Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №133/1083/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 133/1083/26

Провадження № 22-ц/801/2340/2026

Категорія: 80

Головуючий у суді 1-ї інстанції Дурач О. А.

Доповідач:Сало Т. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 рокуСправа № 133/1083/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сала Т.Б., суддів: Голоти Л.О., Панасюка О.С., секретар Кулішко Б.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 03 липня 2026 року, ухвалене суддею Дурач О.А. у м. Козятин, повне рішення складено 07 липня 2026 року, в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» про стягнення заборгованості з виплати одноразової матеріальної допомоги при звільненні, матеріальної допомоги на оздоровлення та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

встановив:

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просила стягнути з Акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» (далі – АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ») на її користь:

- одноразову матеріальну допомогу при виході на пенсію у розмірі 200 362,80 грн;

- матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022 рік у розмірі 14 886, 00 грн;

- матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік у розмірі 16 104,00 грн;

- матеріальну допомогу на оздоровлення за 2024 рік у розмірі 18 168,00 грн;

- середній заробіток за весь час затримки виплати належних сум при звільненні у розмірі 44 079,81 грн.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що з 1986 року по 05 грудня 2024 року вона перебувала у трудових відносинах з філією «Пасажирська компанія» АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», працюючи на посаді провідника пасажирського вагона.

Відповідно до наказу (розпорядження) №2302/ос від 28 листопада 2024 року про припинення трудового договору (контракту) вона звільнилася з посади провідника пасажирських вагонів згідно ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням, у зв`язку з виходом на пенсію за віком, вказавши при цьому в даному наказі, що до виплати належить одноразова матеріальна допомога при виході на пенсію у розмірі 5-ти (п`яти) середньомісячних заробітків та додаткова матеріальна допомога у розмірі 5-ти (п`яти) середньомісячних заробітків (залізничний стаж в галузі 38 років 04 місяців 13 днів). При звільненні їй не була виплачена матеріальна допомога на оздоровлення при виході у щорічну відпустку за 2022-2024 роки, а також одноразова матеріальна допомога при виході на пенсію вперше. Однак працівниками кадрової та бухгалтерської служби їй було надано пояснення, що через воєнний стан відповідно до рішення правління АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», виплати призупинені і у разі відновлення виплат, кошти надійдуть на картковий зарплатний рахунок. Також позивач просила надати інформацію, у якому розмірі мають бути виплати, на що також отримала відмову з поясненнями, що допомога не нараховується, стаття видатків закрита.

На адвокатський запит від 05 лютого 2026 року відповідач листом від 12 березня 2026 року повідомив, що в період дії правового режиму воєнного стану в Україні згідно рішення правління АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» від 14 березня 2022 року та листа від 25 березня 2022 року було прийнято рішення про призупинення ряду виплат працівникам, які передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги на оздоровлення та одноразової допомоги при виході на пенсію. Виплата матеріальної допомоги буде нарахована та виплачена після стабілізації фінансового стану АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ». Відповідно до наказу про припинення трудового договору (контракту) від 28 листопада 2024 року №2302/ос ОСОБА_1 підлягає виплата одноразова грошова допомога у розмірі 5-ти середньомісячних заробітків та додаткової матеріальної допомоги у розмірі 5-ти середньомісячних заробітків при стажі роботи на залізничному транспорті понад 38 років. Керівництво АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» докладає значних зусиль для відновлення соціальних пільг та гарантій для пенсіонерів залізничників, які зробили вагомий внесок у функціонування залізничного транспорту.

Однак, з такою бездіяльністю відповідача щодо невиплати коштів позивач не погоджується.

Системний аналіз діючого законодавства свідчить про те, що дія Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», якою роботодавцю надається право в односторонньому порядку зупиняти окремі положення колективного договору, поширюється на правовідносини, що виникли з 24 лютого 2022 року.

У п.п.3.2.21 Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками на 2002-2006 роки (із змінами та доповненнями) визначено, що при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, передбачена виплата одноразової матеріальної допомоги в залежності від стажу роботи в галузі та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті в залежності від стажу роботи в галузі. Відповідно до п.2.3 зазначеної угоди, жодна із сторін в період дії угоди не може припинити виконання взятих на себе зобов`язань.

За спільною домовленістю сторін в угоду можуть вноситись зміни та доповнення, при цьому вони не повинні погіршувати умови праці, трудові і соціальні гарантії, передбачені законодавством України та цієї угодою (п.2.4 угоди).

Відповідачем не надано доказів внесення змін до угоди стосовно призупинення на період дії військового стану в Україні нарахування та виплати належних працівникам додаткових виплат, зокрема, одноразової матеріальної допомоги та додаткової матеріальної допомоги. При цьому, відповідно до протоколу правління від 14 березня 2022 року №Ц-54/31 Ком.т. керівництвом АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» було прийнято рішення щодо призупинення додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою та колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги (окрім матеріальної допомоги на лікування та на поховання). Рішенням правління були поновлені виплати одноразової матеріальної допомоги працівникам АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», які звільнились/ будуть звільнені у період з січня до грудня 2024 року, нарахування та виплату матеріальної допомоги вказано провести в хронологічній послідовності відповідно до дати звільнення працівника вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію.

Відповідно до листа члена правління АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» від 04 квітня 2025 року №Ц-5-1.5-25/122-25, у зв`язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства починаючи з 01 квітня 2025 року та до окремого рішення керівництва виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільнені працівника вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію призупинено.

Оскільки позивач звільнилася з роботи 05 грудня 2024 року, на неї не може розповсюджуватися рішення, яке прийнято відповідачем 01 квітня 2025 року.

ОСОБА_1 зазначає, що відповідно до довідки про її середню заробітну плату одноразова матеріальна допомога при виході на пенсію обчислюється наступним чином: 20 036 грн - середньомісячна заробітна плата, а відтак до стягнення підлягає у загальному розмірі 200 362,80 грн; матеріальна допомога на оздоровлення за 2022 рік нараховується у розмірі 6 прожиткових мінімумів для працездатних осіб за 2022 рік, що складає 14 886,00 грн; матеріальна допомога нараховується у розмірі 6 прожиткових мінімумів для працездатних осіб за 2023 рік, що складає 16 104,00 грн; матеріальна допомога нараховується у розмірі 6 прожиткових мінімумів для працездатних осіб за 2024 рік на оздоровлення та складає 18 168,00 грн.

Відповідачем при звільненні позивача безпідставно, в порушення встановленого порядку, не нараховані та не виплачені всі суми, які підлягали виплаті, а саме, матеріальна допомога на оздоровлення за 2022-2024 роки та одноразова матеріальна допомога при виході на пенсію у розмірі 200 362,80 грн.

Позивач вважає, що у даному випадку її позбавлено права на отримання матеріальної допомоги при звільненні. Таким чином, подією, з якою пов`язана виплата за затримку виплати всіх сум, є день звільнення позивача, тому середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи, що передували звільненню.

Оскільки відповідачем порушено строк виплати позивачу матеріальної допомоги, наявні підстави для стягнення з нього середнього заробітку за затримку виплат належних позивачу сум під час звільнення період з 05 грудня 2024 року по 05 травня 2025 року у розмірі 44 079,81 грн.

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 03 липня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» на користь ОСОБА_1 одноразову матеріальну допомогу при виході на пенсію у розмірі 200 362,80 грн. (двісті тисяч триста шістдесят дві гривні 80 копійок), матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022 р. – 14 886, 00 грн, ( чотирнадцять тисяч вісімсот вісімдесят шість гривень) 00 коп., матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 р. – 16 104,00 грн. ( шістнадцять тисяч сто чотири гривні) 00 коп., матеріальну допомогу на оздоровлення за 2024 р. – 18 168,00 грн ( вісімнадцять тисяч сто шістдесят вісім гривень) та середній заробіток за весь час затримки виплати належних йому сум при звільненні у розмірі 44079,81 грн (сорок чотири тисячі сімдесят дев`ять гривень 81 копійок).

Стягнуто з АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 грн.

Стягнуто з АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» на користь Держави судовий збір в розмірі 2 936 (дві тисячі дев`ятсот тридцять шість) грн.

Не погодившись із вказаним рішенням, АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові повністю.

У скарзі зазначає, що у порушення пункту 3.2.21. Галузевої угоди, судом першої інстанції на користь позивачки стягнуто одноразову матеріальну допомогу при звільненні вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію не 3 середньомісячних заробітків, а 5 середньомісячних заробітків. В умовах отримання фінансування з резервного фонду державного бюджету, відповідач не може довільно тлумачити норми, застосовувати їх за аналогією, на власний розсуд розширювати перелік підстав для нарахування матеріальної допомоги, додаткової матеріальної допомоги, допомоги на оздоровлення та спрямовувати кошти державного бюджету на такі виплати. Положення Закону України «Про правовий режим воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП України, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану. Судом першої інстанції не взято до уваги, що призупинення додаткових виплат за колективним договором було за погодженням з Професійною спілкою залізничників і транспортних будівельників України від 06 вересня 2022 року №Ц/З-91/1459/УПроф/30-22. З урахуванням конкретних обставин справи суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

У судове засідання, призначене на 22 вересня 2026 року, сторони не з`явилися, про розгляд справи повідомлені належним чином.

22 вересня 2026 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Кучер Г.М. надійшла заява, в якій вона просила розгляд апеляційної скарги провести без участі позивача та її представника, щодо задоволення апеляційної скарги заперечила у повному обсязі.

Враховуючи положення ст. 372 ЦПК України (наслідки неявки в судове засідання учасників справи), відповідно до якої неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, апеляційний суд дійшов висновку про розгляд справи у відсутність її учасників.

Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1986 року по 05 грудня 2024 року перебувала у трудових відносинах з філією «Пасажирська компанія» АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», працюючи на посаді провідника пасажирського вагона.

Відповідно до наказу (розпорядження) №2302/ос від 28 листопада 2024 року про припинення трудового договору (контракту), позивач звільнилася з посади провідника пасажирських вагонів згідно ст.38 КЗпП України, за власним бажанням, у зв`язку з виходом на пенсію за віком, вказавши при цьому в даному наказі, що до виплати належить: одноразова матеріальна допомога при виході на пенсію у розмірі 5-ти (п`яти) середньомісячних заробітків та додаткова матеріальна допомога у розмірі 5-ти (п`яти) середньомісячних заробітків (залізничний стаж в галузі 38 років 04 місяців 13 днів).

При звільненні з роботи в день звільнення їй не була виплачена матеріальна допомога на оздоровлення за 2022-2024 роки, та одноразова матеріальна допомога при виході на пенсію вперше, однак працівниками кадрової та бухгалтерської служби їй було надано пояснення, що через воєнний стан відповідно до рішення правління АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», виплати призупинені і у разі відновлення виплат, кошти надійдуть на картковий зарплатний рахунок, також позивач просила надати інформацію, у якому розмірі мають бути виплати, на що також отримала відмову, з поясненнями, що допомоги не нараховуються, стаття видатків закрита.

На адвокатський запит від 05 лютого 2026 року №07 щодо надання інформації та документів про надання інформації про виплату заборгованості по передбачених Колективним договором матеріальних допомог при виході на пенсію та на оздоровлення, листом від 12 березня 2026 року №ПК-28/723 відповідач повідомив, що в період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента від 24 лютого 2022 року №64/2022 згідно рішення правління АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» від 14 березня 2022 року (протокол № Ц-54/13 Ком.т.) та листа від 25 березня 2022 року було прийнято рішення про призупинення ряду виплат працівникам, які передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги на оздоровлення та одноразової допомоги при виході на пенсію. Виплата матеріальної допомоги буде нарахована та виплачена після стабілізації фінансового стану АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ». Відповідно до наказу про припинення трудового договору (контракту) від 28 листопада 2024 року №2302/ос ОСОБА_1 підлягає до виплати одноразова грошова допомога у розмірі 5-ти середньомісячних заробітків та додаткова матеріальна допомога у розмірі 5-ти середньомісячних заробітків при стажі роботи на залізничному транспорті понад 38 років. Керівництво АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» докладає значних зусиль для відновлення соціальних пільг та гарантій для пенсіонерів залізничників, які зробили вагомий внесок у функціонування залізничного транспорту.

Відповідачем не виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення позивачу при виході у відпустку за 2022-2024 роки, не виплачено одноразову допомогу при виході на пенсію у розмірі 5-ти середньомісячних заробітків та додаткову матеріальну допомогу у розмірі 5-ти середньомісячних заробітків при стажі роботи на залізничному транспорті 38 років та не проведено повний розрахунок при звільненні.

У п.п.3.2.21 Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками на 2002-2006 роки (із змінами та доповненнями) визначено, що при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, передбачена виплата одноразової матеріальної допомоги в залежності від стажу роботи в галузі та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті в залежності від стажу роботи в галузі. Відповідно до п.2.3 зазначеної угоди, жодна із сторін в період дії угоди не може припинити виконання взятих на себе зобов`язань.

За спільною домовленістю сторін в угоду можуть вноситись зімни та доповнення, при цьому вони не повинні погіршувати умови праці, трудові і соціальні гарантії, передбачені законодавством України та цієї угодою (п.2.4 угоди).

Відповідно до протоколу правління від 14 березня 2022 року №Ц-54/31 Ком.т. керівництвом АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» було прийнято рішення щодо призупинення додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою та колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги (окрім матеріальної допомоги на лікування та на поховання). Рішенням правління (витяг з протоколу №Ц-82/63 Ком.т. засідання правління АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» від 14 жовтня 2024 року п.2 питання порядку денного «Про поновлення виплат одноразової матеріальної допомоги працівникам, які звільнилися/будуть звільнені у період з січня до грудня 2024 року») були поновлені виплати одноразової матеріальної допомоги працівникам АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», які звільнились/будуть звільнені у період з січня до грудня 2024 року, нарахування та виплату матеріальної допомоги вказано провести в хронологічній послідовності відповідно до дати звільнення працівника вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію.

Відповідно до листа члена правління АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» від 04 квітня 2025 року №Ц-5-1.5-25/122-25, у зв`язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства починаючи з 01 квітня 2025 року та до окремого рішення керівництва виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільнені працівника вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію призупинено.

Відповідно до довідки про середню заробітну плату ОСОБА_1 , одноразова матеріальна допомога при виході на пенсію обчислюється наступним чином: 20 036 грн середньомісячна заробітна плата * 10 (розмір виплат передбачений Колективним договором) та складає - 200 362,80 грн; матеріальна допомога на оздоровлення за 2022 рік - нараховується у розмірі 6 прожиткових мінімумів для працездатних осіб за 2022 рік, що складає 14 886,00 грн; матеріальна допомога нараховується у розмірі 6 прожиткових мінімумів для працездатних осіб за 2023 рік, що складає 16 104,00 грн; матеріальна допомога нараховується у розмірі 6 прожиткових мінімумів для працездатних осіб за 2024 рік на оздоровлення та складає 18 168,00 грн.

ОСОБА_1 , зважаючи на те, що при звільненні їй не було виплачено всі суми, які підлягали виплаті, звернулася до суду із даним позовом.

Приписами статті 43 Конституції України передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Законом України «Про оплату праці» визначено економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати.

До структури заробітної плати входять: основна заробітна плата, додаткова та інші заохочувальні та компенсаційні виплати (стаття 2 Закону України «Про оплату праці»).

Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

У статті 5 Закону України «Про оплату праці» визначено, що організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів; генеральної угоди на національному рівні; галузевих (міжгалузевих), територіальних угод; колективних договорів; трудових договорів; грантів.

Згідно з частиною першою, другою статті 15 Закону України «Про оплату праці», форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. У разі, коли колективний договір на підприємстві не укладено, роботодавець зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються з урахуванням вимог, передбачених частиною першою цієї статті.

Відповідно до частини другої статті 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про колективні договори і угоди», умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

За змістом частини першої статті 9 Закону України «Про колективні договори і угоди», положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Згідно з частиною першою статті 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, і узгодження інтересів працівників та роботодавців.

Відповідно до частини другої статті 13 КЗпП України, у колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про колективні договори», зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Відповідно до статті 9 КЗпП України, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

При цьому стаття 9 КЗпП України не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що при звільненні відповідач не виплатив усі суми, які їй належали при звільненні, а саме матеріальну допомогу, про яку йде мова у наказі про припинення трудового договору №2302/ос від 28 листопада 2024 року, у розмірі десяти середньомісячних заробітків та матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022-2024 роки.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомогу тощо).

Отже, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Таким чином, при звільненні працівника вирішується питання не лише про виплату заробітної плати, а про виплату всіх сум, на які працівник має право, що належать йому від роботодавця. Не проведення розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

За змістом статті 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи встановив, що відповідач допустив порушення прав позивача на отримання належних йому при звільненні сум матеріальної допомоги при виході на пенсію, матеріальної допомоги на оздоровлення та середнього заробітку за час затримки належних сум при звільненні у строки, зазначені статтею 117 КЗпП України. Вказані порушення тягнуть за собою передбачену статтею 117 КЗпП України відповідальність у вигляді необхідності виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, сум матеріальної допомоги при виході на пенсію, матеріальної допомоги на оздоровлення.

При цьому, суд не вбачав підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість вимог позову та наявність підстав для його задоволення, і з таким висновком погоджується апеляційний суд.

За змістом ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» в апеляційній скарзі не заперечує той факт, що при звільненні ОСОБА_2 з нею не було проведено розрахунок у повному обсязі.

Однак вказує, що у порушення пункту 3.2.21 Галузевої угоди судом першої інстанції на користь позивача стягнуто одноразову матеріальну допомогу при звільненні вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію не 3 середньомісячних заробітків, а 5 середньомісячних заробітків.

Вказані доводи не заслуговують на увагу, оскільки це не лягло в основу заперечень відповідача проти позову, які викладені у відзиві на позовну заяву.

Крім того, сам відповідач у наказі про звільнення ОСОБА_2 зазначив про необхідність виплати їй при звільненні одноразової грошової допомоги у розмірі п`яти середньомісячних заробітків та додаткової матеріальної допомоги в розмірі п`яти середньомісячних заробітків при стажі роботи на залізничному транспортні понад 38 років згідно пункту 7.8 Колективного договору.

Тобто розмір таких виплат встановлений наказом про звільнення і передбачений пунктом 7.8 Колективного договору, примірник якого відповідачем суду надано не було.

Апеляційна скарга не містить заперечень щодо розміру інших сум, стягнутих на користь позивача, окрім того, що такі не могли бути виплачені в силу положень статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та рішення засідання правління АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» від 14 березня 2022 року №Ц-54/31, на як міститься посилання в наказі про звільнення.

У статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зазначено, що на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Вказані доводи відхиляються колегією суддів, оскільки Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» Верховною Радою України прийнято 15 березня 2022 року, а набрав чинності він 24 березня 2022 року.

У той час як рішення АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальної допомоги було прийнято 14 березня 2022 року, а закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (стаття 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не могли поширюватися на час, коли він ще не набув чинності.

Наведене відповідає висновку, викладеному в постановах Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі №211/7338/23 та від 18 березня 2026 року у справі №333/9082/24.

Крім того, суд першої інстанції встановив, що відповідно до протоколу правління від 14 березня 2022 року №Ц-54/31 Ком.т. керівництвом АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» було прийнято рішення щодо призупинення додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою та колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги (окрім матеріальної допомоги на лікування та на поховання). Рішенням правління (витяг з протоколу №Ц-82/63 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 жовтня 2024 року п.2 питання порядку денного «Про поновлення виплат одноразової матеріальної допомоги працівникам, які звільнилися /будуть звільнені у період з січня до грудня 2024 року») були поновлені виплати одноразової матеріальної допомоги працівникам АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», які звільнились/будуть звільнені у період з січня до грудня 2024 року, нарахування та виплату матеріальної допомоги вказано провести в хронологічній послідовності відповідно до дати звільнення працівника вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію.

Відповідно до листа члена правління АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» від 04 квітня 2025 року №Ц-5-1.5-25/122-25, у зв`язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства починаючи з 01 квітня 2025 року та до окремого рішення керівництва виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільнені працівника вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію призупинено.

Суд звернув увагу, що позивач звільнився з роботи 05 грудня 2024 року, тобто на неї не може розповсюджуватися рішення, яке прийнято відповідачем 01 квітня 2025 року.

Вказані обставини не заперечувалися АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» в апеляційній скарзі.

Також АТ «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» в апеляційній скарзі зазначає про те, що з урахуванням конкретних обставин справи суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При цьому, скаржник посилається на ряд постанов Верховного Суду щодо права суду зменшити розмір середнього заробітку, який підлягає сплаті роботодавцем працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у визначені статтею 116 КЗпП України строки.

Разом з тим, в апеляційній скарзі недостатньо навести фрагменти з рішень суду касаційної інстанції. Скаржник має спроектувати висновки, викладені у вказаних судових рішеннях, на обставини даної справи, чого зроблено не було.

Відповідач свого розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не навів, а лише формально посилався на право суду зменшити такий розмір, не вказавши при цьому, які саме обставини повинні були бути враховані судом першої інстанції.

Підсумовуючи, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки воно ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» залишити без задоволення.

Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 03 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Т.Б. Сало

Судді Л.О. Голота

О.С. Панасюк