Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №641/2213/26 — Слобідський районний суд міста Харкова

Провадження № 2/641/2276/2026 Справа № 641/2213/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року м. Харків

Слобідський районний суд міста Харкова в складі:

головуючого судді – Щепелевої Г.М.,

за участю секретаря судового засідання - Масалової М.Є.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - Грищенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 641/2213/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

В С Т А Н О В И В:

Адвокат Грищенко О.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Слобідського районного суду міста Харкова з позовом, в якому просить визнати відповідачку такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову зазначив, що в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані позивач, її чоловік ОСОБА_3 та їх донька – відповідачка у справі. Проте відповідачка не проживає в спірній квартирі понад три роки та не користується житловим приміщенням. У червні 2012 року відповідачка уклала шлюб та переїхала проживати до м. Вовчанськ Харківської області, впродовж десяти років інколи приїздила до Харкова провідати батьків, але в період окупації м. Вовчанська виїхала з міста до РФ та обірвала будь-які зв`язки з батьками. Відповідачка не сплачує комунальні платежі та не бере участі в утриманні житла, крім того у зв`язку із реєстрацією відповідачки за даною адресою позивач позбавлена можливості скористатися правом на приватизацію вказаної квартири. У зв`язку із вищевикладеним представник позивача просить позов задовольнити.

Ухвалою судді від 13.03.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з викликом сторін. У справі призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 07.05.2026 задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.

29.06.2026 ухвалою суду підготовче провадження закрито та справу призначено до судового розгляду, задоволено клопотання про допит свідків.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила їх задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечувала. Пояснила, що вона разом із родиною проживає у спірній квартирі з 2012 року. Відповідачка є її рідною донькою, яка невдовзі після переїзду родини до спірної квартири вийшла заміж та переїхала проживати до чоловіка у м. Вовчанськ. Особистих речей відповідачки у квартирі не залишилося. Зі слів позивача, 10.09.2022, перед звільненням м. Вовчанська від окупації, відповідачка разом із родиною виїхала на територію РФ. У січні 2023 року донька повідомила позивачу, що не бажає надалі підтримувати спілкування з родичами, своїх контактних даних не надала, після чого зв`язок із нею припинився. Будь-які документи, які підтверджують перебування відповідачки на території РФ, у позивача відсутні. Позивачу також невідомо, чи отримувала відповідачка посвідку на постійне проживання або громадянство РФ та чи працевлаштована вона. Перешкод у користуванні спірною квартирою відповідачці ніколи не чинили. Окрім того, позивач відмовилася від допиту свідка ОСОБА_4 .

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечував. Також просив суд прийняти відмову позивача від допиту свідка ОСОБА_4 .

Відповідачка в судові засідання повторно не з`явилася, причини неявки суду не повідомила, відзив на позов суду не подала, про день та час розгляду справи повідомлена своєчасно та належним чином в порядку ст. 128 ЦПК України, шляхом направлення судових повісток за зареєстрованим місцем проживання відповідно до відомостей з Реєстру територіальної громади міста Харкова, конверти повернулися з відміткою АТ «Укрпошта» «адресат відсутній».

За правилами п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ст. 223, 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи, що відповідач належним чином повідомлений про місце і час судового засідання, на підставі ст. 280, 281 ЦПК України суд постановив проводити заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

14.09.2026 протокольною ухвалою суду прийнята відмова позивача від допиту свідка ОСОБА_4

14.09.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та згідно із ч. 1 ст. 244 ЦПК України відклав ухвалення та проголошення судового рішення на строк десять днів, тобто до 23.09.2026 о 13:15.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, оцінивши кожний доказ окремо, а також докази у їх сукупності та взаємозв`язку, дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що будівля гуртожитку літ. «А-5» за адресою: АДРЕСА_2 , перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Харкова та передана у господарське відання КСП «Харківміськліфт», що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 19282546 від 20.03.2014 та копією рішення виконавчого комітету Харківської міської ради Харківської області № 376 від 18.05.2011 про передачу майна у господарське відання КСП «Харківгорліфт».

Відповідно до копії ордера № 6079 від 20.03.2012, виданого Комунальним спеціалізованим підприємством «ХАРКІВГОРЛІФТ», ОСОБА_1 як наймачу та членам її сім`ї — чоловіку ОСОБА_3 і доньці ОСОБА_5 — надано право користування житловим приміщенням, а саме кімнатою АДРЕСА_1 .

З копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_5 є донькою ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Відповідно до копії паспорта громадянки України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , остання 02.06.2012 уклала шлюб із ОСОБА_6 , про що у паспорті міститься відповідна відмітка.

Згідно із довідкою з Реєстру територіальної громади міста Харкова від 13.03.2026 за адресою: АДРЕСА_3 , зареєстроване місце проживання позивача ОСОБА_1 , відповідачки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

25.02.2026 ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , які постійно проживають поряд зі спірним житловим приміщенням, складено акт про підтвердження факту тривалого непроживання ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 , у якому зазначено про її непроживання за цією адресою з початку 2022 року по теперішній час.

З рапорту старшого ДОП СП ВП № 2 ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області Артура Берладіна вбачається, що, за отриманою від сусідів інформацією, ОСОБА_2 протягом тривалого часу за адресою: АДРЕСА_3 , не проживає. Встановити її місцезнаходження не виявилося можливим.

Відповідно до інформації Державної прикордонної служби України від 13.05.2026 відомостей щодо перетину ОСОБА_2 державного кордону України та лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України за період з 01.01.2022 по 13.05.2026 не виявлено.

Згідно з відповіддю № 2846655 від 08.06.2026 з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери інформація про реєстрацію ОСОБА_2 як внутрішньо переміщеної особи відсутня.

Відповідно до відомостей Державного реєстру фізичних осіб — платників податків № НОМЕР_2 від 08.06.2026 інформація про суми нарахованого ОСОБА_2 доходу та суми утриманого з неї податку за період з першого кварталу 2023 року по четвертий квартал 2026 року відсутня.

З відповіді Пенсійного фонду України від 10.06.2026 вбачається, що до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування надходили відомості щодо ОСОБА_2 за період з 01.01.2022 по 07.01.2022 від страхувальника — Управління соціального захисту населення Чугуївської районної державної адміністрації Харківської області, відповідно до яких їй нараховано заробітну плату (дохід) у сумі 1467,74 грн.

З копій платіжних інструкцій за період з жовтня 2025 року по лютий 2026 року вбачається, що ОСОБА_3 здійснював оплату житлово-комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_3 , зокрема, послуг з водопостачання, постачання електричної енергії та інших житлово-комунальних послуг.

Свідок ОСОБА_3 у судовому засіданні пояснив, що позивач є його дружиною, а відповідачка — їхньою рідною донькою. У 2012 році він разом із дружиною та донькою отримав право користування спірною квартирою. Приблизно з 2013 року донька у квартирі не проживає, оскільки після одруження переїхала проживати до чоловіка у Вовчанський район Харківської області. Востаннє свідок спілкувався з відповідачкою до початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Зі слів свідка, йому відомо, що сім`я відповідачки виїхала до РФ, однак документів, які б це підтверджували, він не має. Перешкод у проживанні та користуванні відповідачкою спірною квартирою їй ніхто не чинив.

Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснила, що знайома з позивачем з 2012 року, є її сусідкою та проживає з нею на одному поверсі. У 2012 році у спірній квартирі проживали позивач, її чоловік ОСОБА_3 та їхня донька — відповідачка у справі. У спірній квартирі свідок ніколи не була. Водночас пояснила, що, проживаючи у квартирі навпроти, мала можливість спостерігати за тим, хто входив до спірної квартири та виходив із неї. З огляду на власні спостереження свідок зазначила, що приблизно з 2013 року бачила у спірній квартирі лише позивача та її чоловіка, тоді як відповідачку за вказаною адресою не бачила. Свідок також пояснила, що брала участь у складенні акта від 25.02.2026 про тривале непроживання відповідачки у спірній квартирі. Зазначені в акті обставини щодо непроживання відповідачки підтвердила виходячи з наведених вище особистих спостережень. Акт складався біля спірної квартири. Зі слів позивача свідку відомо, що відповідачка проживає на території РФ. Особисто з відповідачкою свідок не спілкується та будь-яких відносин із нею не підтримує. Про конфлікти між позивачем, її чоловіком та відповідачкою свідку не відомо.

Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні пояснила, що позивач є її двоюрідною сестрою, з якою вона близько спілкується та яку відвідує за місцем проживання. Зі слів позивача свідку відомо, що приблизно у 2023 році, після виїзду відповідачки до РФ, позивач втратила з нею зв`язок. Під час відвідування позивача свідок відповідачку у спірній квартирі не бачила. Особисто з відповідачкою свідок не спілкується. Про будь-які конфлікти між сторонами, а також про створення відповідачці перешкод у проживанні чи користуванні спірною квартирою свідку не відомо.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Предметом спору є правовідносини між сторонами які склались з приводу користування квартирою яка перебуває в комунальній власності, а предметом доказування є відсутність відповідача в квартирі понад встановлені строки та причини такої відсутності.

Статтею 47 Конституції України встановлено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до положень статті 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадках: 1) призову на строкову військову службу або направлення на альтернативну (невійськову) службу, а також призову офіцерів із запасу на військову службу на строк до трьох років - протягом усього періоду проходження зазначеної військової служби; призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період - протягом усього періоду проходження військової служби, а якщо під час її проходження вони отримали поранення, інше ушкодження здоров`я та перебувають на лікуванні в закладах охорони здоров`я або потрапили в полон чи визнані безвісно відсутніми - на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у відповідних територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України після звільнення з військової служби після закінчення ними лікування в закладах охорони здоров`я, незалежно від строку лікування, повернення з полону, скасування рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою чи ухвалення судом рішення про оголошення особи померлою; 2) тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання; 3) влаштування дитини (дітей) на виховання до родичів, опікуна чи піклувальника, у прийомну сім`ю, дитячий будинок сімейного типу, заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - протягом усього часу їх перебування у родичів, опікуна чи піклувальника, прийомній сім`ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Якщо з будинку, квартири (їх частини) вибула дитина (діти) і членів її (їх) сім`ї не залишилося, це житло може бути надано за договором оренди іншому громадянину до закінчення строку перебування дитини (дітей) у дитячому закладі або до досягнення нею (ними) повноліття і повернення від родичів, опікуна чи піклувальника, в окремих випадках - до закінчення навчання в загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів і форм власності, у тому числі для громадян, які потребують соціальної допомоги та соціальної реабілітації, а також в професійно-технічних чи вищих навчальних закладах або до закінчення строку служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях; 4) виїзду у зв`язку з виконанням обов`язків опікуна чи піклувальника, наданням батькам-вихователям житлового будинку або багатокімнатної квартири для створення дитячого будинку сімейного типу - протягом усього часу виконання таких обов`язків; 5) влаштування непрацездатних осіб, у тому числі дітей з інвалідністю, у будинку-інтернаті та іншій установі соціальної допомоги - протягом усього часу перебування в них; 6) виїзду для лікування в лікувально-профілактичному закладі - протягом усього часу перебування в ньому; 7) взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім`ї.

У випадках, передбачених пунктами 1-7 цієї статті, право користування жилим приміщенням зберігається за відсутнім протягом шести місяців з дня закінчення строку, зазначеного у відповідному пункті.

Відповідно до законодавства України може бути встановлено й інші умови і випадки збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами на більш тривалий строк.

Згідно із статтею 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України роз`яснено, що у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК Української РСР), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві.(Кривіцькі проти України, заява № 30856/03, рішення ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у своїй постанові у справі № 755/13349/16-ц від 24.11.2021 зауважує, що зміст "трискладового тесту" для оцінки відповідності втручання у право особи європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії, які мають оцінюватися у сукупності: 1) законність втручання (згідно із законом); 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою, тобто необхідність в демократичному суспільстві.

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі "Кривіцька і Кривіцький проти України" поняття "житло" не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло відтак визнання відповідача особою, яка втратила право користування житловим приміщенням буде порушенням принципу пропорційності, що у свою чергу спричинить порушення балансу інтересів сторін у спірних правовідносинах.

Верховний Суд зазначає, що згідно з прецедентною практикою ЄСПЛ втручання держави становитиме порушення статті 8 Конвенції у випадку, якщо воно не переслідує законну мету і не є необхідним у демократичному суспільстві. Особа, якій загрожує виселення, має право на оцінку пропорційності цього заходу судом та оцінку її аргументів у зв`язку з цим.

У постанові Верховного Суду від 27 серпня 2021 року у справі № 521/5887/17 (провадження № 61-7894св20) зазначено, що аналіз норм статей 71, 72 ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування житловим приміщенням за одночасної наявності двох умов: непроживання особи в житловому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин на це. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення. Вичерпного переліку поважних причин непроживання в житловому приміщенні законодавством не встановлено, у зв`язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи і правил ЦПК України щодо оцінки доказів.

У постанові від 31 березня 2021 року у справі № 753/72/17 (провадження № 61-18178св20) Верховний Суд зазначив, що вимога про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, у разі її задоволення має фактичним наслідком позбавлення відповідачів права на житло та, відповідно, виселення їх. Проте таке позбавлення права має ґрунтуватися не лише на вимогах закону, але й бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та співмірним із тим тягарем, який у зв`язку із втратою житла покладається на сторону відповідача, оскільки позбавлення житла будь-якої особи є крайнім заходом втручання у права на житло.

В своїй постанові від 22 вересня 2021 року (справа № 759/14973/17 провадження № 61-16549св20) Верховний Суд зазначив, що у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням на підставі статті 71 ЖК України, предметом доказування є причини відсутності відповідача понад встановлені строки.

Верховний Суд в цій постанові виснував, що аналіз статті 71 ЖК УРСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутністю поважних причин для такого не проживання. Відтак, на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК УРСР строки у жилому приміщенні, а на відповідача довести, що така відсутність обумовлена поважними причинами. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Вирішуючи спір, суд виходить із того, що відповідачка набула право користування спірним житловим приміщенням на законних підставах. Як член сім`ї наймача вона була вселена до нього на підставі ордера № 6079 від 20.03.2012. Квартира АДРЕСА_1 й надалі залишається зареєстрованим місцем її проживання.

Водночас зібрані у справі докази підтверджують, що відповідачка фактично не проживає у спірному житловому приміщенні протягом тривалого часу.

Так, позивач та свідок ОСОБА_3 пояснили, що після укладення шлюбу відповідачка приблизно у 2012–2013 роках переїхала до чоловіка у Вовчанський район Харківської області. Свідок ОСОБА_7 , яка проживає у квартирі навпроти, зазначила, що приблизно з 2013 року відповідачку за цією адресою не бачила. Свідок ОСОБА_8 , яка є родичкою позивача та відвідує її за місцем проживання, також повідомила, що відповідачку у спірній квартирі не бачила. Відомості про її тривале непроживання за цією адресою містяться також в акті від 25.02.2026 та рапорті працівника поліції.

Проте самого факту непроживання понад установлений законом строк недостатньо для втрати права користування житлом. Суд має з`ясувати причини та обставини такої відсутності, а також оцінити, чи свідчить поведінка особи про втрату нею інтересу до цього житла.

Акт від 25.02.2026 підтверджує тривалу відсутність відповідачки, однак не містить відомостей про причини її непроживання. Свідок ОСОБА_7 , яка брала участь у складенні акта, пояснила, що у спірній квартирі ніколи не була. Висновок про непроживання відповідачки вона зробила з власних спостережень за тим, хто входив до квартири та виходив із неї. Сам акт складався біля квартири. Тому акт та показання цього свідка підтверджують фактичну відсутність відповідачки, але не дають можливості встановити причини такої відсутності.

Рапорт працівника поліції також підтверджує тривале непроживання відповідачки. Ці відомості отримані зі слів сусідів. Водночас встановити місцезнаходження відповідачки працівнику поліції не вдалося. Отже, рапорт також не містить відомостей про фактичне місце її проживання та причини відсутності у спірній квартирі.

Позивач стверджує, що у вересні 2022 року відповідачка разом із сім`єю виїхала з м. Вовчанська до РФ, а у січні 2023 року повідомила про небажання надалі спілкуватися з родичами. Після цього зв`язок із нею припинився. Про можливе перебування відповідачки на території РФ повідомили й свідки. Однак їм ці обставини відомі зі слів позивача або інших осіб. Інших доказів перебування відповідачки на території РФ суду не надано.

За інформацією Державної прикордонної служби України від 13.05.2026 відомостей про перетин відповідачкою державного кордону України або лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України у період з 01.01.2022 по 13.05.2026 не виявлено. Відсутність таких відомостей сама по собі не дає підстав для висновку, що відповідачка не могла виїхати за межі України, з урахуванням, зокрема, обставин воєнного стану в Україні. Водночас наявні у справі докази не дають суду достатніх підстав вважати доведеним її виїзд саме до РФ та постійне проживання там.

Відомості про реєстрацію відповідачки як внутрішньо переміщеної особи також відсутні. Відсутні й відомості про нарахування їй доходу в Україні за досліджений судом період, крім січня 2022 року. Проте це свідчить лише про відсутність відповідної інформації у державних реєстрах. Такі дані не дають можливості встановити, де фактично проживає відповідачка та з яких причин вона не проживає у спірній квартирі.

Матеріали справи також не містять доказів того, що відповідачка має у власності чи користуванні інше житло в Україні або за її межами чи зареєструвала інше постійне місце проживання. Позивач пояснила, що особистих речей відповідачки у квартирі не залишилося. Суд ураховує цю обставину разом з іншими доказами. Однак за відсутності відомостей про фактичне місце проживання відповідачки та причини її тривалої відсутності сама по собі ця обставина не свідчить про остаточну втрату нею зв`язку зі спірним житлом.

Припинення відповідачкою спілкування з батьками, навіть якщо вважати цю обставину доведеною, стосується її сімейних відносин із позивачем. Саме по собі припинення спілкування не свідчить про відмову від права користування житлом.

Позивач також посилається на те, що відповідачка не бере участі в оплаті житлово-комунальних послуг. Надані платіжні документи підтверджують, що за період з жовтня 2025 року по лютий 2026 року відповідні платежі здійснював ОСОБА_3 . Ця обставина враховується судом разом з іншими доказами, однак сама по собі також не свідчить про втрату відповідачкою права користування житлом.

Отже, суд вважає доведеним, що відповідачка не проживає у спірному житловому приміщенні понад шість місяців.

Відповідно до наведених вище висновків Верховного Суду в таких справах позивач має довести відсутність відповідача у житловому приміщенні понад строк, установлений статтею 71 ЖК України. Відповідач, у свою чергу, має довести, що не проживав у ньому з поважних причин.

У цій справі відповідачка в судові засідання не з`явилася. Відзиву, заяв чи пояснень щодо причин свого непроживання вона не подала. Доказів поважності таких причин суду також не надала.

Проте неявка відповідачки та неподання нею доказів не означають, що позов підлягає автоматичному задоволенню. Суд повинен вирішити спір на підставі всіх наявних у справі доказів та встановлених обставин.

У цій справі достовірно встановлено тривале непроживання відповідачки у спірному житлі. Водночас її місцезнаходження та фактичні причини такої відсутності залишаються невідомими. Суд не має достовірних відомостей про те, де вона проживає, чи має інше постійне житло та за яких обставин не повертається до спірної квартири.

Відповідачка не скористалася можливістю повідомити суду причини своєї відсутності та надати докази їх поважності. Однак за встановлених у цій справі обставин відсутність таких доказів сама по собі не дає достатніх підстав для висновку про втрату нею права користування житлом.

Суд також ураховує наслідки задоволення позову — припинення набутого відповідачкою у встановленому законом порядку права користування житлом. За відсутності достовірних відомостей про обставини та причини її тривалої відсутності суд не вбачає достатніх підстав для визнання відповідачки такою, що втратила право користування спірним житловим приміщенням.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що встановлені під час розгляду справи обставини та надані на їх підтвердження докази не є достатніми для застосування заявленого позивачкою правового наслідку у вигляді визнання відповідачки такою, що втратила право користування спірним житловим приміщенням, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.

Судові витрати по справі складаються із судового збору в сумі 1331,20 грн., який сплачений позивачем при зверненні із позовом.

Враховуючи, що в задоволенні позову відмовлено, то судові витрати відповідно до ст. 141 ЦПК України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 4, 10 - 13, 76 - 81, 263 - 265, 268, 273, 280 – 283 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо судового рішення за веб - адресою: http://reyestr.court.gov.ua/.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_3 .

Суддя Г.М.Щепелева