Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №646/8717/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Єдиний унікальний номер 646/8717/25

Номер провадження 22-ц/818/2422/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді (судді-доповідача) Мальованого Ю.М.,

суддів Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» на рішення Основ`янського районного суду м. Харкова від 17 січня 2026 року в складі судді Янцовської Т.М. по справі № 646/8717/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 24 лютого 2020 року ОСОБА_1 уклала зТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» кредитний договір № 961118823 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, створеного за допомогою одноразового персонального ідентифікатора N337VEY6.

24 лютого 2020 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало грошові кошти в сумі 10 000,00 грн на банківську карту відповідачки № НОМЕР_1 .

Проте, відповідачка умови вказаного договору належним чином не виконувала, що призвело до утворення заборгованості.

На підставі договорів факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» (з урахуванням додаткових угод до нього, якими продовжено строк договору), № 05/0820-01 від 05 серпня 2020 року, укладеного між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», а також № 20/10/23-03 від 20 жовтня 2023 року, укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС», право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 961118823 перейшло до ТОВ «ФК «ЕЙС».

Загальна сума заборгованості відповідачки станом на день подачі позову складає 27 724,00 грн, з яких 10 000,00 грн - заборгованість за кредитом, 17 724,00 грн – заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом.

Посилаючись на вказані обставини ТОВ «ФК «ЕЙС» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 961118823 від 24 лютого 2020 року у розмірі 27 724,00 грн, а також судовий збір у розмірі 2422,40 грн, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7000,00 грн.

29 вересня 2025 року від представника відповідачки адвоката Хворост Д.М. надійшов відзив, в якому вона просила частково задовольнити позов та стягнути з відповідачки заборгованість за тілом кредиту у розмірі 10 000,00 грн і процентами – 384,00 грн. Вказала, що у межах строку кредитування, а саме 30 днів, відповідачка зобов`язана була сплатити відсотки за ставкою 1,28%, тобто 3840,00 грн, з яких вже сплатила 3456,00 грн, відтак борг за відсотками складає лише 384,00 грн. Факт підписання додаткової угоди до кредитного договору відповідачка заперечує. Відсотки за неправомірне користування кредитом не могли нараховуватися під час запровадження карантину, отже нараховані відповідачці відсотки за період з 26 березня 2020 року по 05 липня 2020 року не підлягають стягненню. Також просила стягнути з ТОВ «ФК «ЕЙС» витрати на професійну правову допомогу у розмірі 8 500,00 грн.

Від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він підтримав позовні вимоги, вважав нараховані відсотки законними та такими, що відповідають умовам кредитного договору.

Рішенням Основ`янського районного суду м. Харкова від 17 січня 2026 року у задоволенні позовних вимог ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» відмовлено. Стягнуто з позивача ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» на користь відповідача ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факту переходу права вимоги до відповідачки від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», а отже, й до нього. Договір факторингу був укладений 28 листопада 2018 року, тобто задовго до укладення кредитного договору від 24 лютого 2020 року.

На вказане судове рішення 15 січня 2026 року через систему «Електронний суд» ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» до суду апеляційної інстанції подало апеляційну скаргу, в якій просило рішення суду – скасувати та ухвалити нове, яким позовну заяву задовольнити у повному обсязі, у задоволенні вимог відповідачки про стягнення витрат на правничу допомогу – відмовити, стягнути з відповідачки судові витрати.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд дійшов помилкового висновку про відсутність у нього права вимоги до відповідачки. Строк дії договору факторингу між первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» № 28/1118-01 неодноразово продовжувався низкою додаткових угод, тобто його виконання здійснювалось не одномоментно, а з 28 листопада 2018 року по 31 грудня 2024 року. Відповідно до положень вказаного договору передача права вимоги здійснюється не за самим договором факторингу, а в момент підписання сторонами відповідного реєстру прав вимог. Реєстр відступлення прав за кредитним договором, укладеним із відповідачкою, підписаний між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ТОВ «Таліон Плюс» 23 червня 2020 року, тобто вже після укладення кредитного договору та у межах продовженого строку дії договору факторингу від 28 листопада 2018 року. До договору факторингу від 05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» також було укладено низку додаткових угод, якими продовжено строк його дії до 30 грудня 2024 року включно. Реєстр відступлення прав за кредитним договором, укладеним із ОСОБА_1 , підписаний між ТОВ «Таліон Плюс» і ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» 31 серпня 2023 року, тобто у межах продовженого строку дії договору факторингу від 05 серпня 2020 року. На підтвердження наступного переходу права вимоги до позивача за договором факторингу №20/10/23-03 від 20 жовтня 2023 року надано Акт прийому-передачі Реєстру Боржників. Згідно витягу з Реєстру боржників від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК «ЕЙС» перейшло право грошової вимоги до відповідачки на загальну суму 27 724,00 грн. Отже, позивач довів перехід до нього права вимоги за договорами факторингу. Вважав стягнення правничої допомоги з ТОВ «ФК «ЕЙС» у розмірі 2 000,00 грн необґрунтованим, адже такі витрати не доведені.

19 лютого 2026 року представниця відповідачки адвокат Хворост Д.М. через систему «Електронний суд» подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила поновити строк для подання відзиву, апеляційну скаргу ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» - задовольнити частково, рішення суду - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги Товариства задовольнити частково, стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором № 961118823 від 24 лютого 2020 року в розмірі 10 384,00 грн, що складається з: 10 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 384,00 грн - заборгованість за відсотками, нарахованими в межах погодженого строку кредитування, у задоволенні решти позовних вимог відмовити, здійснити пропорційний розподіл судових витрат із взаємозаліком зустрічних вимог щодо компенсації судових витрат.

Відзив мотивовано тим, що висновок суду першої інстанції щодо відсутності у ТОВ «ФК «ЕЙС» права вимоги за кредитним договором № 961118823 від 24 лютого 2020 року є помилковим. Укладення договорів факторингу та підписання відповідних реєстрів відступлення прав вимоги дійсно відбулося відповідно до норм чинного законодавства. Проте позовні вимоги є необґрунтовано завищеними. У межах строку кредитування, а саме 30 днів, відповідачка зобов`язана була сплатити відсотки за ставкою 1,28%, тобто 3840,00 грн, з яких вже сплатила 3456,00 грн, відтак борг за відсотками складає лише 384,00 грн. Позивач продовжував нараховувати відсотки за кредитом поза межами 30 денного строку кредитування, зокрема за період з 26 березня 2020 року по 05 липня 2020 року, що суперечить вимогам чинного законодавства. Нарахування будь-яких штрафних санкцій чи відповідальності за прострочення у спірний період було прямо заборонено законодавством України у зв`язку із запровадженням карантину. Вказала, що відповідачка у зв`язку з апеляційним переглядом справи очікує понести витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 5000,00 грн, докази на підтвердження понесених витрат будуть подані суду у порядку ч. 8 статті 141 ЦПК України.

З огляду на те, що копії ухвали про відкриття апеляційного провадження і апеляційної скарги ОСОБА_1 отримала 12 лютого 2026 року, що підтверджується поштовим повідомленням (а.с. 177), а відзив на апеляційну скаргу подано 19 лютого 2026 року, то строк на подачу відзиву не пропущений, тому її клопотання про поновлення цього строку є зайвим.

23 лютого 2026 року через систему «Електронний суд» від позивача ТОВ «ФК «ЕЙС» надійшли додаткові пояснення, в яких позивач підтримав вимоги позову та апеляційної скарги. Вказало, що проценти як за правомірне, так і за неправомірне користування кредитними коштами нараховані у відповідності до умов договору.

25 травня 2026 року представниця відповідачки адвокат Хворост Д.М. через систему «Електронний суд» подала клопотання про долучення доказів на підтвердження понесених відповідачкою витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ТОВ «ФК «ЕЙС» на рішення Основ`янського районного суду м. Харкова від 17 січня 2026 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 1 статті 369 ЦПК України.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 24 лютого 2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір № 961118823 в електронній формі, відповідно до умов якого Товариство зобов`язується надати Позичальнику кредит без конкретної споживчої мети на суму 10 000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно п. 1.3, 1.4 або 1.5 цього Договору (а.с. 76-77).

Відповідно до п. 1.2, 1.3,1.4 договору кредит надається (договір укладається) строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником.

На період строку, визначеного п. 1.2 договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за дисконтною процентною ставкою в розмірі 1,28 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом.

У випадку користування кредитом понад строк, встановлений п. 1.2 договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною процентною ставкою скасовуються і до взаємовідносин між сторонами застосовується базова процентна ставка в розмірі 1,70 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом, відповідно до чого позичальник зобов`язується сплатити товариству різницю між фактично сплаченими процентами за дисконтною та нарахованою базовою процентними ставками за весь строк користування кредитом (від дати отримання кредиту до фактичної дати його повернення).

Згідно п. 1.6 договору позичальник зобов`язаний повернути товариству кредит, нараховані проценти згідно п. 1.3 цього договору не пізніше строку, вказаного в п. 1.2 цього договору.

Відповідно до п. 2.2.1.3. договору позичальник має право звернутися до товариства з наміром продовження строку надання кредиту та/або реструктуризації зобов`язань за Договором.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що строк дії цього договору, вказаний в п.1.2 договору, продовжується на весь період, протягом якого сторони здійснюють свої права і виконують обов`язки за цим договором, та визначається як період від дати отримання позичальником кредиту до фактичної дати повернення кредиту, процентів за дисконтною та/або базовою процентними ставками, компенсації, яка має бути сплачена у разі невиконання умов договору (пені) та інших нарахувань, передбачених договором.

Сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку надання кредиту, визначеного в п. 1.2 цього договору, є процентами в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України (п. 4.3).

Сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між Позичальником та Товариством в якості підпису Позичальника буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис (пункт 4.7).

Кредитний договір підписаний ОСОБА_1 з використанням одноразового ідентифікатора N 337VEY6, відправленого о 13:40:40 24 лютого 2020 року, введеного о 13:41:30 24 лютого 2020 року (а.с. 72, 77 зворот).

17 березня 2020 року складено додаткову угоду до договору № 961118823 від 24 лютого 2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 , якою передбачено продовження строку, на який був наданий кредит, на 22 дні. Передбачено, що з 25 березня 2020 року позичальник сплачує за користування кредитом 1,7% в день від суми кредиту за дисконтною процентною ставкою згідно даної додаткової угоди. Однак підписів сторін вказана додаткова угода не містить (а.с. 78).

На виконання умов вказаного Кредитного договору 24 лютого 2020 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на картку ОСОБА_1 № 4149-49ХХ-ХХХХ-7940, вказану у заявці на отримання грошових коштів в кредит від 24 лютого 2020 року (а.с. 73), перераховано грошові кошти в розмірі 10 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 24 лютого 2020 року (а.с. 71) і довідкою ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (а.с. 60).

28 листопада 2018 року між ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) укладено Договір факторингу № 28/1118-01 (далі - Договір) пунктом 2.1 якого передбачено, що згідно умов цього договору клієнт зобов`язується відступити фактору прав вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (а.с. 40-45).

У п.п.1.3 Договору визначено, що «право вимоги» - означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржника по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строку платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть у майбутньому.

Пунктом 1.2 Договору визначено, що перелік кредитних договорів наводиться у відповідних додатках до договору, в саме Реєстрах прав вимоги.

Право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному додатку (п. 4.1 Договору).

Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 8.1 договору, та закінчується 28 листопада 2019 року, але у будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором (п. 8.2).

Оплата за договором факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року (реєстр № 85) підтверджується актом звірки взаємних розрахунків від 31 грудня 2020 року (а.с. 37).

Відповідно до додаткових угод № 19, № 26, № 27, № 31, № 32 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2019 року, від 31 грудня 2020 року, від 31 грудня 2021 року, від 31 грудня 2022 року, від 31 грудня 2023 року, укладених між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», сторони виклали договір у новій редакції, а також домовилися продовжити строк дії договору до 31 грудня 2020 року, в подальшому до 31 грудня 2021 року, а потім до 31 грудня 2022 року, 31 грудня 2023 року, 31 грудня 2024 року (а.с. 45 зворот - 52).

Як вбачається з витягу з реєстру прав вимоги № 85 від 23 червня 2020 року на виконання договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, укладеного між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», за № 3454 значиться боржниця ОСОБА_1 , кредитний договір № 961118823 від 24 лютого 2020 року, загальна заборгованість 25 684,00 грн, з яких тіло кредиту – 10 000,00 грн, проценти – 15 684,00 грн (а.с. 38-39).

Згідно розрахунку заборгованості, складеного ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», станом на 23 червня 2020 року ОСОБА_1 мала заборгованість за кредитним договором № 961118823 від 24 лютого 2020 року в розмірі 25 684,00 грн, з яких тіло кредиту – 10 000,00 грн, проценти – 15 684,00 грн. На погашення заборгованості здійснено три платежі: 17 березня 2020 року в розмірі 2816,00 грн, 19 квітня 2020 року – 635,00 грн та 27 квітня 2020 року – 5,00 грн, тобто загалом на суму 3456,00 грн. Проценти за користування кредитом з 24 лютого 2020 року по 25 березня 2020 року нараховані у розмірі по 128,00 грн на день, з 26 березня 2020 року по 23 червня 2020 року – по 170,00 грн на день (а.с. 15-16).

Надалі між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» було укладено договір факторингу № 05/0820-01 від 05 серпня 2020 року, у відповідності до умов якого ТОВ «Таліон Плюс» зобов`язалось відступити ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги (п. 2.1. Договору) (а.с. 31-35).

На підтвердження оплати за вказаним договором факторингу надано протокол узгодження предмету факторингової операції та обсягу переданих прав вимоги згідно реєстру прав вимоги № 9 від 30 травня 2023 року та платіжну інструкцію № 4097 від 30 травня 2023 року на суму 3 818 981,17 грн (а.с. 28, 28 зворот).

У подальшому ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклали додаткові угоди № 2 від 03 серпня 2021 року та № 3 від 30 грудня 2022 року, якими продовжено строк дії договору факторингу відповідно до 31 грудня 2022 року та до 30 грудня 2024 року включно, всі інші умови залишено без змін (а.с. 35 зворот, 36).

Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 9 від 30 травня 2023 року до договору факторингу № 05/0820-01 від 05 серпня 2020 року, укладеного між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Таліон Плюс», серед боржників за № НОМЕР_2 значиться ОСОБА_1 , кредитний договір № 961118823 від 24 лютого 2020 року, загальна заборгованість 27 724,00 грн, з яких тіло кредиту – 10 000,00 грн, проценти – 17 724,00 грн (а.с. 29-30).

Згідно розрахунку заборгованості, складеного ТОВ «Таліон Плюс», станом на 30 травня 2023 року ОСОБА_1 мала заборгованість за кредитним договором № 961118823 від 24 лютого 2020 року в розмірі 27 724,00 грн, з яких тіло кредиту – 10 000,00 грн, проценти – 17 724,00 грн. Проценти нараховані до 05 липня 2020 року (а.с. 14).

Надалі між ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» було укладено договір факторингу № 20/10/23-03 від 20 жовтня 2023 року, у відповідності до умов якого ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступило ТОВ «ФК «ЕЙС» право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників. Перелік боржників зазначено в Реєстрі боржників, який формується згідно з Додатком № 1 (п. 1.1 Договору) (а.с. 23-27).

На підтвердження оплати за вказаним договором надано платіжну інструкцію № 2109 від 20 жовтня 2023 року на суму 191 710,49 грн (а.с. 17).

Відповідно до витягу з реєстру боржників від 20 жовтня 2023 року до договору факторингу № 20/10/23-03 від 20 жовтня 2023 року, укладеному між ТОВ «ФК «ЕЙС» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», за № 454 значиться боржниця ОСОБА_1 , кредитний договір № 961118823 від 24 лютого 2020 року, загальна заборгованість 27 724,00 грн, з яких тіло кредиту 10 000,00 грн, проценти – 17 724,00 грн (а.с. 21-22). Також 20 жовтня 2023 року між ТОВ «ФК «ЕЙС» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» підписано акт прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу № 20/10/23-03 (а.с. 18).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Нормою статті 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах.

Пунктами 5-7 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.

Стаття 11 вказаного Закону передбачає порядок укладення електронного договору.

Так, пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

За змістом статті 12 цього Закону якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З договору № 961118823, укладеного ОСОБА_1 з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» вбачається, що у відповідності до вимог частини 1 статті 638 ЦК України між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, який оформлено в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатору, і такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства.

Факти укладення договору, отримання кредитних коштів та наявності у неї заборгованості за тілом кредиту у розмірі 10 000,00 грн ОСОБА_1 визнає, проти стягнення вказаної суми основного боргу не заперечує.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що до позивача не перейшло право вимоги до відповідачки за кредитним договором.

З таким висновком колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина перша статті 1077 ЦК України).

Згідно статті 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

У справі, що розглядається, позивачем зазначено, що право вимоги до відповідачки переходило тричі: від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та від ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» до ТОВ «Юніт Капітал».

Як вбачається з матеріалів справи, 28 листопада 2018 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено Договір факторингу № 28/1118-01, пунктом 2.1 якого передбачено, що згідно умов цього договору клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги. Право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному додатку (п. 4.1 Договору).

Додатковими угодами до договору факторингу № 28/1118-01, укладеними між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», продовжено строк дії договору загалом до 31 грудня 2024 року.

Отже, строк дії договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року був неодноразово продовжений, та договір між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 від 24 лютого 2020 року був укладений в межах строку його дії.

Право вимоги за вказаним кредитним договором перейшло до ТОВ «Таліон Плюс» 23 червня 2020 року відповідно до підписаного сторонами реєстру прав вимоги № 85, та договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року на момент переходу права вимоги був чинним.

Надалі між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» було укладено договір факторингу № 05/0820-01 від 05 серпня 2020 року, дія якого продовжена додатковими угодами №2 від 03 серпня 2021 року та №3 від 30 грудня 2022 року до 30 грудня 2024 року включно. Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 9 від 30 травня 2023 року до вказаного договору факторингу за № 4529 значиться ОСОБА_1 , кредитний договір № 961118823 від 24 лютого 2020 року, загальна заборгованість 27 724,00 грн.

У подальшому між ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» було укладено договір факторингу № 20/10/23-03 від 20 жовтня 2023 року. Відповідно до витягу з реєстру боржників від 20 жовтня 2023 року до вказаного договору факторингу за № 454 значиться боржниця ОСОБА_1 , кредитний договір № 961118823 від 24 лютого 2020 року, загальна заборгованість 27 724,00 грн.

Колегія суддів звертає увагу, що умовами укладених договорів факторингу передбачено перехід права вимоги з моменту підписання реєстру права вимоги.

Отже, з огляду на наведені обставини та докази у справі, вбачається, що відбулася заміна кредитодавця на підставі укладених договорів факторингу та реєстрів прав вимоги, а тому до ТОВ «ФК «ЕЙС» перейшло право вимоги за кредитним договором від 24 лютого 2020 року № 961118823, укладеним між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 .

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25 у подібному спорі за позовом ТОВ «ФК «ЕЙС».

На вказані обставини суд першої інстанції уваги не звернув, що призвело до ухвалення помилкового рішення про відмову у задоволенні позову.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «ФК «ЕЙС» надало виписку з особового рахунку за Кредитним договором № 961118823, згідно якої заборгованість ОСОБА_1 складає 27 724,00 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту становить 10 000,00 грн, заборгованість за процентами 17 724,00 грн (а.с. 13).

Між тим, щодо суми заборгованості, що підлягає стягненню з відповідачки, судова колегія виходить з такого.

Відповідно до п. 1.2, 1.3, 1.4 договору кредит надається (договір укладається) строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником.

На період строку, визначеного п. 1.2 договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за дисконтною процентною ставкою в розмірі 1,28 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом.

У випадку користування кредитом понад строк, встановлений п. 1.2 договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною процентною ставкою скасовуються і до взаємовідносин між сторонами застосовується базова процентна ставка в розмірі 1,70 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом, відповідно до чого позичальник зобов`язується сплатити товариству різницю між фактично сплаченими процентами за дисконтною та нарахованою базовою процентними ставками за весь строк користування кредитом (від дати отримання кредиту до фактичної дати його повернення).

Припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Вказаний висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, провадження №4-154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18.

Як вбачається з розрахунків заборгованості, що містяться у матеріалах справи, ОСОБА_1 нараховувались відсотки за користування кредитом з 24 лютого 2020 року по 25 березня 2020 року у розмірі по 128,00 грн на день, що відповідає передбаченій договором ставці 1,28%. У подальшому з 26 березня 2020 року по 05 липня 2020 року проценти нараховувались у розмірі по 170,00 грн, що відповідає ставці 1,70% від суми тіла кредиту, що передбачена як відповідальність за несвоєчасне повернення кредиту. При цьому, на погашення заборгованості ОСОБА_1 сплатила загалом 3456,00 грн.

Умовами договору (п. 2.2.1.3) передбачено право позичальника звернутися до товариства з наміром продовження строку надання кредиту та/або реструктуризації зобов`язань за договором.

Однак, додаткова угода від 17 березня 2020 року, яка передбачала продовження строку кредитування на 22 дні, підписів сторін не містить.

З огляду на відсутність доказів, що сторони договору погодили продовження строку кредитування, строк виконання зобов`язання згідно пункту 1.2 договору у повному обсязі настав 25 березня 2020 року (30 днів від дати отримання кредиту).

Станом на вказану дату заборгованість за тілом кредиту становила 10 000,00 грн, заборгованість зі сплати нарахованих відсотків складала 128,00 грн * 30 днів = 3840,00 грн. З урахуванням погашення відсотків на суму 3456,00 грн, залишок заборгованості за відсотками складає 384,00 грн (3840,00 – 3456,00).

З 26 березня 2020 року по 05 липня 2020 року відсотки за користування кредитом продовжували нараховуватись кредиторами поза межами строку кредитування.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. І такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17, ухвала Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 5017/1987/2012).

Можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за користування кредитом).

З аналізу наведених постанов Верховного Суду можна зробити висновок, що сторони кредитного договору можуть встановити проценти за неправомірне користування грошовими коштами, тобто у випадку неповернення грошових коштів у визначений кредитним договором строк такі проценти можуть нараховуватись й після спливу визначеного кредитним договору строку згідно статті 625 ЦК України.

У п. 4.3. договору сторони погодили, що проценти, нараховані після закінчення строку надання кредиту, визначеного в п. 1.2 цього договору (30 днів), є саме процентами в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Разом з тим, з 12 березня 2020 року на усій території України установлений карантин із подальшим продовженням відповідними постановами Кабінету Міністрів України його строку до 30 червня 2023 року (пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", постанова Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2").

У пункті 6 розділ IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про споживче кредитування" в редакції Закону № 591-IX від 13 травня 2020 року, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що у разі прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит (в тому числі, але не виключно, прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), виконання зобов`язань зі сплати платежів) споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. В тому числі, але не виключно, споживач в разі допущення такого прострочення звільняється від обов`язків сплачувати кредитодавцю неустойку (штраф, пеню) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин, інших ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 ЦК України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у вказаний період.

Тлумачення наведеної норми щодо звільнення споживача від відповідальності перед кредитодавцем за прострочення виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит свідчить, що вона поширюється на будь-які платежі, сплата яких передбачена за прострочення такого виконання (невиконання, часткове виконання). Тому споживач в разі допущення такого прострочення звільняється від обов`язків сплачувати кредитодавцю і платежів, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України.

Відповідні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 03 червня 2026 року у справі № 757/8409/22-ц, провадження № 61-7284св24.

Беручи до уваги вказані вимоги закону, а також те, що позивачем порушується питання про стягнення відсотків за користування кредитом понад строк кредитування, тобто що нараховані на підставі пункту 1.4 договору та ст. 625 ЦК України, за період після запровадження в Україні карантину, правові підстави для стягнення з відповідачки відсотків, що нараховані з 26 березня 2020 року по 05 липня 2020 року, відсутні.

Таким чином, колегія суддів вважає, що з огляду на погоджені сторонами умови кредитування, з урахуванням тіла кредиту, розміру відсоткової ставки та періоду кредитування, позивачем доведено суму заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором у загальному розмірі 10 384,00 грн, що складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 10 000,00 грн та зі сплати нарахованих відсотків в межах строку кредитування станом на 25 березня 2020 року в розмірі 384,00 грн.

Заборгованість у вказаному розмірі ОСОБА_1 визнає, що підтверджується її відзивами на позовну заяву та на апеляційну скаргу.

Оскільки суд першої інстанції не в повній мірі з`ясував обставини, що мають значення для справи, допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскаржуване рішення суду слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову ТОВ «ФК «ЕЙС» та стягнення з відповідачки на його користь заборгованості за кредитним договором № 961118823 від 24 лютого 2020 року в сумі 10 384,00 грн.

Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

При зверненні до суду з позовом ТОВ «ФК «ЕЙС» сплачено 2422,40 грн судового збору, за подання апеляційної скарги 3633,60 грн (а.с. 81, 165).

Зважаючи на те, що позовні вимоги ТОВ «ФК «ЕЙС» задоволено частково, на 37,45%, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» підлягає стягненню судовий збір за подачу позову у розмірі 907,19 грн (2422,40*37,45%) та апеляційної скарги у розмірі 1 360,78 грн (3633,60*37,45%), а загалом 2 267,97 грн (907,19 + 1360,78).

Крім того, ТОВ «ФК «ЕЙС» просило стягнути з відповідачки на його користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.

Матеріали справи свідчать про те, що інтереси ТОВ «ФК «ЕЙС» представляв адвокат Адвокатського бюро «Тараненко та партнери» Тараненко А.І. на підставі договору про надання правничої допомоги № 05/06/25-02 від 05 червня 2025 року і додаткової угоди № 25770513872 до нього від 05 червня 2020 року, а також довіреності від 04 грудня 2024 року (а.с. 10-12, 79).

Як вбачається з акту прийому-передачі наданих послуг від 25 червня 2025 року, адвокатським бюро надано ТОВ «ФК «ЕЙС» наступні послуги: складання позовної заяви до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором протягом 2 годин вартістю 5000,00 грн, вивчення матеріалів справи протягом 2 годин вартістю 1000,00 грн, підготовка адвокатського запиту щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів на рахунок позичальника протягом 1 години вартістю 500,00 грн та підготовка клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів на рахунок позичальника протягом 1 години вартістю 500,00 грн, загалом вартістю 7000,00 грн (а.с. 9).

У свою чергу, у відзивах на позовну заяву та апеляційну скаргу ОСОБА_1 також просила стягнути з позивача на її користь судові витрати на правничу допомогу: 8500,00 грн у суді першої інстанції та 5000,00 грн у суді апеляційної інстанції.

На підтвердження розміру судових витрат у суді першої інстанції відповідачкою було надано договір № 147 про надання правової допомоги від 29 вересня 2025 року, між нею та адвокатом Хворост Д.М., у п. 3.3. якого зазначено, що гонорар становить 8500,00 грн у фіксованому розмірі за юридичний супровід справи клієнта № 646/8717/25 в суді першої інстанції, що включає в себе надання правничої допомоги клієнту в його справі, консультування, підготовку та написання всіх процесуальних документів, включаючи заяви по суті, написання будь-яких клопотань та заяв, які адвокат вважає за необхідне подати по справі з метою отримання очікуваного результату (а.с. 99 зворот - 100).

25 травня 2026 року представниця відповідачки адвокат Хворост Д.М. через систему «Електронний суд» до апеляційного суду подала клопотання про долучення доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу.

До вказаного клопотання долучено вищевказаний договір № 147 про надання правової допомоги від 29 вересня 2025 року, а також додаткову угоду до цього договору від 19 лютого 2026 року, якою сторони внесли зміни до п.3.3 договору, а саме передбачили, що гонорар становить 5000,00 грн у фіксованому розмірі за юридичний супровід справи клієнта № 646/8717/25 в суді апеляційної інстанції, що включає в себе консультування клієнта, підготовку та написання апеляційної скарги, супровід адвокатом справи в суді апеляційної інстанції.

Також до клопотання долучено детальний опис робіт (наданих послуг), згідно якого адвокатом надано такі послуги: юридичний супровід справи клієнта №646/8717/25: консультація клієнта про порядок розгляду апеляційної скарги, роз`яснено право на апеляційне оскарження, роз`яснено право на відзив на апеляційну скаргу, проаналізовано рішення суду та апеляційну скаргу. Надані рекомендації щодо подальших процесуальних дій; підготовка та написання відзиву на апеляційну скаргу по справі №646/8717/25. Станом на 25 травня 2026 року відповідачем сплачено гонорар адвокату в сумі 5000,00 гри.

25 травня 2026 року між ОСОБА_1 та адвокатом Хворост Д.М. був підписаний акт приймання-передачі правової допомоги № 1 до договору про надання правової допомоги № 147 від 29 вересня 2025 на загальну суму 5000,00 грн, в якому зазначено про надання вищевказаних послуг. На підтвердження оплати послуг 25 травня 2026 року адвокатом виписано квитанцію.

Згідно вимог статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

З урахуванням складності та категорії справи (стягнення заборгованості за кредитним договором), обсягу доказів, складання позовної заяви не потребувало від професійного адвоката значних зусиль та витрат часу. Послуги з ознайомлення з матеріалами справи та підготовки клопотання про витребування доказів фактично охоплюються послугою зі складання позовної заяви. При цьому, клопотання про витребування доказів судом задоволено не було. Колегія суддів бере також до уваги, що у провадженні адвоката перебувають аналогічні справи за позовами товариства до інших осіб, тобто процесуальні документи у таких справах є типовими.

Враховуючи викладене, оскільки позов ТОВ «ФК «ЕЙС» задоволено частково, з урахуванням принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, судова колегія дійшла висновку, що справедливим буде стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» у рахунок відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, надану протягом розгляду справи судом першої інстанції, суми в розмірі 2000,00 грн.

Оцінюючи співмірність заявленого ОСОБА_1 розміру судових витрат зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом відповідачки послуг, колегія суддів враховує, що такі послуги фактично охоплюються складанням відзивів на позовну заяву і апеляційну скаргу, що частково дублюють доводи одне одного; позиція представника відповідачки була незмінною протягом розгляду справи судами обох інстанцій.

Враховуючи викладене, з урахуванням часткового задоволення позову, принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, судова колегія дійшла висновку, що справедливим буде стягнення з ТОВ «ФК «ЕЙС» на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, надану протягом розгляду справи судом першої інстанції, в розмірі 2000,00 грн, та протягом апеляційного перегляду справи - в розмірі 1500,00 грн, а всього – 3500,00 грн.

Частиною 10 статті 141 ЦПК України передбачено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Шляхом взаємозаліку сум судових витрат сторін на правничу допомогу з ТОВ «ФК «ЕЙС» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 1500,00 грн (3500,00 – 2000,00) у рахунок відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» задовольнити частково.

Рішення Основ`янського районного суду м. Харкова від 17 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (місцезнаходження: м. Київ, Харківське шосе, 19, офіс 2005, код ЄДРПОУ 42986956) заборгованість за кредитним договором № 961118823 від 24 лютого 2020 року у розмірі 10 384 (десять тисяч триста вісімдесят чотири) грн 00 коп, з яких 10 000,00 грн – заборгованість за основним боргом, 384,00 грн – заборгованість за відсотками, а також 2 267 (дві тисячі двісті шістдесят сім) грн 97 коп судового збору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (місцезнаходження: м. Київ, Харківське шосе, 19, офіс 2005, код ЄДРПОУ 42986956) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500 (одна тисяча п`ятсот) грн 00 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 22 вересня 2026 року.

Головуючий Ю.М. Мальований

Судді О.В. Маміна

О.Ю. Тичкова