Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №127/37563/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/37563/25

Провадження № 22-ц/801/1817/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Шаміна Ю. А.

Доповідач:Панасюк О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 рокуСправа № 127/37563/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),

суддів Берегового О. Ю., Ковальчука О. В.,

розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області у складі судді Шаміної Ю. А. від 06 травня 2026 року (дата складання повного тексту судового рішення у справі відсутня),

встановив:

У грудні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» (далі ТОВ «Фінпром Маркет») звернулося до суду з цим позовом, за яким просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь 4 512 грн 31 к. заборгованості за договором позики № 75467835 від 07 червня 2021 року, з яких: 1 470 грн 00 к. заборгованість за основною сумою боргу; 3 042 грн 31 к. заборгованість за процентами, а також понесені судові витрати.

На обґрунтування позовних вимог покликалося на те, що 07 червня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «1 безпечне агентство необхідних кредитів» (далі – ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів») та ОСОБА_1 укладено договір позики № 75467835 у формі електронного документа з використанням електронного підпису.

26 жовтня 2021 року між ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» (далі ТОВ «Фінансова компанія управління активами») укладено договір факторингу № 2610, відповідно до умов якого останній набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників, в тому числі за договором позики № 75467835 від 07 червня 2021 року.

03 квітня 2023 року між ТОВ «Фінансова компанія управління активами» та ТОВ «Фінпром Маркет» укладено договір факторингу № 030423-ФК, за умовами якого ТОВ «Фінансова компанія управління активами» передало (відступило) ТОВ «Фінпром Маркет» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Фінпром Маркет» прийняло належні ТОВ «Фінансова компанія управління активами» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрах прав вимоги.

Відповідно до реєстру прав вимог від 03 квітня 2023 року до договору факторингу № 030423-ФК до ТОВ «Фінпром Маркет» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 в розмірі 4 512 грн 31 к., з яких: 1 470 грн 00 к. заборгованість за основною сумою боргу; 3 042 грн 31 к. заборгованість за процентами.

ОСОБА_1 не виконав свої зобов`язання за договором позики, не погасив кредит та не сплатив проценти за користування кредитом.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 06 травня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінпром Маркет» 4 512 грн 31 к. заборгованості за договором позики № 75467835 від 07 червня 2021 року, з яких: 1 470 грн 00 к. заборгованість за основною сумою боргу; 3 042 грн 31 к. заборгованість за процентами; 2 422 грн 40 к. у відшкодування витрат зі сплати судового збору та 4 500 грн 00 к. у відшкодування витрат на правничу допомогу.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між сторонами виникли кредитні відносини, ОСОБА_1 отримав кредитні кошти, свої зобов`язання за договором позики щодо повернення коштів та сплати процентів за користування ними не виконав, ТОВ «Фінпром Маркет» отримало право вимоги за договорами факторингу, тому суд прийшов до висновку про стягнення заборгованості у загальному розмірі 4 512 грн 31 к.

Крім того на підставі частин першої, другої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) суд першої інстанції стягнув з відповідача на користь позивача документально підтверджені судові витрати, понесені позивачем при подачі позову.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просив рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 травня 2026 року змінити, стягнути з нього на користь ТОВ «Фінпром Маркет» заборгованість за договором позики за основною сумою боргу у розмірі 1 470 грн 00 к.; в частині стягнення процентів у розмірі 3 042 грн 31 к., 2 422 грн 40 к. судового збору та 4 500 грн 00 к. витрат на правничу допомогу відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що він з 25 лютого 2016 року перебуває на військовій службі за контрактом у Збройних Силах України та є учасником бойових дій, а тому відповідно до частини п`ятнадцятої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» на час перебування на військовій службі в особливий період нарахування процентів за користування кредитом не здійснюється. Зазначав, що не подав докази служби суду першої інстанції раніше, оскільки не отримував позовної заяви та судових повісток, дізнався про рішення суду лише після його ухвалення, а через виконання обов`язків військової служби не мав постійного доступу до мережі Інтернет. Також заявник не погоджується зі стягненням 4 500 грн 00 к. витрат на правничу допомогу, вказуючи, що справа є нескладною за обсягом, а розмір витрат є явно неспівмірним із ціною позову та значенням справи.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Частинами першою – четвертою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 07 червня 2021 року між ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 75467835 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, відповідно до умов якого позикодавець надав ОСОБА_1 у власність грошові кошти в сумі 1 470 грн 00 к. на погоджений умовами договору строк (14 днів), шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника, а позичальник зобов`язався повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики.

26 жовтня 2021 року між ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія управління активами» укладено договір факторингу № 2610, відповідно до умов якого останній набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників, в тому числі за договором позики № 75467835 від 07 червня 2021 року.

03 квітня 2023 року між ТОВ «Фінансова компанія управління активами» та ТОВ «Фінпром Маркет» укладено договір факторингу № 030423-ФК, за умовами якого ТОВ «Фінансова компанія управління активами» передало (відступило) ТОВ «Фінпром Маркет» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Фінпром Маркет» прийняло належні ТОВ «Фінансова компанія управління активами» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрах прав вимоги.

Відповідно до реєстру прав вимог від 03 квітня 2023 року до договору факторингу № 030423-ФК до ТОВ «Фінпром Маркет» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 в розмірі 4 512 грн 31 к., з яких: 1 470 грн 00 к. заборгованість за основною сумою боргу; 3 042 грн 31 к. заборгованість за процентами.

Згідно з розрахунком заборгованості за договором позики № 75467835 від 07 червня 2021 року заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «Фінпром Маркет» за цим договором складає 41 457 грн 00 к., з яких:

- 1 470 грн 00 к. заборгованість за основною сумою боргу;

- 3 042 грн 31 к. заборгованість за процентами.

Рішення суду першої інстанції оскаржується в частині стягнення заборгованість за процентами, а тому відповідно до статті 367 ЦПК України переглядається апеляційним судом лише в цій частині.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом.

Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Статтею 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон) визначено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до частини п`ятнадцятої статті 14 Закону (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14 викладено правовий висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені частиною п`ятнадцятою статті 14 Закону, який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та процентів за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142.

Такими документами є, зокрема військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів – витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. На вказані пільги мають лише мобілізовані позичальники (аналогічна позиція викладена в постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 04 вересня 2024 року у справі № 426/4264/19).

Отже реалізація права на вказану пільгу має заявний характер та передбачає обов`язок позичальника повідомити кредитора про наявність відповідних підстав, надавши належні докази.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 не повідомляв позикодавця про свій статус військовослужбовця та не надавав жодних підтверджуючих документів як під час дії договору, так і під час розгляду справи судом першої інстанції. Доказів поважності причин неповідомлення суду першої інстанції про ці обставини матеріали справи також не містять.

Таким чином підстави для застосування до спірних правовідносин пільг, передбачених частиною п`ятнадцятою статті 14 Закону, відсутні. Нарахування процентів за кредитним договором здійснювалося кредитором на законних підставах, тому що позичальник у встановленому порядку не підтвердив наявність у нього права на звільнення від їх сплати.

Апеляційний суд не бере до уваги докази про проходження ОСОБА_2 військової служби, надані ним лише на стадії апеляційного провадження, тому що відповідачем не доведеного того, що він був позбавлений реальної можливості повідомити про свій статус кредиторів раніше, враховуючи його перебування на військовій службі з 25 лютого 2016 року, або ж суд першої інстанції під час розгляду справи по суті.

Доводи апеляційної скарги про неотримання ухвали про відкриття провадження та копії позову, через що ОСОБА_1 не зміг вчасно надати суду першої інстанції докази статусу військовослужбовця, апеляційний суд відхиляє, з огляду на наступне.

Як видно з матеріалів справи копія ухвали про відкриття провадження направлялася судом першої інстанції ОСОБА_1 за його зареєстрованим місцем проживання ( АДРЕСА_1 ) та була отримана ним 12 січня 2026 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Копію позовної заяви позивач надіслав ОСОБА_1 відповідно до вимог статті 43 ЦПК України, про що свідчить опис вкладення у поштове відправлення.

Крім того 14 січня 2026 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про ознайомлення з матеріалами справи.

Тобто відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи та обізнаний про наявність судового провадження, а тому із січня 2026 року до моменту ухвалення судом першої інстанції рішення мав достатньо часу для подання доказів чи заперечень проти позову.

Проте ОСОБА_1 відзиву на позовну заяву, яка розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження (пункт 1 частини першої статті 274 ЦПК України), не подав, як і жодних доказів, які б підтверджували його статус військовослужбовця.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, то апеляційний суд виходить із такого.

Частиною першою статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом 1 частини третьої вказаної статті до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом частин першої, третьої – шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються відповідача.

Згідно з частиною третьою статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (частини перша, друга статті 15 ЦПК України).

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано суду: договір про надання правничої допомоги від 25 серпня 2025 року № 25-08/25/ФП, акт приймання-передачі справ на надання правничої допомоги; витяг з акту № 4-ФП приймання-передачі наданої правничої допомоги за договором про надання правничої допомоги від 25 серпня 2025 року № 25-08/25/ФП, з якого видно, що адвокатом виконанні такі роботи:

- вивчення наявних у клієнта документів, проведення їх аналізу, визначення правової позиції / аналіз судової практики та збір документів / доказів по малозначних справах для формування позовної заяви – 500 грн 00 к.;

- підготовка / складання та направлення / подача позовної заяви до боржника за договором позики у малозначних справах, за необхідності інших заяв по суті справи – 4 000 грн 00 к.

Розмір гонорару адвоката за надання правничої допомоги становив 4 500 грн 00 к.

За змістом частини шостої статті 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірним зі складністю справи та обсягом наданих послуг, суд апеляційної інстанції відхиляє.

Визначення розміру гонорару є диспозитивним правом сторін договору про надання правничої допомоги. Заявлений до відшкодування розмір витрат відповідає складності справи, обсягу наданих послуг (проведення аналізу документів, формування правової позиції, підготовка та подання позовної заяви), а також засадам розумності та справедливості. Малозначність справи чи ціна позову у розмірі 4 512 грн 31 к. не позбавляють сторону права на професійну правничу допомогу та не є самостійною підставою для обмеження компенсації фактично понесених на неї витрат.

Суд першої інстанції, дослідивши наявні докази, дотримався критеріїв пропорційності і співмірності та прийшов до правильного висновку про стягнення 4 500 грн 00 к. витрат на правничу допомогу, у зв`язку з чим підстав для їх скасування чи зменшення апеляційний суд не вбачає.

Таким чином доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які є підставою для скасування чи зміни рішення суду.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.).

За змістом статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 травня 2026 року – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий О. С. Панасюк

Судді: О. Ю. Береговий

О. В. Ковальчук