Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №523/8291/26 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/7971/26

Справа № 523/8291/26

Головуючий у першій інстанції Сувертак І. В.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.09.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Громіка Р.Д.,

Комлевої О.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Абісова Артура Володимировича на ухвалу Пересипського районного суду м. Одеси від 15 червня 2026 року, постановлену під головуванням судді Сувертак І.В., про повернення позовної заяви ОСОБА_1 до Армянської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування,

встановив:

22.04.2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Армянської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування.

Ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 15.06.2026 року позовну заяву було повернуто ОСОБА_1 (а.с.12).

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Абісов А.В. ставить питання про скасування ухвали Пересипського районного суду м. Одеси від 15.06.2026 року та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права (а.с.15-20).

У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, у зв`язку з чим судове засідання не проводиться.

Апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві (заявникові) передбачено п.6 ч.1 ст. 353 ЦПК України.

За змістом ч.2 с. 369 ЦПК України ухвали суду першої інстанції про повернення заяви заявникові, що передбачено п.6 ч.1 ст. 353 ЦПК України, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

У зв`язку з перебуванням суддів Сегеди С.М., Громіка Р.Д. та Комлевої О.С. у відпустках, через участь вказаних суддів у розгляді інших цивільних, адміністративних, а суддів Сегеди С.М. і Громіка Р.Д. - і кримінальних справ, а також зважаючи на надмірне навантаження, датою ухвалення цього судового рішення є 23.09.2026 року.

Також слід зазначити, що копію ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі від 07.07.2026 року (а.с.28), згідно якої розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без проведення судового засідання, та без повідомлення учасників справи, представники останніх отримали належним чином, що передбачено ст. 130 ЦПК України (а.с.29).

Колегією суддів було також враховано, що відповідачем у справі є Армянська міська рада, місце знаходження якої на тимчасово окупованій території.

Разом з тим, АТ «Укрпошта» повністю припинила приймання відправлень на адреси, що розташовані на тимчасово окупованих територій.

Враховуючи викладене, Одеським апеляційним судом 31.07.2026 року було розміщено на офіційному веб-сайті судової влади України оголошення про повідомлення відповідача - Армянську міську радупро слухання справи у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи (а.с.31-32).

Відповідно до ч. 11 ст. 128 ЦПК України, відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання.

З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Повертаючи заяву, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не були усунені недоліки позовної заяви, а саме не в повному обсязі сплачено судовий збір (а.с.12-13).

Однак, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Позовна заява має відповідати вимогам ст.ст. 175 та 177 ЦПК України.

Зокрема, відповідно до ч. 4 ст.177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до п.п. 2, 9 ч. 1 ст. 176 ЦПК України, ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна. У позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, - дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам, - не нижче його балансової вартості.

Згідно з підпункту 1 п. 1 ч. 2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», за подання позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою сплачується судовий збір у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Звертаючись з даним позовом, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1331,20 грн., що складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 30.04.2026 року позовну заяву було залишено без руху, з підстав несплати судового збору. Зокрема, суд зазначив, що позивачу необхідно визначити та зазначити ціну позову – дійсну вартість спірного нерухомого майна та доплатити судовий збір (а.с.6-7).

На виконання ухвали суду від 30.04.2026 року позивачка звернулася із заявою, в якій зазначила, що згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вартість спірного нерухомого майна становить 11 878,00 грн. Іншої інформації, яка б могла визначити ціну спірної квартири, не існує. Крім того, позивач зазначила, що провести експертну оцінку майна та отримати довідку БТІ неможливо, оскільки спірна квартина розташована на тимчасово окупованій території (а.с.10-11).

Відповідно до ч. 2 ст. 176 ЦПК України, якщо визначена позивачем ціна позову очевидно не відповідає дійсній вартості спірного майна, або якщо на момент пред`явлення позову неможливо встановити його точну ціну, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшим стягненням недоплаченої або поверненням переплаченої суми судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.

Тобто, у разі встановлення, що ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна, питання стягнення недоплаченого судового збору повинно бути вирішено судом при вирішенні справи по суті.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 20.03.2024 у справі № 522/12598/22.

Таким чином, наведена норма покладає на суд процесуальний обов`язок самостійно визначити попередній розмір судового збору у випадку, коли суд не погоджується із зазначеною позивачем ціною позову або вважає її такою, що не відповідає дійсній вартості майна.

Проте, ухвала суду від 30.04.2026 року про залишення позовної заяви без руху не зазначає попередньо визначеної суми судового збору, яка підлягає сплаті, а також не містять розрахунку такої суми. Натомість суд лише поклав на позивача обов`язок самостійно визначити дійсну вартість майна без будь-яких критеріїв її визначення.

Також, як вбачається зі змісту позовної заяви, спірна квартира знаходиться на тимчасово окупованій території України, що об`єктивно унеможливлює проведення її незалежної оцінки. Саме з цих підстав позивачем було зазначено вартість майна відповідно до наявних доказів, а саме витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Посилання суду першої інстанції на те, що позивач «міг визначити середню вартість аналогічного майна», також не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, оскільки нормами ЦПК України, Закону України «Про судовий збір» або іншого нормативного акта, не передбачено визначення ціни позову шляхом застосування середньої вартості аналогічного нерухомого майна.

Крім того, повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції послався на те, що у квитанції про сплату судового збору у розмірі 1 331,20 грн. платником зазначено ОСОБА_2 . Однак, доказів на підтвердження представництва інтересів ОСОБА_1 адвокатом Абісовим А.В. матеріали справи не містять.

Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду, оскільки позивачем було сплачено судовий збір саме за позовну заяву за позовом ОСОБА_1 до Армянської міської ради про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування.

У постанові від 30.09.2020 року у справі № 9901/144/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вважає помилковим висновок суду першої інстанції про неможливість прийняття як доказу сплати судового збору за подання позовної заяви платіжного доручення у зв`язку із зазначенням у ньому платником іншої особи, а не позивача, без урахування всього змісту цього документа, зокрема, вказівки на призначення відповідного платежу (об`єкта справляння судового збору). Визначальним є факт надходження усієї належної до сплати суми судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Згідно норм законодавства України кожна особа наділена правом на звернення до суду за захистом своїх прав та свобод, а на суд - покладено обов`язок повного та всебічного розгляду спорів, які виникли, що можливо лише під час розгляду справи по суті.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) зазначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Водночас не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.

ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом.

Формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

Надмірний ж формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду.

Внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SНІSНКОУ v. гиssіа, № 26746/05, §110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатись до суду («Регеz de Rada Cavanilles v. Sраіп», § 49, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1998 року).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Отже, твердження суду першої інстанції в ухвалі про те, що квитанція про сплату судового збору, в якій платником зазначено іншу особу, повноваження якої не підтверджені належними доказами, на думку колегії суддів, з врахуванням обставин справи, є надмірним формалізмом, який не може бути підставою недопущення заявника до суду.

Згідно ч.ч.1,5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, висновок суду першої інстанції щодо не усунення позивачем – апелянтом у справі недоліків позовної заяви є передчасним, необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам діючого процесуального законодавства, у зв`язку з чим ухвала суду підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.6 ч.1 ст. 374, п.4 ч.1 ст. 379, ст.ст. 381 – 384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Абісова Артура Володимировича задовольнити.

Ухвалу Пересипського районного суду м. Одеси від 15 червня 2026 року про повернення позовної заяви позивачеві – скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання цього судового рішення.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

Р.Д. Громік

О.С. Комлева