Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №380/26344/23 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/26344/23 пров. № А/857/18116/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий-суддя Довга О.І.,

суддя Запотічний І.І.,

суддя Шинкар Т.І.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року (головуючий суддя Костецький Н.В., м.Львів) у справі №380/26344/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

10.11.2023 позивач ( ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з липня 2015 року по день фактичної виплати 29 вересня 2023; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з липня 2015 року по день фактичної виплати 29 вересня 2023 року.

Позов обґрунтовує тим, що з порушенням вимог Закону України від 19.10.2000 № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, відповідач при несвоєчасній виплаті сум індексації грошового забезпечення, не нарахував та не виплатив йому компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати за весь час затримки виплати з січня 2015 року по день фактичної виплати 29 вересня 2023 року, а відтак допустив протиправну бездіяльність.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з липня 2015 року по день фактичної виплати 29 вересня 2023 року. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з липня 2015 року по день фактичної виплати 29 вересня 2023 року.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що позивач не надав жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що він звертався до ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо виплати компенсації втрати частини доходів та рішення будь-якого суб`єкту владних повноважень, в тому числі ІНФОРМАЦІЯ_1 з цього приводу відсутні, відповідно вони не оскаржуються позивачем по справі. Оскільки відмова ІНФОРМАЦІЯ_3 у виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів відсутня то спосіб захисту про який позивач просить суд не може застосовуватись судом. Звертає увагу суду, що позивач звільнений з НОМЕР_2 прикордонного загону, тому ІНФОРМАЦІЯ_2 є неналежним відповідачем у справі. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

02.06.2026 позивачем подано відзив на апеляційну скаргу. Доводи відзиву аналогічні доводам адміністративного позову. Зазначає, що наведені відповідачем в апеляційні скарзі доводи про неповне дослідження судом першої інстанції обставин справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права не ґрунтуються на нормах законодавства, а тому не можуть слугувати підставою для скасування законного судового рішення. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.

Судом встановлені наступні обставини.

Позивач у період з 19.12.2014 по 05.11.2019 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05.11.2019 № 517-ОС позивач з 05.11.2019 виключений зі списків особового складу управління та всіх видів забезпечення у зв`язку із вибуттям до іншого місця служби.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 16.09.2023 № 1092-ОС позивача, звільненого з військової служби у запас, з 15.09.2023 виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення.

29.09.2023 позивачу виплачена індексацію грошового забезпечення за період з липня 2015 по жовтень 2019 у розмірі 37654,46 грн., що підтверджується випискою по картці/рахунку АТ КБ «Приватбанк», особистою карткою грошового забезпечення та довідкою про нараховану позивачу індексацію за період з 01 липня 2015 року по 31 жовтня 2019 року.

02.10.2023 представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом, зокрема, щодо нарахування та виплати позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати індексації по день фактичної виплати.

Відповідач листом від 09.10.2023 №11/8862-23-Вих повідомив про відсутність підстав для виплати позивачу компенсації втрати частини доходів.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів, позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ з наступними змінами та доповненнями) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159 (Порядок № 159).

Відповідно до ст. 1 Закону №2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Стаття 2 Закону України №2050-ІІІ визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності таким Законом.

Під доходами у згаданому Законі України № 2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно статті 3 Закону України № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно до статті 4 Закону України № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Системний аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.

Використане у статті 3 Закону України № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону України № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Суд апеляційної інстанції також враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 22.06.2018 у справі №810/1092/17, від 15.10.2020 у справі № 240/11882/19.

З матеріалів справи вбачається, що 29.09.2023 відповідач здійснив виплату позивачу індексації грошового забезпечення в сумі 37654,46 грн., що підтверджується, зокрема, випискою по картці/рахунку АТ КБ «Приватбанк».

Проте, під час проведення цієї виплати відповідач не нарахував та не виплатив позивачу компенсацію втрати частини доходу за несвоєчасно виплачене грошового забезпечення.

Використане у ст. 3 Закону № 2050-ІІІ та п. 4 Порядку № 159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року № 21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17 та у постанові по справі № 240/11882/19 від 15 жовтня 2020 року, від 21.03.2023 року у справі № 620/7687/21, від 08 травня 2025 року у справі №380/26344/23.

З огляду на викладені норми права та висновки Верховного Суду, враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за період з липня 2015 по жовтень 2019, суд апеляційної інстанції констатує, що позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.

Щодо твердження відповідача про відсутність у нього юридичних підстав для здійснення таких виплат, оскільки позивач звільнений не з його складу, а з ІНФОРМАЦІЯ_4 , з яким його пов`язували службові правовідносини, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 3 розділу І Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 № 558 (далі - Інструкція № 558 в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується в органах Держприкордонслужби за місцем їх служби або органом, у якому вони перебувають на фінансовому забезпеченні згідно з приміткою до штату.

Індексація грошового забезпечення військовослужбовцям здійснюється в порядку та розмірах, установлених законодавством (п. 9 розділу І Інструкції № 558).

Пунктом 7 розділу І Інструкції № 558 передбачено, що грошове забезпечення, що належить військовослужбовцю і своєчасно не виплачено йому або виплачено в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.

За змістом абз. 5 п. 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення від 17.07.2003 № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення військовослужбовців.

Верховний Суд у постановах від 19.07.2019 у справі № 240/4911/18, від 07.08.2019 у справі № 825/694/17, від 20.11.2019 у справі № 620/1892/19, від 26.01.2022 у справі № 400/1118/21, від 04.05.2023 у справі № 640/29759/21 вказав, що виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.

Відтак, оскільки індексації підлягають грошові доходи, які не мають разового характеру, а у період з 01.07.2015 по 31.10.2019 позивач проходив військову службу та перебував на грошовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_1 та отримував грошове забезпечення, щодо якого, на думку позивача, не було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення, апеляційний суд вказує, що саме ІНФОРМАЦІЯ_5 є належним відповідачем по справі.

Аналогічний правовий висновок зробив Верховний Суд постанові від 19.05.2025 у справі № 420/20215/23.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з липня 2015 року по день фактичної виплати 29 вересня 2023 року.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року у справі № 380/26344/23 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. І. Довга

судді І. І. Запотічний

Т. І. Шинкар