Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №334/2605/18 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 22.09.2026 Справа № 334/2605/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 334/2605/18 Головуючий у 1-й інстанції: Турбіна Т.Ф.

Провадження № 22-ц/807/2045/26 Суддя-доповідач: Сакоян Д.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді (судді-доповідача) Сакояна Д.І.

суддів: Бредуна Д.С., Салтан Л.Г.

за участі:

секретаря судового засідання Пантюх Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником – адвокатом Сивовою Яною Віталіївною, на ухвалу Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 13.07.2026 у справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Білецької Крістіни Олександрівни, боржник – ОСОБА_2 , стягувач – ОСОБА_3 , заінтересована особа – ОСОБА_1 про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами,-

ВСТАНОВИВ:

У травні 2026 року приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Білецька К.О. звернулася до Дніпровського районного суду м. Запоріжжя із поданням про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами та просила визначити частку боржника ОСОБА_2 у майні, яким він володіє спільно зі своєю дружиною ОСОБА_1 , в розмірі 1/2 частини квартири, загальною площею 177,2 кв.м, житловою площею 99,9 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 794866223101.

В обґрунтування подання зазначила, що на виконанні у неї перебуває зведене виконавче провадження № 67918477 до складу якого входять:

– ВП № 67918256 з примусового виконання виконавчого листа № 334/2605/18, виданого 30.11.2021 Ленінським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судового збору в розмірі 14424,58 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 50000,00 грн;

– ВП № 67918018 з примусового виконання виконавчого листа № 334/2605/18, виданого 30.11.2021 Ленінським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 боргу за договором позики вiд 07.11.2014 в розмiрi 483506,16 грн та за договором позики вiд 07.11.2014 у розмірі 377904,35 грн та загальної суми боргу за договором позики вiд 18.11.2011, від 27.07.2013, вiд 07.11.2014, вiд 07.11.2014 – 2027494,62 грн;

– ВП № 67916900 з примусового виконання виконавчого листа № 334/2605/18, виданого 30.11.2021 Ленінським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судових витрат з оплати судового збору в розмірі 5065,75 грн.

Постанови про відкриття виконавчих проваджень № 67918018, № 67918256, № 67916900 направлені боржнику за адресою, вказаною у виконавчих документах, рекомендованим поштовим відправленням. Також в матеріалах виконавчого провадження наявна заява боржника від 17.11.2022 про надання для ознайомлення матеріалів зведеного виконавчого провадження № 67918477 та відповідь на неї № 6287 від 02.12.2022. Виконавчі провадження № 67918018, № 67918256, № 67916900, які об`єднані в зведене виконавче провадження № 67918477, прийняті нею до виконання 07.03.2025 на підставі заяви стягувача, відповідно до вимог ст. 45 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», розділу V Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012. Сьомого березня 2025 року постанови про прийняття виконавчих проваджень № 67918018, № 67918256, № 67916900 направлені боржнику до електронного кабінету ЄСІТС, а також рекомендованим поштовим відправленням на адресу: АДРЕСА_2 . Станом на 22.05.2026 загальний розмір заборгованості за зведеним виконавчим провадженням № 67918477 складає 2032169,54 грн. У ході проведення виконавчих дій встановлено, що згідно поданої ОСОБА_2 декларації про доходи та майно боржника фізичної особи від 08.01.2022, у нього відсутні зареєстровані права власності на об`єкти нерухомого майна, транспортні засоби, майно, яким він володіє спільно з іншими особами, майно та кошти, що перебувають в інших осіб, майно та кошти, належні боржнику від інших осіб. Згідно відповідей на запити до Державної фіскальної служби України боржник на обліку в органах ДФС не перебуває. Згідно з інформацією отриманою від банків та ТОВ «НоваПей» у боржника відсутні відкриті рахунки, договори про зберігання цінностей або надання в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфу. Згідно відповідей АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на ім`я боржника відкрито рахунок НОМЕР_1 , залишок коштів на якому складає 00,00 грн, рух коштів по рахунку відсутній. Згідно відповідей АТ «УКРСИББАНК» на ім`я боржника відкрито рахунок НОМЕР_2 , залишок коштів на якому складає 00,00 грн, рух коштів по рахунку відсутній. Згідно відповідей на запити до Міністерства внутрішніх справ України в МВС відсутні дані про зареєстровані за боржником транспортні засоби. Згідно пошуку інформації в Реєстрі сільськогосподарської техніки інформації про зареєстровані за боржником трактори, самохідні шасі, самохідні сільськогосподарські, дорожньо-будівельні і меліоративні машини, сільськогосподарську техніки, інші механізми не знайдено. Згідно пошуку інформації про власників пакетів голосуючих акцій (5 відсотків і більше) акціонерних товариств на офіційному сайті Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку інформації про боржника не знайдено. Згідно з інформацією отриманою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, боржник є засновником та власником/співвласником ТОВ «ІНЖЕНЕРНО-БУДІВЕЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО «ФОРТ» (частка 40 %), ТОВ «ІНЖЕНЕРНОБУДІВЕЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО «ФОРТ, ЛТД» (частка 100 %), ТОВ «ПГС» (частка 40 %) та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «СІНО-ФОРТ, ЛТД» (засновник та співвласник ТОВ «ІБП «ФОРТ», частка 48 %). Постановами про арешт корпоративних прав боржника від 18.01.2022 накладено арешт на частку в статутному капіталі ТОВ «ІБП «ФОРТ» в розмірі 40 % статутного капіталу, на частку в статутному капіталі ТОВ «ПГС» в розмірі 40 % статутного капіталу, на частку в статутному капіталі ТОВ «ІБП «ФОРТ, ЛТД» в розмірі 100 % статутного капіталу. Дев`ятнадцятого січня 2022 року та 14.04.2023 на адресу ТОВ «ІБП «ФОРТ», ТОВ «ПГС», ТОВ «ІБП «ФОРТ, ЛТД» направлено повідомлення про намір звернути стягнення на частку учасника товариства. З дня одержання повідомлення товариство зобов`язане надавати виконавцю та боржнику доступ до документів фінансової звітності, інших документів, необхідних для визначення вартості частки боржника. Доступу до фінансової звітності та інших документів для визначення вартості частки боржника не надано. Одинадцятого квітня 2025 року на адресу боржника направлено вимогу за № 9258 від 10.04.2025, якою зобов`язано останнього з`явитися до виконавця та з метою звернення стягнення на частку у статутному капіталі ТОВ «ІБП «ФОРТ», ТОВ «ІБП «ФОРТ, ЛТД», ТОВ «ПГС», надати відносно перелічених товариств документи за переліком. Вимогу отримано боржником особисто 15.04.2025, але її не виконано, документів не надано. Одинадцятого квітня 2025 року за вих. № 9291, № 9294 на адресу ТОВ «ІБП «ФОРТ», ТОВ «ПГС», ТОВ «ІБП «ФОРТ, ЛТД» втретє направлено повідомлення про намір звернути стягнення на частку учасника товариства, постанови про арешт корпоративних прав та вимогу виконавця за вих. № 9287, якою зобов`язано товариства надати документи, необхідні для визначення вартості часток боржника згідно переліку. Всі перелічені документи отримані останніми 15.04.2025. Станом на сьогоднішній день вимоги не виконані, доступу до фінансової звітності та інших документів не надано. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта у боржника відсутні зареєстровані права власності на будь-які об`єкти нерухомого майна за боржником. Таким чином, на даний час належне боржнику майно, на яке можливо звернути стягнення з метою виконання рішень суду та задоволення вимог стягувача відсутнє. Згідно зі свідоцтвом про укладення шлюбу НОМЕР_3 , виданим відділом ЗАГС Дивноморської с/р м. Геленджик Краснодарського краю 30.06.1984, боржник ОСОБА_2 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 . У ході пошуку інформації про майно, яким боржник володіє разом з іншими особами, в тому числі на праві спільної сумісної власності подружжя встановлено, що за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на квартиру, загальною площею 177,2 кв.м, житловою площею 99,9 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності, виданого 04.12.2015 Запорізьким міським управлінням юстиції, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 794866223101. Оскільки квартира придбана ОСОБА_1 під час перебування у зареєстрованому шлюбі з боржником, вона є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України, якою встановлено презумпцію спільності майна подружжя.

В Дніпровському районному суді м. Запоріжжя перебувала цивільна справа № 334/6032/23, провадження № 2/334/63/25 за позовом приватного виконавця виконавчого округу Білецької Крістіни Олександрівни, яка діяла в інтересах боржника ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_3 про визначення частки майна боржника у спільній сумісній власності подружжя. Під час розгляду зазначеної справи ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не надано жодних доказів та не підтверджено наявності спору про право щодо спільного майна подружжя. Матеріали цивільної справи свідчать про недобросовісну поведінку, затягування судового розгляду та зловживання процесуальними правами боржником та його дружиною ОСОБА_1 . Їх дії спрямовані на приховування майна, надання недостовірної інформації, ухилення від виконання та свідоме перешкоджання примусовому виконанню судових рішень.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 13.07.2026 подання приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Білецької К.О. задоволено, визначено частку боржника ОСОБА_2 у майні – квартирі загальною площею 177,2 кв.м, житловою площею 99,9 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 794866223101, якою він володіє спільно з ОСОБА_1 , у розмірі 1/2 частки.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 через свого представника – адвоката Сивову Я.В., подала апеляційну скаргу в якій просить скасувати ухвалу Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 13.07.2026 та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні подання.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції, задовольняючи подання приватного виконавця, допустив порушення норм матеріального та процесуального права, не в повному обсязі з`ясував обставини справи, що стало підставою до ухвалення незаконного рішення, в зв`язку з чим ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню. ОСОБА_1 категорично не визнає за боржником ОСОБА_2 право власності на будь-яку частку квартири та вважає квартиру своєю особистою приватною власністю і саме це невизнання права вже створює спір про право. За приписами ст. 443 ЦПК України суд не встановлює новий титул і не змінює правовий режим майна. Він лише вимірює вже існуючу частку. З огляду на відсутність в доданих до подання письмових документах доказів існування частки, суд позбавлений можливості її визначати в межах ст. 443 ЦПК України. Наданими приватним виконавцем доказами не доведено спільний режим майна і наявність частки у боржника. За відсутності такого доведення і за наявності заперечення власника нерухомості виникає спір про право, який потребує позову, оскільки сам по собі факт придбання майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. ОСОБА_1 стверджує, що спірна квартира придбана за її особисті кошти. Більш того, ці обставини підтверджуються доданою до апеляційної скарги копією шлюбного договору. Безпідставними є твердження приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Білецької К.О. про те, що в межах розгляду Дніпровським районним судом м. Запоріжжя цивільної справи за позовом приватного виконавця виконавчого округу Білецької К.О., яка діяла в інтересах боржника ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_3 про визначення частки майна боржника у спільній сумісній власності подружжя (№ 334/6032/23), ОСОБА_1 не надано жодних доказів та не підтверджено наявності спору про право щодо спільного майна подружжя. Поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що судом в ході розгляду цієї справи не досліджувались матеріали цивільної справи № 334/6032/23, не надавалась оцінка обсягу, достатності, належності та допустимості зібраних по справі доказів, оскільки позовну заяву залишено без розгляду з процесуальних порушень, допущених приватним виконавцем. Ухвала Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 05.07.2023 у справі 334/2605/18 повністю відповідає правовим позиціям Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 08.06.2022 у справі 2-591/11. Таким чином, наявність спору про право було встановлено судом під час розгляду подання приватного виконавця і викладено в ухвалі суду, яка набрала законної сили, не змінена та не скасована. Зміна позиції Великої Палати Верховного Суду щодо порядку встановлення наявності спору про право не відміняє і не змінює того факту, що наявність спору про право вже встановлено судом з використанням правових позицій, які були висловлені ОСОБА_4 на час такого встановлення. В подальшому, у липні 2023 року приватний виконавець звернувся до суду з позовною заявою в інтересах боржника про визначення частки боржника ОСОБА_2 у майні, яким він володіє спільно з дружиною ОСОБА_1 . З урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, сформульованих у постанові від 10.09.2025 у справі № 367/252/24 (провадження № 14-21цс25), Дніпровський районний суд м. Запоріжжя ухвалою від 17.12.2025 залишив позовну заяву без розгляду. Ухвалою Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 21.11.2024 у справі № 334/6032/23 відкрито провадження у справі. В подальшому, ухвалою Дніпровського районного суду міста Запоріжжя від 17.12.2025 у справі 334/6032/23 суд залишив без розгляду позовну заяву приватного виконавця виконавчого округу Білецької К.О., яка діє в інтересах боржника ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_3 про визначення частки майна боржника у спільній сумісній власності подружжя. Ухвала про залишення позову без розгляду обґрунтована тим, що в постанові від 10.09.2025 у справі № 367/252/24 (провадження № 14- 21цс25) Велика Палата Верховного Суду переглянула та відступила від висновків, сформульованих у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 2-591/11 та зазначила, що виконавець має право звернутися до суду з позовом про визначення частки боржника в спільному майні, проте такий позов може бути пред`явлений винятково в інтересах стягувача у виконавчому провадженні. Якщо ж позов пред`явлено в інтересах боржника, то позовна заява підлягає поверненню заявникові без відкриття провадження у справі, а якщо це встановлено після відкриття провадження у справі, то такий позов підлягає залишенню без розгляду.

З огляду на обставини справи, а також усталену практику Верховного Суду, апелянт вважає, що суд першої інстанції прийняв незаконне рішення про задоволення подання приватного виконавця.

Відзив приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Білецької К.О.на апеляційну скаргу вмотивованою протокольною ухвалою 22.09.2026 залишено без розгляду на підставі ч. 2 ст. 126 ЦПК України.

Інші учасники справи правом на подання відзиву не скористались.

У судовому засіданні представник скаржника, адвокат Сивова Я.В., підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити.

У судовому засіданні представник боржника ОСОБА_2 , адвокат Сєрьожечкін О.В., також підтримав апеляційну скаргу. Просив урахувати, що приватний виконавець намагається переглянути раніше ухвалені судові рішення, які є обов`язковими для неї. Цей спір має розглядатись у позовному провадженні.

Представник стягувачки ОСОБА_3 , адвокат Краско Ю.М., просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.

Належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання інші учасники справи до апеляційного суду не з`явились.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу залишити без змін з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвала суду першої інстанції зазначеним вище вимогам відповідає.

Постановляючи ухвалу про задоволення подання приватного виконавця, суд першої інстанції виходив з того, що під час розгляду подання боржником і заінтересованою особою не надано документів, з яких би було видно, що квартира придбана за особисті кошти ОСОБА_1 або щодо квартири існує інший спір. Судом не встановлено жодних обставин, які б унеможливлювали визначення частки боржника через наявність спору. Обставини придбання квартири за адресою АДРЕСА_1 під час шлюбу боржника ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , які продовжують перебувати в шлюбі, є очевидними і не спростовані під час судового розгляду. В сукупності ці обставини переконливо підтверджують відсутність спору про право власності на майно, яким володіє боржник спільно з дружиною. З урахуванням презумпції спільності майна подружжя та рівності часток, суд вправі вирішити подання виконавця по суті і визначити частку боржника в спільному майні. Отже, квартира за адресою АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_2 і ОСОБА_1 в рівних частках, тобто по 1/2 частки кожному, а тому суд вважав за можливе визначити частку ОСОБА_2 у зазначеній квартирі в розмірі 1/2 частки як в спільному майні подружжя. На переконання суду першої інстанції ОСОБА_2 і ОСОБА_1 не спростували належними та допустимими доказами вищевказані обставини. Визначення частки майна боржника у майні, що перебуває у спільній сумісній власності, є практичною реалізацією заміни режиму права спільної сумісної власності на режим права спільної часткової власності і є необхідним для подальшого вирішення виконавцем питання про можливе звернення стягнення на цю частку боржника з метою виконання рішення суду, яке набрало законної сили.

З висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується.

Судом першої інстанції правильно було встановлено, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Білецької К.О. перебуває зведене виконавче провадження № 67918477 до складу якого входять:

– ВП № 67918256 з примусового виконання виконавчого листа № 334/2605/18, виданого 30.11.2021 Ленінським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судового збору в розмірі 14424,58 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 50000,00 грн;

– ВП № 67918018 з примусового виконання виконавчого листа № 334/2605/18, виданого 30.11.2021 Ленінським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 боргу за договором позики від 07.11.2014 в розмiрi 483506,16 грн та за договором позики від 07.11.2014 у розмірі 377904,35 грн та загальної суми боргу за договором позики від 18.11.2011, від 27.07.2013, від 07.11.2014, від 07.11.2014 – 2027494,62 грн;

– ВП № 67916900 з примусового виконання виконавчого листа № 334/2605/18, виданого 30.11.2021 Ленінським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судових витрат з оплати судового збору в розмірі 5065,75 грн.

На даний час належне боржнику майно, на яке можливо звернути стягнення з метою виконання рішень суду та повного задоволення вимог стягувача, відсутнє.

Згідно зі свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 , виданим відділом ЗАГС Дивноморської сільської ради м. Геленджик Краснодарського краю 30.06.1984, ОСОБА_2 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 з 30.06.1984.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 478461011 від 22.05.2026, за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на квартиру загальною площею 177,2 кв.м, житловою площею 99,9 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_4 , виданого 04.12.2015 Запорізьким міським управлінням юстиції, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 794866223101.

Відповідно до ч. 6 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження», стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Процесуальний порядок вирішення такого питання встановлений ст. 443 ЦПК України.

Зазначена процедура передбачає визначення частки боржника у спільному майні для забезпечення виконання судового рішення. Водночас у її межах не підлягає вирішенню реальний матеріально-правовий спір щодо належності майна або правового режиму його власності, який потребує розгляду за правилами позовного провадження.

Зі змісту ст. 443 ЦПК України випливає, що саме по собі заперечення заінтересованої особи проти належності боржнику частки у спільному майні не звільняє суд від обов`язку перевірити підстави таких заперечень та подані на їх підтвердження докази. Якщо під час розгляду подання буде встановлено, що визначення частки потребує вирішення самостійного матеріально-правового спору щодо належності майна або його правового режиму, подання не може бути задоволене. Водночас непідтверджене доказами твердження про особисту приватну власність одного з подружжя саме по собі не спростовує презумпції, установленої ст. 60 СК України.

Отже, саме лише заперечення ОСОБА_1 проти належності боржнику частки у квартирі не виключає розгляду подання виконавця по суті. Визначальним є те, чи ґрунтуються такі заперечення на конкретних обставинах та доказах, які свідчать про існування спору, що потребує позовного провадження.

За змістом ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Особа, яка стверджує про особистий правовий режим набутого під час шлюбу майна, повинна довести обставини, що спростовують зазначену презумпцію.

Відповідно до ст. 57, 70 СК України набуття майна за особисті кошти одного з подружжя може бути підставою для віднесення його до особистої приватної власності, тоді як за відсутності встановлених законом або договором підстав для іншого визначення часток, частки подружжя у спільному майні є рівними.

Як вже зазначала колегія суддів, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 30.06.1984. За відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстроване за ОСОБА_1 у 2015 році. Отже, ОСОБА_1 набула квартиру у власність в період перебування у шлюбі.

Доводи апеляційної скарги не спростовують набуття квартири під час шлюбу. Натомість скаржниця заперечує поширення на неї режиму спільної сумісної власності, посилаючись на придбання за особисті кошти. Проте саме твердження про особисте походження коштів без доказів їх джерела та використання для набуття спірного майна не спростовує презумпції, встановленої ст. 60 СК України. Документів, які підтверджували б зазначені обставини та були подані суду першої інстанції, апелянтка у скарзі не навела. Реєстрація квартири на її ім`я не є самостійним доказом придбання цього майна за її особисті кошти.

Колегія суддів відхиляє також довід про те, що визначення частки боржника можливе лише за умови її попереднього документального оформлення. За режиму спільної сумісної власності частки співвласників наперед не визначені. Саме для визначення частки боржника у такому майні закон передбачає звернення виконавця до суду. Відсутність окремого реєстраційного запису про право боржника не означає відсутності цього права, якщо воно виникло внаслідок набуття майна у спільну сумісну власність подружжя.

До апеляційної скарги додано копію шлюбного договору між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Якіб`юк Ю.А. 31.07.2026 за реєстровим № 1953.

Цей договір укладено після постановлення оскаржуваної ухвали від 13.07.2026. Відповідно до пункту 3.2 договору він набирає чинності з дня нотаріального посвідчення.

За змістом ч. 3 ст. 367 ЦПК України прийняття доказів, які не були подані до суду першої інстанції, є винятком і потребує встановлення об`єктивних причин їх неподання. Ця норма не надає учасникам справи можливості створювати після ухвалення судового рішення нові матеріально-правові підстави та вимагати скасування рішення через неврахування обставин, які на час його постановлення не існували.

Верховний Суд у постанові від 23.12.2021 у справі № 947/14605/20, застосовуючи ст. 367 ЦПК України, звернув увагу на неможливість прийняття апеляційним судом додаткового доказу, який не існував на час ухвалення рішення судом першої інстанції.

У цьому випадку йдеться не про пізніше отриманий документ на підтвердження раніше укладеного договору, а про правочин, учинений сторонами вже після вирішення подання виконавця. Тому колегія суддів не приймає його як доказ на підтвердження заявленої апелянткою підстави для скасування ухвали.

При цьому колегія суддів враховує, що пункт 1.3.1 договору за своїм формулюванням охоплює майно, набуте сторонами під час шлюбу до укладення договору. Однак поширення домовленості на раніше набуте майно не підтверджує існування цієї домовленості на час постановлення оскаржуваної ухвали.

Крім того, наведена умова встановлює погоджений сторонами режим належності майна за ознакою його придбання або набуття на ім`я одного з подружжя. Вона не містить відомостей про джерело коштів, за які набуто саме спірну квартиру, та не підтверджує здійснення відповідних витрат за рахунок особистих коштів ОСОБА_1 .

Отже, посилання на цей договір не спростовує висновків суду першої інстанції щодо правового режиму квартири на час розгляду подання.

Щодо посилань на попередні судові провадження колегія суддів зазначає таке.

Залишення без розгляду позову у справі № 334/6032/23 через звернення виконавця в інтересах боржника не є вирішенням спору про належність квартири по суті. Тому відповідна ухвала сама по собі не підтверджує ані особистої приватної власності ОСОБА_1 на квартиру, ані відсутності у ОСОБА_2 права на частку в ній.

Правовий режим майна та наявність перешкод для застосування ст. 443 ЦПК України підлягають оцінці на підставі доказів у справі, в якій вирішується відповідне подання.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 05.07.2023 подання приватного виконавця Запорізького виконавчого округу Безмагоричних М.А. про визначення частки майна боржника ОСОБА_2 у спільній сумісній власності подружжя залишено без розгляду, оскільки під час розгляду даного подання суд дійшов висновку про наявність спору про право, який вирішується в порядку позовного провадження, адже боржником заперечується, що квартира є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки вона придбана за власні кошти ОСОБА_1 .

Висновок суду ґрунтувався на наданих у судовому засіданні поясненнях.

Так, представник боржника, адвокат Сєрьожечкін О.В., в судовому засіданні подав клопотання та просив залишити без розгляду подання приватного виконавця про визначення частки майна боржника ОСОБА_2 у спільній сумісній власності подружжя, оскільки існує спір про право. Зазначена квартира не є сумісною власністю подружжя, оскільки була придбана за власні кошти його дружини ОСОБА_1 .

Представник ОСОБА_1 , адвокат Дерев`янко Л.Л., пояснила суду, що зазначена квартира не є сумісною власністю подружжя, оскільки була придбана за власні кошти ОСОБА_1 .

Залишаючи без розгляду подання приватного виконавця, суд керувався правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 08.06.2022 у справі № 2-591/11.

Посилання апелянтки на ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 05.07.2023 не свідчить про встановлення особистого правового режиму спірної квартири. Зазначеною ухвалою подання приватного виконавця було залишено без розгляду, а матеріально-правовий спір щодо належності квартири та джерела коштів, за які її набуто, по суті не вирішувався. Висновок про наявність спору про право був зроблений з огляду на висловлені учасниками заперечення та відповідний на той час підхід до застосування ст. 443 ЦПК України. Водночас відповідно до ч. 7 ст. 82 ЦПК України правова оцінка, надана судом певному факту під час розгляду іншої справи, не є обов`язковою для суду. Тому зазначена ухвала не звільняє суд від оцінки доказів, поданих у цій справі, та не підтверджує сама по собі, що квартира є особистою приватною власністю ОСОБА_1 .

Більше того, вищезазначений правовий висновок був уточнений, а частково від нього відступлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.09.2025 у справі № 367/252/24, в якій зазначено, що наявність спору про право під час вирішення подання виконавця має оцінюватися судами не формально, а з дослідженням усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення цього процесуального питання. Саме лише посилання іншого співвласника на невизнання ним наявності у боржника частки в праві спільної власності на майно не є безумовним підтвердженням існування спору про право, адже такий спір має бути реальним, а не гіпотетичним. Суд повинен ураховувати, зокрема, поведінку боржника та співвласників такого майна за критерієм її добросовісності.

Сам факт висловлення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заперечень щодо правового режиму квартири підтверджується матеріалами справи. Водночас такі заперечення не були підкріплені доказами, які б спростовували презумпцію спільності майна подружжя та свідчили про необхідність вирішення самостійного матеріально-правового спору в позовному провадженні.

Оскільки підстав для визначення іншого розміру частки боржника не встановлено, висновок суду першої інстанції про її визначення в розмірі 1/2 частини квартири відповідає презумпції рівності часток подружжя.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності вирішення подання та не підтверджують наявності порушень, які є підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

Керуючись ст. 367, 374, 381-384, 389, 390 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником – адвокатом Сивовою Яною Віталіївною, на ухвалу Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 13.07.2026залишити без задоволення, а ухвалу Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 13.07.2026 у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 23.09.2026.

Головуючий Д.І. Сакоян

Судді Д.С. Бредун

Л.Г. Салтан