Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №490/11058/23 — Миколаївський апеляційний суд

23.09.26

22-ц/812/1658/26

Справа № 490/11058/23 Головуюча у першій інстанцій Шолох Л. М.

Провадження № 22ц/812/1658/26 Доповідачка в апеляційній інстанції Ямкова О. О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

23 вересня 2026 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючої-судді: Ямкової О. О.,

суддів: Крамаренко Т. В., Кругліковою А. В.,

із секретарем: Соловйовим М. А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_1 ,

на рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 4 травня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Шолох Л. М. у місті Миколаєві о 15 годині 40 хвилині зі складанням повного рішення, у справі

за позовом

Акціонерного товариства (далі АТ) «Сенс Банк»

до ОСОБА_1 , ОСОБА_2

про стягнення 3% річних та втрат від інфляції,

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2023 року АТ «Сенс Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення в солідарному порядку за прострочення виконання грошового зобов`язання 3% річних та втрат від інфляції відповідно до статті 625 ЦК України на загальну суму 377 241 грн 88 коп.

В обґрунтування позову зазначало, що рішенням постійнодіючого третейського суду при Асоціації українських банків від 11 квітня 2014 року задоволено позов ПАТ «Укрсоцбанк» до позичальника ОСОБА_1 та поручительки ОСОБА_2 , та ухвалено про стягнення з них в солідарному порядку на користь ПАТ «Укрсоцбанк» 530 702 грн 78 коп. заборгованості за кредитом. Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 20 серпня 2014 року на виконання вищевказаного рішення третейського суду видано виконавчий лист.

Посилаючись на ці обставини та те, що відповідачами рішення третейського суду дотепер не виконане, позивач просив стягнути з солідарних боржників у якості відповідальності за невиконання грошового зобов`язання 3% річних та втрат від інфляції за період з 7 травня 2014 року по 23 лютого 2022 року.

Відзиву на позовну заяву відповідачами не надано. Натомість, ними направлено заяву про застосування позовної давності, мотивовану тим, що розрахунок заборгованості складено позивачем за період з 7 травня 2014 року по 23 лютого 2022 року, втім позовну заяву подано майже через 10 років після закінчення строку кредитування, в той час як загальна позовна давність становить 3 роки. Зазначали, що рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва припинено договір поруки ОСОБА_2 .

У травні 2024 року позивачем надано додаткові пояснення у справі щодо застосування позовної давності, у яких ним зазначено, що строки, визначені статтею 257 ЦК України, продовжені у період з 12 березня 2017 року по 23 лютого 2022 року на строк карантину та на період дії воєнного стану. Також зазначав, посилаючись на доданий ним до позовної заяви розрахунок, що фактично ним здійснено нарахування 3% річних та індексу інфляції з 12 березня 2017 року, а не з 7 травня 2014 року, оскільки з цієї дати лише зазначено суми коштів, сплачені відповідачем на погашення боргу. За наведеного вважав відсутніми підстави для застосування позовної давності та просив задовольнити пред`явлений позов.

Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 4 травня 2026 року позов АТ «Сенс Банк» задоволено частково, ухвалено про стягнення на його користь з ОСОБА_2 суму заборгованості за договором про надання відновлювальної кредитної лінії №640/793-К793 від 24 вересня 2008 року у розмірі 78 067 грн 99 коп., яка складається з 3% річних за період з 12 березня 2017 року по 1 лютого 2022 року. В задоволенні позову до ОСОБА_2 та в частині інших позовних вимог відмовлено. Розподілено судові витрати.

При ухваленні рішення суд першої інстанції, виходив з наявності підстав для стягнення 3% річних з позичальника ОСОБА_1 , починаючи з 12 березня 2020 року, як часу введення карантину і запобігання поширенню коронавірусної хвороби і до введення воєнного стану, як часу зупинення здійснення нарахувань за статтею 625 ЦК України. Відмовляючи у стягненні сум в порядку статті 625 ЦК України з поручительки за договором ОСОБА_2 , суд виходив з припинення договору поруки за рішенням суду, та відсутності підстав для стягнення з позичальника втрат від інфляції, у зв`язку з видачею на його користь кредиту в іноземній валюті.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права під час ухвалення рішення, його незаконність та необґрунтованість, просив його скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказував, що виконавчий лист, виданий на виконання рішення третейського суду був пред`явлений до примусового виконання та повернутий стягувачу без виконання у ВП № 45830695 на підставі постанови від 21 жовтня 2020 року, внаслідок чого 8 листопада 2023 року закінчився строк пред`явлення виконавчого документу. За закінченням строку пред`явлення виконавчого документу вважав свій обов`язок у грошовому зобов`язанні відсутнім, як і підстави для стягнення коштів у порядку статті 625 ЦК України. Між тим, місцевий суд питання стосовно дотримання строків повторного пред`явлення виконавчого листа до примусового виконання не з`ясував.

Посилався на відповідну судову практику.

В іншій частині рішення суду не оскаржив, доводів про скасування відмови у стягненні сум та повторної відмови в апеляційному порядку не навів.

Іншими учасниками справи рішення суду не оскаржено.

Відзиву на апеляційну скаргу не подано, натомість, позивачем надані додаткові пояснення, за якими ним зазначено, що сплив строків пред`явлення виконавчого листа до виконання не відбувся, з огляду на продовження строків, встановлених Законом України «Про виконавче провадження» у зв`язку із введенням воєнного стану. Вважав безпідставними твердження про втрату ним права на примусове виконання судового рішення, як за основним рішенням суду так і за додатковими зобов`язаннями, передбаченими статтею 625 ЦК України, у зв`язку із перериванням передбачених законом строків пред`явлення виконавчого листа до виконання. Посилався на відповідну судову практику.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

При вирішенні справи судом встановлено, що 24 вересня 2008 року між відповідачем ОСОБА_1 та АКІБ «Укрсоцбанк», перейменованим у ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії №640/793-К793 із встановленням максимального ліміту заборгованості до 59 500 доларів США, зі сплатою 14,5 % річних строком до 23 березня 2023 року, до якого внесено зміни відповідно до додаткової угоди №2 від 11 листопада 2010 року та підвищено процентну ставку до 15,43% річних на залишок заборгованості, який складається з 39658,98 доларів США заборгованості за кредитом та 3 557, 12 доларів США заборгованості за процентами (а.с.7-11, 12-15). Того ж дня в забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним кредитним договором між АКІБ «Укрсоцбанк» та відповідачкою ОСОБА_2 укладено договір поруки (а.с.17-18).

На виконання рішення постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 11 квітня 2014 року про задоволення позову ПАТ «Укрсоцбанк» до позичальника ОСОБА_1 та поручительки ОСОБА_2 , ухвалено про стягнення з відповідачів в солідарному порядку на користь ПАТ «Укрсоцбанк» 530 702 грн 78 коп. заборгованості за кредитом, видано виконавчий лист на підставі ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 20 серпня 2014 року (а.с.23, 129).

За змістом звіту Автоматизованої системи виконавчих проваджень 15 грудня 2014 року на підставі виданого виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» суми кредиту відкрито виконавче провадження №45830695 (а.с.130-131).

Постановою головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Левицької В. Ю. від 21 жовтня 2020 року виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 повернуто стягувачу (а.с.192).

На час звернення банка із цим позовом до суду, за даними автоматизованої системи виконавчих проваджень, відомості про відкриття виконавчих проваджень про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ «Сенс-Банк» відсутні, як і відсутні дані про належне виконання відповідачами рішення постійно діючого третейського суду з погашення стягнутої заборгованості.

У зв`язку з не повним виконанням рішення постійно діючого третейського суду, позивачем нараховано 3% річних та втрати від інфляції у загальному розмірі 377 241 грн 88 коп. на суму боргу 530 702 грн 78 коп., з урахуванням здійснених погашень після рішення суду (а.с.19-20).

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обв`язки.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України, та відповідно до статті 509 ЦК України означають правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право від боржника виконання його обов`язку.

Якщо такий обов`язок виконати дію встановлений у судовому рішенні, в тому числі шляхом сплати боржником грошової суми на користь кредитора, то кредитор вправі вимагати від боржника належного виконання такого обов`язку, який у цьому разі несе відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 червня 2019 року під час розгляду справи №916/190/18 вказала, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Судом встановлено, що грошове зобов`язання боржників, визначене за рішенням постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 11 квітня 2014 року пред`явлено кредитором до примусового виконання, однак відповідачем ОСОБА_1 повністю не виконано. Внаслідок цього у боржника наявна заборгованість, яка станом на 12 березня 2017 року складає 530 091 грн 36 коп., а після здійснення декількох погашень станом на 1 жовтня 2019 року складає суму в розмірі 523 127 грн 59 коп.. Після 1 жовтня 2019 року погашень боргу відповідачами не здійснювалось ( а.с.19-20).

Тому позивач вважав, що відповідачі мають сплатити на його користь в солідарному порядку інфляційні втрати та три проценти річних за період з 12 березня 2017 року по 23 лютого 2022 року.

Між тим повністю погодитись з таким неможливо виходячи з наступного.

Згідно із частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У силу вимог частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Тобто вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу, і тому враховуючи тривале невиконання боржниками судового рішення, банк просив застосувати до відповідачів відповідальність за невиконання грошового зобов`язання, визначеного у рішенні третейського суду, не за період його тривалого виконання, а в частині не сплаченої суми шляхом стягнення з них 3% річних та втрат від інфляції.

За висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 року під час розгляду справи №657/1024/16-ц слідує, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

За такого судом першої інстанції у справі правильно встановлено, що грошове зобов`язання за судовим рішенням визначено тієї сумою, на частину якої, що залишалася невиконаною у визначений період, кредитором нараховано три проценти річних, однак місцевий суд помилився з початком такого періоду нарахування на суму невиконаних зобов`язань.

Так, звертаючись до суду із позовом 31 жовтня 2023 року (а.с.56) позивач наголошував, що не пропустив позовної давності, яку просили застосувати відповідачі до пред`явлених до них вимог.

Дійсно, за аналізом положень статей 256, 257 та 261 ЦК України, на які посилалися обидві сторони у справі, слід дійти висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Але невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, і згідно до висновку про застосування норм права, який підлягає врахуванню відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України у цій справі, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 8 листопада 2019 року у справі №127/15672/16-ц, вказала, що право на позов про стягнення коштів на підставі статті625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Таким чином та з огляду на вищенаведені правові висновки, слід виснувати, що право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.

В той же час у цей період законодавством було визначено певні обставини, які вплинули на перебіг позовної давності і змінили порядок її обчислення під час дії карантину та воєнного стану, де крім зупинення перебігу та переривання позовної давності, застосована нова конструкція, що тимчасово доповнила перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин, на підставі якого Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжені на строк дії такого карантину, і цей Закон набрав чинності 2 квітня 2020 року.

Строк дії карантину неодноразово продовжено, а відмінено з 24 год 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Одночасно Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено воєнний стан із 24 лютого 2022 року, а Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» доповнено розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Цей Закон набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану, які набрали чинності 30 січня 2024 року.

Отже, підсумовуючи, слід виснувати, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 2 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

Тому, оскільки в цій справі станом на 2 квітня 2020 року позовна давність щодо визнаних судом обґрунтованими позовних вимог про стягнення трьох процентів річних не спливла, то перебіг цього строку є зупиненим на час звернення позивача із позовом до суду, і дотепер, внаслідок продовження на строк дії карантину та воєнного стану й подальшого зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану.

За таких обставин задоволенню підлягають вимоги про стягнення трьох процентів річних, нарахованих за період з 2 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року, тобто без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову 31 жовтня 2023 року (а.с.56) і має становити суму 77 196 грн 61 коп.

За такого доводи ОСОБА_1 про безпідставність нарахування позивачем трьох процентів річних протягом періоду з 12 березня по 1 квітня 2017 року є слушними в частині початку такого періоду нарахування, а ці ж доводи в частині періоду нарахування з 2 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року не мають правового обґрунтування, і тому правильно не взяті до уваги місцевим судом, та проаналізовані і аргументовано відхилені з мотивуванням відповідно до викладених колегією суддів висновків.

Ці висновки суду першої інстанції є обґрунтованими і такими, що відповідають висновкам про застосування норм права про обрахування спливу позовної давності, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 2 липня 2025 року під час розгляду справи № 03/602/24.

Щодо доводів ОСОБА_1 про відсутність підстав для стягнення з нього платежів, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України через сплив строку пред`явлення виконавчого листа до виконання, колегія суддів зазначає наступне.

Дійсно, положення частини 2 статті 625 ЦК України підлягають застосуванню судом лише за грошовим зобов`язанням, яке підлягає виконанню.

Ці висновки колегії суддів узгоджуються з висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 лютого 2026 року під час розгляду справи №754/511/23.

Втім, у відповідності до підпункту 4 пункту 102 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження», в редакції на час звернення до суду із цим позовом, встановлено, що визначені цим законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

За наведеного на час звернення позивача із цим позовом строки пред`явлення виконавчого документу до виконання не спливли.

Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі на спростування підстав для стягнення сум, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до незгоди з висновками суду та особистого тлумачення апелянтом норм права.

Слід також врахувати, що оскарживши рішення суду, відповідач не навів мотивів для скасування відмови у стягненні з нього втрат від інфляції, внаслідок чого, враховуючи принцип «заборони повороту до гіршого», підстав для скасування рішення суду в частині відмови у стягненні за апеляційною скаргою боржника, колегія суддів не вбачає.

Не наведено ним підстав і для скасування рішення суду в частині відмови у стягненні суми з поручительки ОСОБА_2 , яке за його апеляційною скаргою не може бути скасовано.

За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині стягнення 3% річних з відповідача ОСОБА_1 підлягає зміні відповідно до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, за яким з відповідача ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» слід стягнути 77 196 грн 61 коп.

Також враховуючи наявність у відповідача 2ої групи інвалідності безстроково, сплату позивачем судового збору у більшому розмірі, ніж передбачено Законом України «Про судовий збір», за розгляд справи в суді першої інстанції, та у відповідності до положень статті 141 ЦПК України рішення суду в частині розподілу судових витрат шляхом стягнення з відповідача на користь позивача судового збору слід скасувати за пунктом 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, та компенсувати за рахунок держави сплачений позивачем судовий збір за подачу позову в розмірі 1 157 грн 89 коп.

В зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду міста Миколаєва 4 травня 2026 року в частині задоволених вимог змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» 77 196 грн 61 коп. - 3% річних за невиконання грошового зобов`язання за період з 2 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року.

Компенсувати Акціонерному товариству «Сенс Банк» 1 157 грн 89 коп. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції сплаченого за меморіальним ордером №2120440648 від 30 жовтня 2023 року.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена з цього дня в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуюча О. О. Ямкова

Судді Т. В. Крамаренко

А. В. Круглікова