Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №126/747/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 126/747/26

Провадження № 33/801/948/2026

Категорія: 156

Головуючий у суді 1-ї інстанції Хмель Р. В.

Доповідач: Войтко Ю. Б.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 рокум. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі судді Войтка Ю. Б.,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Бершадського районного суду Вінницької області від 18 серпня 2026 року в справі про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ,

за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП,

встановив:

Постановою судді Бершадського районного суду Вінницької області від 18 серпня 2026 року визнано винною ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) грн 00 коп. на користь держави з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, а також стягнуто з неї судовий збір в розмірі 665 грн. 60 коп. на користь держави.

Відповідно до обставин встановлених судовим рішенням, водій ОСОБА_1 28.03.2026 о 00:55 в м. Бершадь, по вул. Ю. Коваленка, керувала транспортним засобом Volkswagen Golf, д.н.з. НОМЕР_1 в стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан алкогольного сп`яніння зі згоди водія у встановленому законом порядку проводився на місці зупинки транспортного засобу за допомогою алкотестеру Драгер 6820, результат позитивний та становить 1,54 проміле, що підтверджується тестом №20 від 28.03.2026 року, що повністю та безперервно було зафіксовано на відеозапис за допомогою бодікамери поліцейського №798122.

Таким чином, ОСОБА_1 порушила вимоги п. 2.9 (а) ПДР України.

Не погодившись з постановою Бершадського районного суду Вінницької області від 18 серпня 2026 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, оскільки вважає її незаконною та такою, що не відповідає обставинам справи, просить оскаржувану постанову скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП.

Основними доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції, на думку скаржника, при розгляді справи не встановив усіх обставин, які мають значення для правильного її вирішення, не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам та дійшов передчасного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП.

Скаржник зазначає, що 28 березня 2026 року щодо ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 № 626010 за частиною першою статті 130 КУпАП, у якому зазначено, що вона нібито керувала транспортним засобом «Volkswagen Golf», реєстраційний номер НОМЕР_2 , та пройшла огляд на стан алкогольного сп`яніння за допомогою спеціального технічного засобу «Drager» 6820, за результатами якого встановлено 1,54 проміле алкоголю.

На обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається, насамперед, на недоведеність самого факту керування нею транспортним засобом.

Зазначає, що відповідальність за частиною першою статті 130 КУпАП, зокрема, настає за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. При цьому суб`єктом такого правопорушення є особа, яка фактично керує транспортним засобом.

На думку скаржника, сам факт перебування ОСОБА_1 біля транспортного засобу, який перебував у нерухомому стані, не свідчить про здійснення нею керування цим транспортним засобом. Звертає увагу, що з відеозаписів, долучених до матеріалів справи, не вбачається моменту фактичного керування нею автомобілем «Volkswagen Golf» та не зафіксовано обставин, які б безпосередньо підтверджували, що саме ОСОБА_1 керувала транспортним засобом до його зупинки працівниками поліції.

При цьому зазначає, що транспортний засіб перебував у нерухомому та, як вона стверджує, непрацюючому стані, у зв`язку з чим вона намагалася здійснити його запуск.

Окремо скаржник звертає увагу на зміст відеозапису, зокрема його фрагмент на 27 хвилині 43 секунді, де ОСОБА_1 заперечує факт керування транспортним засобом. Вважає, що зазначені обставини спростовують висновок суду першої інстанції про підтвердження нею факту керування автомобілем.

Також в апеляційній скарзі зазначено, що надані працівниками поліції відеозаписи не є безперервною фіксацією події та не містять повного відображення обставин, які передували зупиненню транспортного засобу. У зв`язку з цим скаржник вважає, що за відсутності безперервної відеофіксації працівники поліції повинні були залучити двох свідків, однак цього зроблено не було.

Посилається на положення частини другої статті 266 КУпАП та пункту 2 розділу ІІІ Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом МВС України від 18 грудня 2018 року, відповідно до яких відеозапис має здійснюватися безперервно до завершення відповідної операції.

Крім того, скаржник не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо дотримання працівниками поліції порядку проведення огляду ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння.

Зазначає, що з відеозаписів із бодікамер убачається, що після проведення огляду за допомогою приладу «Drager» працівники поліції належним чином не з`ясували, чи погоджується ОСОБА_1 з результатом огляду. На думку скаржника, поліцейські фактично одразу розпочали оформлення протоколу про адміністративне правопорушення, не з`ясувавши її ставлення до результату огляду та не роз`яснивши належним чином подальший порядок дій у разі незгоди з результатом.

На думку скаржника, працівники поліції не роз`яснили ОСОБА_1 можливість перевірити результат огляду, проведеного за допомогою приладу «Drager», у відповідному закладі охорони здоров`я протягом установленого строку, а тому порядок проведення огляду не був дотриманий.

Також в апеляційній скарзі зазначено, що працівники поліції не забезпечили належного роз`яснення ОСОБА_1 її прав та обов`язків як особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Крім того, апелянт звертає увагу на невідповідність часу, зазначеного в протоколі про адміністративне правопорушення, фактичному часу подій, зафіксованих на відеозаписі.

Так, відповідно до протоколу серії ЕПР 1 № 626010, протокол складено 28 березня 2026 року о 01 годині 17 хвилин, а часом виявлення правопорушення зазначено 00 годину 55 хвилин цього ж дня. Водночас, як зазначає скаржник, відеозапис розпочинається о 00 годині 27 хвилин. На його думку, така невідповідність у часі ставить під сумнів достовірність відомостей, зазначених у протоколі, та потребує належної оцінки судом.

Ще одним доводом апеляційної скарги є посилання на відсутність у матеріалах справи належних доказів відсторонення ОСОБА_1 від керування транспортним засобом.

Скаржник зазначає, що відповідно до частини першої статті 266 КУпАП особи, щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування транспортними засобами та огляду на стан сп`яніння. Проте матеріали справи, на його думку, не містять належних документів, які б підтверджували факт відсторонення ОСОБА_1 від керування транспортним засобом.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та її захисник – адвокат Рясний В. Д. підтримали доводи викладені в апеляційній скарзі та просять її задовольнити.

Заслухавши пояснення ОСОБА_1 та її захисника, дослідивши матеріали адміністративної справи, доводи апеляції, приходжу до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Відповідно до частини сьомої статті 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

За змістом статті 7 КУпАП провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно зі статтею 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.

Відповідно до статті 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення орган або посадова особа зобов`язані з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують та обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За приписами статті 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган або посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Такі дані можуть встановлюватися, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, поясненнями свідків, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і відеозапису, а також іншими документами.

Відповідно до статті 252 КУпАП орган або посадова особа оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Суд апеляційної інстанції виходить із того, що при вирішенні питання про наявність у діях особи складу адміністративного правопорушення необхідно оцінювати не окремий доказ ізольовано, а всю сукупність доказів, перевіряючи їх належність, допустимість, достовірність та взаємний зв`язок.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 626010 від 28 березня 2026 року, водій ОСОБА_1 28 березня 2026 року о 00 годині 55 хвилин у місті Бершадь по вул. Ю. Коваленка керувала транспортним засобом Volkswagen Golf, державний номерний знак НОМЕР_1 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан алкогольного сп`яніння проведено на місці зупинки транспортного засобу за допомогою спеціального технічного засобу «Drager Alcotest 6820», за результатами якого встановлено 1,54 проміле алкоголю, що підтверджується тестом № 20 від 28 березня 2026 року та відповідною роздруківкою приладу.

Зазначені обставини також відображені в акті огляду на стан алкогольного сп`яніння, направленні на огляд водія транспортного засобу, акті огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, а також на відеозаписах із нагрудної камери поліцейського № 798122.

Вказаними діями ОСОБА_1 порушила вимоги пункту 2.9 (а) Правил дорожнього руху України, відповідно до якого водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, що утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП.

Частиною першою статті 130 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність, зокрема, за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння.

Отже, об`єктивна сторона інкримінованого ОСОБА_1 правопорушення полягає у керуванні транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, а тому для правильного вирішення справи підлягають встановленню як факт керування транспортним засобом саме ОСОБА_1 , так і перебування її у стані алкогольного сп`яніння на момент такого керування.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо недоведеності факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом, апеляційний суд не знаходить підстав для їх прийняття.

Сам по собі факт перебування особи біля транспортного засобу або перебування у салоні нерухомого транспортного засобу дійсно не може автоматично свідчити про його керування. Водночас у цій справі висновок про факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом ґрунтується не лише на факті її перебування біля автомобіля, а на сукупності доказів, досліджених судом першої інстанції та перевірених судом апеляційної інстанції.

Зокрема, з відеозапису вбачається, що працівники поліції прибули до автомобіля Volkswagen Golf, державний номерний знак НОМЕР_1 , після чого здійснювали спілкування саме з ОСОБА_1 як особою, яка перебувала у транспортному засобі. Під час спілкування вона неодноразово здійснювала запуск мотора транспортного засобу, при цьому автомобіль був заблокований транспортними засобами працівників поліції, що унеможливлювало його подальший рух.

Важливим у цьому випадку є не лише окремий момент, коли автомобіль уже перебував у нерухомому стані, а вся послідовність подій, зафіксована відеозаписом, у поєднанні з іншими доказами.

При цьому показання свідка ОСОБА_2 про те, що саме вона керувала автомобілем, суд першої інстанції обґрунтовано оцінив у сукупності з іншими доказами. Такі показання не підтверджені іншими об`єктивними доказами та суперечать зафіксованим на відеозаписі обставинам спілкування працівників поліції з ОСОБА_1 .

Сам факт того, що відеозапис не містить безпосередньо кожної секунди руху автомобіля до моменту зупинки, не означає, що факт керування не може бути встановлений іншими доказами. Стаття 251 КУпАП не встановлює вимоги про обов`язкове підтвердження кожної обставини виключно відеозаписом моменту руху транспортного засобу.

Оцінюючи відеозапис у сукупності з протоколом про адміністративне правопорушення, актом огляду, направленням на огляд, роздруківкою результату огляду за допомогою спеціального технічного засобу «Drager», показаннями інспектора Позаченюка М. В. та іншими матеріалами справи, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи апелянта про повну відсутність доказів керування ОСОБА_1 транспортним засобом не відповідають змісту та сукупності досліджених доказів.

Не спростовує цього висновку і посилання ОСОБА_1 на фрагмент відеозапису на 27 хвилині 43 секунді, під час якого вона заперечує факт керування автомобілем.

Таке заперечення є поясненням особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, та підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами у справі. Воно не має наперед установленої доказової сили та саме по собі не може спростовувати інші докази, якщо їх сукупність підтверджує факт керування транспортним засобом саме ОСОБА_1 .

Водночас із дослідженого відеозапису вбачається, що під час спілкування з працівниками поліції ОСОБА_1 на запитання інспектора щодо обставин події неодноразово повідомила, що їхала на автомобілі, погодилася пройти огляд на стан сп`яніння як водій транспортного засобу Зміст зазначеної розмови узгоджується з іншими матеріалами справи та підлягає оцінці разом із ними.

Отже, твердження ОСОБА_1 про те, що вона транспортним засобом не керувала, не є послідовним та узгодженим з усіма зафіксованими на відеозаписі обставинами. При цьому апеляційний суд оцінює не окрему фразу чи фрагмент відеозапису, а його зміст у цілому та у взаємозв`язку з протоколом про адміністративне правопорушення, актом огляду, результатом огляду на стан алкогольного сп`яніння, показаннями працівника поліції та іншими доказами.

Таким чином, посилання апелянта на відсутність доказів керування транспортним засобом спростовуються дослідженими у справі доказами, які у своїй сукупності дають підстави для висновку про те, що саме ОСОБА_1 керувала транспортним засобом за обставин, зазначених у протоколі про адміністративне правопорушення.

Посилання апелянта на те, що транспортний засіб перебував у нерухомому та нібито непрацюючому стані, також не спростовує факту його попереднього керування. Для складу правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, юридично значущим є встановлення факту керування транспортним засобом у стані сп`яніння, а не обов`язково перебування автомобіля в русі безпосередньо в момент підходу працівників поліції.

Щодо доводу апеляційної скарги про те, що відеозаписи не є безперервними, а тому за відсутності безперервної відеофіксації працівники поліції повинні були залучити двох свідків, апеляційний суд зазначає таке.

Частиною другою статті 266 КУпАП передбачено, що під час проведення огляду водія на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

У цій справі огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння здійснювався із застосуванням технічного засобу відеозапису, відповідні відеоматеріали долучені до справи та досліджені судом.

Отже, передбачена частиною другою статті 266 КУпАП альтернатива щодо проведення огляду у присутності двох свідків виникає саме у випадку неможливості застосування технічних засобів відеозапису. Доказів того, що в момент проведення огляду існувала така неможливість, матеріали справи не містять, а апелянтом таких доказів також не надано.

Саме по собі те, що відеозапис розпочинається не з моменту, який апелянт вважає початком усієї події, не свідчить про порушення порядку проведення огляду, оскільки безпосередньо процедура огляду на стан алкогольного сп`яніння зафіксована технічними засобами та може бути перевірена судом.

Необґрунтованим є і довід апеляційної скарги про те, що працівники поліції після проведення огляду за допомогою «Drager» не з`ясували, чи погоджується ОСОБА_1 з його результатом.

Відповідно до частини третьої статті 266 КУпАП у разі незгоди водія з результатами огляду, проведеного поліцейським із використанням спеціального технічного засобу, огляд проводиться в закладі охорони здоров`я.

Отже, визначальним для виникнення обов`язку провести огляд у закладі охорони здоров`я є наявність незгоди водія з результатами огляду.

У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що після отримання результату 1,54 проміле ОСОБА_1 заявила про свою незгоду з результатом огляду або вимагала проведення повторного огляду в закладі охорони здоров`я.

Навпаки, із матеріалів справи та дослідженого відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 погодилася пройти огляд на місці за допомогою спеціального технічного засобу «Drager Alcotest 6820», після чого був отриманий позитивний результат 1,54 проміле, який відображений у відповідному акті та роздруківці приладу.

Відповідно до пункту 6 розділу І Інструкції, огляд на стан сп`яніння проводиться поліцейськими на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування у встановленому порядку.

Згідно з пунктом 2 розділу І Інструкції огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

З матеріалів справи та дослідженого апеляційним судом відеозапису вбачається, що працівниками поліції у ОСОБА_1 були виявлені ознаки алкогольного сп`яніння, у зв`язку з чим їй було запропоновано пройти огляд на стан сп`яніння як на місці зупинки транспортного засобу, так і в закладі охорони здоров`я. ОСОБА_1 погодилася на проведення огляду на місці зупинки за допомогою спеціального технічного засобу «Drager», за результатами якого встановлено 1,54 проміле алкоголю.

Зазначений результат огляду підтверджує наявність у ОСОБА_1 стану алкогольного сп`яніння та у сукупності з іншими дослідженими судом доказами підтверджує обставини, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення.

За таких обставин доводи апеляційної скарги про те, що працівники поліції не з`ясували ставлення ОСОБА_1 до результату огляду за допомогою приладу «Drager», самі по собі не свідчать про порушення встановленого порядку проведення огляду. Із дослідженого відеозапису вбачається, що огляд проведено на місці зупинки за її згодою, а будь-яких об`єктивних даних про те, що ОСОБА_1 заявляла про незгоду з результатом огляду та вимагала проведення огляду в закладі охорони здоров`я, матеріали справи не містять.

Не підтверджуються й доводи апеляційної скарги про те, що працівники поліції не роз`яснили ОСОБА_1 її права та порядок подальшого огляду. Як убачається з відеозапису, після повідомлення ОСОБА_3 про наявність у неї ознак сп`яніння, працівник поліції запропонував пройти огляд на стан сп`яніння, роз`яснивши можливість пройти його на місці зупинки транспортного засобу й в закладі охорони здоров`я. Також з дослідженого відеозапису встановлено, що в подальшому працівники поліції намагалися роз`яснити їй права та порядок проведення відповідних процесуальних дій, однак ОСОБА_1 неодноразово перебивала працівників поліції та не надавала їм можливості завершити роз`яснення, намагалася піти від місця зупинки транспортного засобу й зупинялася працівниками поліції. За таких обставин саме по собі твердження про нероз`яснення порядку не може бути покладене в основу висновку про порушення працівниками поліції вимог закону, оскільки з відеозапису вбачається, що відповідні роз`яснення працівники поліції намагалися здійснити.

При цьому після проведення огляду ОСОБА_1 намагалася вирішити питання щодо притягнення її до адміністративної відповідальності шляхом передачі працівникам поліції грошових коштів, що також зафіксовано на відеозаписі. Зазначена обставина сама по собі не є доказом стану алкогольного сп`яніння чи факту керування транспортним засобом, однак у сукупності з іншими дослідженими доказами підлягає оцінці судом при встановленні фактичних обставин справи та оцінці поведінки особи після проведення огляду.

Так само безпідставним є посилання на те, що ОСОБА_1 не було роз`яснено її права та обов`язки.

Згідно зі статтею 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право, зокрема, знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, користуватися юридичною допомогою адвоката, виступати рідною мовою та користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження, а також оскаржити постанову у справі.

Як убачається з дослідженого відеозапису, під час оформлення адміністративних матеріалів працівниками поліції ОСОБА_1 були роз`яснені її права та обов`язки, у тому числі передбачені статтею 268 КУпАП та статтею 63 Конституції України.

При цьому апелянтом не наведено конкретного процесуального права, реалізацію якого їй було фактично унеможливлено, та не доведено, яким чином зазначене унеможливило повний і належний захист її прав під час розгляду справи.

Також не може бути прийнятий довід апеляційної скарги про невідповідність часу, зазначеного в протоколі, часу, який відображений на відеозаписі.

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 626010 правопорушення виявлено 28 березня 2026 року о 00 годині 55 хвилин, а протокол складено цього ж дня о 01 годині 17 хвилин.

Апелянт зазначає, що відеозапис розпочинається о 00 годині 27 хвилин.

Однак така обставина сама по собі не свідчить про недостовірність протоколу та не спростовує фактичних обставин правопорушення.

Навпаки, початок відеозапису о 00 годині 27 хвилин свідчить лише про те, що відеофіксація здійснювалася до зазначеного в протоколі часу виявлення правопорушення. Зміст протоколу при цьому вказує на конкретний час виявлення правопорушення — 00 годину 55 хвилин, а сам протокол складено о 01 годині 17 хвилин, тобто через певний проміжок часу після виявлення події та проведення необхідних процесуальних дій.

Апеляційним судом не встановлено такої часової невідповідності, яка б свідчила про неможливість встановити послідовність подій або ставила під обґрунтований сумнів достовірність інших доказів.

При цьому технічний час, відображений на відеозаписі, не є самостійним доказом часу вчинення адміністративного правопорушення та підлягає оцінці разом з іншими доказами.

Не заслуговує на увагу і довід апеляційної скарги про відсутність належних доказів відсторонення ОСОБА_1 від керування транспортним засобом.

Частиною першою статті 266 КУпАП передбачено, що особи, щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані відповідного сп`яніння, підлягають відстороненню від керування транспортними засобами та огляду на стан сп`яніння.

Разом з тим встановлена законом процедура відсторонення від керування є процесуальним заходом, спрямованим на припинення подальшого керування транспортним засобом особою, щодо якої виникли підстави вважати, що вона перебуває у стані сп`яніння.

Наявність або відсутність окремого документа про відсторонення особи від керування сама по собі не спростовує доказів фактичного керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, якщо такий факт доведений іншими належними та допустимими доказами.

У цій справі факт керування та факт перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння підтверджуються сукупністю доказів, а тому посилання на відсутність окремого документа про відсторонення не може бути підставою для закриття провадження за пунктом 1 частини першої статті 247 КУпАП.

Апеляційний суд також враховує, що протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 626010 від 28 березня 2026 року містить необхідні відомості про час, місце, суть правопорушення та норму закону, яка передбачає відповідальність за його вчинення.

Доказів того, що протокол складено з такими істотними недоліками, які перешкоджали б суду встановити обставини події або порушували право ОСОБА_1 на захист, апеляційним судом не встановлено.

При цьому відповідно до статті 251 КУпАП протокол не має наперед установленої сили та підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами. У цій справі його зміст узгоджується з актом огляду, роздруківкою результату спеціального технічного засобу, направленням на огляд, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, відеозаписом із нагрудної камери працівника поліції та поясненнями інспектора ОСОБА_4 .

Зі свого боку апелянт не надала належних і допустимих доказів, які б спростовували результат огляду на стан алкогольного сп`яніння або підтверджували, що на момент керування транспортним засобом вона не перебувала у стані алкогольного сп`яніння.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку наявним доказам та дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 керувала транспортним засобом Volkswagen Golf, державний номерний знак НОМЕР_1 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння.

Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до іншої оцінки доказів та незгоди з установленими судом першої інстанції фактичними обставинами, однак не містять посилань на такі обставини або докази, які б спростовували висновки суду.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини право на вмотивованість судового рішення не означає обов`язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторони. Межі такого обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Суд має надати відповіді на основні питання, що мають істотне значення для вирішення справи.

У цій справі суд першої інстанції дослідив докази, встановив обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, та навів мотиви, з яких виходив, визнаючи ОСОБА_1 винною у вчиненні адміністративного правопорушення.

Апеляційний суд, перевіривши наведені мотиви та повторно дослідивши доводи апеляційної скарги, не встановив підстав для висновку про неповноту судового розгляду, неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права або недоведеність вини ОСОБА_1 .

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що в діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, а підстави для закриття провадження у справі відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП відсутні.

Призначене судом першої інстанції адміністративне стягнення відповідає санкції частини першої статті 130 КУпАП. При його накладенні судом враховано характер вчиненого правопорушення та особу правопорушниці. Підстав для зміни призначеного адміністративного стягнення апеляційний суд також не встановив.

Отже, постанова судді Бершадського районного суду Вінницької області від 18 серпня 2026 року є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування чи зміни за доводами апеляційної скарги не встановлено.

За таких обставин апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а постанову судді Бершадського районного суду Вінницької області від 18 серпня 2026 року — без змін.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Бершадського районного суду Вінницької області від 18 серпня 2026 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, залишити без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя апеляційного суду Ю. Б. Войтко