Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №303/7099/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 303/7099/26 пров. № А/857/46544/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Обрізко І.М.,

суддів Іщук Л.П., Пліша М.А.,

за участю секретаря судового засідання Демчик Л.Р.,

за участю представника позивача Соколовської Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у місті Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 серпня 2026 року, прийняте суддею Куцкір Ю.Ю. о 14 годині 23 хвилині, у м. Мукачево, повний текст судового рішення складено 18.08.2026 року в справі за адміністративним позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) до громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) про продовження строку затримання іноземця з метою забезпечення примусового видворення за межі території України,-

в с т а н о в и в :

13.08.2026, прикордонний ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі – В/Ч НОМЕР_1 , позивач) звернувся до суду із позовом до громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) (далі – відповідач) про продовження строку затримання іноземця з метою забезпечення примусового видворення за межі території України.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 серпня 2026 в задоволенні позову відмовлено.

Суд виходив з того, що позовні вимоги спрямовані на продовження строку затримання відповідача у зв`язку з необхідністю вжиття заходів для забезпечення виконання рішення з його примусового видворення.

Також судом було встановлено, що громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) є належним чином ідентифікований. Має відповідний документ, що посвідчує його особу. У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що відповідач не йде на співпрацю та відмовляється заповнювати будь-які документи.

Щодо аргументів представника позивача про наявність труднощів з приводу виконання рішення про примусове видворення відповідача то суд зазначив, що вжиті позивачем заходи містять прохання загального змісту щодо налагодження співпраці із суміжною державою відносно врегулювання питання транзитного переміщення осіб через її територію. Однак, відсутність можливості виконати рішення про примусове видворення відповідача за межі України з незалежних від сторін причин протягом тривалого часу не може бути безумовною підставою для продовження строку затримання.

Також невиконання запитів органу державної влади не може бути законною правовою підставою для продовження строку затримання відповідача, а неможливість забезпечити примусове видворення у зв`язку з відсутністю певних дипломатичних відносин між країнами чи наявністю вказаних позивачем труднощів, не є правовими підставами для продовження строку затримання відповідача, особу якого ідентифіковано.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням стороною позивача подано апеляційну скаргу з якої із-за порушення норм матеріального і процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи просить таке скасувати та позов задовільнити.

Обґрунтування полягають в тому, що відповідно до Закону України від 22 вересня 2011 № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі – Закон № 3773-VI) наявність у іноземця виключно тільки дійсного паспортного документа не є достатньою підставою для законного перебування його на території України .

Відповідач перебуває в статусі нелегального мігранта. У випадку відмови у задоволенні позовних вимог та звільненні відповідача з ПТПІ подальше його перебування на території України буде порушення міграційного законодавства України та створить ризик вчинення особою дій в порушення законодавства з прикордонних питань (спроба покинути територію України незаконним шляхом).

З огляду на фактичні обставини, які судом першої інстанції були встановлені, але не взяті до уваги, продовження строку затримання особи, не зважаючи на серйозність заходу, є цілком виправданим та належним, тому, як в даному випадку застосування інших, менш суворих заходів, буде недостатнім для гарантування виконання такою особою певних обов`язків, пов`язаних із залишенням території України у встановленому законодавством порядку. Затримання іноземця до завершення процедури примусового видворення його за межі України відповідає національному законодавству та є необхідним за конкретних обставин.

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасника розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 був виявлений та затриманий 21.02.2026 близько 23 год. 30 хв. в ході реалізації заходів забезпечення правового режиму воєнного стану на околиці населеного пункту Нижні Ворота (територія Мукачівського району Закарпатської області) прикордонним нарядом «Контрольний пост» від відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » ІНФОРМАЦІЯ_4 за порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, що виразилося у невиконанні ним у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, прийнятого Тульчиським відділом УДМС України у Вінницькій області від 07.01.2026 за №0534/30/00020322, яким іноземця було зобов`язано залишити територію України до 04.02.2026. Зазначеними діями відповідач порушив вимоги ч.5 ст.26 Закону № 3773-VI та п.38 «Порядку продовження строку перебування та тимчасового проживання, продовження та скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 №150, а саме перевищив строк перебування на території України на 17 днів, чим вчинив правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч.1 ст.203 КУпАП.

24.02.2026 начальником відділу адміністратвино-юрисдикційної діяльності штабу Євгеном Котовим прийнято рішення про примусове видворення відповідача за межі території України.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 24.02.2026 у справі №303/1570/26, ухвалено затримати громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), з метою забезпечення примусового видворення за межі території України строком 6 (шість) місяців, а саме до 21.08.2026 (включно).

10.03.2026 відповідача було поміщено до Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, Державної міграційної служби України, де відповідач наразі і утримується та строк тримання відповідача закінчується 21.08.2026.

В подальшому позивачем в рамках вжиття заходів для забезпечення виконання рішення про примусове видворення відповідача за межі території України було скеровано листа за №02.1/6486-26-Вих від 17.04.2026 до Представництва Міжнародної організації з міграції в Україні щодо сприяння у поверненні іноземних громадян та листа №02.1/6488-26-Вих від 17.04.2026 до Міжнародного Комітету Червоного Хреста з тією ж метою.

У відповідності до відповіді від 06.05.2026 Міжнародного Комітету Червоного Хреста (МКЧХ) зазначено, що з метою сприяння таким транскордонним переміщенням МКЧХ за необхідності може видавати тимчасовий проїзний документ (ТПД) для виїзду, транзиту та виїзду до іншої країни, виходячи зі свого мандата на захист постраждалого населення та права на гуманітарну ініціативу, передбачених ст.ст.9, 9, 9 та 10, спільними для всіх Женевських Конвенцій 1949, МКЧХ видає свій ТПД з гуманітарною метою особам, які не мають паспорта або іншого дійсного, визнаного проїзного документа і не можуть повернутися до своєї країни походження чи проживання, або вирушити до країни, що надає тимчасовий чи постійний притулок. ТПД видається як останній засіб, коли органи влади не можуть надати інший документ, а також за умови, що органи влади в транзитних та приймаючих країнах офіційно визнають цей ТПД. Відповідно до встановленої процедури, ТПД видається лише після безпосередньої взаємодії з отримувачем і за умови добровільної згоди особи на здійснення поїздки.

Відповідно до листа №02.1/43377-26-Вих від 25.05.2026 в.о. Голови ДПС України Валерій Вавринюк звернувся до МЗС України щодо затримання іноземців.

Разом з тим, так як повітряний простір України для здійснення цивільних авіаперевезень закритий, а пряме сполучення з Народною Республікою Бангладеш відсутнє, повернення відповідача до країни його громадянської належності можливе виключно через третю (транзитну) країну. Такі обставини ускладнюють процедуру фактичного видворення відповідача за межі України, так як, в`їзд на територію третьої країни з метою транзитного проїзду вимагає отримання відповідного дозволу (візи).

Відповідачу було відмовлено у видачі візи для в`їзду іноземця на територію Республіки Молдова з причини відсутності у нього підстав для законного перебування на території України.

Позивачем вживалися заходи щодо вирішення питання можливості організації транзитного перевезення іноземців територією Республіки Молдова у порядку, передбаченому ст.8 Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Молдова про реадмісію осіб, ратифікованої Законом № 2534-VІІІ від 06.09.2018.

За наведених обставин, позивач просив суд продовжити строк затримання відповідача громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), з метою забезпечення примусового видворення за межі території України строком 6 (шість) місяців, а саме до 21.02.2027.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та оспореному судовому рішенню в межах вимог ст. 308 КАС України, суд приходить до наступного.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 ст. 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України встановлює Закон України від 22 вересня 2011 № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі як і раніше - Закон № 3773-VI).

Відповідно до ч. 4 ст. 30 Закону № 3773-VI, визначено, що іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більше як на 18 місяців.

Особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу затримання та видворення іноземців та осіб без громадянства визначені статтею 289 КАС України.

Згідно із частиною першою статті 289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів:

1) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України;

2) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;

3) взяття іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації;

4) зобов`язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.

За приписами частин одинадцятої та дванадцятої статті 289 КАС України, строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців.

Про продовження строку затримання не пізніш як за п`ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення (реадмісію) або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

Відповідно до частини тринадцятої статті 289 КАС України умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є:

1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації;

2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.

Спірним питанням у цій справі є застосування норм частини одинадцятої статті 289 КАС України в частині продовження строку затримання іноземця, особа якого є ідентифікованою, в пункті тимчасового перебування іноземця та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні за наявності умов, за яких неможливо забезпечити примусове видворення особи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди В/Ч НОМЕР_1 із висновками суду першої інстанції, що наявність труднощів виконати рішення про примусове видворення відповідача за межі України з незалежних від сторін причин протягом тривалого часу, а також невиконання запитів органу державної влади та неможливість забезпечити примусове видворення у зв`язку з відсутністю певних дипломатичних відносин між країнами, не може бути безумовною підставою для продовження строку затримання, позаяк відповідач перебуває в статусі нелегального мігранта. У випадку відмови у задоволенні позовних вимог та звільненні відповідача з ПТПІ подальше його перебування на території України буде порушення міграційного законодавства України та створить ризик вчинення особою дій в порушення законодавства з прикордонних питань (спроба покинути територію України незаконним шляхом).

Разом з тим, ч. 13 ст. 289 КАС України, регламентовано дві умови, наявність хоча б однієї з яких надає підстави для прийняття адміністративним судом рішення про продовження затримання такої особи в межах максимально можливого строку (18 місяців), а саме:

1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації;

2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.

Як вбачається з матеріалів справи, особа відповідача ідентифікована позивачем. Зокрема, належність відповідача до громадянства Народної Республіки Бангладеш підтверджена паспортом НОМЕР_2 , виданого 21.07.2022 та наявна копія в матеріалах справи.

Необхідність продовження строку затримання позивачем мотивована тим, що повітряний простір України для здійснення цивільних авіаперевезень закритий, а пряме сполучення з Народною Республікою Бангладеш відсутнє, повернення відповідача до країни його громадянської належності можливе виключно через третю (транзитну) країну. Такі обставини ускладнюють процедуру фактичного видворення відповідача за межі України, так як, в`їзд на територію третьої країни з метою транзитного проїзду вимагає отримання відповідного дозволу (візи).

Разом з тим, відповідачу було відмовлено у видачі візи для в`їзду іноземця на територію Республіки Молдова з причини відсутності у нього підстав для законного перебування на території України.

Отже, позивачем вживалися всі можливі заходи щодо вирішення питання організації транзитного перевезення іноземців територією Республіки Молдова у порядку, передбаченому ст.8 Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Молдова про реадмісію осіб, ратифікованої Законом України № 2534-V1I1 від 06.09.2018.

У даному випадку, особу відповідача вже було належним чином ідентифіковано, проте через наведені вище обставини, не було виконано рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 24.02.2026 про видворення відповідача за межі території України.

З огляду на встановлені судом першої інстанції обставини справи та враховуючи те, що чинним законодавством наведено вичерпний перелік підстав, які передбачають неможливість примусового видворення особи, а продовження строку затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні можливе лише за їх наявності, апеляційний суд погоджується з мотивами оспореного рішення про відсутність підстав для задоволення позову.

Наведені апелянтом доводи в апеляційній скарзі не є підставою для продовження строку затримання відповідача, адже не відносяться до обставин, передбачених приписами ст. 289 КАС України, які є вичерпними.

Так, Європейський суд з прав людини у справі «Амюр проти Франції» (рішення від 25 червня 1996) та у справі «Дугуз проти Греції» (рішення від 06 березня 2001) вказав, що у разі, якщо національне законодавство передбачає можливість позбавлення волі - особливо стосовно іноземного громадянина - шукача притулку - таке законодавство повинно бути максимально чітким і доступним для того, щоб уникнути ризику свавілля.

З огляду на вказані обставини, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в законі.

Додатково звертається увага, що відповідно до п. 30 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 № 1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» при вирішенні справ про примусове видворення суди повинні враховувати положення статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 та статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966, статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

Зокрема, відповідно до п. «f» частини першої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім як відповідно до процедури, встановленої законом, у випадку законного арешту або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.

У п. 103 Рішенні Європейського суду з прав людини від 17 квітня 2014 справа «Анатолій Руденко проти України», стало остаточним 17 липня 2014 (№ 50264/08) вказано, що тримання особи під вартою є таким серйозним заходом, що він є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі заходи, було розглянуто і визнано недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, що можуть вимагати того тримання відповідної особи під вартою. Це означає, що відповідність позбавлення волі національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин (див. для застосування цих принципів у контексті підпункту «e» пункту 1 статті 5 Конвенції рішення у справах «Вітольд Літва проти Польщі», заява N 26629/95, п. 78, ЄСПЛ 2000-III, та «Станєв проти Болгарії» [ВП], заява N 36760/06, п. 143, ЄСПЛ 2012).

Суд наголошує, що відповідно до пункт 1 статті 5 Конвенції має на увазі фізичну свободу особи, і мета цього положення полягає в недопущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків стосовно права на свободу, яке гарантує пункт 1 статті 5, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті цього положення.

З приводу вмотивованості судового рішення, суд апеляційної інстанції також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Пронін проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належні обґрунтування та переконливі докази, які були б безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 серпня 2026 року у справі №303/7099/26 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя І. М. Обрізко

судді Л. П. Іщук

М.А. Пліш

Повне судове рішення складено 23.09.2026.