Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №260/6802/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/6802/25 пров. № А/857/14303/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий-суддя Довга О.І.,

суддя Запотічний І.І.,

суддя Шинкар Т.І.

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року (головуючий суддя Іванчулинець Д.В., м.Ужгород) у справі №260/6802/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

25.08.2025 року ОСОБА_1 (позивач) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_3 ) (відповідач 1), НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) (відповідач 2), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність відповідачів ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_3 ) та НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ), щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 18 березня 2022 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44; зобов`язати НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ), здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 18 березня 2022 року по 19 травня 2023 усього грошового забезпечення, в тому числі одноразових видів грошового забезпечення (грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших), що виплачувались в цей період, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Позов обґрунтовує тим, що під час проходження військової служби у період з 22.04.2022 по 19.05.2023 нарахування та виплата грошового забезпечення здійснювалися з порушенням норм законодавства. Згідно зі статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017, посадові оклади та оклади за військовим званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідний тарифний коефіцієнт. 21.02.2018 постановою Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» №103 були внесені зміни до постанови №704. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 пункт 6 постанови №103 визнано протиправним та скасовано. Таким чином, з 29.01.2020 для розрахунку грошового забезпечення повинні були застосовуватися положення пункту 4 постанови №704 у редакції, яка діяла до внесення змін постановою №103. Наведене і зумовило позивача звернутись до суду за судовим захистом. Просить позов задовольнити повністю.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ), щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 18 березня 2022 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44. Зобов`язано НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ), здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 18 березня 2022 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, в тому числі одноразових видів грошового забезпечення (грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших), що виплачувались в цей період, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що правильним підходом для обрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовими званнями військовослужбовців є множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, передбачений додатком 1 та відповідно додатком 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704. В оскаржуваний період позивачу проводився розрахунок складових грошового забезпечення виходячи з показників прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного Законом України від 07.12.2017 року №2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» в розмірі 1762 грн. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

14.04.2026 року позивачем до суду подано відзив на апеляційну скаргу. Доводи відзиву аналогічні доводам адміністративного позову, просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині відмови в задоволенні позову, відтак, у відповідності до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає оскаржуване рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.

Судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 проходив військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період з 18 березня 2022 року по 10 квітня 2025 року у ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_3 ) та з 11 квітня 2025 року по 29 травня 2025 року у НОМЕР_2 прикордонному загоні (військова частина НОМЕР_1 ). 29 травня 2025 року позивач був звільнений зі служби у відставку та виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України №492-ОС на підставі підпункту «а» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

З метою отримання підтверджуючих документів щодо нарахування та виплати грошового забезпечення під час служби, представник позивача, адвокат Мацепура В.С., направив до обох прикордонних загонів адвокатські запити, в яких вимагав надати завірені копії особистих карток на грошове забезпечення та архівних відомостей за періоди проходження служби.

У відповідь на адвокатський запит НОМЕР_2 прикордонним загоном (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби листом №09/11572-25-вих від 13.06.2025 надано архівні відомості за період з 11.04.2022 по 29.05.2025 за період проходження ним військової служби у цьому прикордонному загоні.

Як вбачається з вбачається з архівних відомостей за 2022 та 2023 рік ОСОБА_1 , виплата грошового забезпечення позивачу здійснювалась з розрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовими званнями, які визначались шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, що становить 1762,00 грн. на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

У відповідь на адвокатський запит ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_3 ) листом від 08.08.2025 №09/14823-25-вих надав архівну відомість за період з січня по квітень 2022 за період проходження позивачем військової служби у цьому прикордонному загоні, а також копії наказів по скобовому складу від 18.03.2022 та 06.04.2022, якими позивач був включений та виключений зі списків особового складу цієї військової частини.

Як вбачається з архівних відомостей за 2022 та 2023 рік ОСОБА_1 , виплата грошового забезпечення позивачу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_3 ) та НОМЕР_2 прикордонним загоном Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) здійснювалась з розрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовими званнями, які визначались шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, що становить 1762,00 грн. на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

У червні 2025 року представником позивача було направлено вимогу про перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 18 березня 2022 року по 19 травня 2023 року з урахуванням одноразових видів забезпечення та з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004. Однак відповідачами перерахунок та виплата грошового забезпечення ОСОБА_1 здійснені не були, що підтверджується листом НОМЕР_2 прикордонного загону від 08.08.2025 №.03/15451-25-Вих.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи його протиправним, ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдина система їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній та політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни визначені та врегульовані Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (Закону №2011-XII в редакції на час спірних відносин).

Згідно з пунктом 1 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до пунктів 1-3 статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад; оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

За приписами частини четвертої статті 9 Закону 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців (Постанова № 704).

Відповідно до пункту 10 Постанови № 704 ця постанова набрала чинності з 01 березня 2018 року.

Постановою № 704, зокрема, затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

Пунктом 4 Постанови № 704 у редакції, чинній на момент прийняття постанови, визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Водночас у пункті 1 приміток Додатку 1 до Постанови № 704 закріплено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.

У примітці Додатку 14 Постанови № 704 визначено, що оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли розмір окладу визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.

Як зазначалося вище, Постановою №704 затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

21 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (Постанова № 103), якою внесено зміни до Постанови № 704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції: установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14» (пункт 6 Постанови № 103). Постанова №103 набула чинності 24 лютого 2018 року.

Апеляційний суд звертає увагу, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».

Беручи до уваги викладене, з 29.01.2020, тобто з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18, пункт 6 Постанови КМУ №103 втратив чинність та була відновлена дія пункту 4 Постанови КМУ №704 у первісній редакції, тобто в редакції, що передбачає визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Тобто, з 29.01.2020 року відновлена дія пункту 4 Постанови №704 у редакції, яка запроваджувала у якості однієї із величин алгоритму розрахунку показника окладу за посадою і військовим званням - мінімальний розмір заробітної плати.

Проте, визнання Шостим апеляційним адміністративним судом протиправним та скасування пункту 6 Постанови №103 не впливає на застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, з огляду на наступне.

Пунктом 3 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», від 06.12.2016 №1774-VIII, який набрав чинності 01 січня 2017 року, встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

При цьому, згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11.12.2019 року у справі №240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме п. 3 розд. II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», за якою після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають. Оскільки норма пункту 3 розділу II Закону України від 06.12.2016 року №1774-VIII не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за положення пункту 4 Постанови №704, у редакції до внесення змін Постановою №103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови №704, суд не вбачає правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

Такий висновок також відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду від 11.02.2021 у справах №240/11952/19; №200/3774/20-а; №200/3757/20-а, від 14.04.2021 у справі №240/12309/20, від 27.05.2021 у справі №520/5794/2020.

Разом з тим апеляційний суд зазначає, що Закон України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (Закону №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (стаття 6 Закону №2017-III).

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про «Державний бюджет України на відповідний рік».

При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).

Апеляційний суд зазначає, що законодавець делегував Кабінету Міністрів України повноваження на встановлення умов, порядку та розміру перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб. Так, під умовами слід розуміти встановлення Кабінетом Міністрів України необхідних обставин, які роблять можливим здійснення перерахунку пенсії. Під порядком розуміється, що Кабінет Міністрів України має право на встановлення певної послідовності, черговості, способу виконання, методики здійснення перерахунку пенсій у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців. Величина грошового забезпечення як виплати, що є визначальною при перерахунку пенсії, встановлюється Кабінетом Міністрів України в межах повноважень щодо визначення розміру перерахунку пенсій.

Отже, апеляційний суд вважає, що зазначення у пункті 4 Постанови №704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом №2262-XII.

Разом з цим, апеляційний суд наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

При цьому, апеляційний суд зазначає, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020 рік, відповідно, не містить.

Тобто, положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом №294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).

Таким чином, з огляду на визначене та враховуючи на те, що з 29.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону №1082-IX із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Апеляційний суд зазначає, що у справі, яка розглядається право позивача на перерахунок грошового забезпечення, розрахованого відповідно до Постанови №704 із обов`язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний коефіцієнт згідно додатками Постанови №704, обумовлено підвищенням розміру грошового забезпечення військовослужбовців через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Апеляційний суд зазначає, що прожитковий мінімум для працездатних осіб:

- станом на 01 січня 2018 року встановлений в розмірі 1762,00 грн (стаття 7 Закону України від 07.12.2017 №2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік»);

- станом на 01 січня 2019 року встановлений в розмірі 1921,00 грн (стаття 7 Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII Про Державний бюджет України на 2019 рік);

- станом на 01 січня 2020 року встановлений в розмірі 2102,00 грн (стаття 7 Закону України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік»).

- станом на 01 січня 2021 року встановлений в розмірі 2189,00 грн (стаття 7 Закону України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік»).

- станом на 01 січня 2022 року встановлений в розмірі 2481,00 грн. (стаття 7 Закону України від 02.12.2021 року №1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік»);

- станом на 01 січня 2023 року встановлений в розмірі 2684,00 грн (стаття 7 Закону від 03.11.2022 року №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік»).

- станом на 01 січня 2024 року встановлений в розмірі 3028,00 грн (стаття 7 Закону від 09.11.2023 року №3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік»);

- станом на 01 січня 2025 року встановлений в розмірі 3028,00 грн (стаття 7 Закону від 19.11.2024 року №4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік»);

Отже, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018 є меншим, ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024 та 01.01.2025.

За таких обставин, апеляційний суд зазначає, що право позивача на обрахунок грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення, розрахованих із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року (у спірному випадку станом на 01.01.2022 та 01.01.2023) є беззаперечним, оскільки обумовлене підвищенням прожиткового мінімуму та, відповідно, зміною грошового забезпечення на підставі пункту 4 Постанови №704.

Вирішуючи цей спір апеляційним судом враховані правові висновки щодо застосування норм права у схожих правовідносинах, що викладені у постанові Верховного Суду від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, де Верховним Судом досліджувалося питання оформлення оновленої довідки про розмір грошового забезпечення у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.92 №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, та з обов`язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, для здійснення обчислення та перерахунку пенсії, призначених згідно Закону України від 09.04.92 №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Вказана позиція узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеного у постанові від 19.10.2022 у справі №400/6214/21 та Сьомого апеляційного адміністративного суду у постанові від 06.07.2023 у справі №600/3593/22-а.

Суд наголошує на тому, що через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, виникли підстави для обчислення грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

При цьому, суд повторно звертає увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Щодо вимоги позивача щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб.

Згідно з п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 та зобов`язання відповідача, нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрат доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення по день її фактичної виплати, - відповідно до Закону України від 19.10.2000 року №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», апеляційний суд зазначає наступне.

Пункт 3 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 (у редакції чинній станом на момент спірних правовідносин): виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Пункти 4 та 5 Порядку №44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

З огляду на викладене, вимоги позивача про проведення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 15.01.2004 №44, підлягає задоволенню.

Апеляційний суд зазначає, що відповідно до п. 293 Положення про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115 - особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення.

Пунктом 292 Положення визначено, що після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу начальника органу Держприкордонслужби вищого рівня або письмового повідомлення зазначеного органу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходить військову службу, про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, військовослужбовець виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за обраним місцем проживання.

Тобто, при звільненні з військової служби та виключенні позивача із списків особового складу НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, саме НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України, здійснюючи повний розрахунок позивача при звільненні, зобов`язаний був виплатити йому усі своєчасно не виплачені або виплачені в меншому, ніж належало, розмірі суми, за весь період, протягом якого позивач мав право, тобто за весь час проходження позивачем військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає вірний висновок суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ), щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 18 березня 2022 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 та про зобов`язання НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ), здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 18 березня 2022 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, в тому числі одноразових видів грошового забезпечення (грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших), що виплачувались в цей період, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 09.12.94, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Згідно з статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати

фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

В розумінні статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року у справі № 260/6802/25 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. І. Довга

судді І. І. Запотічний

Т. І. Шинкар