Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 22 вересня 2026 р.
Справа: №380/15521/24
Суддя: Мікула Оксана Іванівна
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/15521/24 пров. № А/857/20117/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого - судді - Мікули О. І.,
суддів - Кузьмича С. М., Курильця А. Р.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року у справі №380/15521/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, -
суддя в 1-й інстанції – Коморний О. І.,
час ухвалення рішення – 14 квітня 2025 року,
місце ухвалення рішення – м. Львів,
дата складання повного тексту рішення – 14 квітня 2025 року,
в с т а н о в и в:
Позивач – ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідачів - Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просив визнати протиправним рішення №913300818578 від 23 травня 2024 року Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо відмови у перерахунку та виплаті підвищення до його пенсії як репресованій особі, яку в подальшому було реабілітовано, у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ, із розрахунку 50% від мінімальної пенсій за віком; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити йому перерахунок та виплату підвищення пенсії у розмірі 50 % від мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» як репресованій особі, яку в подальшому було реабілітовано, починаючи з 16 травня 2024 року, із врахуванням раніше виплачених сум; визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо відмови у проведенні йому перерахунку стажу роботи як репресованій особі, яку в подальшому було реабілітовано відповідно до статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок стажу його роботи згідно зі ст.58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із зарахуванням часу перебування у засланні у потрійному розмірі.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення №913300818578 від 23 травня 2024 року Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо відмови у перерахунку та виплаті підвищення до пенсії ОСОБА_1 як репресованій особі, яку в подальшому було реабілітовано, у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату підвищення пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом “г” статті 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення” з 16 травня 2024 року, з урахуванням раніше виплачених сум та зарахувати час заслання позивача до його стажу у потрійному розмірі відповідно до вимог статті 58 Закону № 1788-XII. В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що документів про період роботи на спецпоселенні для зарахування до страхового стажу для призначення пенсії у потрійному розмірі позивач не надавав. Зазначає, що посвідчення реабілітованого серії НОМЕР_1 від 31 січня 2023 року підтверджує лише належність позивача до депортованих осіб (посвідчення) та час (період) перебування на спецпоселенні, при цьому даним документом неможливо підтвердити період роботи позивача на спецпоселенні, оскільки довідка про реабілітацію видана особі, яка народилась під час відбування покарання батька, а не висланій особі, ОСОБА_1 . Таким чином, підстави для здійснення перерахунку та виплати підвищення пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом “г” статті 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення” та зарахування часу заслання позивача до його стажу у потрійному розмірі відповідно до вимог статті 58 Закону № 1788-XII відсутні. З врахуванням наведеного просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Відзив на апеляційну скаргу позивачем поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсіонер по віку, перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області.
ОСОБА_1 має статус реабілітованої особи, передбачений Законом України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" від 17 квітня 1991 року №962-ХІІ, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Львівською обласною радою 31 січня 2023 року, також довідкою про реабілітацію №01КР-вих-38 від 10 жовтня 2016 року, рішенням №10 комісії з питань поновлення прав реабілітованих та соціального захисту жертв політичних репресій від 07 жовтня 2016 року та довідкою про реабілітацію від 10 липня 2003 року за № 3/2-Я-8, виданою Міністерством внутрішніх справ Магаданської області.
На звернення позивача від 16 травня 2024 року про перерахунок пенсії та встановлення підвищення пенсії, як репресованій особі, яку у подальшому було -реабілітовано - на 50% мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", Головним управлінням Пенсійного фонду України у Хмельницької області рішенням від 23 травня 2024 року №913300818578 відмовлено у проведенні перерахунку пенсії, оскільки довідка про реабілітацію видана особі, яка народилася під час відбування покарання батька, а не висланій особі, ОСОБА_1 .
Не погоджуючись із позицією відповідача та його рішенням щодо відмови позивачу у виплаті підвищення до пенсії, як особі, яка зазнала політичних репресій із розрахунку 50% мінімальної пенсії за віком, вважає таке рішення протиправним та таким, що порушує його права, тому позивач звернувся у суд за їх захистом.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 має право на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом “г” ст.77 Закону №1788-XII із розрахунку 50% мінімальної пенсії за віком, як репресованій особі, а тому оскаржуване рішення пенсійного органу є протиправним та підлягає скасуванню і з метою захисту прав позивача необхідно зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Хмельницької області здійснити нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком з 16 травня 2024 року відповідно до пункту “г” статті 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення” з урахуванням раніше виплачених сум та зарахувати час заслання позивача до його стажу у потрійному розмірі.
Даючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з ч.3 ст.23 Загальної декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
За змістом ст.1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» № 962-XII від 17 квітня 1991 року (в редакції, чинній на час реабілітації позивача) визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за:
- антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року "Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року "Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР";
- поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України;
- порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров`ю громадян чи статевою розпустою.
Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами (статтю 1 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 2353-ХІІ).
Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» №2325-VIII від 13 березня 2018 року (далі - Закон №2235-VIII) внесено ряд змін до цього Закону.
Так, змінено назву закону на «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», а також викладено в новій редакції преамбулу та статті 1, 3,6 Закону № 962-ХІІ, визнано такою, що втратила чинність постанову Верховної Ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні».
Такі зміни набули чинності 05 травня 2018 року.
Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом № 962-ХІІ.
Відповідно до ст.1-1 цього Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю і були пов`язані спільним побутом.
Згідно зі ст.1-2 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» №962-XII від 17 квітня 1991 року (зі змінами і доповненнями) реабілітованими визнаються особи: які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред`явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.
За змістом ст.4 Закону №962-XII поновлено реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.
Відповідно до п.2.13 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №22-1 за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається посвідчення реабілітованого. Для реабілітованих осіб, потерпілих від репресій, зазначених в пунктах 5-7 статті 2 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів - довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.
Згідно з п. «г» ч.1 ст.77 Закону №1788-XII призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до пункту 6 Розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09 липня 2003 року до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення". Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно з пп.2 п.4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» №654 від 16 липня 2008 року з 01 вересня 2008 року репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.
За змістом ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Відповідно до ст.28 Закону №1058-IV визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.
Прожитковий мінімум відповідно до вимог частини першої статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» №966-XIV від 15 липня 1999 року застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної пенсії за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, встановленими статтею 28 Закону №1058-IV, згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.
Таким чином, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, необхідно керуватися нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 пункту 4 Постанови №654, зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 має право на пільги, передбачені рішенням Львівської обласної ради та Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», що підтверджується посвідченням Серія НОМЕР_1 від 31 січня 2023 року, виданим Управлінням соціального захисту ДГЛЛМР.
Матеріалами справи стверджується, що ОСОБА_1 , 1951 р.н., є особою, який народився у м. Магадан Ольського району Хабаровського краю та перебував на спецпоселенні разом із репресованою за політичними мотивами батьком ( ОСОБА_2 ), що підтверджується копією паспорта НОМЕР_2 , довідкою про реабілітацію №01КР-вих-38 від 10 жовтня 2016 року, рішенням №10 комісії з питань поновлення прав реабілітованих та соціального захисту жертв політичних репресій від 07 жовтня 2016 року та довідкою про реабілітацію від 10 липня 2003 року за № 3/2-Я-8, виданою Міністерством внутрішніх справ Магаданської області.
Отже, ОСОБА_1 народився на спецпоселенні батьків, репресованих з політичних мотивів, має статус члена сім`ї репресованої особи та є потерпілим від репресій в розумінні статті 1-3 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".
Колегія суддів зазначає, що наведені вище обставини дають підстави дійти висновку про те, що позивач належить до категорії громадян, членів сім`ї, висланих з постійного місця проживання, позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління, з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями, реабілітованої по статті 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», тому позивач, як член сім`ї громадянина, який необґрунтовано зазнав політичних репресій та був реабілітований, має право на підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону №1788-XII.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 травня 2024 року у справі № 500/5507/23.
Щодо позовних вимог у частині зарахування часу перебування позивача, який перебував на спецпоселенні і згодом реабілітований, в потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій, то колегія суддів зазначає, що здійснюючи системний аналіз положень Закону №1788-XII та Закону №1058-IV можна дійти висновку про те, що такими закріплено саме порядок обчислення стажу роботи (трудового стажу) для призначення пенсій, а оскільки позивач народився у спецпоселенні та був малолітньою особою, то, відповідно, у цей період трудового стажу не набував, що свідчить про відсутність підстав для пільгового обчислення періоду знаходження позивача на спецпоселенні відсутні.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31 травня 2024 року у справі № 500/3332/23.
Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи, встановлені фактичні обставини справи та враховуючи правові висновки Верховного Суду у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що ОСОБА_1 має право на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом “г” ст.77 Закону №1788-XII із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, як член сім`ї репресованої особи, а тому оскаржуване рішення пенсійного органу є протиправним та підлягає скасуванню і з метою захисту прав позивача необхідно зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Хмельницької області здійснити нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком з 16 травня 2024 року відповідно до пункту “г” статті 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, як члену сім`ї (дитині) репресованої особи.
Доводи апеляційної скарги відповідача є частково підставними та обґрунтованими, такі знайшли своє підтвердження під час розгляду справи та спростовують висновки суду першої інстанції з наведених вище мотивів.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням усіх вищенаведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв`язку з чим відповідно до вимог ст.317 КАС України рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення.
Керуючись ст.242, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року у справі №380/15521/24 скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення №913300818578 від 23 травня 2024 року Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо відмови у перерахунку та виплаті підвищення до пенсії ОСОБА_1 як репресованій особі, яку в подальшому було реабілітовано, у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 16 травня 2024 року.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату підвищення пенсії у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом “г” статті 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення” з 16 травня 2024 року, з урахуванням раніше виплачених.
У задоволенні решти вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді С. М. Кузьмич
А. Р. Курилець
Повне судове рішення складено 23 вересня 2026 року.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua