Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №206/6469/25 — Самарський районний суд міста Дніпра

Справа 206/6469/25

Провадження 2/206/513/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року Самарський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Кушнірчука Р.О.,

при секретареві Задорожній К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку спрощеного позовного провадження відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла вказана позовна заява, яка обґрунтована тим, що 11 серпня 2019 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «АЛЕКСКРЕДИТ» (далі- ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ», Кредитодавець, Товариство) та ОСОБА_1 (далі- Відповідач) укладено Договір про надання кредиту № 2594619 (далі-Кредитний договір, Договір), який було підписано ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису одноразового ідентифікатора. Відповідно до умов договору відповідач отримав кредитні кошти в сумі 5 000,00 гривень. 10 червня 2025 року між ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» (далі ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ») було укладено Договір факторингу № АК-10/06/2025 (далі- «Договір факторингу-1»), відповідно до умов якого до ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» перейшло право вимоги до боржників, зокрема до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 2594619 від 11 серпня 2019 року. 07 липня 2025 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» (далі-ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ») та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» (далі - ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС») був укладений Договір факторингу № ДФ-07072025 (далі- «Договір факторингу-2»), відповідно до умов даного договору до ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» перейшло право вимоги до боржників, зокрема до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 2594619 від 11 серпня 2019 року, що становить 28 650,00 гривень, із яких: 5 000,00 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 23 650,00 гривень - заборгованість за відсотками; 0,00 гривень - заборгованість за комісіями; 0,00 гривень - заборгованість за пенею. Враховуючи вищевикладене, представник позивача Лановий Є.М. просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у сумі 28 650,00 гривень та понесені судові витрати, зокрема судовий збір у сумі 2 422,40 гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 гривень.

Не погоджуючись з обставинами викладеними в позовній заяві представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому він вказує про те, що на підтвердження перерахування кредитних коштів позивач посилається на довідку від 04 листопада 2024 року, яка не містить обов`язкових реквізитів первинного документа. Отже, кредитний договір є реальним договором, тобто вважається укладеним з моменту передання позичальникові грошей. Тому обов`язковими умовами підтвердження укладення між позивачем та відповідачем кредитного договору має бути сукупність таких фактів як: узгодження між сторонами істотних умов кредитного договору та передання кредитодавцем/ позивачем позичальникові/відповідачеві грошових коштів, що є предметом кредитного договору. З огляду на предмет доказування для позивача в цій справі, зокрема факту реальності вимоги, тобто перерахування кредитних коштів, ураховуючи вимогу про допустимість та належність доказів, що означений факт може бути підтверджений первинними документами, які містять обов`язкові реквізити (найменування особи (юридична або фізична), яка склала документ, назву документа, дату і місце його складання, зміст та обсяг операції, одиницю її вимірювання, підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу - ініціатора здійснення операції; найменування одержувача коштів, номер(и) рахунку(ів)). Належними доказами, які можуть підтвердити наявність кредитної заборгованості та її розмір, можуть бути виключно первинні документи, оформлені згідно з нормами статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Первинні документи, які не містять обов`язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку. Тож, документ, який не містить достатніх відомостей про операцію або взагалі не містить ніякої інформації про фінансову операцію, не може вважатися доказом перерахування кредитних коштів. Згідно доданих документів до позовної заяви, позивачем не доведено факту надання відповідачеві кредитних коштів. Так, за своєю правовою природою кредитний договір є реальним договором, тож вважається укладеним із моменту передачі кредитором позичальникові грошових коштів. Тому, неможливо брати до уваги довідку від 04 листопада 2024 року, надану ТОВ «ФК «Елаєнс», оскільки вона не містить реквізитів притаманних первинним документам. Окрім того, відсутність у договорі відомостей щодо карткового рахунку позичальника, на який кредитовець мав перерахувати кредитні кошти згідно з умовами договору, не дозволяє пересвідчитися, що рахунок, на який робиться посилання в довідці, належить власно відповідачеві. До того ж, довідка не містить відомостей стосовно одержувача коштів. Також, відповідно до наданої довідки позивачем, відповідач не має та не мав картки за номером НОМЕР_1 та у відповідача ніколи не було номеру телефону, який вказаний в договорі про надання кредиту НОМЕР_7 та завдяки якому нібито було підтверджено підписання договору за допомогою одноразового ідентифікатору. Таким чином, позивачем не виконано процесуального обов`язку щодо доведення обставин, якими він обґрунтовує позовні вимоги, зокрема не доведено перерахування кредитних коштів відповідачеві. Тому слід наголосити, що позивачем не надано доказів, що дозволили б суду пересвідчитися, що грошові кошти, передбачені кредитним договором, отримані відповідачем. Враховуючи зазначене, позивач не довів належними та допустимими доказами факту надання кредитних коштів відповідачеві, про стягнення яких пред`явлено до останнього позов, а тому в задоволенні позову слід відмовити. При цьому, у разі заміни первісного кредитора у зобов`язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов`язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит. З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Фінансова Компанія «Солвентіс» не були надані докази на підтвердження зарахування кредитних коштів на банківські рахунки відповідача (реквізити банківської платіжної картки), виписки по рахунку тощо. Докази перерахування первісним кредитором кредитних коштів боржнику із врахуванням положення Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», Положення «Про форму та зміст розрахункових документів», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 21 січня 2016 року № 13, документами на підтвердження оплати є або фіскальний чек, або прибутковий/видатковий касовий ордер. Також належним підтвердженням проведеної операції є платіжне доручення, виписка банку, банківська квитанція (при внесенні оплати через касу банку). Натомість позивач в якості підтвердження надав «довідку», яке очевидно не є належним доказом, бо не містить підпису та печатки банківської установи. На вказаному «платіжному дорученні» є тільки печатка ТОВ, але відсутня банківська печатка. Фактично, таке платіжне доручення можна скласти на любому комп`ютері, вказати в ньому будь-яку потрібну суму, роздрукувати на принтері та поставити свою печатку. Доданий до позовної заяви роздрукований розрахунок заборгованості за кредитним договором, який складений представником позивача, як на підставу задоволення позовних вимог, є безпідставним, оскільки сам розрахунок заборгованості є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, які б дозволили суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит. У зв`язку із недоведенням позивачем факту перерахування відповідачу кредитних коштів з метою доведення виконання умов договору про надання кредиту, а також фактичного користування відповідачем кредитними коштами, у зв`язку з цим відсутні правові підстави для стягнення на користь позивача заборгованості за тілом кредиту та відсотками. Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог свідчить про їх недоведеність та необґрунтованість, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях та є підставою для відмови у задоволенні цих позовних вимог. Враховуючи викладене, оскільки позивачем не було надано доказів перерахування кредитних коштів на банківський рахунок відповідача за договором про надання кредиту № 2594619, то відсутні підстави для задоволення позову. Договір про надання кредиту № 2594619 укладений 11 серпня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» та ОСОБА_1 , представник звернув увагу, що по даному договору п. 1.9. зазначено, що сторони встановлюють Узгоджений строк повернення кредиту: 30 календарних днів до 10 вересня 2019 року включно. Згідно з пунктом 4.7. даного договору вбачається, що кредит вважається простроченим у разі несвоєчасної сплати Основної суми кредиту та Процентів за користування кредитом, починаючи з наступного дня закінчення Узгодженого строку повернення кредиту, визначеного в п. 1.9. цього Договору, за умови, якщо Узгоджений строк повернення Кредиту не було продовжено шляхом укладення між Сторонами Додаткової угоди, також, з матеріалів даної справи не вбачається складення та підписання будь-якої Додаткової угоди, тобто з 10 вересня 2019 року було порушено Кредитодавця права, відповідно до ст. 256 ЦПК України, та саме з цієї дати наступає відрахування строку позовної давності. З цього вбачається, що строк позовної давності закінчився 10 вересня 2022 року, а позовна заява подано більше ніж через 3 роки після закінчення строку позовної давності, а саме 18 листопада 2025 року. Окрім того, позивачем не порушено питання щодо поновлення строку на подання позовної давності, у зв`язку з закінченням строку позовної давності. Враховуючи викладене, представник обґрунтовано вважає, що позивачем не було надано доказів перерахування кредитних коштів на банківський рахунок відповідача, тому відсутні підстави для задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Щодо витрат на правничу допомогу заявлену стороною позивача. Як вбачається з матеріалів справи, у прохальній частині позовної заяви позивачем, зокрема, ставиться питання про стягнення з відповідача витрат на професійну правову допомогу у розмірі 10% від ціни позову та фіксовану суму у розмірі 27 530,00 грн. На підтвердження суми витрат на правничу допомогу та наданих послуг, позивачем до матеріалів справи долучено: - копію свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю; - копію довіреності від № 12783. Таким чином, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження визначеного позивачем розміру витрат на правничу допомогу, у зв`язку з чим вимога позивача про стягнення витрат на правничу допомогу не підлягає задоволенню. Враховуючи вищевикладене, представник відповідача ОСОБА_3 просив суд у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 8 000 грн. Розгляд даної справи просив проводити без участі відповідача та представника відповідача.

Представником позивача Лановим Є.М. було подано відповідь на відзив. Щодо укладення договору про надання кредиту № 2594619 від 11 серпня 2019 року в формі електронного правочину. 11 серпня 2019 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «АЛЕКСКРЕДИТ» (далі по тексту - ТОВ«АЛЕКСКРЕДИТ», Товариство чи/або Первісний кредитор) та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання кредиту № 2594619. Договір про надання кредиту № 2594619 від 11 серпня 2019 року з додатками до нього, було підписано Відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, чим підтверджено укладання між ним та Первісним кредитором такого правочину в електронній формі, оскільки без здійснення входу на сайт кредитора: https://alexcredit.ua/ за допомогою логіну та пароля до особистого кабінету, внесення свої персональних даних, номера телефону, договір з додатками до нього між сторонами не було би укладено. Так, згідно п. 1.10 Кредитного договору № 2594619 від 11 серпня 2019 року, Кредит надається Позичальнику в сумі, що зазначена в п. 1.4. Договору в безготівковій формі шляхом перерахування на Картковий рахунок Позичальника. Відповідно до п. 4.14 ПРАВИЛ, в процесі заповнення заявки здійснюється перевірка карткового рахунку шляхом блокування наперед невідомої заявнику довільної суми в розмірі від 1 (однієї) копійки до 2 (двох) гривень та наступним зазначенням заявником конкретної суми, що була заблокована або підтвердженням операції через систему 3D Secure за правилами банку-емітенту картки. точний розмір заблокованої суми заявник може дізнатися в банківській установі, що емітувала платіжну картку та здійснила верифікацію заявника (через смс-повідомлення від банку та/або засобами електронного зв`язку та/або засобами телефонного зв`язку). Станом на дату перерахування коштів - 11 серпня 2019 року, ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЛАЄНС» (код ЄДРПОУ: 38905834) (далі по тексту - ТОВ «ФК «ЕЛАЄНС») перебувало у статусі платіжної установи з ліцензією на надання платіжних послуг (вид послуги - ПЕРЕКАЗ КОШТІВ У НАЦІОНАЛЬНІЙ ВАЛЮТІ БЕЗ ВІДКРИТТЯ РАХУНКІВ), що підтверджується інформацією з офіційного веб-сайту КІС.

Отже, як небанківська установа ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» звернулося до платіжної установи, яка має відповідну ліцензію на надання платіжних послуг, задля перерахування кредитних коштів на рахунок Відповідача. На виконання вищевказаних норм закону, та в обґрунтування заявлених позовних вимог, Позивач надав суду документи, щодо надання кредитних коштів Позичальнику, а саме: кредитний договір, який містить підписи обох сторін і в кредитних правовідносинах є первинним бухгалтерським документом, деталізований розрахунок заборгованості за кредитним договором № 2594619 від 11 серпня 2019 року та довідку від ТОВ «ФК «ЕЛАЄНС» від 04 листопада 2024 року, в якій висвітлено, про успішність проведення платежу, а також міститься наступна інформація: Номер в системі FONDY: 159909082; Номер операції: 09733901234321942977182526210941; Дата проведення платежу: 11 серпня 2019 року; Призначення платежу: transfer_funds; Сума платежу: 5 000,00 Валюта платежу: UAH; Платіжний метод: карта VISA; Статус платежу: approved Номер карти: НОМЕР_1 ; Банк картки отримувача: PRIVATBANK. Таким чином, наданий документ - довідка ТОВ «ФК «ЕЛАЄНС» від 04 листопада 2024 року - є належним і допустимим доказом фактичного перерахування кредитних коштів Відповідачу, одже містить усі обов`язкові реквізити електронного документа, що забезпечує автентичність і цілісність документа та підтверджує його юридичну силу та містить унікальні ідентифікаційні дані транзакції, що унеможливлює підробку або сумнів у достовірності операції. Отже, Позивачем було надано до суду всі наявні документи по кредитній справі Відповідача, які були передані від ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ». Щодо розрахунку заборгованості за Кредитним договором № 2594619 від 11.08.2019. У відповідності до кредитного договору № 2594619 від 11.08.2019, укладеного між ТОВ ««АЛЕКСКРЕДИТ» та ОСОБА_1 , зазначається наступне: Згідно п.1.4., Договору, сума кредиту (Основна сума кредиту на початок виконання Договору) складає 12 000,00 гривень (надалі за текстом - Сума кредиту). Відповідно до п.1.9., Договору, сторони встановлюють Узгоджений строк повернення кредиту: 28 календарних днів до 19.09.2019 (включно). Поряд з цим, згідно п.1.5., Договору, нарахування Процентів за користування Кредитом здійснюється, відповідно до положень ст. 1054 Цивільного кодексу України, виходячи з Базової процентної ставки, Акцій, Програми лояльності Кредитодавця, Спеціальної процентної ставки по кредиту після спливу Узгодженого строку повернення кредиту. Нарахування Процентів за користування кредитом за Акційними ставками і ставками Програми лояльності здійснюється тільки за умови повернення кредиту до спливу Узгодженого строку повернення кредиту, наведеного у п.1.9. цього Договору. У випадку виникнення Заборгованості Проценти за користування кредитом за період Узгодженого строку повернення кредиту нараховуються, виходячи із Базової процентної ставки, а поза межами цього строку - виходячи із Спеціальної ставки, встановленої для періоду, що перевищує Узгоджений строк повернення кредиту. Пеня нараховується за ставкою встановленою цим Договором. Для повного погашення Кредиту Позичальник має сплатити повністю Основну суму кредиту, усі нараховані проценти, пеню і штрафи. Нарахування процентів за Базовою процентною ставкою за період Узгодженого строку повернення кредиту, нарахування процентів поза межами Узгодженого строку повернення кредиту, нарахування пені - є правом Кредитодавця. Кредитодавець без погодження Сторін може на свій розсуд зменшити нарахування Процентів за користування кредитом і пеню. Відповідно до п.1.6. Договору, ставки нарахування процентів і розмір пені за цим Договором: Базова процентна ставка за один день користування кредитом - 1,7%; Акційна ставка або ставка за Програмою лояльності за один день користування кредитом 1,02%; Спеціальна процентна ставка за один день користування кредитом після Узгодженого строку повернення кредиту (у випадку виникнення Заборгованості, прострочення кредиту) - 3,00%; Пеня за один день користування кредитом поза Узгодженого строку повернення кредиту (у випадку виникнення Заборгованості, прострочення кредиту) - 0,00%. Поряд з цим, згідно п.1.13. Договору, за цим Договором Позичальник сплачує Суму кредиту, Проценти за користування кредитом, неустойки (пені, штрафи), які можуть нараховуватися у випадку порушення Позичальником умов цього Договору, а також комісії банків емітентів платіжних карт, які використовує Позичальник. Згідно п.4.7. Договору, кредит вважається простроченим у разі несвоєчасної сплати Основної суми кредиту та Процентів за користування кредитом, починаючи з наступного дня закінчення Узгодженого строку повернення кредиту, визначеного в п. 1.9. цього Договору, за умови, якщо Узгоджений строк повернення Кредиту не було продовжено шляхом укладення між Сторонами Додаткової угоди. Звертаємо увагу суду, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про виконання Відповідачем своїх зобов`язань з повернення коштів за тілом кредиту у строк, визначений договором, тобто до 10.09.2019. Разом з позовною заявою, Позивачем надано Деталізований розрахунок заборгованості (Детальний (щоденний) розрахунок заборгованості), в якому чітко зазначено нарахування відсотків за користування кредитом. Оскільки відповідно до п. 1.5 Кредитного договору № 2594619 від 11.08.2019 нарахування процентів після спливу Узгодженого строку повернення кредиту є правом Кредитодавця, а не його обов`язком, нараховані проценти за період 09.05.2020 - 06.06.2020 не підлягають включенню до розміру заборгованості, що підлягає стягненню. Таким чином, розмір заборгованості за Кредитним договором становить 28 650,00 грн, що відповідає сумі, відступленій ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» за Договором факторингу № АК-10/06/2025 від 10 червня 2025 року та Договором факторингу № ДФ-07072025 від 07 липня 2025 року. Враховуючи вищевикладене, наведений Позивачем Деталізований розрахунок заборгованості до кредитного договору № 2594619 від 11.08.2019 відповідає умовам погодженим між Відповідачем та ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ». Щодо доводів Представника відповідача про подання Позивачем позову з пропуском строку позовної давності. Як зазначалося у позовній заяві, 11.08.2019 між ОСОБА_1 та ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» був укладений Кредитний договір № 2594619. Як випливає з умов кредитного договору строк на який надавався кредит становив 30 днів, тобто до 10.09.2019. Отже, загальний строк позовної давності щодо стягнення заборгованості за Кредитним договором № 2594619 від 11 серпня 2019 року має часові рамки з 10.09.2019 по 10.09.2022 року. Представник позивача зазначив, що строк позовної давності було продовжено на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби» та Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів щодо дії норм на період дії воєнного стану». З матеріалів справи вбачається, що Позивач для захисту свого порушеного права, звернулось до Самарського районного суду міста Дніпра з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, що зареєстрована судом першої інстанції 19.11.2025, тобто в межах строків позовної давності та цілком міг та може заявляти вимоги до Відповідача щодо стягнення заборгованості. Щодо правничої допомоги Позивача. Позивачем на підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу було подано до суду наступні докази, а саме: копію Договору про надання правової допомоги № 43657029 від 01 липня 2025 року; копію Додаткової угоди № 594619 до Договору № 43657029 про надання правової допомоги від 01 липня 2025 року; копію Детального опису робіт (надання послуг) від 30 вересня 2025 року; копію Акту про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 30 вересня 2025 року; копію Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ВЛ № 841 від 22 липня 2016. Позивач надав разом із позовом усі необхідні докази отримання професійної правничої допомоги по справі, що підтверджують співмірність та справедливість витрат на професійну правничу допомогу із складністю справи, часом, обсягом та ціною позову, а отже стягнення Відповідача витрат на професійну (правову) допомогу адвоката у розмірі 6 000,00 грн. підлягають до задоволення. Щодо стягнення з Позивача понесені Відповідачем судові витрати на професійну (правову) допомогу у сумі - 8 000,00 гривень. Представник позивача зазначив, що зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату «гонорару успіху» не є обов`язковими для суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат та покладення таких витрат на іншу сторону справи, оскільки в такому випадку суд застосовуючи відповідні положення процесуального законодавства, зокрема частин четвертої-п`ятої статті 137 ЦПК України, може оцінювати необхідність, розумність та інші критерії співмірності цих витрат. Представником відповідача не надано суду належних та допустимих доказів, які підтверджують наявність договірних правовідносин між ним та Відповідачем. Зокрема, договір про надання правничої допомоги або інший документ, що підтверджує повноваження представника, до матеріалів справи не долучено. Наявний у справі ордер сам по собі не є належним доказом існування договірних відносин та не підтверджує обсяг і характер повноважень Представника. Звертаємо увагу суду, що представником Відповідача не доведено, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн. були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим, біль того представником Відповідача не надано детального опису послуг із зазначенням витраченого часу та обсягом виконаних робіт, що позбавляє суд можливості надати належну оцінку реальності таким витрат, а отже відсутні будь-які правові підстави для стягнення з Позивача на користь Відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн. Враховуючи все вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається представник Відповідача у відзиві, як на підстави для відмови у задоволені позовних вимог - є необґрунтовані, недоведені, суперечать умовам укладеного правочину, нормам чинного законодавства, ряду правових позицій викладених в Постановах ВСУ, а отже є такими що не підлягають задоволенню та не повинні братися судом до уваги. Враховуючи вищевикладене, представник позивача просив суд задовольнити у повному обсязі позовні вимоги Позивача у справі № 206/6469/25 за позовом ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та проводити розгляд справи за відсутності представника позивача.

Представником відповідача були подані заперечення на відповідь на відзив. Щодо твердження представника позивача, що останній надав суду документи, щодо надання кредитних коштів Позичальнику, а саме: кредитний договір, який містить підписи обох сторін і в кредитних правовідносинах є первинним бухгалтерським документом, деталізований розрахунок заборгованості за кредитним договором № 2594619 від 11.08.2019 та довідку від ТОВ «ФК «ЕЛАЄНС» від 04.11.2024, в якій виснується, про успішність проведення платежу представник відповідача зазначив наступне. Первинні документи, які не містять обов`язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку. Тож, документ, який не містить достатніх відомостей про операцію або взагалі не містить ніякої інформації про фінансову операцію, не може вважатися доказом перерахування кредитних коштів. Згідно доданих документів до позовної заяви, позивачем не доведено факту надання відповідачеві кредитних коштів. Слід звернути увагу Суду, що за своєю правовою природою кредитний договір є реальним договором, тож вважається укладеним із моменту передачі кредитором позичальникові грошових коштів. Тому, неможливо брати до уваги довідку від 04.11.2024, надану ТОВ «ФК «Елаєнс», оскільки вона не містить реквізитів притаманних первинним документам. Окрім того, відсутність у договорі відомостей щодо карткового рахунку позичальника, на який кредитовець мав перерахувати кредитні кошти згідно з умовами договору, не дозволяє пересвідчитися, що рахунок, на який робиться посилання в довідці, належить власно відповідачеві. До того ж, довідка не містить відомостей стосовно одержувача коштів. Також, відповідно до наданої довідки позивачем, відповідач не має та не мав картки за номером НОМЕР_1 . Щодо твердження представника позивача, що Договір про надання кредиту № 2594619 від 11.08.2019 з додатками до нього, було підписано Відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, чим підтверджено укладання між ним та Первісним кредитором такого правочину в електронній формі, оскільки без здійснення входу на сайт кредитора: https://alexcredit.ua/ за допомогою логіну та пароля до особистого кабінету, внесення свої персональних даних, номера телефону, договір з додатками до нього між сторонами не було би укладено зазначаю наступне. Повторно зазначаю та звертаю увагу Суду, що у відповідача ніколи не було номеру телефону, який вказаний в договорі про надання кредиту НОМЕР_7 та завдяки якому нібито було підтверджено підписання договору за допомогою одноразового ідентифікатору. Беручи до уваги твердження представника позивача, а саме інструкції подання заявки на онлайн-кредит, то для того, щоб оформити кредит потрібно заповнити анкету, вказавши персональні дані (ПІБ, дата народження, контактні дані тощо), додати інформацію про платіжну картку, емітовану українським банком. Підтвердити номер мобільного телефону та інші дані. Примітка: Мобільний телефон та платіжна картка мають бути під рукою, оскільки використовуються для верифікації, тобто будь-яка особа, яка знає персональні дані злегкістю може отримати кредит та грошові кошти на свій рахунок, оскільки відповідно до інформації із офіційного вебсайту Товариства, URL: https://alexcredit.ua//, останні не верифікують особу паспортними даними, банківським рахунком тощо. Враховуючи вищевикладене, представник відповідача ОСОБА_3 просив суд у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 8000 грн. та проводити розгляд даної справи проводити без участі відповідача та представника відповідача.

Представником відповідача також були подані додаткові пояснення по справі. Так, на витребувану судом інформацію було надано АТ КБ «ПРИВАТБАНК» відповідь стосовно рахунків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та виписку по рахунку за період з 11.08.2019 по 16.08.2019. З даної виписки вбачається, що 11.08.2019 було здійснено поповнення картки на суму 5 000 грн. Однак, звертаю увагу Суду, що ОСОБА_1 особисто 11.08.2019 через термінал здійснив поповнення своєї картки на суму 5 000 грн. для витрат даної суми грошових коштів на свої потреби. Окрім того, посилання позивача на той факт, що нібито ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» здійснило перерахування кредитних коштів в розмірі 5 000,00 грн. за Договором про надання кредиту № 2594619 від 11.08.2019 не відповідає дійсності, оскільки відповідно до наданої виписки АТ КБ «ПРИВАТБАНК» відсутнє призначення платежу, де було б вказано, що надані кошти було перераховано за Договором про надання кредиту №2594619 від 11.08.2019. Та тим паче, до наданої суду виписки АТ КБ «ПРИВАТБАНК» вбачається «ПОПОВНЕННЯ КАРТКИ», що підтверджує, що суму 5 000 грн. ОСОБА_1 особисто поклав на свій особистий рахунок. За таких обставин, вважаю недоведений належними та достатніми доказами факту перерахування грошових коштів за Договором про надання кредиту № 2594619 від 11.08.2019.

Ухвалою суду від 28 листопада 2025 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 05 січня 2026 року витребувано у Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» письмові докази, які містять банківську таємницю відно гр.. ОСОБА_1 .

На виконання вимог ухвали суду від 05 січня 2026 року від АТ КБ «Приватбанк» надійшло повідомлення за вих. № 20.1.0.0.0/7-260205/46831-БТ з якого встановлено, що на ім`я гр. ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) в банку емітовано картку № НОМЕР_3 ( НОМЕР_4 ), контактні дані *номер телефону) - НОМЕР_5 . Також, до даного повідомлення було долучено виписку по рахунку № НОМЕР_3 ( НОМЕР_4 ) за період з 11 серпня 2019 року по 16 серпня 2019 року.

Від представника позивача до суду надходила заява про розгляд справи за відсутності представника ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» на підставі наявних у справі документів. Позовну заяву підтримав в повному обсязі.

Від представника відповідача ОСОБА_3 до суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності відповідача та його представника, в якій він просить відмовити у задоволенні позову.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 11 серпня 2019 року між ТОВ «Алекскредит» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір про надання кредиту № 2594619, відповідно до умов якого кредитодавець надає позичальнику кредит у розмірі 5 000,00 гривень (п. 1.4) на споживчі цілі (вирішення власних фінансових питань) без додаткового забезпечення у тимчасове, строкове, платне користування, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі у відповідності до умов договору (п. 1.3).

У пункті 1.5 Договору визначено, що нарахування Процентів за користування Кредитом здійснюється, відповідно до положень ст. 1054 Цивільного кодексу України, виходячи з Базової процентної ставки, Акцій, Програми лояльності Кредитодавця, Спеціальної процентної ставки по кредиту після спливу Узгодженого строку повернення кредиту. Нарахування Процентів за користування кредитом за Акційними ставками і ставками Програми лояльності здійснюється тільки за умови повернення кредиту до спливу Узгодженого строку повернення кредиту, наведеного у п. 1.9. цього Договору. У випадку виникнення Заборгованості Проценти за користування кредитом за період Узгодженого строку повернення кредиту нараховуються, виходячи із Базової процентної ставки, а поза межами цього строку - виходячи із Спеціальної ставки, встановленої для періоду, що перевищує Узгоджений строк повернення кредиту. Пеня нараховується за ставкою встановленою цим Договором. Для повного погашення Кредиту Позичальник має сплатити повністю Основну суму кредиту, усі нараховані проценти, пеню і штрафи. Нарахування процентів за Базовою процентною ставкою за період Узгодженого строку повернення кредиту, нарахування процентів поза межами Узгодженого строку повернення кредиту, нарахування пені - є правом Кредитодавця. Кредитодавець без погодження Сторін може на свій розсуд зменшити нарахування Процентів за користування кредитом і пеню.

Пунктом 1.6 Договору встановлено, що ставки нарахування процентів і розмір пені за цим Договором: Базова процентна ставка за один день користування кредитом - 1,7%; Акційна ставка або ставка за Програмою лояльності за один день користування кредитом - 1,15%; Спеціальна процентна ставка за один день користування кредитом після Узгодженого строку повернення кредиту (у випадку виникнення Заборгованості, прострочення кредиту) - 3,00%; Пеня за один день користування кредитом поза Узгодженого строку повернення кредиту (у випадку виникнення Заборгованості, прострочення кредиту) - 0,00%.

Строк дії Договору встановлюється з дати укладення договору 11 серпня 2019 року до кінцевої дати виконання договору 10 вересня 2019 року включно (пункт 1.9 Договору).

Договір про надання кредиту від імені відповідача підписано з використання електронного підпису, що відтворений шляхом використання одноразового ідентифікатора 2594619.

Кошти в сумі 5 000,00 гривень були перераховані від ТОВ «Алекскредит» на карту № 4149-4393-0070-4248 11 серпня 2019 року, номер операції: 09733901234321942977182526210941, через систему Fondy відповідно до договору № 41346335_18/10/17 про надання послуг з переказу грошових коштів (переказ на картку) та про інформаційно-технологічну взаємодію та приймання платежів, укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «Елаєнс» та ТОВ «Алекскредит», що підтверджується довідкою від 02 листопада 2024року, виданою ТОВ «Фінансова компанія «Елаєнс».

Зарахування 11 серпня 2019 року грошових коштів у сумі 5 000,00 гривень на рахунок № НОМЕР_3 ( НОМЕР_4 ), який належить ОСОБА_1 підтверджується випискою по рахунку за період з 11 серпня 2019 року по 16 серпня 2019 року наданої АТ КБ «Приватбанк».

Що стосується доводів представника відповідача, що саме ОСОБА_1 11 серпня 2019 року через термінал здійснив поповнення своєї картки на суму 5 000,00 гривень для витрат даної суми грошових коштів на свої потреби, суд не бере до уваги, оскільки дана обставина не підтверджена доказами.

10 червня 2025 року між ТОВ «Алекскредит» та ТОВ «Секвоя Капітал» укладено договір факторингу № 10/06/2025, відповідно до умов якого та згідно з витягом з реєстру боржників, до ТОВ «Секвоя Капітал» перейшло право грошової вимоги до боржників, в тому числі до відповідача за кредитним договором № 2594619 від 11 серпня 2019 року, що становить 28 650,00 гривень, із яких: 5 000,00 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 23 650,00 гривень - заборгованість за відсотками; 0,00 гривень - заборгованість за комісіями; 0,00 гривень - заборгованість за пенею.

В подальшому, 07 липня 2025 року між ТОВ «Секвоя Капітал» та ТОВ «ФК «Солвентіс» укладено договір факторингу № ДФ-07072025, відповідно до умов якого та згідно з витягом з реєстру боржників, до ТОВ «ФК «Солвентіс» перейшло право грошової вимоги до боржників, в тому числі до відповідача за кредитним договором № 2594619 від 11 серпня 2019 року, що становить 28 650,00 гривень, із яких: 5 000,00 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 23 650,00 гривень - заборгованість за відсотками; 0,00 гривень - заборгованість за комісіями; 0,00 гривень - заборгованість за пенею.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно- телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

У справі встановлено, що для підписання кредитного договору ОСОБА_2 було використано електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідно до вимог частини 6 та 8 статті 11 і 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що первісний кредитор та відповідач досягли усіх істотних умов та уклали кредитний договір.

Тобто, належними та допустимими доказами підтверджено укладання між ТОВ «Алекскредит» та ОСОБА_1 правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт кредитодавця за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір не був би укладений.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем ОСОБА_1 таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є її процесуальним обов`язком.

Тож, кредитний договір укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису, та за правовими наслідками цей договір прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.

Як вбачається із змісту кредитного договору між позичальником та кредитором було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору. Електронний підпис відповідача одноразовим ідентифікатором під договором свідчить про його ознайомлення з усіма умовами договору, загальними умовами кредитування, іншою інформацією надання якої передбачено чинним законодавством України.

Кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі.

Відповідач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту до вільно обраної ним фінансової установи, а саме ТОВ «Алекскредит».

На підтвердження виконання зобов`язань кредитодавця за кредитним договором позивач надав довідку від 04 листопада 2024 року, видану ТОВ «Фінансова компанія «Елаєнс», згідно з якою 11 серпня 2019 року кошти в сумі 5 000,00 гривень були перераховані від ТОВ «Алекскредит» на карту № НОМЕР_3 через систему Fondy, що у своїй сукупності разом з іншими доказами підтверджує обставини видачі кредиту, його розмір та наявність заборгованості по кредиту.

Жодних доказів на спростування цих обставин відповідач суду не надав, як не надав і доказів, що зверталася до суду з позовом про визнання кредитного договору недійсним або до правоохоронних органів з приводу шахрайських дій, не надав виписки з рахунку, з якого б вбачалось неотримання коштів.

Так, суд вважає доведеним, що кредитний договір укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису та кредитор виконав свої зобов`язання за кредитним договором, надавши відповідачу грошові кошти у розмірі та на умовах, передбачених кредитним договором.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Тобто, у справі, позичальником не доведено належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених вказаним вище договором, презумпція правомірності якого не спростована.

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.

Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

За договором факторингу № 10/06/2025 від 10 червня 2025 року ТОВ «Секвоя Капітал» отримав право вимоги за договором про надання кредиту, укладеним з відповідачем, яке в подальшому за плату відступив ТОВ «ФК «Солвентіс» за договором факторингу № ДФ-07072025 від 07 липня 2025 року.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу № ДФ- ДФ-07072025 від 07 липня 2025 року ТОВ «ФК «Солвентіс» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 2594619 від 11 серпня 2019 року у сумі 28 650,00 гривень, із яких: 5 000,00 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 23 650,00 гривень - заборгованість за відсотками.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частинами першою та другою статті 1056-1 ЦК України унормовано, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Сторонами дійсно було погоджено розмір процентів і порядок їх нарахування, однак, суд вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до розрахунку заборгованості нараховані кредитодавцем проценти у розмірі 23 650,00 гривень в рази перевищують суму, отриману відповідачем у кредит 5 000,00 гривень.

З цього приводу слід зазначити, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не зміг ефективно здійснити свої права бути поінформованою про дійсні умови кредитування ТОВ «Алекскредит», які викладені в декількох значних за об`ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. А тому на думку суду, укладення ОСОБА_1 договору перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.

Таким чином, суд враховує, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Кредитодавець, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення кредитного договору на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013року № 7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст. 3, ч.3 ст. 509 та ч.1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.

У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками фізичними особами.

Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20).

Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд.

Застосовуючи аналогію та враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за відсотками в розмірі 23 650,00 гривень не є співрозмірною сумі кредиту у 5 000,00 гривень за договором про надання кредиту № 2594619 від 11 серпня 2019 року, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, суд дійшов висновку про те, що необхідно зменшити розмір процентів за вказаним договором до розміру отриманих відповідачем кредитних коштів, а саме з 23 650,00 гривень до 5 000,00 гривень відповідно загальної суми заборгованості.

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтерес.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Статтею 260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, що визначено частиною 1 статті 261 ЦК України.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Водночас, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, було введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21.

Карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, був відмінений на всій території України лише з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року (постанова Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 27 червня 2023року №651).

Отже, строки, визначені, зокрема, статтею 257 ЦК України, продовжувались на весь строк дії карантину, тобто у період з 12 березня 2020 року по 30 червня 2023 року.

Крім того, Законом № 2120-IX від 15 березня 2022року розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк його дії.

В подальшому, Законом 3450-ІХ від 08 листопада 2023 року пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було викладено в такій редакції: у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

При цьому, указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, було введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

В подальшому, відповідними указами Президента України строк дії воєнного стану в України неодноразово продовжувався та режим воєнного стану в Україні діє до теперішнього часу.

Пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» було виключено з ЦК України лише на підставі Закону № 4434-IX від 14 травня 2025року, який набрав чинності 04 вересня 2025 року.

Тож, строк, визначений, зокрема, статтею 257 ЦК України, продовжувався на строк дії воєнного стану з 24 лютого 2022 року і до 03 вересня 2025 року.

Відповідно до Закону України № 4434-IX перебіг позовної давності відновлюється з 04 вересня 2025 року, тобто саме з цієї дати продовжується (а не завершується) її відлік. Таким чином, трирічний строк позовної давності за вказаним договором почне обчислюватися (продовжиться) з 04 вересня 2025 року, і спливе лише після спливу цього трирічного періоду - тобто 04 вересня 2028 року, якщо не буде інших підстав для його переривання чи зупинення.

Враховуючи наведені положення законодавства, строк на подання позовної заяви Товариством не пропущено з огляду на карантинні обмеження та обмеження, введені державою у зв`язку із воєнним станом.

Доводи представника відповідача що факт запровадження карантину та воєнного стану в Україні без обґрунтування позивачем неможливості звернення до суду у встановлені строки не можна вважати поважною причиною для поновлення цих строків, є безпідставними, оскільки строк на звернення до суду позивачем не пропущено та положення законодавства, які продовжували процесуальні строки на строк дії карантину і зупиняли перебіг позовної давності на строк дії воєнного стану, не встановлюють для осіб додаткових обов`язків обґрунтовувати та доводити неможливість звернутись до суду раніше.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, які в цій справі складаються із судового збору та витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Процесуальні питання розподілу судових витрат визначено статтею 141 ЦПК України.

Так, відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги висновок суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Солвентіс» підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору за подачу позову у розмірі 823,61 гривень (10 000 / 28 650 х 2 422,40).

Щодо розміру витрат ТОВ «ФК «Солвентіс» на професійну правничу допомогу у сумі 6 000,00 гривень слід зазначити наступне.

Відповідно до частин другої та третьої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У частині восьмій статті 141 ЦПК України закріплено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивач надав суду: договір про надання правової допомоги № 43657029 від 01 липня 2025 року , укладений між ТОВ «ФК «Солвентіс» підписаного в особі директора Ланового Є.М та адвокатом Лівак І.М.; додаткову угоду № 2594619 від 30 вересня 2025 року до зазначеного вище договору про надання правової допомоги; детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, необхідних для надання правничої (правової) допомоги за позовом ТОВ «ФК «Солвентіс» щодо стягнення кредитної заборгованості, згідно з яким вартість наданих адвокатом послуг становить 6 000,00 грн; акт № 2594619 від 30 вересня 2025 року про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг), в якому зазначено, що адвокат надав, а клієнт прийняв правничу (правову) допомогою загальною вартістю 6 000,00 гривень, зокрема, правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів ТОВ «ФК «Солвентіс» - витрачений час - 1,5 години, загальна вартість послуги - 2 250,00 гривень; складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості, в тому числі попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи - витрачений час - 3 години, загальна вартість послуги - 3 000,00 гривень; формування додатків до позовної заяви (письмові докази) - витрачений час - 1 година, загальна вартість послуги - 750,00 гривень

Позивач дійсно отримав правову допомогу в суді, а отже не викликає сумнівів, що позивачем фактично здійснено витрати на професійну правничу допомогу.

При цьому, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

Оскільки судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, враховуючи, що позовну заяву задоволено частково на загальну суму 10 000,00 гривень, беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих послуг, виходячи з критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, з відповідача на користь позивача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 040,00 гривень (10 000/28 650х 6 000,00).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст. ст. 2, 5, 10, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС» (07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, 21/1, ЄДРПОУ 43657029, IBAN: НОМЕР_6 в АТ «СЕНС БАНК», МФО: 300346) заборгованість за кредитним договором № 2594619 від 11 серпня 2019 року у сумі 10 000,00 гривень, з яких: 5 000,00 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 5 000,00 гривень - заборгованість за відсотками, а також стягнути сплачений судовий збір у розмірі 823,61 гривень та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 040,00 гривень.

В решті позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя: Р.О. Кушнірчук