Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №749/909/26 — Сновський районний суд Чернігівської області

Справа № 749/909/26

Номер провадження 2/749/598/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року Сновський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого судді Чигвінцева М.С.,

за участю секретаря судового засідання Михалевич М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сновської територіальної громади в особі Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області про визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за набувальною давністю,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області, в якому просила визнати за нею право власності за набувальною давністю на житловий будинок загальною площею 64 кв. м, з них житлова площа 56 кв. м, рік забудови – 1970, з господарськими будівлями і спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що з жовтня 2013 року проживала у вказаному будинку, який на той час тривалий час пустував і занепадав, вселившись у нього з дозволу сільської ради, оскільки будинок, у якому вона раніше проживала та була зареєстрована ( АДРЕСА_2 , був знищений унаслідок пожежі у вересні 2013 року. Позивачка вказує, що більше 10 років відкрито, безперервно та добросовісно володіє спірним будинком як своїм власним, здійснювала оплату за спожиту електричну енергію, право власності на будинок у встановленому порядку не зареєстроване і не оформлене, у зв`язку з чим просить визнати за нею право власності за набувальною давністю.

Представник відповідач Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області подав відзив на позовну заяву (вих. № 05-06/2545 від 04.09.2026), у якому навів правове обґрунтування умов набуття права власності за набувальною давністю, передбачених статтею 344 ЦК України, та зазначив, що за наявними матеріалами загальний строк безперервного володіння позивачкою спірним будинком (з 01.10.2013 по 27.11.2024, коли позивачка була взята на облік як внутрішньо переміщена особа та фактично змінила місце проживання на АДРЕСА_3 ) складає 11 років 1 місяць 26 днів. Водночас відповідач звернув увагу на те, що населений пункт Гута-Студенецька Корюківського району Чернігівської області віднесений до територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, а за інформацією Тихоновицького старостинського округу (лист від 04.09.2026 № 194/15-06/13) внаслідок пожежі, яка виникла 05.05.2026 через обстріли та атаки ворожих БПЛА, у с. Гута-Студенецька було пошкоджено та знищено численні житлові будинки, при цьому акт щодо зруйнованих пожежею будинків не складався через небезпеку для життя людей, у зв`язку з чим відсутня інформація про точний перелік знищених об`єктів. З огляду на викладене відповідач просив ухвалити рішення на розсуд суду за наявними матеріалами справи відповідно до норм чинного законодавства та розглянути справу без участі його представника.

Ухвалою Сновського районного суду Чернігівської області від 08 липня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження.

08 вересня 2026 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду.

Позивачка та її представник, а також представник відповідача в судове засідання не з`явилися; від них надійшли заяви (клопотання) про розгляд справи за їх відсутності,

Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов такого висновку.

Судом установлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 27.09.2004 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Реєстру територіальної громади № 2026/008181925 від 20.05.2026.

Довідкою Тихоновицького старостинського округу Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області від 20.05.2026 № 253 підтверджено, що у вересні 2013 року житловий будинок по АДРЕСА_2 , в якому позивачка була зареєстрована, знищено внаслідок пожежі.

Згідно з довідкою того ж старостинського округу від 20.05.2026 № 247 позивачка зареєстрована по АДРЕСА_2 , а фактично постійно проживала з 2013 по 2025 роки по АДРЕСА_1 .

Довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 27.11.2024 № 7408-7002108405 підтверджено, що позивачка зареєстрована як внутрішньо переміщена особа 27.11.2024, а фактичним місцем її проживання зазначено: АДРЕСА_3 .

Згідно з виписками з погосподарської книги, виданими Тихоновицьким старостинським округом Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області № 84 від 20.05.2026 (за записами погосподарської книги № 2 за 2013–2015 роки), № 83 від 20.05.2026 (за записами погосподарської книги № 2 за 2016–2020 роки) та № 82 від 20.05.2026 (за записами погосподарської книги № 2 за 2021–2026 роки), головою домогосподарства за адресою: АДРЕСА_1 , значиться ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; рік забудови будинку – 1970, загальна площа будинку – 64 кв. м, з них житлова площа – 56 кв. м; земельної ділянки немає.

Інформаційною довідкою ТОВ «Трудовий колектив Чернігівського обласного бюро технічної інвентаризації» від 08.06.2026 № 656 підтверджено, що станом на 31.12.2012 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 не зареєстроване, технічна інвентаризація об`єкта станом на 08.06.2026 не проводилась, інвентаризаційна справа в архіві відсутня, а у зв`язку з бойовими діями обстежити об`єкт неможливо.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно із частинами 1, 4 статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині 1 статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини 3 статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина 2 статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Отже, правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині 1 статті 344 ЦК України.

За змістом наведеної норми та усталеної практики Верховного Суду (постанови від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц, від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (Велика Палата), від 15 листопада 2022 року у справі № 293/1061/21, від 15 червня 2023 року у справі № 359/8844/20, від 16 липня 2025 року у справі № 643/13004/23) набуття права власності на нерухоме майно за набувальною давністю можливе лише за одночасної наявності таких умов: наявність суб`єкта, здатного набути майно у власність; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння протягом установленого законом десятирічного строку; відсутність норми закону, що обмежує чи забороняє набуття права власності за набувальною давністю.

При цьому обов`язковою умовою добросовісності є те, що заволодіння чужим майном має бути безтитульним, тобто здійснюватися самочинно, без жодних правових підстав чи погоджень з власником. Якщо ж особа вселяється в майно за згодою (дозволом) власника чи уповноваженого органу місцевого самоврядування, таке володіння з самого початку є похідним від волі власника (має ознаки користування за домовленістю), а тому виключає можливість застосування статті 344 ЦК України, оскільки володілець із самого початку усвідомлює, що майно належить іншій особі, і володіє ним не як власник.

Судом установлено, що строк фактичного проживання позивачки у спірному будинку (з жовтня 2013 року по 27.11.2024) формально перевищує встановлений частиною першою статті 344 ЦК України десятирічний строк. Разом з тим саме по собі дотримання строку володіння не є достатньою підставою для задоволення позову за відсутності доведеності інших обов`язкових умов, передбачених зазначеною нормою.

Позивачка у позовній заяві зазначила, що вселилася у спірний будинок з дозволу сільської ради у зв`язку з тим, що він тривалий час пустував.

Як неодноразово наголошував Верховний Суд (зокрема у постановах від 15 листопада 2022 року у справі № 293/1061/21, від 16 липня 2025 року у справі № 643/13004/23), обов`язковою умовою набуття права власності за набувальною давністю є те, що заволодіння чужим майном має бути безтитульним, тобто здійснюватися самочинно, без жодних правових підстав чи погоджень з власником.

Отже, у разі, якщо таке вселення дійсно здійснювалося за згодою органу місцевого самоврядування, це свідчить про наявність у володінні правової підстави (титулу), що виключає застосування статті 344 ЦК України, оскільки набувальна давність вимагає саме безтитульного володіння.

Водночас матеріали справи не містять жодних документальних доказів на підтвердження такого дозволу (рішення, розпорядження чи іншого акта органу місцевого самоврядування).

Якщо ж посилатися на самовільне заволодіння, то сам факт користування будинком, реєстрації в ньому як голови домогосподарства не є достатнім для висновку про добросовісне, відкрите і безтитульне володіння чужим майном як власним.

За таких обставин суд позбавлений можливості констатувати наявність ознак добросовісності та безтитульності володіння позивачкою спірним майном, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Крім того, судом ураховано безпекову складову та наслідки збройної агресії Російської Федерації. Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376 (у редакції наказу від 26.05.2026 № 987), село Гута-Студенецька Сновської міської територіальної громади Корюківського району Чернігівської області віднесено до територій активних бойових дій з 01.12.2024 (дата завершення не визначена), а до цього – до територій можливих бойових дій (з 22.06.2022 по 30.11.2024) та тимчасово окупованої території (з 24.02.2022 по 03.04.2022). Листом Тихоновицького старостинського округу від 04.09.2026 № 194/15-06/13 повідомлено, що 05 травня 2026 року внаслідок обстрілів та атак ворожих БПЛА у с. Гута-Студенецька виникла пожежа, якою було пошкоджено та знищено численні житлові будинки, при цьому акт щодо зруйнованих пожежею будинків не складався через небезпеку для життя людей, у зв`язку з чим відсутня інформація про точні адреси та кількість знищених будинків.

Суд звертає увагу, що позивачкою не надано належних, допустимих та достатніх доказів наявності спірного житлового будинку в натурі як об`єкта цивільних прав на час розгляду справи.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Незважаючи на те, що відповідач у відзиві залишив питання про задоволення позову на розсуд суду, це не звільняє позивачку від обов`язку довести сукупність усіх передбачених статтею 344 ЦК України умов набуття права власності за набувальною давністю.

Отже, позивачкою не доведено добросовісності й безтитульності володіння спірним майном та наявності об`єкта нерухомого майна на час розгляду справи, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено повністю, а позивачка у позовній заяві просила залишити судові витрати за собою, підстави для стягнення судового збору з відповідача відсутні, тому судові витрати, понесені позивачкою, залишаються за нею.

На підставі викладеного, керуючись статтями 328, 344 Цивільного кодексу України, статтями 12, 76, 77, 79, 80, 81, 141, 211, 223, 259, 263–265, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Сновської територіальної громади в особі Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської області про визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за набувальною давністю – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його (проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його складення шляхом подачі апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду відповідно до ст. 355 ЦПК України або через Сновський районний суд Чернігівської області відповідно до п.15.5 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України.

Суддя М.С. Чигвінцев