Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №243/7796/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7218/26 Справа № 243/7796/25 Суддя у 1-й інстанції - Воронков Д. В. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В.,

за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.,

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, ОСОБА_2 ,

розглянув відкрито в залі судових засідань апеляційного суду в м. Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 09 квітня 2026року, головуючий у суді першої інстанції Воронков Д.В.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2025року ОСОБА_1 подала в суд позов проти Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі — ВЧ НОМЕР_1 Національної гвардії України) з вимогою про стягнення з відповідача на її користь моральну та матеріальну шкоду у загальному розмірі 1 186 809,90грн.

Існування таких вимог позивачка пов`язувала із тим, що 17 лютого 2023року за місцем проживання в АДРЕСА_1 в результаті необережних дій свого чоловіка – військовослужбовця ВЧ НОМЕР_1 Національної Гвардії України ОСОБА_2 при поводженні із вогнепальною зброєю – автоматом Калашникова позивачка отримала тілесні ушкодження. За даним фактом відкрите кримінальне провадження № 62023050010000473 від 18 лютого 2023року за ч.1 ст.414 КК України. На даний час досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні триває, кінцевого рішення у справі не має. 21 червня 2023року їй встановлено другу групу інвалідності.

Зазначала, що тілесні ушкодження їй спричинені військовослужбовцем ВЧ НОМЕР_1 Національної гвардії України під час виконання ним службових обов`язків (службово-бойових завдань), тому належним відповідачем у справі є ВЧ НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Вказувала, що внаслідок отримання тілесних ушкоджень їй довелось тривалий час проходити болісне лікування, вона перенесла ряд оперативних втручань, фізичний біль присутній досі і є нестерпним. Травма невиліковна, стоїть питання ендопротезування правої ноги. Вона втратила працездатність, не може самостійно пересуватися, вкрай рідко виходить з дому. Також, має на утриманні двох неповнолітніх дітей. Крім фізичного болю та позбавлення багатьох функцій нею отримано психологічну травму, що відобразилось на дітях. Вона зазнала фізичних та моральних страждань, які оцінює в 1 000 000грн. Крім того, вона понесла матеріальні витрати, які, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 17 вересня 2025року, становлять: у зв`язку з витратами на лікування - 38363,40грн; у зв`язку із втратою заробітку (доходу) внаслідок втрати нею працездатності, в розмірі 148446,50грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 09 квітня 2026рокув задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що позивачкою не доведено, що тілесні ушкодження їй спричинені військовослужбовцем ВЧ НОМЕР_1 Національної гвардії України саме під час виконання останнім службових обов`язків, що виключає відповідальність військової частини, згідно вимог статті 1172 ЦК України та статті 14 ЗУ «Про національну гвардію України» щодо обов`язку відшкодовування шкоди.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

06 травня 2026року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 подала безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи “Електронний суд” апеляційну скаргу на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 09 квітня 2026року.

В апеляційній скарзі висловила вимогу про скасування рішення суду та просила про задоволення її позовних вимог в повному обсязі.

Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що суду були надані достатні докази того, що ОСОБА_2 в момент спричинення поранення позивачці являвся військовослужбовцем ВЧ НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Наголошувала, що нею належним чином та без сумнівів підтверджено отримання поранення від дій військовослужбовця під час виконання ним службових обов`язків на території де ведуться бойові дії.

Вказувала, що перебування військовослужбовця ОСОБА_2 поза межами військової частини із штатною зброєю в межах населеного пункту де ведуться бойові дії свідчить про виконання ним обов`язків військової служби, а той факт, що військовослужбовець заїхав додому попрати одяг не звільняє його від виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків).

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відповідач своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористався та відзиву на апеляційну скаргу не подавав.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

11 травня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду витребувано з Слов`янського міськрайонного суду Донецької області справу №243/7796/25; та 28 травня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 01 червня 2026року відкрито апеляційне провадження у справі.

15 червня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до судового розгляду на 22 вересня 2026року.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про доставку електронного листа.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб 12 травня 2018року, згідно копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 12 травня 2018року.

ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , згідно Витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання № 1443-1822594-2018 від 19 липня 2018року.

03 лютого 2023року ОСОБА_2 уклав контракт та проходить військову службу у ВЧ НОМЕР_1 Національної гвардії України, що підтверджується копією контракту від 03 лютого 2023року.

Станом на 17 лютого 2023року ОСОБА_2 обіймав посаду командира взводу спеціального призначення 1 роти спеціального призначення батальйону спеціального призначення « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що підтверджується копією витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 06 липня 2022року № 187.

З копії витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28 лютого 2024року № 66 видно, що ОСОБА_2 перебуває на посаді командира відділення інструкторів (інструктора) батальйону спеціального призначення « ІНФОРМАЦІЯ_1 », у військовому званні старший лейтенант.

Як вбачається з Витягу з єдиного реєстру досудових розслідувань №62023050010000473 від 18 лютого 2023року відносно ОСОБА_2 було відкрито кримінальне провадження за ч. 1 ст. 414 КК України, згідно якого 17 лютого 2023року за адресою: АДРЕСА_1 в результаті необережного поводження із автоматом Калашникова командир 1 взводу спеціального призначення 1 роти спеціального призначення батальйону спеціального призначення « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Національної Гвардії України молодший лейтенант ОСОБА_2 спричинив вогнепальне поранення своїй дружині ОСОБА_1 у вигляді відкритого перелому правої стегнової кістки зі зміщенням від уламків проксимального відділу з пошкодженням стегнової артерії.

Як вбачається з листів ТУ ДБР у м. Краматорську № 13-03-23658/24-кр від 03 вересня 2024року та № 13-03-18567/25-кр від 10 липня 2025року, в провадженні першого слідчого відділу ТУ ДБР у м. Краматорську перебувають матеріали кримінального провадження №62023050010000473 від 18 лютого 2023року за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.414 КК України. ОСОБА_1 надано статус потерпілої, досудове розслідування триває.

ОСОБА_2 перебуває на військовій службі в Національній Гвардії України, згідно посвідчення серії НОМЕР_3 від 11 березня 2023року.

З довідки № 40/35/10/1-1558 від 25 квітня 2024року вбачається, що ОСОБА_2 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв?язку з військовою агресією рф проти України підтверджується у вказаних заходах в період з 01 лютого 2023року по 21 лютого 2023року.

З листа № 25/35/12/C-93-Аз від 30 липня 2025року видно, що станом на 17 лютого 2023року військовослужбовці ВЧ НОМЕР_1 НГУ володіли вогнепальною зброєю згідно наказів командувача НГУ від 11.01.2016року № 11 «Про затвердження Інструкції про організацію обліку, зберігання озброєння та боєприпасів під час виконання особовим складом у складі підрозділу бойових (службово-бойових) завдань поза межами пунктів постійної дислокації», від 18.03.2016року № 160 «Про внесення змін до Інструкції про організацію обліку, зберігання озброєння та боєприпасів під час виконання особовим складом у складі підрозділу бойових (службово-бойових) завдань поза межами пунктів постійної дислокації» та у відповідності з вимогами «Положення про службу озброєння Національної гвардії України», затвердженого наказом МВС України від 05.06.2015року № 643.

Згідно висновку судово-медичної експертизи №2024e/157 від 08 липня 2024року у ОСОБА_1 виявлено тілесне ушкодження у вигляді вогнепального кульового наскрізного поранення правої сідниці та стегна з вихідною раною в ділянці правої сідниці, яка переходить в раньовий канал, який йде ззаду наперед та згори донизу, з ушкодженням походу якого шкіри, підшкірно-жирової клітковини та фації, ушкодженням стегнової вени та артерії, відкритим вогнепальним чрезвертлюговий перелом правої стегнової кістки зі зміщеннями уламків та вихідною раною по передній поверхні правого стегна та межі верхньої та середньої третини, з розвитком в посттравматичному періоді невриту сідничного нерву, повного аксонального ураження малогомілкового та великогомілкового нервів праворуч, що призвело до порушення функції правої нижньої кінцівки (відсутність функції нижче колінного суглоба). Виявлене тілесне ушкодження відноситься до тяжких тілесних ушкоджень. Спричинене від механічної дії твердого предмету з обмеженою контактуючою поверхнею, який володів пробивною кінетичною енергією та діяв в ділянку правої сідниці, в якості травмую чого знаряддя могла бути і куля або інші предмети з аналогічними травмуючи ми властивостями.

З довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12АAB № 783738 від 21 червня 2023року ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності до 01 липня 2025року. Згідно даних особистого кабінету користувача Пенсійного фонду України ОСОБА_1 , видно, що останній продовжено інвалідність з 16 травня 2023року по 07 лютого 2026року.

З рахунку – фактури № 230417-1 від 17 квітня 2023року видно, що вартість набору для остеосинтезу стегна становить 29800грн. Квитанцією про сплату № 201969194 від 17 квітня 2023року видно, що ОСОБА_1 було сплачено 30000грн за набір для остеосинтезу стегна.

З листа № 27/14-к – 4243-4 від 11 листопада 2024року видно, що рекомендацій від закладів охорони здоров`я, в яких ОСОБА_1 проходила лікування з 17 лютого 2023року по 16 травня 2023року, про необхідність переведення останньої до закладу охорони здоров`я МВС до ВЧ НОМЕР_1 не надходило.

Із медичної картки стаціонарного хворого № 107059 від 02 вересня 2025року видно, що ОСОБА_1 проведено оперативне втручання: видалення цементних намист з м`яких тканин ділянки правого стегна, видалення металоконструкції з проксимального відділу правої стегнової кістки.

Витрати на проведення оперативного втручання підтверджуються товарним чеком №ЧК-0078044 від 25 серпня 2025року на суму 4153,40грн, фіскальним чеком № 4000228593 від 29 серпня 2025року на суму 4210грн.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що позивачем не доведено того факту, що тілесні ушкодження їй спричинені військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України саме під час виконання останнім службових обов`язків.

Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Статтею 1177 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.

Частиною другою статті 14 ЗУ «Про національну гвардію України» передбачено, що шкода, заподіяна фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу управління Національної гвардії України, військовослужбовцями Національної гвардії України при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується на підставах і в порядку, встановлених законом.

Як було встановлено судом першої інстанції, 17 лютого 2023року за місцем мешкання за адресою: АДРЕСА_1 в результаті необережного поводження із автоматом Калашникова командир 1 взводу спеціального призначення 1 роти спеціального призначення батальйону спеціального призначення « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Національної Гвардії України молодший лейтенант ОСОБА_2 спричинив вогнепальне поранення своїй дружині ОСОБА_1 .

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачем не доведено того факту, що тілесні ушкодження їй спричинені військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України саме під час виконання останнім службових обов`язків.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суду були надані достатні докази того, що ОСОБА_2 в момент спричинення поранення позивачці являвся військовослужбовцем ВЧ НОМЕР_1 Національної гвардії України та нею належним чином та без сумнівів підтверджено отримання поранення від дій військовослужбовця під час виконання ним службових обов`язків на території де ведуться бойові дії, є необґрунтованими з огляду на таке.

Статтею 24 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено початок, призупинення і закінчення проходження військової служби, а також час та місце виконання обов`язків військової служби.

За змістом частини четвертої цієї статті військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби:

1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять);

2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби;

3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника);

4) під час виконання державних обов`язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов`язки не були пов`язані з військовою службою;

5) під час виконання обов`язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.

При цьому частиною першою цієї ж статті окремо визначено, що є початком проходження військової служби.

Відтак, із системного аналізу наведених положень, вбачається, що законодавець чітко розмежовує поняття «проходження військової служби» та «виконання обов`язків військової служби», визначаючи їх як самостійні правові категорії, з якими пов`язуються різні юридичні наслідки.

Так, проходження військової служби охоплює весь період перебування особи на військовій службі з моменту її початку до моменту закінчення у порядку, визначеному частиною першою статті 24 Закону №2232-ХІІ, та характеризує загальний правовий статус особи як військовослужбовця.

Натомість виконання обов`язків військової служби є спеціальною юридичною категорією, яка відповідно до частини четвертої статті 24 Закону №2232-ХІІ пов`язується із настанням конкретних обставин, умов, часу, місця та характеру діяльності військовослужбовця, зокрема перебуванням на території військової частини у робочий час, виконанням службових завдань, перебуванням у службовому відрядженні, виконанням наказу командира, здійсненням заходів з охорони правопорядку, державної власності чи рятування життя людей.

Тож за наведених умов, законодавець не ототожнює факт проходження військової служби із виконанням обов`язків військової служби, а навпаки - пов`язує останнє із наявністю додаткових функціональних, територіальних та часових критеріїв, встановлених законом.

Отже правильним є висновок суду першої інстанції про те, що на момент заподіяння поранення позивачці, ОСОБА_2 не виконував жодних обов`язків військової служби в розумінні ч. 4 ст. 24 ЗУ “Про військовий обов`язок і військову службу”, оскільки події травмування позивачки відбулися за адресою проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а саме - АДРЕСА_1 , в нічний час доби, приблизно о 22:00. Окрім того, сторонами не заперечується й той факт, що ОСОБА_2 перебував за місцем мешкання, оскільки відпросився у свого командира, щоб «попрати речі».

Ніщо не вказує на те, що ОСОБА_2 виконував обов`язки військової служби перебуваючи вдома, навіть за умов правомірного володіння штатною зброєю в межах населеного пункту де ведуться бойові дії.

Отже і відсутні підстави для відповідальності військової частини, згідно вимог статті 1172 ЦК України та статті 14 ЗУ «Про національну гвардію України».

Частина перша статті 76 ЦПК України доказами визначає будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. /частина перша, друга статті 77 ЦПК України/.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування /стаття 78 ЦПК України/.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір та доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Порушенням принципу змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства буде звільнення заявника від обов`язку доказування, та не припустимим є ґрунтування судового рішення на припущеннях.

Отже, ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог та з урахуванням встановлених судом обставин справи, відсутні підстави для задоволення її позову; за таких умов суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваному судовому рішенні, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом.

Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність та обґрунтованість рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 09 квітня 2026року — залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 22 вересня 2026року.

Судді: