Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №751/1595/26 — Новозаводський районний суд м. Чернігова

Справа №751/1595/26

Провадження №3/751/643/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року місто Чернігів

Новозаводський районний суд міста Чернігова

в складі: головуючого судді Діденко А.О.

при секретарі Рак Я.М.,

за участі захисника – адвоката Кубрак Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чернігові справу про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

В с т а н о в и в :

10.02.2026 о 05 год. 12 хв. у м. Чернігів, вул. Олександра Довженка, 159, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Иж, д.н.з. НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп`яніння. Зі згоди водія у встановленому законом порядку огляд на визначення стану алкогольного сп`яніння проводився на масці зупинки за допомогою приладу Драгер 0261, результат позитивний – 1,64% проміле. З результатом згоден. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 2.9.А. Правил дорожнього руху.

За даним фактом стосовно ОСОБА_1 складений протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

ОСОБА_1 у судове засідання не прибув, про місце, день та час розгляду справи повідомлений належним чином.

Стаття 268 КУпАП не містить імперативної заборони розглядати справу про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 130 КУпАП, за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

За таких обставин суд визнав за можливе розглянути справу без його участі.

Захисник особи щодо якої складено адміністративний протокол – адвокат Кубрак Ю.В. винуватість підзахисного не визнала у повному обсязі. Вказала, що в матеріалах справи відсутні докази керування транспортним засобом ОСОБА_1 , а наданий на підтвердження відеозапис з бодікамери працівників поліції є недопустимим доказом, оскільки не є безперервним, містить розриви, а також в ході відефіксації працівники поліції передавали один одному бодікамеру, що є грубим порушенням вимог нормативних актів. Працівниками поліції було грубо порушено процедуру огляду, зокрема не запропоновано ОСОБА_1 пройти огляд на визначення стану алкогольного сп`яніння в медичному закладі в лікаря-нарколога, що були зобов`язані зробити, оскільки ОСОБА_1 з результатами не погоджувався. Грубим порушенням також є і те, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, а отже повноваженнями щодо складання адміністративного протоколу щодо нього володіють лише представники органів Військової служби правопорядку. Крім того, оскільки ОСОБА_1 є військовослужбовцем, просила не застосовувати (в разі визнання винуватості) стягнення у виді позбавлення права керування, позаяк таке право необхідне для виконання службових обов`язків.

Вислухавши пояснення захисника, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху України, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП настає за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення підтверджується: протоколом про адміністративне правопорушення; актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціального технічного засобу DRAGER ALCOTEST 7510 ARMF-0261 та результатами тестування, відповідно до яких проба позитивна 1,64‰; актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу; рапортом поліцейського роти №3 БУПП в Чернігівській області ДПП; відеозаписом з нагрудної камери поліцейського, що міститься на доданому до протоколу оптичному диску.

І. Щодо доводів про порушення процедури огляду на визначення стану сп`яніння

З дослідженого в судовому засіданні відеозапису з бодікамери працівників поліції вбачається, що при спілкуванні із працівниками поліції ОСОБА_1 було повідомлено про виявлені в нього ознаки алкогольного сп`яніння, зокрема запах алкоголю із порожнини рота та виражене тремтіння пальців рук (05:14 час відеозапису). ОСОБА_1 було запропоновано пройти огляд на визначення стану алкогольного сп`яніння на місці за допомогою приладу «Драгер», на що ОСОБА_1 погодився. За результатами тесту за допомогою приладу «Драгер» було визначено позитивний результат – 1.64% проміле, що також підтверджується чеком приладу «Драгер». Як свідчить відеозапис (05:23) ОСОБА_1 розписався в «чеку» приладу «Драгер» про згоду з результатом, при чому зміст даного підпису про згоду працівникам поліції був йому роз`яснений до проставлення підпису.

Відповідно до пункту 6 Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 р. № 1103, водій транспортного засобу, що відмовився від проведення огляду на місці зупинки транспортного засобу або висловив незгоду з його результатами, направляється поліцейським для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров`я.

Отже, передумовою направлення водія для проходження огляду на визначення стану алкогольного сп`яніння до медичного закладу є незгода водія із результатами огляду на місці. Однак такої незгоди ОСОБА_1 не висловлював та власноручно розписався на підтвердження своєї згоди із результатами огляду в акті огляду на визначення стану сп`яніння. Про свою згоду із результатами огляду ОСОБА_1 зазначив також і безпосередньо в адміністративному протоколі в графі «пояснення», який ОСОБА_1 власноручно підписаний.

Отже, не існувало правової підстави для направлення ОСОБА_1 для проходження огляду до медичного закладу, а доводи захисника в цій частині є необґрунтованими.

ІІ. Щодо доводів про недопустимість відеозапису на підтвердження факту керування

Досліджений в судовому засіданні відеозапис з бодікамери працівників поліції є належним та достовірним доказом, який повно та об`єктивно фіксує та відображає обставини справи та процедуру складення адміністративного протоколу.

Посилання на те, що бодікамера використовувалася інспектором поліції ОСОБА_2 у той час, як така бодікамера була закріплена за інспектором ОСОБА_3 носять формальний характер, не порушують повноти відеозапису та не спричинюють порушення будь-яких суб`єктивних прав ОСОБА_1 . Отже, доводи захисту в цій частині є формальними та такими, що не свідчать про недопустимість відеозапису як доказу.

ІІІ. Щодо доводів про необхідність залучення представників Військової служби правопорядку

На думку захисника, оскільки ОСОБА_1 повідомляв на місці працівників поліції про те, що він є військовослужбовцем, відповідно до вимог ст. 266-1 КУпАП працівники поліції повинні були залучити до складання адміністративного протоколу працівників органів Військової служби правопорядку.

Однак, у першу чергу суд вважає за необхідне відзначити, що статтею 255 КУпАП повноваження щодо складання адміністративного протоколу за ст. 130 КУпАП покладено саме на працівників Національної поліції, а не Військової служби правопорядку, які такими повноваженнями не наділені. При цьому, як свідчать положення ст. 172-20 КУпАП, протоколи за якими складають представники ВСП, вказана стаття: а) не містить спеціальних ознак складу правопорушення – керування транспортним засобом у стані сп`яніння; б) містить значно м`якіші санкції, аніж положення статті 130 КУпАП. За таких умов, оскільки: ст. 130 КУаАП розміщена в розділі, що забезпечує відповідальність у сфері безпеки дорожнього руху; містить специфічний елемент складу правопорушення – керування транспортним засобом у стані сп`яніння; передбачає спеціальну санкцію – позбавлення права керування транспортними засобами, то саме положення статті 130 КУпАП в такому випадку є більш спеціальними по відношенню до ст. 172-20 КУпАП, і підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Інший підхід до правозастосування означав би свідоме ігнорування більш спеціальної за складом та більш суворої за санкцією статті 130 КУпАП, що в кінцевому підсумку призводило би до уникнення особами, які керують транспортними засобами в стані сп`яніння, передбаченої законом відповідальності за вчинене правопорушення. При цьому суд звертає увагу, що загальновизнаним у судовій практиці є той факт, що передбачені ст. 130 КУпАП порушення носять підвищену суспільну небезпеку. А отже, судова практика застосування норм права не може обирати такий напрям, який призводить до свідомого пом`якшення відповідальності за такого роду порушення.

Отже, працівниками поліції було дотримано своїх повноважень, визначених ст. 255 КУпАП, щодо складення адміністративного протоколу за ст. 130 КУпАП, і цілком вірно кваліфіковано дії ОСОБА_1 саме за ст. 130 КУпАП, а не за ст. 172-20 КУпАП, як на цьому наполягає захисник.

Як додатковий, але не головний аргумент, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що ч. 1 ст. 172-20 КУпАП містить специфічний елемент складу правопорушення - виконання обов`язків військової служби в нетверезому стані. Однак сам по собі статус військовослужбовця та факт виконання обов`язків військовослужбовця не є тотожними поняттями. Водночас у матеріалах справи відсутній будь-який достовірний доказ (копія наказу, бойового розпорядження тощо) на підтвердження того, що ОСОБА_1 на час керування транспортним засобом перебував саме у стані виконання обов`язків військової служби. Власні пояснення ОСОБА_1 про те, що нібито він перебував на момент складення адміністративного протоколу в стані виконання обов`язків військової служби, достовірним доказом не є, оскільки ОСОБА_4 прямо зацікавлений в результатах розгляду справи в свою користь, і судом такі пояснення сприймаються критично.

ІV. Щодо доводів про необхідність застосування більш м`якого стягнення

Слід зауважити, що санкція частини 1 статті 130 КУпАП містить безальтернативне одночасне стягнення – штраф та позбавлення права керування транспортним засобом, і суд не наділений дискрецією щодо вибору лише одного виду стягнення.

Застосування в адміністративних справах за аналогією положень ст. 69 КК України в цілому не виключається та присутнє в судовій практиці.

Водночас, стосовно ст. 130 КУпАП існує законодавче обмеження, закрпілене в частині 2 статті 33 КУпАП, щодо врахування пом`якшуючих обставин при розгляді справ щодо порушень у сфері безпеки дорожнього руху (тобто - зокрема й у справах даної категорії). Зазначена спеціальна правова нома обмежує суд в застосуванні за аналогією закону норм ст. 69 КК України саме до справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 130 КУпАП, оскільки застосування ст. 69 КК України потребує встановлення існування двох чи більше пом`якшуючих обставин. Суд не може залишити поза увагою обмежуючу норму ч. 2 ст. 33 КУпАП, оскільки: а) така норма носить спеціальний характер та була імплементована до КУпАП саме в межах спеціалізованого закону, спрямованого на посилення відповдіальності за ст. 130 КУпАП; б) норма ч. 2 ст. 33 КУпАП є новою за темпоральним критіерієм нормою права в межах Кодексу України про адміністративні правопорушення. Залишення поза увагою цих чинників означало би ігнорування мети спеціальної норми закону, що суперечить базовим засадам застосування норм права.

Крім того, застосування положень ст. 69 КК України є можливим лише тоді, коли окрім пом`якшуючих обставин судом буде встановлено обставини, що суттєво знижують суспільну небезпеку вчиненого правопорушення. Однак у межах даної справи суд таких обставин не вбачає, і захисником таких обставин не наведено. Сам по собі факт приналежності особи до військовослужбовців не може бути визнаний такою обставиною.

Щодо решти аргументів, які висловлювалися захисником у ході розгляду справи, суд зауважує наступне.

У пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ зазначає, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Решта аргументів є очевидно не є співставними до обставин даної справи, не ґрунтуються на релевантній судовій практиці та не потребують настільки деталізованих відповідей у судовому рішенні.

За вказаних обставин суд дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, що підтверджується належними, допустимими та достатніми доказами, які доповнюють один одного та узгоджуються із стандартом доказування "поза розумним сумнівом".

При визначенні виду стягнення суд враховує характер вчиненого правопорушення, особу правопорушника, ступінь його вини та майновий стан.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає за можливе застосувати до ОСОБА_1 стягнення, в межах санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Відповідно до положень ст. 40-1 КУпАП, ст. 4 Закону України «Про судовий збір» з ОСОБА_1 підлягає стягненню в дохід держави судовий збір у розмірі 665 грн 60 коп.

Керуючись ст.ст. 1, 9, 23, 33, ч. 1 ст. 130, 245, 283, 284 п. 1, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд

постановив:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000 (сімнадцяти тисяч) грн (отримувач коштів: ГУК у Чернігівській області/21081300, код отримувача (код ЄДРПОУ): 37972475, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО): 899998, рахунок отримувача: UA528999980313070149000025001, КБКД: 21081300, призначення платежу*21081300, серія протоколу, № протоколу, ПІБ), з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.

Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) грн 60 коп. на користь ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783, банк отримувача – Казначейство України, МФО 899998, рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106.

Роз`яснити правопорушнику, що згідно зі ст. 307 КУпАП штраф повинен бути сплачений порушником не пізніше як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі її оскарження – не пізніше як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

У разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 КУпАП, постанова про накладення штрафу, згідно з ч. 1 ст. 308 КУпАП, надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.

Згідно зі ст. 291 КУпАП постанова судді набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

На постанову протягом десяти днів з дня її винесення може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду через Новозаводський районний суд м. Чернігова.

Суддя: А.О. Діденко