Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №638/19210/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Єдиний унікальний номер 638/19210/25

Номер провадження 22-ц/818/2322/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Мальованого Ю.М.,

суддів: Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2025 року в складі судді Смирнова В.А. по справі № 638/19210/25 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Єврокредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Єврокредит» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 02 грудня 2021 року між АТ «Мегабанк» та ОСОБА_1 укладено заяву-Договір № TDB.2021.0001.34313 про приєднання до Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб щодо карткових продуктів todobank, який складається з публічної частини договору, яким є Договір про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб щодо карткових продуктів todobank з додатками, розміщений у місці інформування Клієнта та на сайті АТ «МЕГАБАНК»: www.megabank.ua та в мережі інтернет www.todobank.com (далі – Договір), та індивідуальної частини, якою є вказана Заява - Договір. Всі вищевказані документи у сукупності складають договірну основу, яка закріплює домовленості Банка і Клієнта щодо регулювання правовідносин, які виникли між ними, і відповідно до приписів ст. 634 ЦК України є за своєю суттю договором приєднання, що укладений шляхом прийняття Клієнтом пропозиції Банку згідно ст. ст. 641, 644 ЦК України.

На виконання договору банк відкрив клієнту поточний рахунок у гривні, що обслуговується за дебетово-кредитною схемою, та поточні рахунки у доларах США та у Євро, що обслуговуються за дебетовою схемою, та видав платіжну картку міжнародної платіжної системи. На поточний рахунок у гривні Банк надав клієнту кредит, встановивши доступний ліміт кредитної лінії.

Відповідач, в свою чергу, свої зобов`язання за договором щодо повернення заборгованості та сплати відсотків за користування кредитної лінією не виконав, у зв`язку з чим станом на 03 вересня 2024 року його заборгованість складає 27 027,54 грн, з яких 9382,78 грн - заборгованість за тілом кредиту, 17 644,76 грн - заборгованість за процентами.

03 вересня 2024 року між АТ «Мегабанк» та ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» укладено Договір № GL1N426240 про відступлення прав вимоги, відповідно до якого первісний кредитор відступив новому кредитору права вимоги, в тому числі, до відповідача за кредитним договором № TDB.2021.0001.34313 від 02 грудня 2021 року.

27 грудня 2024 року між ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» та ТОВ «ФК «Єврокредит» укладено Договір № 1/12 про відступлення прав вимоги, відповідно до якого первісний кредитор відступив новому кредитору права вимоги, в тому числі, до відповідача за кредитним договором № TDB.2021.0001.34313 від 02 грудня 2021 року на суму 27 027,54 грн.

Просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 27 027,54 грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 2422,40 грн, а також на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 11 200,00 грн.

13 жовтня 2025 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити у позові через сплив строку позовної давності, відсутність повідомлення про цесію, форс-мажор; призупинити нарахування та сплату платежів до закінчення воєнного стану; звільнити від штрафів, пені та інших нарахувань за цей період; зменшити витрати на адвоката до 2 000,00 грн як неспівмірні. Відзив мотивований тим, що відповідач є пенсіонером і ВПО, ціна позову та судові витрати перевищують його річну пенсію. Вказав, що не визнає суму боргу, оскільки договір з АТ «Мегабанк» від 02 грудня 2021 року фактично діяв менше 3 місяців, до початку вторгнення рф 24 лютого 2022 року. На 20 грудня 2022 року у виписці банку вказано суму 4 497,04 грн. Після відкликання ліцензії АТ «Мегабанк» 02 червня 2022 року і ліквідації додатку todobank у нього не було контактів із банком чи правонаступниками, не було доступу до інформації про борг. Строк позовної давності сплив 02 червня 2025 року.

15 жовтня 2025 року відповідач подав доповнення до відзиву, в яких просив скасувати нарахування відсотків як незаконних через невиконання банком своїх зобов`язань; відмовити в позові, призупинити платежі, зменшити витрати на адвоката до 2 000,00 грн.; застосувати судову практику для зменшення/скасування боргу.

20 жовтня 2025 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він просив позовні вимоги задовольнити.

04 листопада 2025 року від представника відповідача надійшли заперечення, в яких він наголосив на недоведеності позовних вимог.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2025 року позовні вимоги ТОВ «ФК «Єврокредит» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Єврокредит» заборгованість у розмірі 27 027,54 грн, витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 422,40 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 2 700,00 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору у нього утворилась заборгованість зі сплати тіла кредиту та процентів, що підлягає стягненню з нього на користь позивача як нового кредитора. Судові витрати на правничу допомогу зменшені до 2700,00 грн з урахуванням складності справи та обсягу наданих послуг. Строк позовної давності не пропущений.

На вказане судове рішення через систему «Електронний суд» 08 січня 2025 року представник ОСОБА_1 – адвокат Чепурна Н.В. до суду апеляційної інстанції подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду – скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити ТОВ «ФК «Єврокредит» у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, стягнути з ТОВ «ФК «Єврокредит» на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем завищено вимоги щодо стягнення відсотків за користування кредитом та не підтверджено наявність основної заборгованості за кредитом в розмірі 9382,78 грн. Копія договору TDB.2021.0001.34313 від 02 грудня 2021 року, а також заява-анкета до Договору приєднання не є доказом того, що відповідач був ознайомлений з умовами та правилами надання банківських послуг у АТ «Мегабанк», які діяли на момент підписання ним цієї заяви, і не є належним доказом укладення договору, так як не містять даних про істотні умови кредитного договору, зокрема, щодо процентної ставки по кредитному ліміту, строку дії кредитного ліміту та строку дії платіжної картки. Додаток №1 «Тарифний пакет «todobank» до Кредитного договору не містить підпису позичальника. Заява-анкета містить лише анкетні дані та контактну інформацію та не містить жодних даних про умови кредитування. Крім того, у долучених до матеріалів справи документах не зазначена погоджена сума/ліміт кредиту, про отримання якого сторони дійшли згоди, відсутні відомості про те, яка картка була видана ОСОБА_1 , строк дії цієї картки, про встановлення кредитного ліміту на картковий рахунок. ОСОБА_1 не підписував саме кредитний договір. Позивачем не підтверджено факт надання грошових коштів позичальнику саме в розмірі 9 382,78 грн. Вимога позивача про стягнення заборгованості по сплаті відсотків у розмірі 17 644,76 грн, що значно перевищує розмір заборгованості за тілом кредиту, є непомірним тягарем для споживача фінансових послуг, має штрафну функцію, що не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності. Крім того, відповідач є пенсіонером, його єдиний дохід - пенсія за віком у розмірі 3038,00 грн. Суд не врахував позицію Великої Палати Верховного Суду щодо можливості зменшення розміру процентів річних, що підлягають стягненню з боржника за прострочення грошового зобов`язання, та норми Закону України «Про споживче кредитування», а тому дійшов помилкового висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Позивачем відзиву на апеляційну скаргу подано не було.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

01 лютого 2026 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 подав клопотання про передачу апеляційного провадження до іншого суду апеляційної інстанції, в якому просив передати матеріали апеляційного провадження за його апеляційною скаргою для розгляду до Чернігівського апеляційного суду за місцем його фактичного перебування як ВПО.

Вказане клопотання колегія суддів залишає без задоволення, оскільки нормами ЦПК України не передбачено можливість передачі справи до іншого суду апеляційної інстанції.

Так, згідно частини 1 статті 24 ЦПК України апеляційні суди переглядають в апеляційному порядку судові рішення місцевих судів, які знаходяться у межах відповідного апеляційного округу (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду).

Частиною 2 статті 26 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що апеляційними судами з розгляду цивільних і кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення є апеляційні суди, які утворюються в апеляційних округах.

Указом Президента України «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» від 29 грудня 2017 року № 452/2017 утворено Харківський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Харківську область, з місцезнаходженням у місті Харкові.

Отже, оскільки оскаржуване рішення ухвалено Шевченківським районним судом м. Харкова, повноваження з його апеляційного перегляду має саме Харківський апеляційний суд, і така справа не може бути передана до іншого суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2025 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 1 статті 369 ЦПК України.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.

Судом встановлено, що 02 грудня 2021 року між АТ «Мегабанк» та ОСОБА_1 було укладено договір шляхом підписання заяви-договору (індивідуальна частина) № TDB.2021.0001.34313 про приєднання до договору про комплексе банківське обслуговування фізичних осіб щодо карткових продуктів todobank (а.с. 30).

Згідно заяви-договору ОСОБА_1 просив відкрити на його ім`я поточні рахунки в гривні, доларах США, у Євро та надати картку міжнародної платіжної системи, встановити на його поточний рахунок у гривнях ліміт кредитної лінії в розмірі до 200 000,00 грн на умовах згідно з Тарифами Банку та Паспортом споживчого кредиту.

Пунктом 2 договору передбачено, що банк відкриває клієнту поточний рахунок № НОМЕР_1 у гривні, що обслуговується за дебетово-кредитною схемою, поточні рахунки № НОМЕР_2 (у доларах США), № НОМЕР_3 (у Євро), що обслуговуються за дебетовою схемою, а також видає платіжну картку міжнародної платіжної системи.

Пунктом 4 договору встановлено умови кредитування, а саме: максимальний ліміт кредитної лінії – 200 000,00 грн; строк кредиту 12 місяців, базова процентна ставка фіксована 56,00% річних, пільговий період 62 дні, процентна ставка у пільговий період 0,0001%, обов`язковий мінімальний платіж 5% від використаного доступного ліміту.

У п. 5 як відповідальність сторін передбачена процентна ставка 80,00% річних від простроченої суми за весь період прострочення.

Згідно п. 8 договір набирає чинності з моменту підписання цієї заяви-договору і діє протягом 3 років. Якщо за 30 календарних днів до дати закінчення строку дії цього договору жодна зі сторін не заявить про його розірвання, цей договір вважається продовженим на той же строк та на тих же умовах. Кількість таких пролонгацій договору є необмеженою.

Своїм підписом ОСОБА_1 підтвердив ознайомлення з умовами договору, свою волю на його укладення та отримання картки № 4653694323294050 (а.с. 30 зворот).

У додатку до договору міститься детальна інформація щодо тарифного пакету «todobank» (а.с. 23).

Аналогічні умови кредитування викладені у паспорті споживчого кредиту, підписаному ОСОБА_1 02 грудня 2021 року (а.с. 24).

З довідки про відкриття рахунків від 03 грудня 2021 року вбачається, що ОСОБА_1 відкрито рахунки, зокрема, НОМЕР_4 (а.с. 29).

Як вбачається з виписок за період з 02 грудня 2021 року по 03 вересня 2024 року за рахунком НОМЕР_1 , відкритим на ім`я ОСОБА_1 , відповідач активно користувався грошовими коштами в межах наданого йому кредитного ліміту, здійснював операції, частково погашав заборгованість за кредитним договором. Користування коштами здійснювалось до 03 лютого 2022 року, у подальшому лише нараховувались відсотки: до 02 грудня 2022 року - 4497,04 грн відсотків, у подальшому до 02 вересня 2024 року ще 13 147,72 грн, всього 17 644,76 грн (а.с. 17-19, 26-28).

Згідно з довідкою-розрахунком заборгованості за кредитним договором № TDB.2021.0001.34313 від 02 грудня 2021 року, складеною уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Мегабанк», станом на 03 вересня 2024 року у ОСОБА_1 наявна заборгованість за вказаним кредитним договором у загальному розмірі 27 027,54 грн, яка складається з: заборгованості за основним боргом у розмірі 9382,78 грн; заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками у сумі 17 644,76 грн (а.с. 15).

Відповідно до протоколу електронного аукціону № GFD001-UA-20240618-01260 від 09 липня 2024 року переможцем електронних торгів за номером лота GL1N426240 (власник – АТ «Мегабанк») стало ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» (а.с. 47).

03 вересня 2024 року АТ «Мегабанк» (банк) та ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» (новий кредитор), відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № GFD001-UA-20240618-01260 від 09 липня 2024 року, укладено договір № GL1N426240 про відступлення прав вимоги, згідно з умовами якого банк відступає новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває права вимоги банку до дебіторів та/або позичальників та/або фізичних осіб та/або фізичних осіб-підприємців та /або юридичних осіб, зазначених у додатку № 1 до цього договору (п. 1 договору) (а.с. 40).

Згідно з п. 4 договору за відступлення прав вимоги за основними договорами, відповідно до цього договору новий кредитор сплачує банку грошові кошти у сумі 21 723 211,51 грн.

На підтвердження оплати ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» за вказаним договором надано копію платіжної інструкції № 66895 від 31 липня 2024 року на суму 23 425 777,00 грн (а.с.41).

Відповідно до копії витягу з додатку № 1 до договору № GL1N426240 про відступлення прав вимоги, укладеного 03 вересня 2024 року, від АТ «Мегабанк» до ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № TDB.2021.0001.34313 від 02 грудня 2021 року у розмірі 27 027,54 грн, з яких 9382,78 грн основного боргу та 17 644,76 грн відсотків (а.с. 32).

27 грудня 2024 року між ТОВ «ФК «Єврокредит» (новий кредитор) та ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» (первісний кредитор) укладено договір № 1/12 про відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого за цим договором первісний кредитор відступає новому кредитору належні первісному кредитору, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора до дебіторів та/або позичальників та/або фізичних осіб та/або фізичних осіб-підприємців та /або юридичних осіб, зазначених у додатку № 1 до цього договору (п. 1 договору) (а.с. 39).

Відповідно до п. 2 договору № 1/12 від 27 грудня 2024 року права вимоги переходять від первісного кредитора до нового кредитора з моменту підписання сторонами цього договору та додатку № 1 (реєстр договорів, права вимоги за яким відступаються до боржників/дебіторів за такими договорами). Вказаний додаток № 1 до договору підписується сторонами одночасно з текстом договору.

Як вбачається з копії витягу з додатку № 1 до договору № 1/12 про відступлення прав вимоги, укладеного 27 грудня 2024 року, від ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» перейшло до ТОВ «ФК «Єврокредит» право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № TDB.2021.0001.34313 від 02 грудня 2021 року у розмірі 27 027,54 грн, з яких 9382,78 грн основного боргу та 17 644,76 грн відсотків (а.с. 25).

Згідно з копією платіжної інструкції кредитового переказу коштів № 1074 від 27 грудня 2024 року ТОВ «ФК «Єврокредит» перерахувало ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» грошові кошти у розмірі 8 030 000,00 грн як аванс згідно з договором № 1/12 про відступлення права вимоги від 27 грудня 2024 року за права вимоги за договорами на розрахунково-касове обслуговування, користування індивідуальними банківськими сейфами та за кредитними договорами без ПДВ (а.с. 14).

Як вбачається з копій платіжних інструкцій № 1091 від 31 січня 2025 року та № 1822 від 22 вересня 2025 року, ТОВ «ФК «Єврокредит» перерахувало ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» грошові кошти у сумі 9 200 000,00 грн та 5 500 000,00 грн відповідно, призначення платежів – сплата згідно з договором № 1/12 про відступлення права вимоги від 27 грудня 2024 року за права вимоги за договорами на розрахунково-касове обслуговування, користування банківськими індивідуальними сейфами та за кредитними договорами (а.с. 14).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частинами 1, 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Статтями 1046-1047 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно з частиною 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Матеріалами справи підтверджено укладення та підписання ОСОБА_1 договору № TDB.2021.0001.34313 від 02 грудня 2021 року про приєднання до Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб щодо карткових продуктів todobank.

У вказаному договорі ОСОБА_1 просив відкрити йому рахунки, зокрема, поточний рахунок у гривні НОМЕР_1 , на який встановити кредитний ліміт. Своїм підписом на договорі відповідач підтвердив ознайомлення і згоду з його умовами, а також отримання ним платіжної картки № НОМЕР_5 .

Сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов кредитного договору, у тому числі щодо ліміту, строку кредитування та відсотків за користування кредитом, розмір та порядок нарахування яких визначено безпосередньо в договорі.

Отже, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що він не підписував кредитний договір, що заява-анкета не містить істотних умов кредитування, є неспроможними.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов загалом обґрунтованого висновку, що позивач довів факт укладання кредитного договору між АТ «Мегабанк» та ОСОБА_1 та невиконання відповідачем умов договору щодо повернення суми грошових коштів, що є підставою для їх стягнення у судовому порядку.

Доводи ОСОБА_1 щодо відсутності доказів надання йому кредитних коштів спростовуються наданими до позовної заяви виписками по рахунку № НОМЕР_1 , вказаному у кредитному договорі, які містять дані про списання коштів у торгових POS-терміналах у магазинах та закладах. Виписки засвідчені підписом посадової особи АТ «Мегабанк» і печаткою банку та є належними первинними документами і доказами користування кредитними коштами.

На підтвердження переходу до нього прав вимоги до відповідача ТОВ «ФК «Єврокредит» також надано належні та допустимі докази, а саме договори про відступлення права вимоги з витягами з реєстрів боржників, докази оплати за вказаними договорами. Договори про відступлення права вимоги є чинними, не визнані недійсними у встановленому порядку, тобто презумпція правомірності правочину, передбачена статтею 204 ЦК України, не спростована.

Доказів, які б свідчили про погашення заборгованості перед первісним кредитором АТ «Мегабанк» або наступними кредиторами, відповідачем не надано.

Посилання ОСОБА_1 на скрутний майновий стан колегія суддів також не може взяти до уваги, оскільки це не звільняє його від обов`язку з повернення кредиту за договором.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду щодо стягнення з відповідача заборгованості за відсотками у розмірі 17 644,76 грн, виходячи з наступного.

Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «ФК «Єврокредит» надало розрахунок заборгованості, відповідно до змісту якого заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № TDB.2021.0001.34313 від 02 грудня 2021 року станом на 03 вересня 2024 року становить 27 027,54 грн, яка складається з: заборгованості за основним боргом у розмірі 9382,78 грн; заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками у сумі 17 644,76 грн (а.с. 15).

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту – в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 686/13446/15.

Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) викладено висновок, що «після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-141гс19) викладено правовий висновок про те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. І такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17, ухвала Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 5017/1987/2012).

Можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за користування кредитом).

З аналізу наведених постанов Верховного Суду можна зробити висновок, що сторони кредитного договору можуть встановити проценти за неправомірне користування грошовими коштами, тобто у випадку неповернення грошових коштів у визначений кредитним договором строк такі проценти можуть нараховуватись й після спливу визначеного кредитним договору строку згідно статті 625 ЦК України.

Умовами кредитного договору передбачено, що максимальний ліміт кредитної лінії становить 200 000,00 грн, а строк надання кредиту – 12 місяців (п. 4).

Згідно п. 8 договір набирає чинності з моменту підписання цієї заяви-договору і діє протягом 3 років з автоматичною пролонгацією, якщо за 30 календарних днів до дати закінчення строку дії цього договору жодна зі сторін не заявить про його розірвання.

Разом з тим, ця умова стосується загального строку дії договору про комплексне банківське обслуговування, тоді як строк саме кредитування (як однієї з надаваних послуг) становить 12 місяців.

Таким чином, з огляду на строк кредитування 12 місяців, кредитодавець мав право нараховувати проценти за користування кредитом за ставкою 56,00% річних до 02 грудня 2022 року.

Проте згідно виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 проценти за користування кредитом нараховувались з 29 липня 2022 року по 02 вересня 2024 року, тобто, в тому числі, за межами строку кредитування, та за ставкою 80,00% річних, а не 56,00% річних.

Наприклад, 29 липня 2022 року нараховано 4,65 грн відсотків (а.с. 26), що становить 80,00% річних за 1 день від суми заборгованості у розмірі 2122,57 грн (2122,57 * 80% / 365). Аналогічним чином нараховані відсотки на суму всього тіла кредиту 9382,78 грн, а саме 9382,78 * 80% /365 *30 = 616,95 грн за 30 днів, що відповідає ставці 80% річних і відображено у виписці (а.с. 17).

У пункті 5 договору як відповідальність сторін передбачена процентна ставка 80,00% річних від простроченої суми за весь період прострочення.

Однак, відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Воєнний стан в Україні запроваджено Указом Президента «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 № 2102-ІХ, з 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Дія режиму воєнного стану неодноразово продовжується та наразі триває.

З виписок по рахунку ОСОБА_1 вбачається, що станом на 24 лютого 2022 року заборгованості за процентами він не мав (а.с. 27 зворот). У подальшому з липня 2022 року проценти за правомірне користування кредитом у розмірі згідно п. 4 договору – 56,00% річних йому не нараховувались, банком застосовувалась ставка 80,00% річних, що передбачена саме як відповідальність за непогашення кредиту.

Беручи до уваги вказані вимоги закону, а також те, що позивачем порушується питання про стягнення відсотків за користування кредитом понад строк кредитування, що нараховані на підставі п. 5 договору та ст. 625 ЦК України, за період після запровадження в Україні воєнного стану, правові підстави для стягнення відсотків з відповідача відсутні.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування кредитними коштами задоволенню не підлягають.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні зі зменшенням розміру заборгованості, що піддягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Єврокредит», з 27 027,54 грн до 9382,78 грн заборгованості за тілом кредиту. В іншій частині позовні вимоги товариства задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

При зверненні до суду з позовною заявою позивачем сплачено судовий збір в розмірі 2422,40 грн (а.с. 9). Оскільки позовні вимоги задоволено частково, на 34,72%, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Єврокредит» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 841,06 грн (2422,40* 34,72%).

ОСОБА_1 звільнено від сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3633,60 грн ухвалою Харківського апеляційного суду від 02 лютого 2026 року (а.с. 188-189).

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, на 65,28% відповідно, отже з позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 2 372,01 грн (3633,60 * 65,28%) в дохід держави.

Крім того, у позовній заяві ТОВ «ФК «Єврокредит» просило стягнути з відповідача на його користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 11 200,00 грн. Судом першої інстанції зменшено розмір судових витрат на правничу допомогу до 2700,00 грн. Апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить доводів щодо незгоди з висновками суду у частині розподілу судових витрат на правничу допомогу. Позивач рішення суду також не оскаржував. Отже, колегія суддів не вбачає підстав для перегляду і зміни чи скасування рішення суду в цій частині.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2025 року змінити.

Зменшити розмір заборгованості, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Єврокредит» за договором № TDB.2021.0001.34313 від 02 грудня 2021 року, з 27 027,54 грн до 9382 (дев`ять тисяч триста вісімдесят дві) грн 78 коп заборгованості за тілом кредиту, а також розмір судового збору, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Єврокредит», з 2422,40 грн до 841 (вісімсот сорок одна) грн 06 коп.

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Єврокредит» в частині стягнення відсотків – відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Єврокредит» (код ЄДРПОУ 40932411, місцезнаходження: м. Дніпро, пров. Ушинського, буд. 1, офіс 10) на користь держави судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 372 (дві тисячі триста сімдесят дві) грн 01 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 22 вересня 2026 року.

Головуючий Ю.М. Мальований

Судді О.В. Маміна

О.Ю. Тичкова