Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №332/3741/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 17.09.2026

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________________

Єдиний унікальний № 332/3741/26 Головуючий у 1 інстанції Погрібна О. М.

Провадження № 22-ц/807/1885/26 Суддя доповідач Салтан Лілія Геннадіївна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача Салтан Л.Г.,

членів колегії: суддів Бредуна Д.С., Кочеткової І.В.

за участю секретаря судового засідання: Смокотіної В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ЗАПОРІЗЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМБІНАТ «ЗАПОРІЖСТАЛЬ», в особі представника Львова Андрія Леонідовича, на ухвалу Заводського районного суду міста Запоріжжя від 10 липня 2026 року у справі за заявою адвоката Біліченка Олега Олександровича, який діє в інтересах позивача ОСОБА_1 , про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Біліченко Олег Олександрович, до ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ЗАПОРІЗЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМБІНАТ «ЗАПОРІЖСТАЛЬ», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці (м. Дніпро), про зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

15.06.2026 ОСОБА_1 в особі представника адвоката Біліченка О.О. звернувся до Заводського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ЗАПОРІЗЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМБІНАТ «ЗАПОРІЖСТАЛЬ про зобов`язання вчинити певні дії, в якому просив:

- зобов`язати ПАТ ЗМК «ЗАПОРІЖСТАЛЬ» виконати вимоги п.105, 110, 111 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 337 від 17.04.2019, а саме: надати територіальному органові Держпраці (Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці (м. Дніпро) письмову інформацію про прізвище, ім`я, по батькові та посаду представника (представників), якого пропонується включити до складу комісії з проведення розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) - відносно ОСОБА_1 ;

- подати комісії з розслідування: відомості про професійні обов`язки працівника, документи та матеріали, що характеризують умови праці на робочому місці (дільниці, цеху); необхідні результати експертизи, лабораторних досліджень для проведення оцінки умов праці; матеріали, що підтверджують проведення інструктажів з охорони праці, копії документів, що підтверджують видачу працівникові засобів індивідуального захисту; приписи або інші документи, що раніше видані територіальним органом Держпраці та стосуються даного хронічного професійного захворювання (отруєння); результати медичних оглядів працівника (працівників), інші матеріали;

- забезпечити комісію з розслідування приміщенням, транспортними засобами та засобами зв`язку, організувати друкування, тиражування та оформлення в необхідній кількості матеріалів розслідування, у тому числі акта розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння);

- стягнути з відповідача на користь позивача всі понесені ним судові витрати, в тому числі, витрати на правову допомогу (розмір якої надалі буде визначено та підтверджено відповідними доказами)

В обґрунтування позову зазначив, що ОСОБА_1 у період з 2004 року по 2026 рік працював у ПАТ «ЗМК «ЗАПОРІЖСТАЛЬ» в умовах впливу шкідливих виробничих факторів. 26.02.2026 позивач звільнився за ст. 38 КЗпП України, у зв`язку із виходом на пенсію, наразі не працює.

Відповідно до Медичного висновку лікарсько-експертної комісії про наявність (відсутність) хронічного професійного захворювання (отруєння) від 22.05.2026 №12/97, виданим ДУ «ІНСТИТУТ МЕДИЦИНИ ПРАЦІ ІМЕНІ Ю.І. КУНДІЄВА НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ» Клініка професійних захворювань (м. Київ), позивачу встановлено професійне захворювання.

Надалі, у відповідності до Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337, ДУ «ІНСТИТУТ МЕДИЦИНИ ПРАЦІ ІМЕНІ Ю.І. КУНДІЄВА НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ» Клініка професійних захворювань (м. Київ) надіслав до територіального органу Держпраці, а також до роботодавця Повідомлення про хронічне професійне захворювання (отруєння) за формою П-3 за вих. №932/1 від 22.05.2026 відносно позивача.

Відповідачем тривалий час умисно здійснюється бездіяльність щодо надання територіальному органові Держпраці письмову інформацію про прізвище, ім`я, по батькові та посаду представника (представників), якого пропонується включити до складу комісії з розслідування», що призводить до безпідставного затягування процесу оформлення документів щодо професійного захворювання у позивача. Внаслідок цього позивач не може отримати Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) за формою П-4, який є необхідним для подальшого проходження оцінювання повсякденного функціонування особи, і надалі оформлення/отримання належних особі пенсійних виплат через втрату працездатності через професійне захворювання.

20.07.2026 представником позивача подано заяву про забезпечення позову, в обґрунтування якої зазначено, що ДУ «ІНСТИТУТ МЕДИЦИНИ ПРАЦІ ІМЕНІ Ю.І. КУНДІЄВА НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ» Клініка професійних захворювань (м. Київ) надіслала до територіального органу Держпраці, а також до роботодавця (ПАТ «Запоріжсталь») Повідомлення про хронічне професійне захворювання (отруєння) за формою П-3 за вих. №932/1 від 22.05.2026 року відносно позивача. Позивачу встановлено діагноз хронічного професійного захворювання (отруєння) у працівника.

Згідно з п.101 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 337 від 17.04.2019, - строк дії Повідомлення про хронічне професійне захворювання (отруєння) становить шість місяців з моменту встановлення діагнозу хронічного професійного захворювання (отруєння) у працівника. Таким чином, строк дії вказаного вище Повідомлення за формою П-3 спливає 22.11.2026.

Південно-Східне міжрегіональне Управління державної служби з питань праці (м. Дніпро) після 22.11.2026 позбавлено можливості на законних підставах створити комісію з проведення розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) та виконати надалі функції щодо складання Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) за формою П-4, що є необхідним позивачеві для подальшого проходження оцінювання повсякденного функціонування особи, і оформлення/отримання пенсійних виплат через втрату працездатності та наявність професійного захворювання.

З урахуванням строку розгляду цієї справи (з можливістю її апеляційного оскарження), можливо, що рішення набуде законної сили вже після 22.11.2026.

Така ситуація сама по собі нівелює мету цього позову та можливість відновлення порушених прав позивача.

Задля усунення такої колізії представник позивача просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії Повідомлення про хронічне професійне захворювання (отруєння) за формою П-3 за вих. №932/1 від 22.05.2026 відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке видано спеціалізованим профпатологічним закладом охорони здоров`я (ДУ «ІНСТИТУТ МЕДИЦИНИ ПРАЦІ ІМЕНІ Ю.І. КУНДІЄВА НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ» Клініка професійних захворювань (м. Київ)) – на період розгляду цієї справи (тобто з моменту подання позову 15.06.2026 до дати набрання законної сили рішення за цією справою), в частині перебігу строку його дії.

Ухвалою Заводського районного суду міста Запоріжжя від 10 липня 2026 року заяву про забезпечення позову – задоволено. До набрання законної сили рішенням у справі зупинено дію Повідомлення про хронічне професійне захворювання (отруєння) за формою П-3 за вих. №932/1 від 22.05.2026 відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке видано спеціалізованим профпатологічним закладом охорони здоров`я (ДУ «ІНСТИТУТ МЕДИЦИНИ ПРАЦІ ІМЕНІ Ю.І. КУНДІЄВА НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ» Клініка професійних захворювань (м. Київ)) – на період розгляду цієї справи (тобто з моменту подання позову 15.06.2026 до дати набрання законної сили рішення за цією справою), в частині перебігу строку його дії.

Постановляючи ухвалу про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що без вжиття заходів забезпечення позову строк дії повідомлення від 22.05.2026 буде вичерпаний з урахуванням приписів п. 101 Порядку № 337 від 17.04.2019 вже 22.11.2026. Ураховуючи обставини даної конкретної справи, беручи до уваги те, що строк Повідомлення про хронічне професійне захворювання (отруєння) за формою П-3 від 22.05.2026 відносно позивача має часові обмеження і він може бути вичерпаний в період розгляду справи в суді, зважаючи на те, що виникла спірна ситуація без вжиття заходів із забезпечення позову нівелює мету цього позову та можливість відновлення порушених прав позивача, суд вважає доводи адвоката Біліченка О.О. обґрунтованими стосовно того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що заява про забезпечення позову є обґрунтованою і вона підлягає задоволенню у повному обсязі.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, 10 липня 2026 року представник ПАТ «ЗМК «ЗАПОРІЖСТАЛЬ»», в особі представника Львова Андрія Леонідовича, подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції нормматеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу Заводського районного суду м. Запоріжжя від 10.07.2026 по справі №332/3741/26 про забезпечення позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що законодавчий строк у шість місяців для подання Повідомлення за ф. П-3 встановлений у Порядку №337 з метою оперативного встановлення причин хвороби та своєчасного вжиття заходів для покращення умов праці та профілактики виникнення профзахворювань у майбутньому. Обмеження строку фіксує момент, коли хвороба пов`язана із умовами праці, а також для наступного складення акту за ф.П-4 для призначення страхових виплат, медичної та соціальної допомоги. Тобто 6-місячний строк встановлюється законодавством саме для направлення ЛЕК повідомлення за ф.П-3 на адресу Держпраці. Оскільки обов`язок Держпраці по створенню комісії відліковується з дня отримання даного повідомлення, слід дійти висновку, що 6-місячний строк повідомлення за ф.П-3 вже вичерпано в момент його отримання Держпраці.

Вжиття запропонованого Позивачем заходу забезпечення позову прямо суперечитиме п. 10 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, оскільки ані законодавством, ані міжнародним договором не передбачається можливості зупинення, продовження чи поновлення строку дії повідомлення за ф.П-3.

Відповідачем на адресу Держпраці направлено всю інформацію та документи, що підтверджують умови праці Позивача. Отже, об`єктивно, закінчення строку дії повідомлення за ф.П-3 жодним чином не порушує та не може порушувати законні права та інтереси Позивача, а також не створює загрози невиконання Відповідачем судового рішення. В клопотанні Позивачем не наведено конкретних фактів, які б утруднили або унеможливили виконання Відповідачем майбутнього рішення. Закінчення строку дії повідомленням за ф.П-3 жодним чином не впливає на можливість надання Відповідачем представника для роботи у комісії.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу справи від 13 липня 2026 року для розгляду цієї справи визначений склад колегії головуючий суддя (суддя-доповідач) Салтан Л.Г. та члени колегії судді: Кочеткова І.В., Онищенко Е.А.

Ухвалою від 13 липня 2026 року, постановленою суддею - доповідачем Салтан Л.Г. справу витребувано у Заводського районного суду міста Запоріжжя виділені матеріали про забезпечення позову цивільної справи № 332/3741/26 в паперовому та електронному вигляді одночасно.

16 липня 2026 року виділені матеріали зазначеної справи надійшли до апеляційного суду.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 17 липня 2026 року виділені матеріали справи, повернуто до суду першої інстанції для доопрацювання

29 липня 2026 року виділені матеріали справи після належного оформлення з надійшли до апеляційного суду.

Ухвалою від 03 серпня 2026 року апеляційну скаргу залишено без руху.

12 серпня 2026 року ПАТ ЗМК «ЗАПОРІЖСТАЛЬ» усунуло недоліки апеляційної скарги.

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 серпня 2026 року для розгляду цієї справи визначений склад колегії головуючий суддя (суддя-доповідач) Салтан Л.Г. та члени колегії судді: Бредун Д.С., Кочеткова І.В.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 14 серпня 2026 року відкрито провадження, наданий строк на подання відзиву.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 14 серпня 2026 року апеляційна скарга призначена до розгляду.

23.08.2026 представник позивача надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що у апелянта відсутнє право на оскарження ухвали, оскільки вона жодним чином не порушує його прав, тому провадження підлягає закриттю, але якщо суд апеляційної інстанції не найде підстав для закриття – відмовити у задоволенні апеляційної скарги, ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на те, що норми закону витлумачені відповідачем виключно на власний розсуд.

У судовому засіданні представник позивача просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, з підстав викладених у відзиві, зазначивши, що у разі скасування ухвали про забезпечення позову рішення суду неможливо бути виконати рішення суду, оскільки строк Повідомлення сплине, а розслідування й досі не розпочато.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, причини неявки суд не повідомили, про час та місце судового розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, із заявами про відкладення розгляду не зверталися.

Вирішуючи питання щодо розгляду скарги у відсутність учасників, що не з`явилися в судове засідання, колегія суддів враховує, що за змістом ч. 1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження; відповідно положень ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи; суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року по справі № 361/8331/18 зазначено, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд виходить з того, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, скаржник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів у апеляційній скарзі, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (ст. 367 ЦПК України), колегія суддів не вбачала підстав для відкладення розгляду справи та вважала за доцільне розглянути справу в даному судовому засіданні, оскільки неявка учасників справи не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду.

Відводів, самовідводів у справі не заявлено.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи учасників справи перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, в порядку, передбаченому ст. 367 ЦПК України, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено, що ДУ «Інститут медицини праці імені Ю.І Кундієва Національної академії медичних наук України» Клініка професійних захворювань (м. Київ) надіслало до територіального органу Держпраці а також до роботодавця ПАТ «Запоріжсталь» Повідомлення про хронічне професійне захворювання (отруєння) за формою П-3 за вих. №932/1 від 22.05.2026 відносно позивача ОСОБА_1 про встановлення діагнозу хронічного професійного захворювання (отруєння) у працівника.

Згідно з п.101 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 337 від 17.04.2019, - строк дії Повідомлення про хронічне професійне захворювання (отруєння) становить шість місяців з моменту встановлення діагнозу хронічного професійного захворювання (отруєння) у працівника. Після отримання повідомлення за формою П-3 керівник територіального органу Держпраці утворює протягом трьох робочих днів комісію з проведення розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) (далі – комісія з розслідування), до складу якої входять представники територіального органу Держпраці (голова комісії), закладу охорони здоров`я, що надає медичну допомогу працівникам підприємства (установи, організації), де працює хворий, або за місцем його проживання (якщо він не працює), роботодавця, первинної організації відповідної профспілки або уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці (у разі, коли профспілка на підприємстві (в установі, організації) відсутня), вищого органу профспілки, територіального органу Пенсійного фонду України за фактичним місцезнаходженням підприємства (установи, організації), а також у разі потреби представники інших органів (п.105). Розслідування випадку хронічного професійного захворювання (отруєння) проводиться протягом 10 робочих днів після утворення комісії з розслідування. Якщо з об`єктивних причин розслідування не може бути проведене у зазначений строк, він може бути продовжений керівником територіального органу Держпраці, що утворив комісію, але не більш як на один місяць. Копія відповідного наказу надсилається всім членам комісії з розслідування.(п.107). За результатами розслідування комісія складає акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) за формою П-4 (далі – акт за формою П-4) згідно здодатком 21. Акт за формою П-4 є документом, в якому зазначаються основні умови, обставини та причини виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння), заходи щодо запобігання розвитку хронічного професійного захворювання (отруєння) та забезпечення нормалізації умов праці, а також встановлюються особи, які не виконали відповідні вимоги законодавства. (п.117).

Задовольняючи вимоги заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що без вжиття заходів забезпечення позову строк дії Повідомлення від 22.05.2026, з урахуванням приписів п. 101 Порядку № 337 від 17.04.2019, буде вичерпаний 22.11.2026. Тому, зважаючи на те, що виникла спірна ситуація, за якої без вжиття заходів із забезпечення позову буде нівельована мета цього позову та можливість відновлення порушених прав позивача буде втрачена, суд першої інстанції прийшов до висновку, що заява про забезпечення позову є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

З висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується, виходячи з наступного.

Згідно з ч. ч. 1,2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб;

1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави;

2) забороною вчиняти певні дії;

3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин;

4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання;

5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту;

6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;

8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів;

9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із ч. 10 ст. 150 ЦПК України, не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову та приймаючи відповідне рішення, суд зобов`язаний враховувати обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги, та зазначені ним докази, що підтверджують кожну обставину, а також має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладання арешту, або майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.

Таким чином, у вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Тобто, з наведеної вище норми випливає, що такими є випадки, коли захист інтересів позивача потребує індивідуального підходу, передбаченого спеціальними законами або міжнародними угодами.

Як роз`яснено у п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову, наскільки він співрозмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.

Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та мають бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться у п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Мета забезпечення позову це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.

При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.

З наведеного випливає, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. При цьому заявник не зобов`язаний подавати суду докази.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Задовольняючи заяву суд першої інстанції не звернув увагу на те, що зупинення дії Повідомлення про хронічне професійне захворювання (отруєння) автоматично тягне за собою зупинення проведення розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) відносно ОСОБА_2 . Зазначене Повідомлення було скероване завчасно та повинно бути підставою для створення комісії для проведення розслідування причини виникнення професійного захворювання у позивача, матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження того, що наразі така комісія (не) створена, розслідування (не) розпочато та не може бути завершено у визначений законом строк, з урахуванням можливості його продовження керівником територіального органу Держпраці ( за наявності підстав)

Отже апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції є передчасними, оскільки заява позивача не містить належного обґрунтування того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у справі, зважаючи на співмірність строку дії такого Повідомлення та визначених ЦПК України строків розгляду справи

Подана заява ґрунтується тільки на припущеннях, а ініційований позивачем вид забезпечення позову суперечить змісту заходів забезпечення та меті їх застосування, не узгоджується зі змістом ст. 150 ЦПК України.

Таким чином, всупереч вимогам п. 3 ч. 1ст. 151 ЦПК України в заяві про забезпечення позову не наведено достатньо доводів стосовно того, як невжиття в даному випадку, визначеного позивачем заходу забезпечення позову, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду за його вимогами, а обраний позивачем спосіб забезпечення позову не є співмірним з можливими наслідками, що можуть настати у випадку застосування такого заходу, а також вони не відповідають критеріям обґрунтованості та необхідності їх застосування.

Суд, вивчивши заяву представника позивача про забезпечення позову, вважає, що в задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити, оскільки заява позивача не містить належного обґрунтування того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у справі. Подана заява ґрунтується тільки на припущеннях, а ініційований позивачем вид забезпечення позову суперечить змісту заходів забезпечення та меті їх застосування, що полягає у захисті інтересів учасників процесу, а не в позбавленні (порушенні) прав інших осіб.

Таким чином, всупереч вимогам п. 3 ч. 1 ст. 151 ЦПК України в заяві про забезпечення позову не наведено достатньо доводів стосовно того, як невжиття в даному випадку, визначеного позивачем заходу забезпечення позову, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду за його вимогами, а обраний позивачем спосіб забезпечення позову не є співмірним з можливими наслідками, що можуть настати у випадку застосування такого заходу, а також вони не відповідають критеріям обґрунтованості та необхідності їх застосування.

Спосіб забезпечення позову, обраний позивачем та місцевим судом, не відповідає вимогам закону тому оскаржена ухвала підлягає скасуванню з відмовою в задоволенні заяви про забезпечення позову. Суд першої інстанції, при винесенні оскаржуваної ухвали, не оцінив реальність ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, не встановив доцільність та необхідність забезпечення позову.

Колегія суддів також надає оцінку вірогідності того, чи може невжиття заходів забезпечення позову у цій справі (у разі задоволення позову, з урахуванням майбутнього позову) ускладнити ефективний захист порушених прав позивача і поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких звернувся заявник та не вбачає необхідності в забезпеченні позову.

Отже, висновки суду зазначені в оскаржуваній ухвалі про необхідність застосування заходів забезпечення позову не знайшли свого підтвердження під час перегляду заяви колегією суддів.

Щодо доводів представника позивача про закриття апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції враховує що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, при цьому ухвала про забезпечення позову постановлена у справі, в якій апелянт має статус відповідача, зупинення дії строку Повідомлення однозначно впливає на строк та перебіг проведення розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння), до складу комісії такої комісії входять представники апелянта, саме встановлення на підприємстві негативних чинників, що впливають на стан здоров`я працівників апелянта безумовно спрямоване на їх усунення, тому підстави вважати, що права та обов`язки апелянта не були вирішені та він не має право на оскарження, колегією суддів відхиляються.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29), більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (п. 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, висновок суду першої інстанції про застосування заходів забезпечення позову є помилковим, таким, що не відповідає процесуальним вимогам, тому згідно з вимогами ЦПК України, ухвалу слід скасувати та відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Керуючись ч. 13 ст. 7, ст. 367, ч. 1 ст. 369, ст. 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ЗАПОРІЗЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМБІНАТ «ЗАПОРІЖСТАЛЬ», в особі представника Львова Андрія Леонідовича, - задовольнити.

Ухвалу Заводського районного суду міста Запоріжжя від 10 липня 2026 року скасувати, та ухвалити у цій справі нове судове рішення у вигляді постанови наступного змісту:

У задоволенні заяви ОСОБА_3 , який діє в інтересах позивача ОСОБА_1 , про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Біліченко Олег Олександрович, до ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ЗАПОРІЗЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМБІНАТ «ЗАПОРІЖСТАЛЬ», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці (м. Дніпро), про зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст виготовлений 23 вересня 2026 року. Копію постанови надіслати учасникам провадження для відома.

Головуючий суддя: Л.Г. Салтан

Члени колегії:

Суддя: Д.С. Бредун

Суддя І.В. Кочеткова