Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №185/12212/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7100/26 Справа № 185/12212/25 Суддя у 1-й інстанції - Юдіна С.Г. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В.,

за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.,

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Вербківська сільська рада Павлоградського району Дніпропетровської області,

розглянув відкрито в залі судових засідань апеляційного суду в м. Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 квітня 2026року, головуючий у суді першої інстанції Юдіна С.Г.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2025року ОСОБА_1 подала в суд позов проти Вербківської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області з вимогою про визнання за нею права власності за набувальною давністю на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Існування таких вимог позивачка пов`язувала із тим, що з 2014року вона відкрито, добросовісно та безперервно володіє житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний будинок належав ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . У 2014році вона придбала житловий будинок у осіб, які проживали в ньому до того часу, однак не оформила право власності у встановленому законом порядку. З моменту придбання вона постійно проживає в будинку, утримує будинок та сплачує комунальні платежі, в тому числі згідно з договором, укладеним на її ім`я. Отже більше 10 років вона відкрито, добросовісно і безперервно користується будинком та земельною ділянкою, який не має іншого власника а тому вважає, що набула право власності на нього за набувальною давністю.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 квітня 2026року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що обставинами, які мають значення для справи про визнання права власності на майно за набувальною давністю, і які повинен довести саме позивач, є законність об`єкту володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння), проте позивачка не довела свої позовні вимоги належними та допустимими доказами.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

02 травня 2026року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 подала безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи “Електронний суд” апеляційну скаргу на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 квітня 2026року.

В апеляційній скарзі висловила вимогу про скасування рішення суду та просила ухвалення нового про задоволення позову.

Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, викладені в судовому рішенні висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, у справі суд встановив факт відкритого, безперервного та тривалого володіння позивачкою спірним житловим будинком з 2014року, проте не здійснив належного дослідження обставин набуття такого володіння, що унеможливило правильну оцінку добросовісності позивачки на момент заволодіння майном.

Наполягала, що факт передачі майна без належного оформлення правовстановлюючих документів не створює юридичного титулу, але й сам по собі не доводить недобросовісності, якщо суд не встановив, що на момент набуття володіння позивачка знала або повинна була знати про неправомірність такого заволодіння.

Вважала, що суд першої інстанції, не дослідивши належним чином момент виникнення володіння та не встановивши фактичні обставини його набуття, дійшов передчасного висновку про відсутність добросовісності, що свідчить про неправильне застосування статті 344 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України).

Зазначала, що протягом тривалого часу відсутні особи, які фактично реалізують повноваження власника щодо спірного будинку, та позивачка надала докази фактичного володіння майном, його відкритості, безперервності, тривалості та добросовісності. Відповідач таких обставин не спростував.

Вказувала, що суд дійшов помилкового висновку про наявність власника спірного майна, виходячи виключно з факту його існування в минулому.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відповідач своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористався та відзиву на апеляційну скаргу не подавав.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

06 травня 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду витребувано з Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області цивільну справу; та 14 травня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

18 травня 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу залишено без руху.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 27 травня 2026року відкрито апеляційне провадження у справі.

15 червня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до судового розгляду на 1610год 15 вересня 2026року.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, довідками про доставку електронного листа та отримання документів в Електронному суді.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

За змістом свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок, виданого 29 липня 1989року Виконавчим комітетом Павлоградської районної Ради народних депутатів, будинок АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_2 /а.с. 17/.

Згідно з технічним паспортом на житловий будинок індивідуального житлового фонду, виготовленим БТІ станом на 18 червня 1989року, житловий будинок АДРЕСА_1 , власником якого вказаний ОСОБА_4 , має загальну площу 38,1кв.м., на земельній ділянці розташовані також літня кухня, вбиральня, колодязь та огорожі /а.с. 18-20/.

Оціночна вартість об`єктів домоволодіння, розташованого за вищевказаною адресою, згідно зі звітом про незалежну оцінку вартості домоволодіння (житлового будинку садибного типу з дворовими спорудами), виготовленим СОД ОСОБА_5 на замовлення ОСОБА_1 , станом на 07 липня 2025року становить 174 200,00грн /а.с. 12-16/.

Як зазначено в Акті № 51 від 24 червня 2025року обстеження фактичного проживання, спеціаліст загального відділу виконавчого комітету сільської ради Оксень Н.О. та діловод загального відділу виконавчого комітету сільської ради Небосенко А.В. провели опитування сусідів за адресою: АДРЕСА_1 по факту проживання за вказаною адресою: ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з березня 2014року по теперішній час. В результаті опитування сусідів встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 дійсно проживають за вищевказаною адресою з березня 2014 року по теперішній час /а.с. 7/.

ОСОБА_1 надала суду копію договору № 1204311 про користування електричною енергією для побутових споживачів Дніпропетровської області від 18 березня 2014року, укладеного від імені ОСОБА_1 з Публічним акціонерним товариством “ДТЕК Дніпрообленерго” Павлоградський район електричних мереж, щодо постачання та користування електричною енергією за адресою: АДРЕСА_1 /а.с. 8-11/.

На виконання ухвали Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 січня 2026року про витребування доказів Друга Павлоградська державна нотаріальна контора повідомила, що спадкова справа після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 в Другій Павлоградській державній нотаріальній конторі не заводилась /а.с. 33/.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що позивачка не довела належними та допустимими доказами свої позовні вимоги про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності до пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що з 2014року по теперішній час вона відкрито, добросовісно та безперервно володіє житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 , утримує будинок, проживає в ньому, сплачує комунальні послуги, у зв`язку із чим наявні підстави для визнання за нею права власності за набувальною давністю.

Відповідно до частин першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду /частина четверта статті 344 ЦК України/.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, таких як: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, необхідно виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном). Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для правомірного володіння майном.

Отже, йдеться про добросовісне, безтитульне заволодіння майном особою, яка у подальшому може претендувати на набуття цього майна у власність за набувальною давністю.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може набути право власності на нього, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17.

За змістом наданої ОСОБА_1 копії свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок від 29 липня 1989року, власником житлового будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 .

Позивачка наполягала, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Проте, такі твердження позивачки не підтверджені жодними доказами.

Наявна в матеріалах справи відповідь Другої Павлоградської державної нотаріальної контори про те, що спадкова справа після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 в Другій Павлоградській державній нотаріальній конторі не заводилась, достеменно не свідчить про смерть останнього, а надана на виконання ухвали суду про витребування доказів як інформація щодо особи з саме з таким прізвищем, іменем, по батькові та датою смерті, які були вказані в ухвалі суду за клопотанням сторони позивача.

Клопотань про витребування судом доказів на підтвердження смерті ОСОБА_2 позивачка не заявляла.

Водночас, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених ЦПК України /частина сьома статті 81 ЦПК України/.

Крім того, апеляційний суд вважає за необхідне також звернути увагу, що у свідоцтві про право особистої власності на житловий будинок від 29 липня 1989року та в технічному паспорті на житловий будинок, який виготовлений БТІ станом на 18 червня 1989року, наявні розбіжності у написанні по батькові власника спірного житлового будинку, а саме: у свідоцтві про право особистої власності власником будинку вказаний ОСОБА_2 , в той час як в технічному паспорті власником зазначений ОСОБА_4 .

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності /частина перша статті 12 ЦПК України /.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Та доказування не може ґрунтуватися на припущеннях /частина шоста статті 81 ЦПК України/.

Належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, що спірне нерухоме майно на теперішній час не має власника, позивачкою суду не надано, як не надано і достатніх доказів того, що на це нерухоме майно не претендують інші особи, в тому числі спадкоємці ОСОБА_2 .

У наданій на виконання ухвали суду відповіді нотаріальної контори вказано лише, що спадкова справа після смерті ОСОБА_2 не заводилась в Другій Павлоградській державній нотаріальній конторі, що не виключає тих обставин, що така спадкова справа могла бути заведена іншим нотаріусом. Крім того, слід зазначити, що незвернення до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини в порядку частини першої статті 1269 ЦК України саме по собі не означає, що спадкоємці спадщину не прийняли, оскільки за змістом частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Проте, відомості про те, чи проживали разом зі ОСОБА_2 інші особи, у справі також відсутні.

Для набуття права власності на майно за набувальною давністю володілець майна в момент заволодіння ним не має і не повинен знати про неправомірність заволодіння майном, а також повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для правомірного володіння майном.

Але, позивачка таких обставин не довела та суд під час розгляду справи таких обставин не встановив.

Доводи позивачки про те, що спірний житловий будинок вона придбала у 2014році у осіб, які там проживали, проте не оформили право власності у встановленому законом порядку, не підтверджені жодними доказами.

Акт обстеження фактичного проживання від 24 червня 2025року підтверджує, що ОСОБА_1 разом з родиною з березня 2014року проживає за адресою: АДРЕСА_1 , проте за умови недоведеності смерті власника спірного нерухомого майна та відсутності спадкоємців такого нерухомого майна недоведеною є і добросовісність ОСОБА_1 при заволодінні спірним житловим будинком.

Та сам по собі факт проживання та користування позивачкою спірним нерухомим майном не є підставою для виникнення у неї права власності за набувальною давністю.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не здійснив належного дослідження обставин набуття володіння спірним нерухомим майном, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за змістом частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи виключно на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках, в той час як позивачка не надала суду доказів на підтвердження обставин набуття нею володіння спірним житловим будинком.

Твердження про утримання спірного будинку та оплату житлово-комунальних послуг також доказами не підтверджені.

Доводи скаржника щодо помилковості висновків суду першої інстанції про наявність власника спірного майна не заслуговують на увагу, оскільки оскаржуване рішення суду таких висновків не містить.

Ураховуючи наведене, суд першої інстанції обґрунтовано виснував, що позивачка не довела належними та допустимими доказами всіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, які є необхідними для набуття права власності за набувальною давністю.

Доводи апеляційної скарги та наявні у справі докази в їх сукупності не спростовують висновків суду і не є достатніми для задоволення позову про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом.

Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх заперечень.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність та обґрунтованість рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 квітня 2026року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 22 вересня 2026року.

Судді: