Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №212/3315/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 33/803/2298/26 Справа № 212/3315/26 Суддя у 1-й інстанції - Власенко М. Д. Суддя у 2-й інстанції - Свіягіна І. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року м. Кривий Ріг

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду Свіягіна І.М.,

при секретарі судового засідання Примак Н.М.,

за участю:

захисника адвоката Щербаня О.С.,

особи, яка притягається до

адміністративної відповідальності ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника адвоката Щербаня О.С., який діє в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 на постанову Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 19 травня 2026 року, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000,00 гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік, стягнуто судовий збір у розмірі 665,60 грн.

в с т а н о в и л а:

постановою Покровського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 травня 2026 року ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 23 лютого 2026 року о 14 годині 24 хвилини у місті Кривому Розі, у Покровському районі, на вулиці Електричній, біля будинку № 2, керував транспортним засобом «Skoda Octavia», д.н.з. НОМЕР_1 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан сп`яніння за згодою водія проводився у встановленому законом порядку із застосуванням спеціального технічного приладу «Alcotest 6820», результат огляду - 0,43 ‰. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.9 а, за що передбачено адміністративну відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

На зазначену постанову захисник адвокат Щербань О.С., який діє в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та провадження закрити у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

На обґрунтування своїх вимог зазначає, що під час проведення огляду на запитання працівника поліції про згоду з результатами ОСОБА_1 не висловив згоди з отриманими показниками. Водночас в акті огляду на стан алкогольного сп`яніння зазначено протилежне - нібито він погодився з результатами огляду. Така невідповідність між фактичними обставинами, зафіксованими на відео, та змістом офіційних документів свідчить про внесення недостовірних відомостей до матеріалів справи, що є істотним порушенням вимог ст. 251, 256 КУпАП та ставить під сумнів допустимість і достовірність таких доказів.

Звертає увагу, що, як вбачається з відеозапису (clip-3.mp4, бодікамера № 475374, час 14:53), поліцейський вручає ОСОБА_1 протокол та надає його для підпису. Водночас на іншому відеозаписі (clip-6, бодікамера № 475167) у цей самий період інша поліцейська здійснює складання акта огляду на стан сп`яніння. При цьому після вручення протоколу поліцейський прощається з ОСОБА_1 , повертається та сідає до службового автомобіля, тоді як поліцейська продовжує заповнювати акт огляду. Зазначене свідчить про те, що відповідні процесуальні документи складалися не одночасно та без належної участі особи, а отже, викликає обґрунтовані сумніви щодо фактичних обставин їх оформлення, зокрема щодо належності підпису та підтвердження волевиявлення особи під час складання таких документів.

Наголошує, що відсутність належної ідентифікації підпису або сумніви щодо його належності конкретній особі свідчать про відсутність підтвердження волевиявлення такої особи. У цьому випадку, враховуючи як відсутність фактичної згоди на відеозаписі, так і сумнівність підпису в акті, відсутні належні докази того, що ОСОБА_1 погоджувався з результатами огляду.

Стверджує, що у ОСОБА_1 зафіксовано показник 0,43 ‰ алкоголю. Однак чинне законодавство України не містить чітко визначеного на рівні закону гранично допустимого показника вмісту алкоголю, встановленого саме уповноваженою особою закладу охорони здоров`я, а отже, відповідно до ст. 9 Конституції України, підлягають застосуванню норми міжнародного права, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Так, відповідно до п. 5 ст. 8 Конвенції про дорожній рух від 08.11.1968 року, ратифікованої Україною, у національному законодавстві мають бути передбачені спеціальні положення щодо керування транспортними засобами під впливом алкоголю, а також встановлений допустимий рівень алкоголю в крові або у повітрі, що видихається. При цьому максимальний рівень алкоголю не повинен перевищувати 0,50 г/л крові або 0,25 мг/л у повітрі, що видихається. Таким чином, відповідно до норм міжнародного права, допустимий рівень алкоголю становить 0,5 ‰, що фактично корелюється з показником 0,25 мг/л у видихуваному повітрі. Отже, навіть за умови формального прийняття результату 0,43 ‰ такий показник перебуває у межах, визначених міжнародно-правовими стандартами. Більше того, відповідно до технічних характеристик приладу «Drager» допустима похибка вимірювання у діапазоні до 0,8 ‰ становить ±0,06 ‰, що додатково ставить під сумнів достовірність отриманого результату та не виключає, що фактичний показник міг бути ще нижчим.

Зауважує, що згідно з чеком приладу від 23.02.2026 року температура самого пристрою під час проведення огляду становила ОСОБА_2 . Водночас за офіційними метеорологічними даними температура навколишнього середовища у відповідний проміжок часу (з 12:00 до 15:00) становила лише від +2 до +3 °С. Така істотна розбіжність між фактичною температурою повітря та температурою, зафіксованою приладом, свідчить про можливе порушення умов експлуатації технічного засобу або його некоректну роботу.

Зауважує, що дії працівників поліції свідчать про штучне створення умов для формування складу адміністративного правопорушення. Як вбачається з матеріалів справи, на момент підходу поліцейських до транспортного засобу, в якому перебував ОСОБА_1 , автомобіль перебував у нерухомому стані, а двигун був заглушений, тобто факту керування транспортним засобом не відбувалося. Водночас після перевірки документів та з`ясування обставин, зокрема після прямого запитання щодо вживання алкоголю, працівник поліції самостійно запропонував (фактично спонукав) ОСОБА_1 здійснити рух транспортного засобу. Таким чином, саме дії поліцейського стали безпосередньою причиною подальшого руху автомобіля, що фактично створює ситуацію провокації до вчинення правопорушення.

Заслухавши особу, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , його захисника адвоката Щербаня О.С., які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, вивчивши, перевіривши та оцінивши матеріали адміністративної справи, обміркувавши наведені доводи захисту, викладені в апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За змістом ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.

Доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини справи, що мають значення для її правильного вирішення.

Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.

При розгляді справи про адміністративне правопорушення необхідно з`ясовувати, чи було вчинено таке правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Також при розгляді справ про адміністративні правопорушення необхідно з`ясовувати всі обставини, перелічені у ст. 247, 280 КУпАП, а зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим ст. 283, 284 цього Кодексу. У ній, зокрема, потрібно наводити докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначати мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно з приписами ст. 8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону.

Згідно з положеннями ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IV рішення ЄСПЛ є джерелом права в Україні.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та правових позицій, викладених у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» (заява № 22150/02, параграф 2), у якому відображений принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають достатньою мірою висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.

Ці вимоги закону при розгляді суддею місцевого суду адміністративної справи щодо ОСОБА_1 належно виконані.

Як вбачається з матеріалів справи про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за ознакою керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння.

Відповідно до п. 2.9 а ПДР України водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебувати під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративна відповідальність передбачена за керування транспортними засобами особами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває у стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Отже, доказуванню в цьому випадку підлягають факт керування транспортним засобом та факт перебування водія у стані алкогольного сп`яніння.

Судом першої інстанції встановлено, що факт вчинення адміністративного правопорушення та винність ОСОБА_1 у його вчиненні підтверджуються:

- результатами тестування на алкоголь за допомогою «Alcotest 6820 Drager», прилад № ARHK-0124, тест № 1351 від 23 лютого 2026 року, з яких вбачається, що 23 лютого 2026 року о 14 годині 24 хвилини протестовано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якого виявлено 0,43 ‰;

- актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, згідно з яким огляд проведений у зв`язку з виявленими ознаками, а саме: запахом алкоголю з порожнини рота, різкою зміною забарвлення шкірного покриву обличчя. Результат огляду – 0,43 ‰, з яким ОСОБА_1 погодився, що підтверджується його особистим підписом;

- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, до КП «КБЛПД» ДОР» від 23 лютого 2026 року на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- рапортом інспектора взводу № 1 роти № 1 батальйону № 1 ППП в м. Кривий Ріг УПП в Дніпропетровській області ДПП, згідно з яким 23 лютого 2026 року о 14 годині 24 хвилини у місті Кривому Розі, у Покровському районі, на вулиці Електричній, біля будинку № 2, було зупинено транспортний засіб «Skoda Octavia», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 згідно зі ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію». Під час спілкування з водієм у останнього виявлені ознаки алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя. ОСОБА_1 було запропоновано пройти огляд на виявлення стану алкогольного сп`яніння у визначеному законодавством порядку на місці зупинки транспортного засобу за допомогою спеціального технічного засобу, на що водій погодився. Результат огляду – 0,43 ‰;

- довідкою інспектора ВАП ППП в місті Кривий Ріг УПП в Дніпропетровській області ДПП, з якої вбачається, що громадянин ОСОБА_1 отримував посвідчення водія на право керування транспортними засобами серії НОМЕР_2 ;

- CD-диском із відеозаписами нагрудних бодікамер працівників поліції, з яких вбачається, що ОСОБА_1 здійснив зупинку транспортного засобу біля зупинки тролейбуса, що призвело до ускладнення руху транспорту на цій ділянці шляху, у зв`язку з чим йому запропонували проїхати на кілька метрів далі з метою запобігання затору на вузькій дорозі, що не є порушенням і не містить ознак провокації правопорушення, як про це стверджував представник. Після цього, проїхавши вперед, ОСОБА_1 припаркував автомобіль на узбіччі, і під час спілкування з працівниками поліції у нього були виявлені ознаки алкогольного сп`яніння. На пропозицію працівника поліції пройти огляд на місці зупинки водій погодився та пройшов огляд, результат якого становив 0,43 ‰.

Твердження ОСОБА_1 про те, що транспортним засобом він не керував, а пересів за кермо на прохання начальниці та надалі працівники поліції спровокували його переставити транспортний засіб, апеляційний суд вважає надуманими та спрямованими на введення суду в оману з метою уникнення адміністративної відповідальності та, як наслідок, адміністративного стягнення.

Так, здійснюючи перевірку доводів апеляційної скарги, судом апеляційної інстанції досліджено відеозапис поліцейських, з якого вбачається рух автомобіля «Skoda Octavia», д.н.з. НОМЕР_1 (clip-0). Надалі поліцейські підійшли до зазначеного автомобіля, за кермом якого перебував ОСОБА_1 (clip-1). На зауваження працівника поліції про те, що через його транспортний засіб автомобіль патрульної поліції та тролейбус не мали змоги проїхати, ОСОБА_1 жодного разу не заперечив факту руху транспортного засобу та того, що саме він ним керував. Надалі працівниця поліції попросила переставити транспортний засіб, щоб він не заважав руху іншого транспорту.

Далі без будь-яких вагань та здивування на пасажирське сидіння присіла особа, на яку ОСОБА_1 посилається як на водія автомобіля «Skoda Octavia», д.н.з. НОМЕР_1 , однак остання не висловила заперечень з цього приводу та не намагалася повернутися на водійське місце. Крім того, враховуючи принцип змагальності, ОСОБА_1 або його захисник не заявили клопотання про допит особи, яка, за версією сторони захисту, керувала транспортним засобом «Skoda Octavia», д.н.з. НОМЕР_1 , що, у свою чергу, також вказує на надуманість доводів у цій частині.

Водночас апеляційний суд наголошує, що норми чинного КУпАП та відповідної Інструкції не вимагають обов`язкової відеофіксації керування особою транспортним засобом. Такий факт підлягає доведенню сукупністю доказів, які вказують на те, що особа керувала транспортним засобом. Більше того, саме фіксування особи під час руху транспортного засобу є технічно неможливим, а тому на підставі всіх наявних у справі доказів суд встановлює доведеність або спростування факту керування транспортним засобом особою, щодо якої складено протокол.

Отже, враховуючи характер вербального та невербального спілкування і поведінки осіб, які перебували у транспортному засобі «Skoda Octavia», д.н.з. НОМЕР_1 , рух якого зафіксований, а також те, що під час спілкування з поліцейськими, проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння та складання матеріалів про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 жодного разу не заперечив, що саме він керував транспортним засобом, в акті огляду та складеному протоколі проставив особистий підпис без зауважень, апеляційним судом поза розумним сумнівом встановлено, що саме ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Skoda Octavia», д.н.з. НОМЕР_1 .

При цьому факт ознайомлення з протоколом зафіксовано на бодікамеру поліцейського, коли ОСОБА_1 продовжував перебувати на водійському місці та без заперечень проставив особисті підписи (clip-3, 14:52). Більше того, під час відсторонення від керування транспортним засобом ОСОБА_1 пояснив, що їхати недалеко, однак поліцейський зазначив, що йому заборонено керувати транспортним засобом та необхідно знайти іншого водія. При цьому особа, яка перебувала на пасажирському сидінні, не вчинила жодних дій для подальшого керування автомобілем та продовжила перебувати на пасажирському сидінні, а автомобіль залишився стояти на узбіччі. Сам ОСОБА_1 також не зазначив, що іншим водієм буде саме ця особа, яка, за його твердженням, до цього керувала транспортним засобом. Зазначене вказує на надуманість доводів щодо керування транспортним засобом «Skoda Octavia», д.н.з. НОМЕР_1 , іншим водієм та підтверджує, що водієм був саме ОСОБА_1 .

Апеляційний суд звертає увагу, що твердження захисника про порушення порядку проведення огляду не знайшли свого підтвердження, оскільки після проходження огляду на стан сп`яніння поліцейським з`ясовано, чи погоджується водій із встановленими результатами. Крім того, надано сертифікати відповідності на прилад для підтвердження дійсності встановлених показників, після чого ОСОБА_1 відповів: «Добре». Також на запитання поліцейського він вказав, що напередодні вживав алкогольні напої. Отже, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи захисника в цій частині.

За характером поведінки ОСОБА_1 та його відповідей можна стверджувати, що під час проведення огляду він не заперечив факту перебування у стані алкогольного сп`яніння. У зв`язку з цим у поліцейських був відсутній обов`язок пропонувати йому пройти огляд у закладі охорони здоров`я.

Апеляційний суд вважає відеозапис поліцейських належним та допустимим доказом, який беззаперечно підтверджує події, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення. На відеозаписі логічно та послідовно зафіксовано весь перебіг подій, який стосується саме адміністративного правопорушення, а підстав для сумніву щодо достовірності відеозапису в апеляційного суду не виникає.

Не є переконливими і посилання сторони захисту на похибку газоаналізатора та те, що це могло свідчити про те, що ОСОБА_1 не перебував у стані алкогольного сп`яніння відповідно до Конвенції про дорожній рух від 08.11.1968 року, оскільки, на переконання сторони захисту, мінімальна межа вмісту алкоголю для визначення стану алкогольного сп`яніння згідно з нормами міжнародного права повинна становити 0,25 мг на літр повітря, що видихається, тобто 0,5 проміле.

Відповідно до п. 5 ст. 8 Конвенції про дорожній рух від 08.11.1968 року, яка ратифікована Українською РСР 25.04.1974 року, зі змінами, внесеними Європейською угодою, якою доповнено Конвенцію про дорожній рух, від 01.05.1971 року, зі змінами та доповненнями, у національному законодавстві повинні бути передбачені спеціальні положення, які стосуються керування під впливом алкоголю, а також допустимий законом рівень вмісту алкоголю в крові, а у відповідних випадках – у повітрі, що видихається, перевищення якого є несумісним із керуванням транспортним засобом.

У всіх випадках максимальний рівень вмісту алкоголю в крові відповідно до національного законодавства не повинен перевищувати 0,50 г чистого алкоголю на літр крові або 0,25 мг на літр повітря, що видихається.

Наведена вище норма Конвенції не встановлює мінімального рівня алкоголю в крові або у повітрі, що видихається водієм, а навпаки, встановлює його максимальний рівень, який не може бути перевищений національним законодавством.

Так, згідно з п. 7 розділу II вищезгаданої Інструкції № 1452/735 від 09.11.2015 року, установлення стану алкогольного сп`яніння здійснюється на підставі огляду, який проводиться відповідно до вимог цієї Інструкції поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів, показники яких після проведення тесту мають цифровий показник більше 0,2 проміле алкоголю в крові.

Конвенція про дорожній рух не забороняє національним органам влади встановлювати інші показники рівня алкоголю, менші за 0,25 мг у повітрі, що видихається, що й має місце в Україні, де встановлено мінімальний показник рівня алкоголю 0,2 ‰, за наявності якого можна стверджувати про перебування особи у стані алкогольного сп`яніння. Водночас у водія ОСОБА_1 встановлено результат 0,43 ‰, що перевищує встановлену національним законодавством межу та свідчить про беззаперечне перебування останнього у стані алкогольного сп`яніння, що обґрунтовано зазначено судом першої інстанції.

Нормами національного законодавства врегульовано питання допустимого показника вмісту алкоголю в крові, тому посилання сторони захисту на норми міжнародного законодавства у цій справі є необґрунтованим.

Крім того, відповідно до технічних характеристик приладу «Drager Alcotest 6820», за допомогою якого проводився огляд, допустима похибка становить ±0,042 проміле в діапазоні від 0 до 0,84 проміле. Отже, навіть з урахуванням абсолютної похибки результат огляду водія ОСОБА_1 становить 0,388 ‰, що перевищує встановлену національним законодавством межу.

З урахуванням викладеного порушень норм національного та міжнародного законодавства при розгляді справи в місцевому суді апеляційний суд не вбачає.

Відтак доводи захисника про відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення не заслуговують на увагу. Таку позицію сторони захисту слід розцінювати як намагання уникнути встановленої законом відповідальності за вчинене.

Твердження захисника про те, що вручення протоколу про адміністративне правопорушення та складання акта огляду відбувалися в один період часу різними працівниками поліції, що свідчить про те, що відповідні процесуальні документи складалися не одночасно та без належної участі особи, а отже, викликає обґрунтовані сумніви щодо фактичних обставин їх оформлення, зокрема щодо належності підпису та підтвердження волевиявлення особи під час складання таких документів, є неспроможним. Так, з відеозапису достовірно встановлено, що після проведення огляду ОСОБА_1 не заперечив виявленого результату та факту перебування у стані сп`яніння, після чого екіпажем патрульної поліції розпочато процедуру складання матеріалів про адміністративне правопорушення. При цьому продовження складання акта огляду після вручення водієві протоколу про адміністративне правопорушення не вказує на порушення порядку проведення огляду та складання матеріалів, оскільки фіксування правопорушення вже відбулося, ОСОБА_1 проставив особистий підпис у роздруківці приладу «Drager» без зауважень, а оформлення документів різними інспекторами поліції тривало. Норми чинного КУпАП та Інструкції не містять вимог щодо обов`язкової черговості складання документів у матеріалах про адміністративне правопорушення.

Доводи захисника про те, що відсутність належної ідентифікації підпису або сумніви щодо його належності конкретній особі свідчать про відсутність підтвердження волевиявлення такої особи, а тому відсутні належні докази того, що ОСОБА_1 погоджувався з результатами огляду, спростовуються відеозаписом поліцейських, з якого не встановлено, що ОСОБА_1 після проходження огляду або під час складання матеріалів заперечував чи не погоджувався із встановленими результатами.

На переконання апеляційного суду, факт погодження ОСОБА_1 з результатом проведеного огляду на стан сп`яніння, як і факт керування ним транспортним засобом, доведено поза розумним сумнівом з мотивів, наведених вище.

Апеляційний суд відхиляє доводи захисника про істотну розбіжність між фактичною температурою повітря та температурою, зафіксованою приладом, що може свідчити про недостовірність результату, з огляду на таке.

Так, різниця між температурними показниками, зазначеними у роздруківці газоаналізатора «Drager Alcotest 6820» під час проведення огляду, та фактичною температурою повітря не свідчить про несправність газоаналізатора, оскільки вказаний прилад до проведення огляду перебував у транспортному засобі працівників поліції, температура повітря всередині якого могла відрізнятися від температури повітря ззовні, тим паче що розбіжність температур не є значною.

Інструкцією з експлуатації газоаналізатора «Drager Alcotest 6820» передбачено перевірку калібрування кожні 6 місяців з можливістю збільшення інтервалів між калібруваннями до 1 року.

З чека-роздруківки приладу «Drager Alcotest 6820», за допомогою якого ОСОБА_1 проходив огляд на стан сп`яніння, вбачається, що останнє калібрування приладу проводилося 07 листопада 2025 року, а огляд ОСОБА_1 на стан сп`яніння проводився 23 лютого 2026 року, що свідчить про належне здійснення повірки та калібрування приладу «Drager Alcotest 6820».

Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що газоаналізатор не є приладом для вимірювання температури зовнішнього середовища, а в чеку відображається поточна робоча температура приладу, яка може відрізнятися від температури зовнішнього середовища.

Враховуючи вказані докази в сукупності з відеозаписом з бодікамер працівників поліції, поведінкою ОСОБА_1 на місці зупинки транспортного засобу, результатами його огляду на стан сп`яніння, які більш ніж удвічі перевищують допустиму норму, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними.

На думку апеляційного суду, досліджені матеріали справи є належними та допустимими доказами, якими беззаперечно підтверджено наявність обов`язкових ознак інкримінованого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, зокрема факт керування транспортним засобом та перебування останнього у стані алкогольного сп`яніння.

Апеляційний суд також враховує, що у своєму рішенні від 29 червня 2007 року у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (O'Halloran and Francis v. the United Kingdom), заяви № 15809/02 і № 25624/02, ЄСПЛ наголосив, що «будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі».

Протокол про адміністративне правопорушення відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, а оформлення матеріалів справи про адміністративне правопорушення не містить суттєвих порушень, які б давали суду підстави для визнання доказів недопустимими або неналежними.

У процесі доказування вини доцільно керуватися принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» з посиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282. Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного розумного сумніву в цьому, тоді як наявність такого розумного сумніву у винуватості особи є підставою для її виправдання.

Отже, на підставі сукупності доказів поза розумним сумнівом встановлено, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, що є обов`язковими складовими інкримінованого йому адміністративного правопорушення.

На підставі викладеного апеляційним судом не встановлено порушень порядку проходження огляду ОСОБА_1 на стан сп`яніння відповідно до ст. 266 КУпАП та Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» від 11 листопада 2015 року.

Твердження захисника про процесуальні порушення під час розгляду справи не заслуговують на увагу, оскільки судом розглянуто клопотання захисника, неодноразово здійснювався виклик працівників поліції для допиту як свідків, однак останні не з`явилися. Щодо участі ОСОБА_1 , то останній не був позбавлений можливості брати участь у судовому засіданні, враховуючи неодноразові відкладення розгляду справи. Крім того, він мав можливість надати письмові пояснення або взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Захист прав та інтересів ОСОБА_1 здійснювався шляхом надання йому правової допомоги адвокатом.

Відповідно до ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Будь-яких інших доводів щодо відсутності вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення апеляційному суду не наведено.

Переконливих доводів, які б вказували на істотні порушення, що могли вплинути на правильність та обґрунтованість постановленого у справі судового рішення та були б безумовною підставою для його скасування, а також спростовували висновки суду про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, апеляційний суд не вбачає.

Таким чином, перевіривши доводи апеляційної скарги захисника адвоката Щербаня О.С., апеляційний суд доходить висновку, що постанова суду першої інстанції винесена з дотриманням вимог ст. 245, 251, 252, 280, 283 КУпАП, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

апеляційну скаргу захисника адвоката Щербаня О.С., який діє в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Постанову Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 19 травня 2026 року, якою ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Дніпровського

апеляційного суду Ірина СВІЯГІНА