Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №468/1805/26 — Миколаївський апеляційний суд

23.09.26

22-ц/812/1955/26

Справа №468/1805/26

Провадження № 22-ц/812/1955/26

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

22 вересня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання - Богуславською О.М.,

без участі учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРДЕБТ ПЛЮС"

на ухвалу Баштанського районного суду Миколаївської області від 16 липня 2026 року, постановлену у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Янчуком С.В., дата складання повної ухвали не зазначена, за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРДЕБТ ПЛЮС" про забезпечення позову, у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРДЕБТ ПЛЮС" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором

В С Т А Н О В И В:

У липні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрдебт плюс" (далі- ТОВ "Укрдебт плюс") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за Договором про надання споживчого кредиту №11143401000 від 17 квітня 2007 року у розмірі 10 733,01 дол. США.

Одночасно позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову.

Обґрунтовуючи вимоги вказаної заяви, зазначають, що необхідність звернення до суду у позивача виникла у зв`язку з тим, що відповідачі навмисно протягом тривалого часу не виконують свої зобов`язання за кредитним договором. Вони діють недобросовісно, ухиляються від виконання договірних зобов`язань.

Позивачем отримано Інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, згідно з якими, даними з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підтверджується, що за відповідачем ОСОБА_1 зареєстровано нерухоме майно: земельна ділянка кадастровий номер: 4820610000:10:000:1120 площею 0.8023 га, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1906467648206. Орієнтовна ринкова вартість 1 500 дол. США та земельна ділянка кадастровий номер: 4820610000:10:000:1121 площею 4.3741 га, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1906389748206. Орієнтовна ринкова вартість 7 200 дол. США.

Вважають, що є необхідність забезпечити позов у спосіб накладення арешту на вказане нерухоме майно, належне відповідачу ОСОБА_1 .

Зазначають, що невжиття заходів забезпечення позову у даній справі може істотно ускладнити та унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, оскільки при наявності значної заборгованості за кредитним договором існує велика ймовірність, що відповідач може відчужити належне йому на праві власності майно до ухвалення судом рішення в справі третім особам, що призведе до неможливості у майбутньому відновлення порушеного права позивача.

Посилаючись на викладене, Товариство просило накласти арешт на належні відповідачу ОСОБА_1 земельні ділянки: кадастровий номер 4820610000:10:000:1120 площею 0.8023 га, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1906467648206 та з кадастровий номер 4820610000:10:000:1121 площею 4.3741 га, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1906389748206.

Ухвалою Баштанського районного суду Миколаївської області від 16 липня 2026 року у задоволенні заяви ТОВ "Укрдебт плюс" про забезпечення позову відмовлено.

Ухвала суду мотивована тим, що забезпечення позову можливе лише за умови наведення в заяві відповідних фактів щодо намагання відповідача відчужити чи приховати належне йому майно, які мають бути підтвердженні стороною позивача належними та допустимими доказами.

Як зазначено в заяві вище, підставою для забезпечення позову є те, що при наявності значної заборгованості за кредитним договором існує велика ймовірність, що відповідач може відчужити належне йому на праві власності майно до ухвалення судом рішення в справі третім особам.

Разом з тим, заява не містить викладу обставин, які б свідчили про вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення позову до суду, як-то: реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації.

Також до заяви не додано відповідних належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів.

Тобто, заявником не підтверджено наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову, а саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Крім того, вимога про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно відповідача є необґрунтованою, з огляду на те, що вищевказані земельні ділянки не є предметом спору між сторонами.

В апеляційній скарзі ТОВ "Укрдебт плюс", посилаючись на порушення судом норм процесуального права, безпідставність та необґрунтованість висновків суду першої інстанції просили ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладання арешту на належні ОСОБА_1 земельні ділянки.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивач не навів обставин, які б свідчили про реальну загрозу утруднення або неможливості виконання в майбутньому рішення суду. Такий висновок, на думку апелянта, суперечить правовій природі забезпечення позову.

Суд першої інстанції фактично поклав на позивача обов`язок довести вчинення або підготовлення відчуження майна відповідачем, хоча ЦПК України такої вимоги не містить.

Вважають, висновок суду про відсутність будь-яких доказів ризику невиконання рішення є необґрунтованим. Забезпечення позову застосовується саме для попередження можливого порушення прав позивача.

Саме при позовах про стягнення грошових коштів накладення арешту на майно відповідача є найбільш ефективним способом забезпечення позову. Відтак наведені судом мотиви відмови гуртуються на неправильному застосуванні статті 150 ЦПК України.

Вказують, що позивач просив накласти арешт виключно на дві земельні ділянки орієнтовною ринковою вартістю близько 8 700 доларів США при заявленій до стягнення сумі основного боргу 10 733,01 доларів США.

Таким чином, заявлений захід забезпечення є співмірним позовним вимогам та повністю відповідає вимогам частини третьої ст. 150 ЦПК України. Арешт майна, про який просив позивач, не позбавляє відповідача права користування нерухомим майном та не передбачає звернення стягнення. Він має виключно запобіжний характер, щоб унеможливити відчуження виявленого об`єкта майна, на яке в подальшому може бути звернено стягнення.

Враховуючи значний розмір заявленої до стягнення суми, доводи щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованими, оскільки такий вид забезпечення позову по- перше, спроможний забезпечити виконання судового рішення в разі задоволення позову; по - друге, є адекватним, так як цілком відповідає вимогам, на забезпечення яких він вживається; по - третє, вказаний захід забезпечення позову, в разі його вжиття судом, не порушуватиме прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу; по-четверте, невжиття судом зазначеного заходу забезпечення позову може призвести (у разі задоволення позову) до утруднення виконання або невиконання рішення суду, що є недопустимим.

Невжиття заходів забезпечення позову у даній справі може істотно ускладнити та унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, оскільки при наявності значної заборгованості за кредитним договором існує велика ймовірність, що відповідачка може відчужити належне їй на праві власності майно до ухвалення судом рішення в справі третім особам, що призведе до неможливості у майбутньому відновлення порушеного права позивача.

А тому виконання у майбутньому судового рішення у цій справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач фінансову (грошову) можливість для виконання рішення суду.

Правом на подачу відзиву відповідачі не скористалися.

Про дату, час та місце розгляд справи учасники справи повідомлені належним чином, проте у судове засідання не з`явилися. Від заявника ТОВ «Укрдебт плюс» надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

За вказаного, розгляд справи за відсутності учасників справи не суперечить приписам частини 2 статті 372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, що 17 квітня 2007 року між ПАТ «Укрсиббанк»(далі - Банк) та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №11143401000, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 12000 доларів США на строк 180 місяців, зі сплатою за користування кредитом процентів у розмірі 12.5% річних. Виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором було забезпечено, укладеним між Банком та ОСОБА_2 договором поруки.

08 грудня 2011 року між ПАТ «Укрсиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого до останнього перейшло право вимоги за вказаним кредитом забезпечувальним договором.

15 листопада 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Укрдебт плюс» укладено договір купівлі-продажу права вимоги №2038/К. За цим договором ТОВ « Укрдебт плюс» набуло право вимоги за кредитним договором №11143401000 від 17 квітня 2007 року з усіма забезпечувальними договорами.

На підставі Державних актів на право власності на земельну ділянку серія ЯЕ №516015 та ЯЕ №516014, виданих 05 листопада 2009 року ОСОБА_1 є власником земельних ділянок кадастровий номер 4820610000:10:000:1120 площею 0.8023 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та кадастровий номер 4820610000:10:000:1121 площею 4.3741 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва( а.с.17-18,19-20)

Відповідно до звітів про проведену оцінку від 22 травня 2026 року ринкова вартість земельних ділянок 1500 доларів США та 7200 доларів США відповідно.

Між ТОВ «Укрдебт плюс» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 виник спір з приводу невиконання останніми зобов`язання за кредитним договором.

Статтею 149 ЦПК України встановлено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

За змістом частини 3 статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

В силу статті 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду). Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Згідно з частиною 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За своєю правовою природою забезпечення позову є гарантією належного виконання рішення суду про задоволення позову та ефективного відновлення порушених прав позивача.

Вжиття судом цих заходів встановлює до прийняття рішення по справі певні обмеження здійснення учасниками справи, зокрема відповідачами, цивільних прав.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 зазначила, що заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року (справа №753/22860/17) зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.

Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 травня 2021 року у справі №914/1570/20 виснувала, що особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

Отже, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Як роз`яснено в пунктах 1,4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 року № 9, єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір і існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Як вбачається із матеріалів справи, до Баштанського районного суду Миколаївської області звернулося ТОВ «Укрдепт плюс» з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 10 733 доларів США 01 центів.

Заявник зазначав, що відповідачці ОСОБА_1 на праві власності належить нерухоме майно, а саме: дві земельні ділянки - кадастровий номер 4820610000:10:000:1120 площею 0.8023 га, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та кадастровий номер 4820610000:10:000:1121 площею 4.3741 га, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Колегія суддів зазначає, що саме по собі звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості не є безумовною підставою для накладення арешту на майно відповідачки. Водночас у цій справі позивач обґрунтував заяву про забезпечення позову не лише фактом пред`явлення позову, а сукупністю обставин, які у своїй сукупності дають підстави для висновку про існування реального ризику утруднення виконання можливого рішення суду.

У справі, що переглядається заявлені позовні вимоги мають значний майновий розмір, а строк невиконання відповідачем грошового зобов`язання, є тривалим.

Дослідивши матеріали справи колегія суддів приходить до висновку, що зважаючи на невиконання зобов`язання за укладеним договором, враховуючи значну суму боргового зобов`язання, існують обґрунтовані підстави припускати, що невжиття заходів забезпечення позову унеможливить виконання рішення про стягнення заборгованості та ефективний захист прав позивача.

Такий висновок узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 12.02.2020 року у справі №381/4019/18.

За такого посилання суду першої інстанції на необґрунтованість вимог про забезпечення позову шляхом накладання арешту на нерухоме майно, оскільки спірні земельні ділянки не є предметом спору не відповідає характеру та меті інституту забезпечення позову.

Особливості відносин сторін свідчать про те, що існує реальна загроза подальшого відчуження ОСОБА_1 належних їй земельних ділянок, а невжиття заходів забезпечення позову Товариства може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду та ефективний захист цивільних прав позивача.

Позов ТОВ «Укрдебт плюс» містить вимогу майнового характеру, тому накладення арешту на майно ОСОБА_1 є співмірним заходом його забезпечення.

Більш того, судом першої інстанції невраховано висновку Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладеного у постанові від 03 березня 2023 року у справі №905/448/22 про те, що вимога про надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим необмеженого права відповідача у будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Суд першої інстанції не врахував указаних обставин і дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для забезпечення позову Товариства.

Встановивши, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання можливого рішення суду про задоволення позову, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність передбачених законом підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, а визначений вид забезпечення, з урахуванням встановлених фактичних обставин у контексті цієї справи, є обґрунтованим, достатнім та співмірним видом забезпечення позову в цій справі.

Крім того, колегія суддів вказує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача. Таке тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню, оскільки постановлена без належного дослідження матеріалів та обставин справи, що призвело до постановлення судового рішення, яке не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення.

З огляду на викладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - скасуванню з постановленням нового судового рішення про задоволення заяви про забезпечення позову.

Як роз`яснено у пункті 37 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції, передбачену в частині першій статті 293 ЦПК, або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу, передбачену у пункті 2 частини першої статті 324 ЦПК, з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов`язаного з розглядом відповідної апеляційної та/або касаційної скарги, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами статті 88 ЦПК.

Враховуючи, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, то питання відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги, відповідно до статті 141 ЦПК України, підлягає вирішенню по завершенню розгляду справи по суті.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРДЕБТ ПЛЮС" задовольнити.

Ухвалу Баштанського районного суду Миколаївської області від 16 липня 2026 року про відмову у забезпеченні позову скасувати та ухвалити нове рішення.

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРДЕБТ ПЛЮС" про забезпечення позову задовольнити.

Накласти арешт на земельну ділянку кадастровий номер 4820610000:10:000:1120 площею 0.8023 га, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1906467648206, яка належить ОСОБА_1 на підставі Державного акту про право власності на земельну ділянку серія ЯЕ№516015, виданого 05 листопада 2009 року Баштанською районною державною адміністрацією.

Накласти арешт на земельну ділянку кадастровий номер 4820610000:10:000:1121 площею 4.3741 га, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1906389748206, яка належить ОСОБА_1 на підставі Державного акту про право власності на земельну ділянку серія ЯЕ№516014, виданого 05 листопада 2009 року Баштанською районною державною адміністрацією.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 23 вересня 2026 року.