Постанова від 17 вересня 2026 р. у справі №449/1180/26 — Львівський апеляційний суд

Справа № 449/1180/26 Головуючий у 1 інстанції: Борняк Р.О.

Провадження № 33/811/1552/26 Доповідач: Партика І. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі: судді Партики І.В., за участі особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , потерпілої ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Перемишлянського районного суду Львівської області від 11 серпня 2026 року щодо ОСОБА_1 ,

встановив:

цією постановою, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 гривень 00 копійок.

Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 665,60 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , 27 липня 2026 року, близько 20.30 год., у с. Унів, Львівського району, Львівської області, вчинив психологічне та фізичне насильство в сім`ї, а саме: голосно кричав та виражався нецензурними словами до своєї дружини ОСОБА_2 , шарпав її за одяг та вдарив по голові, вчинивши адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст.173-2 КУпАП України.

Не погоджуючись з даною постановою ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржену постанову скасувати у зв`язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення, або звільнити його від адміністративної відповідальності за малозначністю на підставі ст. 22 КУпАП, обмежившись усним зауваженням.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що з оскаржуваною постановою він не погоджується, вважає її незаконною та необґрунтованою, ухваленою без належного з`ясування обставин справи.

Повідомляє, що він визнав факт виникнення сімейного конфлікту та підтвердив, що вдарив дружину по плечах кросівком. Заперечує факт нанесення ударів кулаком чи рукою по голові.

Зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази нанесення тілесних ушкоджень потерпілій, окрім того відсутні дані, які б підтверджували систематичність його дій.

Наголошує, що працівники поліції діяли упереджено та безпідставно прийняли сторону дружини, а конфлікт виник через провокацію дружини, яка намагалася його виселити з будинку.

Повідомляє, що він є пенсіонером, інвалідом III групи, виховує двох малолітніх доньок 8 і 12 років, позитивно характеризується за місцем проживання та попереднім місце праці ЗДО «Сонечко».

Заслухавши доповідь судді, пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності на підтримку доводів апеляційної скарги, пояснення потерпілої на заперечення аргументів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановленому законом.

Частиною 7 ст. 294 КУпАП встановлено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Як зазначено в ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ч. 1 ст. 173-2 КУпАП передбачено відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Об`єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері захисту прав громадян.

Об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого зазначеною статтею, полягає в умисному вчиненні будь-яких із зазначених в диспозиції дій, та передбачає існування обов`язкової ознаки можливість настання, чи настання фізичної чи психологічної шкоди, яка була чи могла бути завдана потерпілому.

Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Зокрема, психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Згідно з п. 14 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Пунктом 14 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Окрім того, обов`язковою ознакою об`єктивної сторони цього правопорушення є наявність наслідків у виді завдання чи можливості завдання шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, при розгляді даної справи, дотримався зазначених вимог закону, повно й всебічно з`ясував усі обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_3 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.173-2 КУпАП, є обґрунтованим і відповідає фактичним обставинам справи.

Такий висновок підтверджується сукупністю зібраних і перевірених у судовому засіданні доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку і навів у постанові, зокрема даними, що містяться у:

- протоколі про адміністративне правопорушення серії ВБА №215298 від 27 липня 2026 року (а.с. 4), з якого встановлено, що ОСОБА_1 , 27 липня 2026 року, близько 20.30 год., в с. Унів, Львівського району, Львівської області, вчинив психологічне та фізичне насильство в сім`ї, а саме: голосно кричав та виражався нецензурними словами до своєї дружини ОСОБА_2 , шарпав її за одяг та вдарив по голові;

- заявою ОСОБА_2 від 27 липня 2026 року (а.с. 3), відповідно до якої вона просить прийняти міри до ОСОБА_1 , який вчинив відносно неї домашнє насильство психологічного та фізичного характеру, а саме: вдарив рукою по обличчі та голові, а пізніше взуттям, кричав та використовував ненормативну лексику;

- письмовими поясненнями ОСОБА_2 від 27 липня 2026 року (а.с. 5), з яких вбачається, що 27 липня 2026 року приїхав її чоловік ОСОБА_1 після чого в них розпочалася суперечка з приводу ремонту, в ході якої він почав погрожувати їй, схопив за горло, вдарив по голові, в присутності молодшої доньки, після чого виштовхнув на вулицю та почав бити взуттям в різні частину тіла.

Доводи апелянта, що працівники поліції діяли упереджено, безпідставно прийняли сторону його дружини, а конфлікт виник унаслідок її провокаційних дій та спроби висилити його з будинку, апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки апелянтом не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження упередженості працівників поліції, їх заінтересованості чи неправомірного ставлення до нього, а наведені ним твердження мають виключно суб`єктивний характер та фактично зводяться до власної оцінки обставин події.

Аргументи апелянта про відсутність у матеріалах справи доказів систематичності його дій, апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки в межах цього провадження йому не ставиться у провину вчинення відповідних дій повторно або систематично, а тому відсутність таких доказів не має правового значення для вирішення питання про наявність у його діях складу інкримінованого адміністративного правопорушення.

При цьому апеляційний суд звертає увагу, що апелянт не заперечував факту нанесення ударів дружині кросівком, що у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами свідчить про вчинення ним домашнього насильства та наявності у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Відповідно до примітки до статті 22 КУпАП положення цієї статті не застосовуються до правопорушень, передбачених, зокрема, статтею 173-2 цього Кодексу. У зв`язку з цим застосування до ОСОБА_4 такого заходу, як усне зауваження, є неможливим, оскільки встановлено, що ним вчинено адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, щодо якого положення ст.22 КУпАП про звільнення від адміністративної відповідальності у зв`язку з малозначністю не застосовуються.

Усі інші доводи апеляційної скарги сторони захисту судом апеляційної інстанції оцінюються критично, оскільки наявними в матеріалах справи доказами не підтверджуються, мають формальний характер та спрямовані на ухилення ОСОБА_1 від відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення.

При апеляційному перегляді, не встановлено порушень судом першої інстанції вимог ст. ст. 279, 280 КУпАП, докази перевірені на їх допустимість, належність та достатність, відповідно до ст. 252 КУпАП, а усі обставини, що мають значення для вирішення справи, судом встановлено та правильно кваліфіковано дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

При накладенні адміністративного стягнення на ОСОБА_1 , суд першої інстанції дотримався вимог ст.ст. 30, 33 КУпАП, і призначив таке в межах санкції ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, з урахуванням даних про особу, тривалості конфлікту, й інших обставин справи.

Неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які б були підставою для скасування постанови, апеляційним переглядом не встановлено.

Отже, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , є необґрунтованими, у зв`язку з чим його апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, як безпідставну, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд, -

постановив:

постанову Перемишлянського районного суду Львівської області від 11 серпня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст.173-2 КУпАП залишити без змін, а його апеляційну скаргу– без задоволення.

Постанова є остаточна й оскарженню не підлягає.

Суддя Партика І.В.