Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №140/11632/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/11632/25 пров. № А/857/13113/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

судді-доповідача: Судової-Хомюк Н.М.,

суддів: Глушка І.В., Затолочного В.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2026 року у справі № 140/11632/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Луцького міськрайонного суду Волинської області про визнання протиправними дій,

суддя у І інстанції Валюх В.М.,

час ухвалення рішення - не зазначено,

місце ухвалення рішення - м. Луцьк,

дата складення повного тексту рішення не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі також позивач) звернувся з позовом до Луцького міськрайонного суду Волинської області (далі також відповідач), в якому просив суд:

- визнання протиправними дій Луцького міськрайонного суду Волинської області, що полягали у відмові розглядати по суті клопотання ОСОБА_1 від 29.07.2025 про призначення комп`ютерно-технічної експертизи у кримінальній справі № 0308/1851/2012, та зобов`язання відповідача розглянути зазначене клопотання по суті, надати письмову відповідь із зазначенням правових підстав прийнятого рішення;

- визнання протиправними дій Луцького міськрайонного суду Волинської області, що полягали у відмові розглядати по суті клопотання ОСОБА_1 від 28.07.2025 про надання довідки щодо наявності (відсутності) документа в матеріалах кримінальної справи № 0308/1851/2012, та зобов`язання відповідача розглянути зазначене клопотання по суті та за результатами розгляду надати офіційну письмову довідку із зазначенням, чи міститься відповідний документ у матеріалах справи, із посиланням на том і аркуш або із зазначенням його відсутності;

- визнання протиправними дій Луцького міськрайонного суду Волинської області, що полягали у відмові надавати інформацію, запитувану позивачем у межах його права на доступ до публічної інформації.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є стороною у кримінальній справі № 0308/1851/2012, розглянутій Луцьким міськрайонним судом Волинської області, за результатами якої 17.09.2012 було ухвалено вирок, який набрав законної сили після розгляду апеляційної скарги Апеляційним судом Волинської області 07.02.2013.

З метою підготовки заяви про перегляд вироку за нововиявленими обставинами позивач подав до Луцького міськрайонного суду низку клопотань, зокрема: - клопотання про призначення комп`ютерно-технічної експертизи DVD-дисків, які є доказами у справі; - клопотання про надання довідки щодо наявності або відсутності в матеріалах справи довідки Апеляційного суду Волинської області про повідомлення про проведення оперативно-технічних заходів відповідно до пункту 14 статті 9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність». На зазначені клопотання позивач отримав листи-відповіді, підписані посадовими особами Луцького міськрайонного суду, в яких повідомлялося, що: суд не має повноважень розглядати клопотання після ухвалення вироку, що набрав законної сили; позивач може самостійно ознайомитися з матеріалами справи для отримання інформації.

Вказує, що фактично Луцький міськрайонний суд не розглянув подані клопотання по суті, не прийняв процесуального рішення, а лише відмовився здійснювати їх розгляд, чим порушив права позивача на доступ до інформації, гарантовані законом.

Покликаючись у пункті 5 тексту позовної заяви на статті 13, 14, 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI (далі Закон № 2939-VI), позивач заявив зазначені вище позовні вимоги.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2026 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив позивач, покликаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з`ясування обставин, які мають значення для вирішення спору, прийняття рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що фактично Луцький міськрайонний суд не розглянув подані клопотання по суті, не прийняв процесуального рішення, а лише відмовився здійснювати їх розгляд, чим порушив права позивача на доступ до інформації, гарантовані законом. Позивач зазначає, що відповідач є розпорядником інформації, що міститься у матеріалах завершених судових справ, якщо запит не стосується суті правосуддя. Надання довідки про наявність або відсутність документа в матеріалах справи є інформаційною дією, а не елементом здійснення правосуддя. Тому така дія підлягає контролю в адміністративному судочинстві. Зазначає, що відмова Луцького міськрайонного суду розглядати клопотання по суті суперечить положенням статей 22, 84, 91, 101, 242, 243, 459 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК України) та позбавляє позивача можливості реалізувати право на перегляд вироку за нововиявленими обставинами. Таким чином, відмова у розгляді зазначених клопотань є протиправною дією, а не процесуальним рішенням, і підлягає судовому контролю в порядку адміністративного судочинства.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що Закон України «Про доступ до публічної інформації» не є належним правовим механізмом для отримання учасником кримінального провадження відомостей із матеріалів конкретної кримінальної справи. Зазначає, що у пункті 4.1 постанови Пленуму ВАСУ № 10 зазначено, що доступ осіб, які беруть участь у розгляді справи, а також осіб, щодо прав чи обов`язків яких суд вирішив питання, до інформації, створеної або одержаної у ході судового провадження, забезпечується в порядку, встановленому процесуальним законодавством. Там же зазначено, що положення Закону № 2939-VI не поширюються на доступ учасників відповідних процесів до такої інформації. Крім того, вказує, що пункт 4.2 цієї ж постанови роз`яснює, що звернення особи стосовно судового розгляду справи, у якій вона бере участь, належить адресувати до суду як суб`єкта процесуальних правовідносин на підставі процесуального законодавства, а не до суду як установи.

Крім цього, звертає увагу, що апелянт стверджує, що відповідь суду не була належною, оскільки відповідач запропонував прибути для ознайомлення з матеріалами кримінальної справи, але не надав окремої довідки та копії документа. Таке твердження не враховує спеціального характеру запитуваної інформації. Листом від 05.08.2025 № 0308/1851/2012/64520/2025 позивачу було роз`яснено, що він або його адвокат має право з`явитися до відповідного відділу Луцького міськрайонного суду Волинської області для ознайомлення з матеріалами кримінальної справи № 0308/1851/2012. Суд першої інстанції визнав такий спосіб реагування правомірним. Відповідач не заперечував право заявника на доступ до матеріалів справи як таке, а повідомив належний порядок реалізації цього права. За таких обставин твердження про протиправну відмову або бездіяльність є безпідставним.

Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У відповідності до частини першої статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає задоволенню враховуючи наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що вироком Луцького міськрайонного суду від 17.09.2012, з урахуванням ухвали Апеляційного суду Волинської області від 07.02.2013, у кримінальній справі № 0308/1851/2012 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 191, частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України, та остаточно призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані із виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій строк на 3 роки з конфіскацією всього належного на праві приватної власності майна.

28.07.2025 позивач звернувся до відповідача із клопотанням, у якому просив повідомити на електронну адресу про те, чи містять матеріали справи № 0308/1851/2012 довідку Апеляційного суду Волинської області про те, що Апеляційний суд Волинської області було повідомлено про оперативно-технічні заходи, які здійснювалися під час викриття та затримання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , якщо так зазначити, чи є у внутрішньому описі судової справи інформація про наявність цієї довідки у справі та місцезнаходження у ній (том, аркуш справи), а також долучити до відповіді копію аркуша внутрішнього опису судової справи, де зазначено про наявність довідки у справі, а також копію цієї довідки.

Листом від 05.08.2025 № 0308/1851/2012/64520/2025 відповідач повідомив позивача про те, що з метою отримання запитуваної інформації він або його адвокат має право з`явитися до відділу забезпечення розгляду кримінальних проваджень Луцького міськрайонного суду Волинської області для ознайомлення з матеріалами кримінальної справи № 0308/1851/2012.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними позивач звернувся до суду із цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що запитувана інформація не має статус публічної, а повинна долучатись виключно до матеріалів кримінального провадження, з якими позивач має право ознайомитись як учасник справи відповідно до процесуального законодавства.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та до інформації, що становить суспільний інтерес, визначено Законом України від 13.01.2011 № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон № 2939-VI).

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 2939-VI право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 цього Закону доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію.

За змістом ч. 1 ст. 6 Закону № 2939-VI інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні (ч. 2 ст. 6 Закону №2939-VI).

Приписами ч. 1-3 ст. 10 Закону №2939-VI кожна особа має право: 1) знати у період збирання інформації, але до початку її використання, які відомості про неї та з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються, передаються чи поширюються, крім випадків, встановлених законом; 2) доступу до інформації про неї, яка збирається та зберігається; 3) вимагати виправлення неточної, неповної, застарілої інформації про себе, знищення інформації про себе, збирання, використання чи зберігання якої здійснюється з порушенням вимог закону; 4) на ознайомлення за рішенням суду з інформацією про інших осіб, якщо це необхідно для реалізації та захисту прав та законних інтересів; 5) на відшкодування шкоди у разі розкриття інформації про цю особу з порушенням вимог, визначених законом.

Обсяг інформації про особу, що збирається, зберігається і використовується розпорядниками інформації, має бути максимально обмеженим і використовуватися лише з метою та у спосіб, визначений законом.

Розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов`язані: 1) надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом; 2) використовувати її лише з метою та у спосіб, визначений законом; 3) вживати заходів щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до неї інших осіб; 4) виправляти неточну та застарілу інформацію про особу самостійно або на вимогу осіб, яких вона стосується.

Стаття 12 Закону № 2939-VI визначено, що суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

У п. 6 ч. 1 ст. 14 Закону № 2939-VI визначено, що розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Згідно із ч. 1 ст. 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

За змістом ч. 1, 4 та 5 ст. 22 Закону № 2939-VI, розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис.

Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовій формі.

Положеннями ст. 23 Закону № 2939-VI передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.

Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до КАС України.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що визначальною ознакою публічної інформації є те, що вона по своїй суті є заздалегідь готовий, зафіксований на певному матеріальному носієві продукт, отриманий або створений суб`єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов`язків. Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник не володіє запитуваною інформацією, але зобов`язаний нею володіти. Законодавством визначено виключний перелік підстав, за наявності яких розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту та передбачено обов`язкові реквізити такої відмови, зокрема, у відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено мотивовану підставу відмови.

Колегія суддів зауважує, що спірним питанням у цій справі є наявність або відсутність у позивача, як заявника у кримінальному провадженні, права на отримання на підставі Закону України «Про доступ до публічної інформації» інформації, що міститься в рамках кримінального провадження.

Аналіз ст. 6 Закону № 2939-VI свідчить, що конфіденційна, таємна та службова інформації мають обмежений доступ.

При цьому, таємною в розумінні ст. 8 Закону № 2939-VI визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачену законом таємницю.

З наведеного слід дійти висновку, що таємниця досудового розслідування віднесена Законом № 2939-VI до таємної інформації. Водночас стаття 8 зазначеного Закону врегульовує особливості порядку доступу до таємної інформації, який визначається цим Законом та спеціальними законами.

КПК України регламентує спеціальний порядок доступу (ознайомлення) учасників кримінального провадження з інформацією, створеною (одержаною) у ході досудового розслідування та судового провадження відповідної кримінальної справи. Тому доступ учасників кримінального провадження до інформації, створеної (одержаної) у ході досудового розслідування, забезпечується в порядку, встановленому кримінальним процесуальним законодавством.

Колегія суддів наголошує, що у Рішенні від 23.05.2001 № 6-рп/2001 Конституційний Суд України виснував, що кримінальне судочинство це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської.

Відтак доступ до інформації, яка отримана у рамках реалізації процесуальних функцій та матеріалів, які створюються в рамках кримінального процесуального реагування на заяву про вчинення кримінального правопорушення, регулюється виключно положеннями КПК України.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відмова відповідача у наданні позивачеві інформації на клопотання від 28.07.2025 є правомірною та право позивача на доступ до інформації не порушено.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2026 року у справі № 140/11632/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк

судді І. В. Глушко

В. С. Затолочний