Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №380/4669/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/4669/26 пров. № А/857/44301/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Обрізко І.М.,

суддів Іщук Л.П., Пліша М.А.,

за участю секретаря судового засідання Демчик Л.Р.,

представника відповідача Гончарова В.В.,

представника третьої особи на стороні позивача ОСОБА_1 ,

представника третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у місті Львові апеляційні скарги Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області та Недержавної некомерційної професійної організації «Національна асоціація адвокатів України» в особі Ради адвокатів України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 липня 2026 року, прийняте суддею Мартинюком В.Я. у місті Львові, повне судове рішення складено 09 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спорту на стороні позивача - Вищої ради правосуддя, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спорту на стороні відповідача - Недержавної некомерційної професійної організації «Національна асоціація адвокатів України» в особі Ради адвокатів України про скасування рішення,-

в с т а н о в и в :

17.03.2026, ОСОБА_3 (далі – ОСОБА_3 , позивач) звернувся в суд з позовом до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області (далі – КДКА, відповідач), третя особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спорту на стороні позивача - Вища рада правосуддя (далі – ВРП, третя особа на стороні позивача), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спорту на стороні відповідача - Недержавна некомерційна професійна організація «Національна асоціація адвокатів України» в особі Ради адвокатів України (далі – РАУ, третя особа на стороні відповідача) в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення від 02 березня 2026 про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08 липня 2026 позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення КДКА Закарпатської області від 02 березня 2026 про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_3 .

Стягнуто з КДКА Закарпатської області на користь ОСОБА_3 1331, 20 грн. сплаченого судового збору.

Суд виходив з того, що дії позивача, які кваліфіковані відповідачем як дисциплінарний проступок, вчинені ним як членом Вищої ради правосуддя під час співбесіди у ВРП, тому наявними у матеріалах справи доказами підтверджується те, що позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності як адвоката за діяння вчинені ним як членом ВРП.

При цьому, положеннями п. 3 ч. 1 та абз. 2 ч. 2 ст.24 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 № 1798-VIII (далі - Закон № 1798-VIII) визначено діяння члена ВРП, які уважаються порушеннями, та компетентні органи, до повноважень яких належить здійснювати кваліфікацію таких діянь як порушення та застосовувати наслідки.

Серед переліку компетентних органів, у наведеній нормі, відсутня КДКА.

Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) також не надано повноважень КДКА здійснювати кваліфікацію дій члена ВРП, як дисциплінарного проступку адвоката, та, як наслідок, притягувати до відповідальності.

Відтак, відповідач, приймаючи спірне рішення, діяв поза межами повноважень наданих чинним законодавством, а застосування наведених норм у інший спосіб порушуватиме гарантії члена ВРП, передбачені ч. 4 ст. 21 Закону № 1798-VIII.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, КДКА Закарпатської області та РАУ подали апеляційні скарги, які в переважній більшості збігаються доводами. Вважають, що вказане судове рішення прийняте із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, поза увагою залишено без оцінки доводи учасників справи.

В апеляційній скарзі КДКА Закарпатської області зазначає, що суд застосував закон, який не підлягає застосуванню, оскільки ст. 24 Закону № 1798-VIII не регулює дисциплінарної відповідальності адвоката. Натомість, дисциплінарне провадження, розпочате та здійснене компетентним органом адвокатського самоврядування в порядку, прямо встановленому Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», щодо особи, яка має статус адвоката, та є законною процедурою, а не «незаконним впливом».

Наголошує, що предметом дисциплінарної оцінки була поведінка позивача як адвоката щодо іншого адвоката, а не щодо здійснення позивачем повноважень члена ВРП. Процедуру дисциплінарного провадження дотримано, а стягнення є пропорційним і не впливає на діяльність ВРП.

На думку апелянта, суд першої інстанції прямо зазначив, що не надає правової оцінки іншим аргументам, запереченням і міркуванням учасників справи, однак такий підхід був би припустимий лише за умови правильності висновку про відсутність у відповідача компетенції, чого не вбачається з обставин справи.

Просить скасувати рішення суду та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог та стягнути з позивача судові витрати.

РАУ в поданій апеляційній скарзі звертає увагу окрім вищевказаних доводів на те, що висновок суду про «вихід за межі повноважень» не відповідає характеру оскаржуваного рішення, позаяк КДКА не втручалася у діяльність ВРП, а здійснила передбачене законом дисциплінарне провадження щодо адвоката. Сам факт того, що дисциплінарно значуща поведінка адвоката проявилася під час виконання ним іншої публічної функції, не позбавляє КДКА компетенції, якщо поведінка зачіпає адвокатську таємницю, гарантії адвокатської діяльності та професійну етику адвоката.

Доводить, що поза належною судовою оцінкою залишилися: правова природа адвокатської таємниці; межі обов`язку адвоката її зберігати; заборона вимагати від адвоката конфіденційні відомості; дія Правил адвокатської етики на адвокатів із зупиненим правом; самостійність КДКА як дисциплінарного органу; статус рішень ВРП як актів інституційного реагування, а не джерела імунітету; пропорційність попередження як найм`якішого стягнення; відсутність істотних процедурних порушень під час дисциплінарного провадження.

На думку апелянта судом не враховано, що зупинення права на заняття адвокатською діяльністю не припиняє статусу адвоката, а відтак на останнього, поширюються і надалі правила адвокатської етики.

Суд першої інстанції не дослідив суттєві обставини щодо адвокатської таємниці та гарантій адвокатської діяльності, не оцінив заборону ототожнення адвоката з клієнтом та chilling effect для адвокатури, не врахував дискреційні повноваження КДКА та пропорційність застосованого стягнення.

В оскаржуваному рішенні, суд не оцінював рішення ВРП від 26 березня 2026 за № 531/0/15-26. Водночас по суті суд сприйняв основну правову тезу ВРП про те, що дисциплінарне провадження щодо ОСОБА_3 як адвоката є втручанням у діяльність члена ВРП. Такий підхід є непослідовним і юридично необґрунтованим.

У цій справі існували виражені обставини, які у стороннього спостерігача створювали обґрунтований та об`єктивно виправданий сумнів щодо безсторонності судді ОСОБА_4 , як штучне формування підсудності, позаяк позивач, тривалий час проживаючи, винаймаючи житло та здійснюючи основну публічну й професійну діяльність у м. Києві, звернувся до Львівського окружного адміністративного суду, використавши реєстрацію місця проживання в м. Жидачів Львівської області. Мав місце інституційний та психологічний вплив статус позивача, який був діючим членом ВРП – конституційного органу, який наділений повноваженнями щодо притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, звільнення суддів та переведення. Крім того, позивач є колишнім активним діячем громадських організацій (фундація «DeJure») та Громадської ради доброчесності, що безпосередньо беруть участь в оцінюванні та формуванні висновків щодо суддівського корпусу. Відтак, суд першої інстанції в особі судді Мартинюка В.Я. на думку апелянта, допустив процесуальні переваги на користь сторони позивача (зокрема, щодо долучення доказів поза межами процесуальних строків), порушив принцип рівності сторін (рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України»).

Просить скасувати оспорене судове рішення та відмовити в позові.

Позивачем подано відзив на апеляційні скарги в якому звертає увагу на те, що апелянти помилково ототожнюють збереження статусу адвоката з необмеженою предметною компетенцією КДКА. Зазначає, що Закон № 1798-VIII є спеціальним у частині статусу, гарантій незалежності та порядку оцінки дій члена ВРП, ким він являвся на час виникнення спірних правовідносин.

Твердження апелянтів про нібито створення «імунітету» є хибним. Йдеться не про особисті привілеї чи звільнення від закону, а про функціональне розмежування юрисдикцій: дії, вчинені як адвокатом, можуть оцінюватися КДКА; дії, вчинені виключно як членом ВРП у межах передбачених законом повноважень, не можуть бути перекваліфіковані у «поведінку адвоката» з метою встановлення зовнішнього дисциплінарного контролю.

Також звертає увагу на те, що практика Верховного Суду, на яку посилаються апелянти, не спростовує висновку суду першої інстанції. Погоджується з останнім, який правомірно не оцінював по суті висновки дисциплінарного органу, позаяк такі зроблені поза межею його компетенції.

Апеляційна скарга РАУ додатково містить твердження про нібито обґрунтований відвід судді ОСОБА_4 , однак наведені факти не підтверджують об`єктивної упередженості суду першої інстанції, а також слід взято до уваги рішенням ВРП від 13 серпня 2026 за № 1661/0/15-26 в якому зазначено, що такі бездоказові заяви могли створювати охолоджувальний ефект та становили неправомірний вплив на судову владу. За таких обставин апеляційна скарга не може перетворити самі ці бездоказові припущення на доказ упередженості суду.

Просить апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду – без змін.

Відзив подано також і третьою особою на стороні позивача в особі ВРП в якому зазначено, що ОСОБА_3 виконуючи повноваження члена ВРП не допустив дій чи поведінки, які б виходили за межі прав і обов`язків члена Вищої ради правосуддя та Правил адвокатської етики.

Крім того, ВРП вкотре зауважує, що адвоката може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності за адвокатську діяльність – незалежну професійну діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту, види якої визначені ст. 19 Закону № 5076-VI, а члени Вищої ради правосуддя здійснюють свої повноваження виключно на підставі Конституції та законів України і щодо членів ВРП повинні дотримуватися належні гарантії незалежності, які відповідають їхній ролі у забезпеченні незалежності правосуддя, будь-який вплив на них є неприпустимим.

Отже, доводи та аргументи апеляційних скарг не спростовують законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, а тому відсутні підстави для їх задоволення.

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, приходить до наступного.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд у повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що за наслідками розгляду заяви адвоката Віхрова Олександра Володимировича про порушення його професійних прав та гарантій адвокатської діяльності, зокрема права на збереження адвокатської таємниці, під час співбесіди у ВРП третьою особою на стороні відповідача в особі РАУ прийнято рішення за №82 від 12 серпня 2025.

Вказаним рішенням, серед іншого, вирішено: «… встановити факт, що член Вищої ради правосуддя ОСОБА_3 втручався в адвокатську діяльність адвоката Віхрова О.В., спонукав його до розголошення адвокатської таємниці, самостійно тлумачив і застосовував Правила адвокатської етики всупереч визначеній законом компетенції, здійснював ревізію остаточного судового рішення та створював штучні сумніви у його законності, ототожнював адвоката з його клієнтами та їх справами, а також використовував некоректні й принизливі висловлювання, що дискредитували адвоката та професію в цілому. Зазначені дії свідчать про неналежне здійснення повноважень ОСОБА_3 , підривають авторитет і суспільну довіру до правосуддя та судової влади, дискредитують професію адвоката і є проявом недотримання етичних стандартів судді та порушення присяги члена Вищої ради правосуддя. (п.1 резолютивної частини згаданого рішення);

- звернутися до Вищої ради правосуддя з ініціативою порушення питання про застосування передбаченого Конституцією України та Законом України «Про Вищу раду правосуддя» механізму дострокового припинення повноважень члена ВРП ОСОБА_3 як особливої форми конституційно-правової відповідальності у зв`язку з недотриманням ним етичних стандартів судді та порушенням присяги (п.2 цього рішення);

- звернутися до Етичної ради з повідомленням про встановлені факти порушення членом Вищої ради правосуддя ОСОБА_3 етичних стандартів судді та присяги члена ВРП, які проявилися у втручанні в адвокатську діяльність адвоката Віхрова О.В., спонукання його до розголошення адвокатської таємниці, виході за межі визначених законом повноважень, некоректних висловлюваннях та інших діях, що дискредитують професію адвоката і підривають авторитет та суспільну довіру до правосуддя. Просити Етичну раду в межах своєї компетенції надати оцінку зазначеним фактам та вжити передбачених законом заходів реагування (п.3 рішення);

- ініціювати перед Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури Львівської області питання про дисциплінарну відповідальність адвоката ОСОБА_3 (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №21/763 видане 31 серпня 2012 Закарпатською обласною КДКА) за виявленими ознаками порушення Правил адвокатської етики та Присяги адвоката України. (п.7 цього ж рішення);

- уповноважити представника адвокатів Рівненської області у складі Ради адвокатів України адвоката Лазарчук Ганну Валеріївну (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №4385 від 04 липня 2012 видане Донецькою обласною КДКА) з урахуванням прийнятого рішення оформити, підписати та скерувати від імені Ради адвокатів України відповідну заяву (скаргу) щодо поведінки адвоката ОСОБА_3 , яка може бути підставою для дисциплінарної відповідальності, із наданням всіх процесуальних прав та покладанням обов`язків, як представника скаржника (п.8 рішення)».

На виконання даного рішення ОСОБА_5 звернулася до КДКА Закарпатської області зі скаргою від 17 жовтня 2025 із ініціюванням питання про дисциплінарну відповідальність адвоката Маселка Р.А..

Повідомленням відповідача за №314 від 26.11.2025 позивачу у строк до 22 грудня 2025 запропоновано надати письмові пояснення по суті питань, порушених у згаданій скарзі.

За наслідками розгляду такої скарги заступником голови Дисциплінарної Палати відповідача складено довідку від 15 грудня 2025, згідно якої запропоновано порушити дисциплінарну справу стосовно адвоката ОСОБА_3

12 січня 2026 рішенням відповідача порушено дисциплінарну справу стосовно адвоката ОСОБА_3 , а розгляд такої справи призначено на 15 год. 30 хв. 03 лютого 2026.

Листом КДКА за №25 від 13.02.2026 позивача та третю особу на стороні відповідача повідомлено про зупинення розгляду дисциплінарної справи та про наступну дату та час розгляду такої.

Рішенням відповідача від 02 березня 2026 адвоката ОСОБА_3 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді попередження.

Мотивами прийняття такого рішення є те, що поведінка вказаного адвоката, яка проявилася у порушенні ним гарантій адвокатської діяльності у вигляді втручання в адвокатську діяльність адвоката ОСОБА_6 шляхом спонукання останнього до розголошення адвокатської таємниці і ототожнення його з клієнтами, а також у використанні некоректних і принизливих висловлювань на адресу адвоката ОСОБА_6 , які дискредитували останнього та професію адвоката в цілому, суперечить вимогам ст.12, ст.12-1, ч.1 ст.50, ст.51 Правил адвокатської етики, а тому є дисциплінарним проступком, що зумовлює наявність підстав для притягнення адвоката ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності.

Зазначене рішення КДКА стороною позивача оскаржено до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та оспореному судовому рішенню в межах вимог ст. 308 КАС України, суд приходить до наступного.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні врегульовані Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 № 5076-VI, з наступними змінами та доповненнями (далі як і раніше - Закон № 5076-VI).

Згідно до ч.1 ст.6 Закону № 5076-VI, адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою відповідно до рівня, визначеного згідно із Законом України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Частино першою статті 11 Закону № 5076-VI передбачено, що особа, стосовно якої радою адвокатів регіону прийнято рішення про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, не пізніше тридцяти днів з дня прийняття цього рішення складає перед радою адвокатів регіону присягу адвоката України такого змісту:

«Я, (ім`я та прізвище), урочисто присягаю у своїй адвокатській діяльності дотримуватися принципів верховенства права, законності, незалежності та конфіденційності, правил адвокатської етики, чесно і сумлінно забезпечувати право на захист та надавати правничу допомогу відповідно до Конституції України і законів України, з високою відповідальністю виконувати покладені на мене обов`язки, бути вірним присязі».

Відповідно до статті 33 Закону №5076-VI адвоката може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з підстав, передбачених цим Законом.

Дисциплінарне провадження - процедура розгляду письмової скарги, яка містить відомості про наявність у діях адвоката ознак дисциплінарного проступку.

Дисциплінарне провадження стосовно адвоката здійснюється кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури за адресою робочого місця адвоката, зазначеною в Єдиному реєстрі адвокатів України.

Згідно зі статтею 34 Закону №5076-VI підставою для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку. Дисциплінарним проступком адвоката є: 1) порушення вимог несумісності; 2) порушення присяги адвоката України; 3) порушення правил адвокатської етики; 4) розголошення адвокатської таємниці або вчинення дій, що призвели до її розголошення; 5) невиконання або неналежне виконання своїх професійних обов`язків; 6) невиконання рішень органів адвокатського самоврядування; 7) порушення інших обов`язків адвоката, передбачених законом.

Статтею 36 Закону №5076-VI передбачено, що право на звернення до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури із заявою (скаргою) щодо поведінки адвоката, яка може бути підставою для дисциплінарної відповідальності, має кожен, кому відомі факти такої поведінки.

Не допускається зловживання правом на звернення до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, у тому числі ініціювання питання про дисциплінарну відповідальність адвоката без достатніх підстав, і використання зазначеного права як засобу тиску на адвоката у зв`язку із здійсненням ним адвокатської діяльності. Дисциплінарну справу стосовно адвоката не може бути порушено за заявою (скаргою), що не містить відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку адвоката, а також за анонімною заявою (скаргою).

Відповідно до статті 37 Закону №5076-VI дисциплінарне провадження складається з таких стадій: 1) проведення перевірки відомостей про дисциплінарний проступок адвоката; 2) порушення дисциплінарної справи; 3) розгляд дисциплінарної справи; 4) прийняття рішення у дисциплінарній справі.

Згідно з ч. 1 ст. 41 Закону №5076-VI за результатами розгляду дисциплінарної справи дисциплінарна палата кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури приймає рішення про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку і застосування до нього дисциплінарного стягнення або про закриття дисциплінарної справи. Рішення дисциплінарної палати приймається більшістю голосів від її загального складу, крім рішення про припинення права на заняття адвокатською діяльністю, яке приймається двома третинами голосів від її загального складу. Рішення у дисциплінарній справі має бути вмотивованим. Під час обрання виду дисциплінарного стягнення враховуються обставини вчинення проступку, його наслідки, особа адвоката та інші обставини.

Частиною першою статті 42 Закону №5076-VI встановлено, що адвокат чи особа, яка ініціювала питання про дисциплінарну відповідальність адвоката, має право оскаржити рішення у дисциплінарній справі протягом тридцяти днів з дня його прийняття до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до суду.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач склав присягу адвоката 31.08.2021 та отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю 31.08.2012.

Разом з тим, 15.08.2022 позивач склав присягу члена Вищої ради правосуддя, а право на заняття адвокатською діяльністю зупинено згідно п.1 ч.1 ст.31 Закону № 5076-VI з 18.08.2022 на підставі його заяви.

Отже, дії позивача, які кваліфіковані КДКА як дисциплінарний проступок, вчинені ним як членом ВРП під час виконання своїх посадових обов`язків та під час співбесіди у Вищій раді правосуддя, що підтверджується змістом рішення РАУ за №82 від 12 серпня 2025, скарги від 17 жовтня 2025 представника РАУ, довідки заступника голови Дисциплінарної Палати КДКА від 15 грудня 2025, рішень КДКА від 12 січня 2026 та від 02 березня 2026 яке оспорюється.

Так, конституційним органом у Розділі VIII Конституції України визначено Вищу раду правосуддя.

Статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя визначає Закон України «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 № 1798-VIII, з наступними змінами та доповненнями (далі як і раніше - Закон № 1798-VIII).

Згідно ч. 1 ст. 1 Закону № 1798-VIII, Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

У відповідності до положень ч.1 ст.19 Закону № 1798-VIII, особа, обрана (призначена) членом Вищої ради правосуддя, складає присягу такого змісту:

«Присягаю сумлінно, чесно і неупереджено здійснювати повноваження члена Вищої ради правосуддя для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції України і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів».

Як передбачено ч. 4 ст. 21 Закону № 1798-VIII, член Вищої ради правосуддя у своїй діяльності є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання.

Вимогами ч.7 ст. 20 Закону № 1798-VIII визначено, що члени Вищої ради правосуддя у своїй діяльності та поза її межами повинні дотримуватися встановлених для судді етичних стандартів як складової професійної етики члена Вищої ради правосуддя.

Як було зазначено вище, позивач 15.08.2022 склав присягу члена Вищої ради правосуддя, а право на заняття адвокатською діяльністю зупинено згідно п.1 ч.1 ст.31 Закону № 5076-VI з 18.08.2022 на підставі його заяви.

Подібне узгоджується з вимогами та обмеженнями щодо членів ВРП, позаяк згідно ч. 6 ст. 6 Закону № 1798-VIII, член Вищої ради правосуддя не має права суміщати свою посаду з будь-якою посадою в органі державної влади або органі місцевого самоврядування, органі суддівського, адвокатського чи прокурорського самоврядування, зі статусом народного депутата України, депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, районної, міської, районної у місті, сільської, селищної ради, з підприємницькою діяльністю, обіймати будь-яку іншу оплачувану посаду (крім посади Голови Верховного Суду), виконувати будь-яку іншу оплачувану роботу або отримувати іншу винагороду, крім винагороди члена Вищої ради правосуддя (за винятком здійснення викладацької, наукової чи творчої діяльності та отримання винагороди за неї), а також входити до складу керівного органу чи наглядової ради юридичної особи, що має на меті одержання прибутку.

Так, п. 6 ч. 10 ст. 6 Закону № 1798-VIII передбачено, що не можуть бути членами Вищої ради правосуддя особи, які не відповідають вимогам цього Закону щодо несумісності з іншими видами діяльності та не усунули таку невідповідність протягом розумного строку, але не більш ніж протягом тридцяти календарних днів із дня виникнення обставин, що призводять до порушення вимог щодо несумісності, чи іншого строку, встановленого Вищою радою правосуддя відповідно до цього Закону.

Аналогічне передбачено п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону №5076-VI, а саме, несумісною з діяльністю адвоката є, зокрема, робота на посадах осіб, зазначених у п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про запобігання корупції» та п.п. «ґ» передбачено, судді, судді Конституційного Суду України, Голова, заступник Голови, члени, дисциплінарні інспектори Вищої ради правосуддя, керівник служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя та його заступник, посадові особи секретаріату Вищої ради правосуддя, Голова, заступник Голови, члени, інспектори Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, посадові особи секретаріату цієї Комісії, посадові особи Державної судової адміністрації України, присяжні (під час виконання ними обов`язків у суді).

У разі виникнення обставин несумісності, встановлених частиною першою цієї статті, адвокат у триденний строк з дня виникнення таких обставин подає до ради адвокатів регіону за адресою свого робочого місця заяву про зупинення адвокатської діяльності.

Протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати. Такий адвокат також не може брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування, крім випадків, коли таке право зупинено у зв`язку з призначенням особи на посаду до органу державної влади з`їздом адвокатів України.

Відомості про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України.

На думку апеляційного суду, наведені правові норми та дії вчинені позивачем на їх виконання, забезпечили його незалежність як члена ВРП та були спрямовані на запобігання конфлікту інтересів, гарантували йому захист від будь якого стороннього впливу.

Отже, слід погодитись із позицією суду першої інстанції, що орган адвокатського самоврядування (КДКА) не має правових підстав притягувати члена ВРП до дисциплінарної відповідальності за дії, вчинені ним під час виконання державних повноважень у ВРП, навіть якщо ця особа має чинне свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. Сама наявність свідоцтва підтверджує лише кваліфікацію та право повернутися до професії у майбутньому.

Отже, відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», дисциплінарна відповідальність адвоката може наставати виключно за проступки, вчинені у межах здійснення адвокатської діяльності або у зв`язку з нею.

Коли особа виконує обов`язки члена ВРП, вона діє як уповноважений державою суб`єкт владних повноважень у колегіальному незалежному органі. Її поведінка, заяви, запити та голосування регулюються спеціальним Законом України «Про Вищу раду правосуддя».

В ході апеляційного розгляду не спростовані мотиви оспореного судового рішення, що Законом № 1798-VIII визначено діяння члена Вищої ради правосуддя, які уважаються порушеннями, та компетентні органи, до повноважень яких належить здійснювати кваліфікацію таких діянь як порушення та застосовувати наслідки.

Серед переліку компетентних органів, у наведеній нормі, відсутні кваліфікаційно-дисциплінарні комісій адвокатури.

Також і Законом №5076-VI не надано повноважень кваліфікаційно-дисциплінарним комісіям адвокатури здійснювати кваліфікацію дій члена Вищої ради правосуддя, як дисциплінарного проступку адвоката, та, як наслідок, притягувати його до відповідальності.

На думку апеляційного суду, спроби притягнути чинного члена ВРП до дисциплінарної відповідальності через КДКА за його позицію чи дії на засіданнях ВРП можна кваліфікувати як протиправне втручання в діяльність члена ВРП та порушення гарантій його незалежності, які передбачені Законом № 1798-VIII.

З наведеного можна зробити висновок, що хоча загальний статус адвоката (і обов`язок дотримуватися деонтологічних норм у повсякденному житті) не зникає повністю у особи яка має чинне свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, однак КДКА не може давати правову оцінку процесуальним діям чи висловлюванням особи, які входять до її прямих службових обов`язків як члена ВРП, чим спростовуються доводи апеляційних скарг з цього приводу.

На думку апеляційного суду слід звернути увагу, виходячи з досліджуваних правовідносин, що КДКА здійснюючи дисциплінарне провадження, виконує квазісудові функції. Відповідно до практики ЄСПЛ, такі органи повинні відповідати критеріям незалежності. Однак, коли КДКА застосовує дисциплінарне стягнення до чинного члена ВРП, вона фактично намагається здійснювати незаконний контроль і цензуру над вищим конституційним органом суддівського врядування. Це створює інституційний конфлікт та руйнує гарантії незалежності члена ВРП, що має місце порушення принципу «незалежного і безстороннього суду» (Стаття 6 Конвенції).

Крім того, ЄСПЛ у своїй практиці (наприклад, у справах щодо суддів та членів рад правосуддя, таких як «Кудекіна проти Росії», «Бака проти Угорщини») наголошує, що будь-яке свавільне покарання посадової особи за її принципову позицію створює «охолоджувальний ефект» (chilling effect).

Подібне може залякувати інших членів ВРП, змушуючи їх утримуватися від суворої та об`єктивної оцінки кандидатів чи суддів через страх втратити адвокатське свідоцтво.

Захист від незаконного тиску та «охолоджувального ефекту» гарантує стаття 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950.

Виходячи з наведеного, формується висновок, що відповідач в особі КДКА приймаючи спірне рішення, діяв поза межами повноважень наданих чинним законодавством.

Є вірним процесуальний підхід обраний судом першої інстанції при прийнятті оспореного рішення, що коли суб`єкт владних повноважень діяв поза межами наданих йому повноважень або взагалі не був наділений компетенцією на прийняття відповідного рішення, таке рішення є протиправним за самим фактом виходу за межі компетенції і тому суд не зобов`язаний переходити до перевірки рішення такого суб`єкта за іншими критеріями ч. 2 ст. 2 КАС України (обґрунтованість, пропорційність, добросовісність тощо).

З наведеним погоджується відповідач у поданій апеляційній скарзі з якої, суд першої інстанції не надавав правової оцінки іншим аргументам, запереченням і міркуванням учасників справи, однак такий підхід був би припустимий лише за умови правильності висновку про відсутність у відповідача компетенції. Відсутність компетенції КДКА встановлено в ході судового розгляду.

З приводу доводів в апеляційній скарзі РАУ щодо обґрунтованих сумнівів у безсторонності головуючого - судді першої інстанції, які базувались на основі штучного формування підсудності справи та інституційному і психологічному впливі статусом позивача на суддю, то такі не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до п.п.103, 104, 105 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Волкова О. проти України» від 09.01.2013 (остаточне 27.05.2013), «для того, щоб встановити, чи може суд вважатися «незалежним» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, слід звернути увагу на спосіб призначення його членів і строк їхніх повноважень, існування гарантій проти тиску ззовні та на питання, чи створює орган видимість незалежного. Як правило, безсторонність означає відсутність упередженості та необ`єктивності. Згідно з усталеною практикою Суду існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно встановлюватися згідно з: (1) суб`єктивним критерієм, врахувавши особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об`єктивним у цій справі, та (2) об`єктивним критерієм, іншими словами, шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд та, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності. Проте між суб`єктивною та об`єктивною безсторонністю не існує беззаперечного розмежування, оскільки поведінка судді не тільки може викликати об`єктивні побоювання щодо його безсторонності з точки зору стороннього спостерігача (об`єктивний критерій), а й може бути пов`язана з питанням його або її особистих переконань (суб`єктивний критерій)… Отже, у деяких випадках, коли докази для спростування презумпції суб`єктивної безсторонності судді отримати складно, додаткову гарантію надасть вимога об`єктивної безсторонності…».

Безумовно, відповідач і третя особа на його стороні можуть побоюватися, що суддя є небезстороннім, але «вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими» (рішення ЄСПЛ від 9 листопада 2006 у справі «Білуха проти України» (Belukha v. Ukraine), заява № 33949/02).

Апеляційним судом не встановлено об`єктивну обґрунтованість побоювань наведених учасників справи та підтвердженням встановленому мається рішення ВРП від 13 серпня 2026 за № 1661/0/15-26.

Враховуючи наведене вище, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у позові. Наведені інші доводи в апеляційних скаргах на суть прийнятого судового рішення не впливають, а доповнення позиції суду першої інстанції додатковими мотивами наведеними в даному судовому рішення, коли з бору останнього відсутності порушення норм права та має місце правильне вирішення спору по суті, не складає підстав для зміни чи скасування оспореного судового рішення.

З приводу обґрунтованості даного судового рішення апеляційний суд застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №303-A, п. 29).

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційних скарг та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

постановив:

Апеляційні скарги Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Закарпатської області та Недержавної некомерційної професійної організації «Національна асоціація адвокатів України» в особі Ради адвокатів України залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 липня 2026 року у справі №380/4669/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. М. Обрізко

судді Л. П. Іщук

М.А. Пліш

Повне судове рішення складено 23.09.2026.