗУ «Про дорожній рух») та пунктів: 1.5 ч.1, 1.10 (в частині визначення поняття «дорожні умови», «дорожня обстановка», «безпечна швидкість», «;населений пункт»), 2.3. «б», 12.4 та 12.9 (б) Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року зі змінами та доповненнями (далі - ПДР) під час керування транспортним засобом не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не реагував на її зміну, не ураховував дорожні умови і не обрав такі прийоми керування транспортним засобом, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, не обрав дозволеної на даній ділянці автодороги швидкості руху, які зобов`язували його рухатися із швидкістю не більше 50 км/год., і своїми діями не створювати загрозу безпеці дорожнього руху, небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю чи здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків.

В цей час, на ділянці вказаної вулиці, правим краєм проїзної частини дороги, попутно із автомобілем «ВА3-21114» рухався велосипедист ОСОБА_10 , який змінив напрямок свого руху ліворуч та почав перетинати проїзну частину дороги.

Рухаючись в межах населеного пункту м.Тернополя Тернопільської області, водій автомобіля «ВАЗ-21114», р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_7 не забезпечив безпеку дорожнього руху та поставив себе в такі умови, що з моменту об`єктивної можливості виявити небезпеку (велосипедиста ОСОБА_10 ), при швидкості 96...129 км/год був позбавлений технічної можливості шляхом своєчасного застосування екстреного гальмування зупинитися і тим самим уникнути наїзду на нього, однак мав таку можливість, при умові руху керованим транспортним засобом із дозволеною швидкістю 50 км/год.

Унаслідок порушення вищевказаних пунктів Правил дорожнього руху, водій ОСОБА_7 не забезпечив безпеку дорожнього руху та поставив себе в такі умови, що допустив наїзд на велосипедиста ОСОБА_10 , який перетинав проїзну частину дороги справа наліво відносно руху автомобіля.

Велосипедист ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження у вигляді масивної травми тіла з численними переломами кісток скелету та ушкодженнями головного мозку і внутрішніх органів, від яких помер на місці пригоди. Порушення водієм ОСОБА_7 вимог п.п. 12.4 та 12.9 (б) ПДР перебуває у прямому причинному зв`язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди та спричиненням смерті потерпілого ОСОБА_10 .

В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні просить вирок скасувати у зв`язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості. Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винуватим у пред`явленому йому обвинуваченні та засудити за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у вигляді 5 (п`ять) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки. На підставі ст. 75 КК України обвинуваченого звільнити від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк 3 (три) роки. В решті вирок суду залишити без змін.

Апелянт, не оспорюючи доведеність вини та кваліфікацію дій обвинуваченого, вважає що вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню через неправильне застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості покарання.

В обґрунтування своїх доводів зазначає, що, призначаючи покарання ОСОБА_7 , суд належним чином не оцінив і не врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, а саме те, що керуючи транспортним засобом ОСОБА_7 порушив правила безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого і таке кримінальне правопорушення, відповідно до положень ст. 12 КК України є тяжким, при цьому хоча по відношенню до наслідків вина обвинуваченого є необережною, об`єктом посягання є життя іншої людини та наслідком вчинення якого є хоча і необережне, але позбавлення життя людини — позбавлення того, що визнано в Україні найвищою соціальною цінністю.

Звертає увагу, що посилання у вироку на те, що для обвинуваченого керування транспортним засобом є єдиним джерелом заробляння засобів для існування і утримання малолітньої дитини ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не може бути безумовною підставою для незастосування до ОСОБА_7 додаткового покарання, та не є обмеженням права обвинуваченого на працю, а є пропорційним покаранням за діяння, яке ним вчинене, що призвело до смерті людини.

Зазначає, що ОСОБА_7 є небезпечним водієм, оскільки позбавив життя учасника дорожнього руху, тому призначення йому покарання без позбавлення права керувати транспортними засобами не забезпечить виправлення засудженого та запобігання вчинення ним нових кримінальних правопорушень, що не знижує тяжкості й небезпечності кримінального правопорушення його характеристика у загальносоціальному плані, факт відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої вчиненим обвинуваченим кримінальним правопорушенням.

До того ж, призначення покарання ОСОБА_7 із позбавленням права керувати транспортними засобами вплине на формування думки інших осіб про неприпустимість порушення Правил дорожнього руху та чітке розуміння того, що особа буде нести невідворотне та справедливе покарання за такі дії.

Зазначає, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року констатовано, що позиція потерпілих щодо призначення покарання у справах цієї категорії (ст. 286 КК України) не є обов`язковою для суду, однак вона враховується в сукупності з обставинами, передбаченими ст.65 КК України, і не має над ними пріоритету (справа № 682/956/17).

Окрім іншого, у своїй постанові від 21.02.2019 Верховний Суд роз`яснив, що позиція щодо визначення винному виду та розміру покарання й можливості звільнення від його відбування є не процесуальною вимогою, а думкою потерпілого, яка може бути врахована в сукупності з іншими обставинами, однак не обмежує суд у реалізації своїх дискреційних повноважень, визначених законом про кримінальну відповідальність (справа № 742/584/18).

Апелянт вказує, що відшкодування шкоди і прохання потерпілої - дружини загиблого не позбавляти права керувати транспортними засобами, також не може нівелювати суспільну небезпеку вчиненого злочину.

Вважає, що тяжкі наслідки у виді смерті людини є непоправними, їх неможливо оцінити і не можуть бути компенсовані відшкодуванням шкоди у матеріальному виразі, а тому відшкодування матеріальної шкоди потерпілій не є безумовною підставою до того, щоб не призначати додаткового покарання за вказане кримінальне правопорушення, а є однією з тих обставин, що беруться до уваги щодо визначення виду та розміру покарання, необхідного, серед іншого, для досягнення мети попередження вчиненню таких злочинів іншими особами за аналогічних обставин.

Зазначає, що думка потерпілої з приводу покарання, яку суд взяв до уваги, як і визнання вини та інші позитивні характеристики уже стали підгрунтям до застосування положень ст. 75 КК України стосовно звільнення обвинуваченого від відбування призначеного йому основного покарання з випробуванням, а тому не можуть бути визначальними ще й для не призначення додаткового покарання.

Потерпіла ОСОБА_12 в судове засідання не з`явилася, хоча належним чином була повідомлена про день та час розгляду справи. Відповідно до поданої нею заяви, просить апеляційний розгляд справи проводити у її відсутності, апеляційну скаргу прокурора не підтримує, просить вирок суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, в судових дебатах прокурора, яка підтримала подану апеляційну скаргу просить її задовольнити, в судових дебатах та останньому слові обвинуваченого ОСОБА_7 , в судових дебатах його захисника, які заперечили апеляційну скаргу, вважають вирок законним та обґрунтованим, просять залишити без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за який його засуджено та кваліфікація його дій відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується сукупністю зібраних доказів, є обґрунтованими, досліджувалися судом першої інстанції в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України, в апеляції не оспорюються, тому відповідно до вимог ч.1 ст. 404 КПК України судом апеляційної інстанції не перевіряються.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , суд першої інстанції, відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, даних про особу обвинуваченого та обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, прийшов до правильного висновку про необхідність призначити йому покарання у виді позбавлення волі, передбаченого санкцією ч.2 ст. 286 КК України.

При цьому, суд врахував, що обвинувачений вчинив тяжкий злочин, визнав свою вину, щиро розкаявся у скоєному, добровільно відшкодував шкоду, вперше притягується до кримінальної відповідальності, активно сприяв розкриттю злочину, взяв до уваги відсутність до нього претензій зі сторони потерпілої та за відсутності обтяжуючих обставин, звільнив обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України, вмотивувавши прийняте рішення.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду про відсутність необхідності у застосуванні до ОСОБА_7 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами та вважає, що, приймаючи таке рішення, суд не надав належної оцінки характеру допущених обвинуваченим порушенням правил безпеки дорожнього руху та спричиненим, цими порушеннями, наслідкам.

Зокрема, суд не проаналізував та не врахував того, що ОСОБА_7 , керуючи транспортним засобом, що є джерелом підвищеної небезпеки, рухаючись в межах населеного пункту м.Тернополя Тернопільської області, не забезпечив безпеку дорожнього руху та поставив себе в такі умови, що з моменту об`єктивної можливості виявити небезпеку велосипедиста ОСОБА_10 , при швидкості 96...129 км/год, був позбавлений технічної можливості шляхом своєчасного застосування екстреного гальмування зупинитися і тим самим уникнути наїзду на нього, однак мав таку можливість, при умові руху керованим транспортним засобом із дозволеною швидкістю 50 км/год, що призвело до тяжких наслідків - спричинення численних тяжких тілесних ушкоджень потерпілому та його смерті на місці пригоди.

Приймаючи до уваги наведене, враховуючи в сукупності конкретні обставини вчиненого кримінального правопорушення, його ступінь тяжкості, характер та мотиви допущених ОСОБА_7 порушень правил безпеки дорожнього руху, наслідки, що настали в результаті дій обвинуваченого, які полягають у заподіянні потерпілому смерті, колегія суддів вважає, що обраний захід примусу без призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не досягне своєї мети, визначеної у ст. 50 КК України, не сприятиме запобіганню вчиненню нових правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху як обвинуваченим, так і іншими особами.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги прокурора в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню, вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 підлягає скасуванню в частині призначеного покарання, в порядку ч. 1 ст. 409, ст. 414 КПК України, з ухваленням нового вироку в цій частині за правилами, визначеними у п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України.

Суд апеляційної інстанції, призначаючи обвинуваченому покарання, відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України віднесено до категорії тяжких злочинів, характер, мотиви та конкретні обставини його скоєння, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, визнав вину, щиро розкаявся, добровільно відшкодував шкоду, активно сприяв встановленню істини, наслідки його злочинних дій - заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, що призвело до його смерті, відношення обвинуваченого до вчиненого, відсутність до нього претензій зі сторони потерпілої та відсутність обтяжуючих обставин.

Оцінюючи в сукупності встановлені та доведені у кримінальному провадженні обставини, що впливають на захід примусу та на порядок його відбування, колегія суддів вважає за необхідне призначити ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України основне покарання у виді позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України звільнити обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку та з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

При цьому, враховуючи конкретні обставини справи, характер допущених ОСОБА_7 порушень правил безпеки дорожнього руху та спричинені цими порушеннями наслідки, колегія суддів дійшла висновку, що до обвинуваченого слід застосувати додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами у мінімальному розмірі, визначеному санкцією статті обвинувачення.

На переконання колегії суддів, таке покарання відповідатиме принципам співмірності вчиненому та індивідуалізації покарання, є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчиненню нових кримінальних правопорушень.

Посилання сторони захисту на те, що потерпіла просила не позбавляти обвинуваченого права керувати транспортними засобами та відсутність у обвинуваченого інших джерел доходу для забезпечення утриманців, позитивну характеристику з місця роботи, відшкодування потерпілій шкоди, захворювання обвинуваченого, то такі посилання не є істотними обставинами для призначення покарання без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі викладеного, керуючись положеннями ст.ст. 404, 405, 407, 409, 414, 418, 420 КПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні задовольнити частково.

Вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 червня 2026 року в частині призначеного ОСОБА_7 покарання - скасувати.

Постановити в цій частині новий вирок, яким вважати ОСОБА_7 засудженим за ч. 2 ст. 286 КК України на 5 (п`ять) років позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк один рік.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, встановивши йому три роки іспитового строку.

Відповідно до ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_7 в період дії іспитового строку наступні обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

В решті вирок суду залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржений шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців.

Судді