Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №723/1541/26 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2026 року місто Чернівці справа №723/1541/26

провадження №22-ц/822/1639/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Судді-доповідача Височанської Н.К.,

суддів: Кулянди М.І., Литвинюк І.М.,

за участю секретаря судових засідань Паучек І.І.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 18 червня 2026 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Дедик Н.П.,-

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини.

Посилалась на те, що з 22 лютого 2022 року перебуває з відповідачем у шлюбі, зареєстрованому Сторожинецьким районним виконавчим комітетом Великокучурівської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області, актовий запис № 6.

Від спільного проживання у них є малолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з нею та знаходиться на її утриманні.

Вказувала, що їх спільне з відповідачем сімейне життя не склалося, тому нею подано до суду позов про розірвання шлюбу.

Зазначала, що вони з відповідачем не проживають разом, не ведуть спільного господарства з початку березня 2026 року, вона з сином проживає в АДРЕСА_1 в квартирі, яка належить її матері. Відповідач з моменту припинення фактичних шлюбних відносин не виконує свій батьківський обов`язок щодо утримання сина, не надає матеріальну допомогу на його утримання.

Зазначає, що відповідач є здоровою та працездатною особою, займається міжнародними перевезеннями, за що отримує доходи в розмірі приблизно 20000-30000 грн., тому вважає, що він в змозі надавати матеріальну допомогу на утримання сина у вигляді аліментів.

Просила стягувати аліменти з відповідача на утримання сина ОСОБА_4 у твердій грошовій сумі в розмірі по 5000,00 грн. щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, вважає такий розмір аліментів буде достатнім для забезпечення гармонійного розвитку сина.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 18 червня 2026 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителя АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованої в АДРЕСА_3 та жительки АДРЕСА_1 , аліменти на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в розмірі по 3000,00 грн. (три тисячі п`ятсот грн.) щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 03.04.2026 року.

Допущено негайне виконання рішення суду в межах суми платежів за один місяць.

Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителя АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , на користь держави судовий збір в розмірі 1331,20 грн., перерахувавши вказану суму стягувачу Державній судовій адміністрації України.

Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителя АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованої в АДРЕСА_3 та жительки АДРЕСА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 12000,00 грн.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погоджуючись із вказаним заочним рішення суду позивач ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Якобишена Т.Д. спрямувала засобами поштового зв`язку 17 липня 2026 року апеляційну скаргу на вказане рішення суду.

В апеляційній скарзі вказує, що не погоджується з визначеним судом розміром стягнутих аліментів. Вказує, що відповідач отримавши позовну заяву з додатками, у передбачений законом строк не подав відзив на позовну заяву, не висловив жодних заперечень проти заявленого позивачем розміру аліментів та не надав жодних доказів на спростування своєї фінансової не спроможності сплачувати саме 5000 грн. Більше того, відповідач здійснив оплату аліментів у розмірі 5000 грн. та передав для сина 200 фундів стерлінгів.

Зменшуючи розмір аліментів за власною ініціативою до 3000 грн., за відсутності заперечень з боку відповідача, суд першої інстанції вийшов за межі змагального процесу та грубо порушив баланс процесуального рівноправ`я.

Крім цього, зменшуючи суму витрат на правничу допомогу з 20000 грн. до 12000 грн. за відсутності клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції порушив вимоги ч.5 ст.137 ЦПК України.

Просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.

Межі розгляду справи

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Позиція апеляційного суду

Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково, з наступних підстав.

Мотивувальна частина

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 та ОСОБА_6 22 лютого 2022 року уклали шлюб, після реєстрації якого ОСОБА_6 обрала прізвище « ОСОБА_7 » (а.с.9).

З копії актового запису про народження № 102, вчиненого 07 червня 2023 року заступником реєстратора Дж Ренделлом (м. Глостер, графство Глостершир, Велика Британія) вбачається, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 є батьками ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.11).

З копії декларації № 0001-А10А-1310 про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу вбачається, що пацієнт ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає в АДРЕСА_1 (а.с.12).

Доводи та мотиви апеляційного суду та застосовані норми права

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, тобто ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно зі ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, тощо.

Зазначеним нормам рішення суду першої інстанції частково не відповідає.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову частково, суд першої інстанції прийшов до висновку, що заявляючи вимогу про стягнення аліментів з відповідача у розмірі 5000 грн., позивач вказує на спроможність відповідача сплачувати такі аліменти, оскільки він здійснює міжнародні перевезення і отримує доходи в розмірі приблизно 20000-30000 грн. При цьому, доказів на підтвердження вказаних обставин позивачем не надано. З огляду на викладене, суд вважав, що слід визначити аліменти у розмірі 3000 грн. щомісячно і такий розмір забезпечуватиме потреби дитини відповідно до її віку.

Колегія суддів погоджується з висновком суду щодо наявності підстав для стягнення аліментів, однак не погоджується з визначеним судом розміром таких аліментів, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у Сімейному кодексі України.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Обов`язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов`язків (частина 2 статті 51 Конституції України) і закріплюється в сімейному законодавстві, зокрема статтею 180 СК України на батьків покладено обов`язок по утриманню дитини до досягнення нею повноліття.

Згідно із частиною 7 статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною 5 статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до положень статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Згідно частини 3 статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Статтею 182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує:

1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини;

2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів;

3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів;

3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;

4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2026 рік» установлено прожитковий мінімум з 1 січня 2026 року для дітей віком до 6 років в сумі - 2817 гривень.

Батьки дитини мають рівні обов`язки з надання утримання дитині, оскільки згідно частини 1 статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Згідно статті 184 СК України, суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.

Розмір аліментів і спосіб стягнення аліментів може бути визначений судом з урахуванням фактичних обставин справи, які встановлені судом та на які посилався позивач. При цьому право застосування норми закону належить виключно суду. Аналогічна правова позиція вказана в постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13.

Згідно частини 1 статті 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

Згідно ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог статей 12, 13, 81 ЦПК України обов`язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.

У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із їх недоведеністю, або задоволення позовних вимог у випадку ненадання відповідачем доказів на спростування обставин, зазначених у позові.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі №910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18 (пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18).

Суд апеляційної інстанції також відмічає, що виховування дитини/дітей одним із батьків, коли інший проживає окремо, створює додаткове навантаження по догляду та вихованню дитини/дітей, у зв`язку з чим певним чином з`являється дисбаланс між зусиллями, які мають прикладати обоє батьків для розвитку дитини/дітей, таким чином, що тягар здебільшого лягає лише на одного з батьків у цьому випадку на матір, що є підставою для відступу від рівності мінімального розміру половини прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку в бік збільшення розміру стягнення розміру аліментів з батька дитини (відповідача у справі).

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги відповідно до статті 367 ЦПК України, колегія суддів виходить із такого.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачка просила стягнути аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 5000,00 грн. щомісячно.

Пред`явлення позивачем позову про стягнення аліментів свідчить про те, що батьки не досягли домовленості щодо способів виконання кожним із батьків обов`язку утримувати дитину, що власне відповідачем не спростовано.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність достатніх підстав для задоволення позовних вимог у заявленому розмірі, та визначив до стягнення з відповідача аліменти у розмірі 3000 грн.

Вирішуючи питання щодо розміру аліментів на малолітню дитину, суд враховує стан здоров`я позивача та відповідача як платника аліментів, їхнє матеріальне становище, рівність прав та обов`язків обох батьків щодо дитини, вимоги розумності та справедливості, мінімальний розмір аліментів на одну дитину.

Колегія суддів, врахувавши фактичні обставини справи, зокрема, відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження майнового стану як позивача, так і відповідача, відсутність розміру їх доходів, відсутність доказів скільки мати витрачає в середньому на дитину щомісяця, враховуючи вік дитини, якій три роки, дійшла висновку, що рішення суду слід змінити, визначивши до стягнення із відповідача аліменти на утримання дитини в розмірі 4000 грн. щомісячно, що відповідатиме положенням чинного законодавства та вимогам розумності і справедливості, забезпечить достатні умови для спільної дитини сторін при дотриманні принципу рівності обов`язку її батьків.

На переконання апеляційного суду, такий розмір аліментів забезпечуватиме необхідний та достатній рівень гармонійного розвитку дитини, а також буде відповідати принципу співрозмірності, розумності та забезпечувати захист інтересів та потреб дитини.

Разом з тим, судова колегія звертає увагу на те, що стороною позивача не надано належних та допустимих доказів свого матеріального стану, витрат, які вона несе на утримання дитини зі свого боку, як і переліку витрат, які витрачаються на дитину і є необхідними, а тому позовні вимоги не підлягають до задоволення повністю.

При цьому, позивачка не позбавлена можливості згодом, у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених СК України, звернутися до суду з позовом про зміну розміру аліментів, відповідно до частини 1 статті 192 СК України.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу понесених позивачем в суді першої інстанції

Постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення (підпункту б пункту 4 частини 1статті 382 ЦПК України).

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частин першої, другої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Згідно з вимогами частин першої, другої, четвертої, п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).

Саме такою є правова позиція Верховного Суду, висловлена Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).

Зазначена правова позиціє є незмінною, вона безпосередньо передбачена положеннями пункту 1 частини другої статті 137, частини восьмої статті 141 ЦПК України.

Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані до заяви документи на предмет належності, допустимості й достовірності відображеної у них інформації.

В поданому позові позивач просила стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу понесені в суді першої інстанції в розмірі 20000 грн., суд першої інстанції стягнув витрати на правову допомогу частково, а саме пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 12000 грн.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині стягненні судових витрат, колегія суддів виходить із того, що при визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24) виснувала, що у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Колегія суддів наголошує, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (див. постанову Верховного Суду від 24 січня 2022 року у справі № 911/2737/17).

Отож, виходячи з принципів співмірності та розумності судових витрат, врахувавши характер правовідносин, обсяг наданих адвокатом послуг заявнику, складність справи, необхідність процесуальних дій сторони, реальність наданих адвокатських послуг, розумність їхнього розміру до ціни позову та до предмету спору, вважає за необхідне частково присудити стороні, на користь якої ухвалено судове рішення витрати на правову допомогу та покласти на відповідача витрати у розмірі 10000 грн.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17 квітня 2024 року у справі № 756/6927/20, від 04 квітня 2024 року у справі № 701/804/21, від 10 квітня 2024 року у справі № 530/259/21, від 10 квітня 2024 року у справі №367/6289/21, від 22 травня 2024 року у справі №205/5969/15-ц, у яких також вирішувалось питання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу за відсутності заперечень іншої сторони.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За приписами п.п. б) та в) п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого, із резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1 та п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України).

Позивач просив стягнути з відповідача аліменти у розмірі 5000 грн, однак колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позову в сумі 4000 грн. Отже, за результатами апеляційного перегляду справи суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, а саме на 80,00 % від заявлених вимог.

Апеляційним судом зменшено розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню на користь позивача, з 20000 грн. до 10000 грн., а тому з урахуванням часткового задоволення позову на 80,00 %, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 грн. (10000 х 80,00%).

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1 та п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України).

Позивачка звільнена від сплати судового збору за подання позову та подання апеляційної скарги у справах про стягнення аліментів, отож судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Таким чином, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за подання позову в розмірі 1331,20 грн, за подання апеляційної скарги в розмірі 1996,80 грн, а всього — 3328 грн.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення

Згідно ст. 376 ЦПК підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, рішення слід змінити.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Змінити мотивувальну частину заочного рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 18 червня 2026 року, виклавши її в редакції цієї постанови.

Змінити резолютивну частину заочного рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 18 червня 2026 року, виклавши її в наступній редакції:

«Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , жителя АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_3 та жительки АДРЕСА_1 , аліменти на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі по 4000 (чотири тисячі) гривень щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 31 березня 2026 року.

Розмір аліментів стягуваний у твердій грошовій сумі підлягає індексації відповідно до закону.

Допустити негайне виконання рішення суду в межах суми платежів за один місяць».

Змінити розподіл судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій в розмірі 3328 гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 8000 гривень.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена судом 23 вересня 2026 року.

Суддя-доповідач: Н.К. Височанська

Судді: М.І. Кулянда

І.М. Литвинюк