Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №260/1958/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/1958/24 пров. № А/857/13601/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача - Судової-Хомюк Н. М.

суддів -Глушка І. В.

Затолочного В. С.

розглянувши у порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 року у справі № 260/1958/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання дії та бездіяльності протиправними,

суддя в 1-й інстанції – Микуляк П.П.,

час ухвалення рішення – не зазначено,

місце ухвалення рішення –м. Ужгород,

дата складання повного тексту рішення – не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі також позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції (далі також відповідач), в якому просить суд стягнути з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців у розмірі 157024,30 грн.

Позивач свої позовні вимоги аргументував тим, наказом Департаменту патрульної поліції №975 о/с від 01.08.2023 його звільнено зі служби в поліції з 08.08.2023 року з виплатою грошової компенсації за 19 діб невикористаної частини чергової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у 2023 році, проте рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду по справі №260/8615/23 від 29.01.2024 року суд визнав протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за період 2015-2022 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції Таким чином, з врахуванням викладеного, позивач вказує на наявність у нього права на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.08.2023 по 07.02.2024 у розмірі 157024,30 грн.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Департаменту патрульної поліції (код ЄДРПОУ – 40108646) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП – НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 155326,74 грн. (сто п`ятдесят п`ять тисяч триста двадцять шість гривень сімдесят чотири копійки).

Стягнуто з Департаменту патрульної поліції (код ЄДРПОУ – 40108646) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП – НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 1073,60 грн. (одну тисячу сімдесят три гривні шістдесят копійок).

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення та постановити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Зазначає, що відповідальність роботодавця не залежить від простроченої заборгованості і за певних обставин обсяг відповідальності може бути не розумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. Вказує, що у таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Крім цього, звертає увагу, що відносини публічної служби як різновид трудових відносин повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у позивача можливості стягувати із відповідача надмірні грошові суми як відповідальність за несвоєчасний розрахунок під час звільнення спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання роботодавця виконувати зобов`язання середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати, перетворюється на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків службовцем.

Просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 року у справі № 260/1958/24 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує на необґрунтованість апеляційних вимог, просить відмовити у задоволенні апеляційних вимог, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У відповідності до частини першої статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така підлягає частковому задоволенню враховуючи наступне.

Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що

що наказом ГУНП в Закарпатській області №24 о/с від 07.11.2015 року ОСОБА_1 було прийнято на службу в поліцію.

Наказом Департаменту патрульної поліції №975 о/с від 01.08.2023 позивача звільнено зі служби в поліції з 08.08.2023 року з виплатою грошової компенсації за невикористану частину чергової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у 2023 році.

29 січня 2024 року рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду у справі №260/8615/23, яке набрало законної сили 29 серпня 2024 року, позовну заяву ОСОБА_1 було задоволено:

- визнано протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за період 2015-2022 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції;

- зобов`язано Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні основної щорічної та додаткової відпустки за період 2015-2022 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції.

16 жовтня 2024 року відповідачем на виконання рішення у справі №260/8615/23 перераховано на картковий рахунок позивача в сумі 85848,99 грн.

Вважаючи дії відповідача щодо невиплати всіх сум при звільненні зі служби протиправними, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що станом на день виключення позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення відповідач не провів з ним розрахунок у повному обсязі. Нормами статей 116, 117 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі ж невиконання такого обов`язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Суд першої інстанції зробив висновок, що за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення статті 117 КЗпП України, згідно із якою на відповідача покладається обов`язок виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.

Апеляційний суд дослідивши всі обставини справи зазначає наступне.

У статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 1-1 закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складаються з цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення визначає закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Разом з тим, цим Законом не передбачена відповідальність за порушення строків розрахунку при звільненні.

Водночас така відповідальність врегульована Кодексом законів про працю України.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Тому, до спірних правовідносин підлягають застосуванню відповідні положення Кодексу законів про працю України.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13.02.2020 у по справі №813/356/16.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За змістом статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (із врахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022).

Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Таким чином, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22, та сформулювала такий правовий висновок:

«Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.».

В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, варто зазначити, що застосовуючи критерії, наведені у згаданій Великою Палатою у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

Зокрема, у пунктах 58-60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Лінгвістичне тлумачення тексту цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Зазначений підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано апеляційним судом зокрема й у справі №489/6074/23 і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року в справі №489/6074/23).

Варто зазначити, що обчислення середнього заробітку має відповідати висновкам, викладеним у вже згаданій постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, яка є орієнтиром для адміністративних судів у питанні розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку у відносинах, пов`язаних з проходженням публічної служби.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2025 року у справі №420/2649/24.

За таких обставин, у спірних правовідносинах слід враховувати позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, так і Верховного Суду, викладену у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, в яких міститься висновок з приводу необхідності врахування принципу співмірності заявленої до відшкодування суми та застосування критеріїв зменшення розміру такого відшкодування, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ґрунтується на правильному застосуванні положень статті 117 КЗпП України, а використаний при обчисленні належної до стягнення суми підхід, відповідає тому, яким керувався Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.

Така позиція апеляційного суду відповідає позиції Верховного Суду у постанові від 17.03.2026 у справі №580/9134/23.

Суд першої інстанції встановив, що позивача було звільнено зі служби в поліції 08.08.2023, а остаточний розрахунок з ним було проведено лише 16.10.2024.

Після виконання рішення відповідач не звільняється від встановленої статтею 117 КЗпП України відповідальності у виді виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період невиплати належних позивачу при звільненні сум.

Отже, позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно зі статтею 117 КЗпП України.

Саме в день звільнення на підставі статті 116 КЗпП України роботодавець повинен виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства.

Позивач звільнений зі служби в поліції з 08.08.2023. Тому відлік строку затримки щодо виплати позивачу заробітної плати розпочинається з 09.08.2023, з дня, наступного за днем, у який позивачу не виплачене в повному обсязі грошове забезпечення.

Отже відповідач повинен нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, починаючи з 09.08.2023 наступний день після звільнення за шість місяців, тобто по 08.02.2024 включно.

Суд першої інстанції встановив, що відповідно до копії довідки про доходи № 1717 від 28.09.2023 в червні 2023 року грошове забезпечення позивача становило – 25888,00 грн.; у липні 2023 року – 25888,04 грн. Отже, середньоденний заробіток позивача складає 51776,04/61 = 848,78 грн.

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку становить 156175,52 грн (848,78 грн х 184 календарних днів).

З врахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, а також Верховного Суду у постанові 17.03.2026 у справі №580/9134/23 слід застосувати принцип співмірності, оцінивши розмір і тривалість заборгованості та розрахувавши істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку, з урахуванням змін до ст.117 КЗпП України за період з 09.08.2023 по 08.02.2024 року:

85848,99 грн (виплата компенсації) / 6 (за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців) = 14 308,16 грн. / 848,78 грн. (середня заробітна плата з урахуванням двох останніх місяців роботи) = 16,86 % (коефіцієнт від суми середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні).

Оскільки кількість днів затримки розрахунку при звільненні за відповідний період, але не більше як за 6 місяців становить 184 днів, сума середнього заробітку за час затримки становить 156175,52 грн (848,78 грн х 184 календарних днів).

Враховуючи принцип справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку з урахуванням істотності частки становить 26331,19 грн (156175,52 х 16,86%) з відповідним відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу пропорційності застосована Верховним Судом у постанові від 09.09.2025 р. у справі № 420/12808/23, та від 17.03.2026 у справі №580/9134/23.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 26331,19 грн.

Враховуючи, що висновки суду першої інстанції по суті спору відповідають встановленим у справі обставинам, проте судом першої інстанції при розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не застосовано принцип співмірності, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції змінити в резолютивній частині.

У силу п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції задовольнити частково.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 року у справі № 260/1958/24 в резолютивній частині, а саме щодо розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні – змінити.

Абзац 2 резолютивної частини рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 року, змінити та викласти його в такій редакції:

«Стягнути з Департаменту патрульної поліції (код ЄДРПОУ – 40108646) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП – НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 26331,19 грн. (двадцять шість тисяч триста тридцять один) грн 19 коп.»

В іншій частині рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач Н. М. Судова-Хомюк

судді І. В. Глушко

В. С. Затолочний