Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №260/2365/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/2365/25 пров. № А/857/46188/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Довгої О.І.,

Запотічного І.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Гебеш С.А.), ухвалене у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного провадження о 15 год. 12 хв. у м. Ужгород 16 жовтня 2025 року, повне судове рішення складено 21 жовтня 2025 року, у справі № 260/2365/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними та скасування наказів,

В С Т А Н О В И В :

03.04.2025 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_2 просив: визнати протиправним та скасувати наказ №62; визнати незаконним позбавлення премії і додаткової винагород за травень 2022 року; зобов`язати надати акт службового розслідування, на якому ґрунтується наказ №62; визнати протиправним та скасувати наказ №133.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) за №62 від 31.05.2022 в частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що службове розслідування відносно позивача не проводилося, пояснення щодо невиконання ним завдання не відбиралися, доказів про ознайомлення позивача з оскаржуваним наказом №62 від 31.05.2022 суду не надано. Суд першої інстанції вказав, що у рапорті №253 від 11.05.2022 не зазначено чітко, які завдання відмовся виконувати позивач у зоні бойових дій та коли саме це відбулося, оскільки у рапорті зазначено місяць травень в цілому. Суд першої інстанції зазначив, що відповідачі не надали суду достатніх доказів, які б спростовували доводи позивача, а тому не довели існування підстав для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності без проведення службового розслідування, метою якого є саме встановлення обставини, причини та умови вчинення правопорушення, визначення осіб, винних у його скоєнні, а також встановлення їхного ступеня вини та наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) та наслідками, що настали. Вирішуючи правомірність наказу №133 від 14.07.2022, суд першої інстанції вказав на те, що саме по собі подання та реєстрація рапортів без їх розгляду відповідними особами військової частини та прийняття остаточного рішення, не звільняє позивача від виконання покладених на нього обов`язків, зокрема і щодо виконання наказу №133 від 14.07.2022, оскільки згідно зі ст. 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 16.10.2025 та відмовити у задоволенні позовних вимог. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що з моменту настання можливості ознайомитись з оскаржуваним наказом і до моменту подання позову пройшло більше 2 років, водночас позивач надав до суду першої інстанції заяву про поновлення строку, але не обґрунтував її належним чином і не надав доказів, які б підтверджували поважність пропуску строків звернення до суду з позовною заявою. Скаржник вказує, що судом першої інстанції не враховано, що позивач порушив процесуальний строк для звернення до суду щодо захисту своїх прав, свобод чи інтересів, передбачений частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України. Скаржник зазначає, що Командир військової частини НОМЕР_2 уповноважений притягнути до дисциплінарної відповідальності без проведення службового розслідування і не зв`язаний визнанням вини особою, а пов`язаний виключно встановленням та підтвердженням усіх обов`язкових елементів складу дисциплінарного проступку. Скаржник також вказує, що Військовою частиною НОМЕР_2 в оскаржуваному наказі чітко вказано дисциплінарний проступок, вчинений позивачем, зазначено рапорт, яким зафіксоване порушення та відповідальність за таке порушення. Скаржник вважає, що було очевидним невиконання наказу (а саме вибуття у населений пункт Спірне) групою осіб, серед яких був позивач, відповідно сенсу проводити розслідування не було, оскільки позивач і група осіб, що відмовились виконувати наказ командира відповідно, а тому була відсутня потреба у проведенні службового розслідування (вина військовослужбовців є очевидною, матеріальна шкода відсутня, підстави для невиконання наказу позивачем не озвучувались і на розгляд суду не надавались).

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову щодо наказу №133 від 14.07.2022, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 16.10.2025 у справі №260/2365/25 в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо наказу №133 від 14.07.2022 та прийняти нове рішення, яким визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_2 №133 від 14.07.2022 в частині, що стосується ОСОБА_1 . Апеляційну скаргу мотивовано тим, що станом на 14.07.2022 позивач не обіймав посаду «стрільця», перебував у розпорядженні командира частини та не мав нарахувань грошового забезпечення. Скаржник вказує, що у самому наказі №133 позивача безпідставно вказано як військовослужбовця на посаді «стрілець», що не відповідало фактичному та правовому стану на ту дату. Скаржник зазначає, що він не міг бути суб`єктом виконання завдань, визначених у наказі №133, а отже цей наказ є протиправним у частині, що його стосується.

Також позивач подав відзив на апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 , вказавши, що у самому тексті наказу №62 командир зазначив про встановлення ознак кримінального правопорушення (ст. 402 КК України). У разі наявності ознак кримінального правопорушення командир не має права накладати дисциплінарне стягнення; матеріали підлягають передачі компетентним органам. Однак цього зроблено не було, натомість застосовано дисциплінарне стягнення. Зазначає, що порушено 10-денний строк накладення дисциплінарного стягнення. Зауважує, що жоден документ у справі не містить згадки про: с. Спірне (Донецька область).

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційних скарг, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 26.02.2022 № 81 солдата запасу ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військової часини НОМЕР_2 на посаду стрільця стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти, ВОС -100915А, що не заперечується сторонами.

11.05.2022 начальник групи персоналу капітан ОСОБА_2 звернувся на адресу командира військової частини НОМЕР_2 із рапортом за вхідним №253, в якому повідомив, що в травні 2022 року нижчепойменовані військовослужбовці відмовилися виконувати завдання в зоні проведення бойових дій, зокрема солдат ОСОБА_1 , стрілець 3 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 2 стрілецької роти.

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 31.05.2022 № 62 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності військовослужбовців» відповідно до отриманих рапортів начальника групи персоналу в/ч НОМЕР_2 капітана ОСОБА_3 вх. №253 від 11.05.2022, командира 4-стрілецької роти в/ч НОМЕР_2 ОСОБА_4 вх. №515 від 30.05.2022, командира 2-ї стрілецької роти в/ч НОМЕР_2 капітана ОСОБА_5 [‘p;ofчишина вх. №514 від 30.05.2022, в.о. командира 3-ї стрілецької роти старшого лейтенанта ОСОБА_6 вх. № 551 від 31.05.2022 встановлено перелік військовослужбовців в/ч НОМЕР_2 , які відмовились вибувати в район виконання завдання (населені пункти АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 ), зокрема солдат ОСОБА_1 , стрілець 3 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 2 стрілецької роти. За порушення вимог статей 65, 68 Конституції України, статей 6, 11, 16, 30, 37, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України у відповідності до вимог статей 45, 48, 54 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України притягнуто до дисциплінарної відповідальності та оголошено попередження про неповну службову відповідність солдата ОСОБА_1 , стрільця 3 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 2 стрілецької роти.

Згідно з п. 2 наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 31.05.2022 № 62 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності військовослужбовців» відповідно до вимог п. 5 розділу 16 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям та іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, премію за травень місяць 2022 року не виплачувати військовослужбовцям, які вказані в п. 4 цього наказу.

Згідно з п. 3 наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 31.05.2022 № 62 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності військовослужбовців» відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану» (зі змінами) та на підставі рішення Міністра оборони України від 07 березня 2022 року 248/1217 позбавлено додаткової винагороди за травень місяць 2022 року військовослужбовців, які вказані в п. 4 цього наказу.

Наказом командир Військової частини НОМЕР_2 №133 від 14.07.2022, зокрема позивачу, наказано з 14.07.2022 вибути у н.п. Дубовичі Сумської області по місцю тимчасової дислокації військової частини.

Вважаючи вказані накази протиправними, ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Нормативно-правовими актами, які врегульовують питання спірних правовідносин, є Закон України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII), Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24.03.1999 №548-XIV (далі - Статут внутрішньої служби), Дисциплінарний статут Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 №551-XIV (далі - Дисциплінарний статут), Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, який затверджено наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 року №608 (далі - Порядок №608), в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Статтею 9 Статуту внутрішньої служби передбачено, що військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актам.

Відповідно до статті 11 Статуту внутрішньої служби необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України, покладає на військовослужбовців обов`язок беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини.

Згідно зі статтею 16 Статуту внутрішньої служби кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Статтями 26, 27 Статуту внутрішньої служби передбачено, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення.

Відповідно до статті 30 Статуту внутрішньої служби начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов`язаний перевіряти їх виконання.

Підлеглий зобов`язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.

Військовослужбовець зобов`язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін.

Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов`язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов`язаний доповісти вищезазначеним особам негайно (стаття 37 Статуту внутрішньої служби).

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначено Дисциплінарним статутом.

Відповідно до статей 1, 3 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.

Військова дисципліна досягається шляхом, зокрема особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов`язків, вимог статутів Збройних Сил України.

За правилами статті 4 Дисциплінарного статуту військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів.

Згідно з частиною 3 статті 5 Дисциплінарного статуту стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, , а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України».

Статтею 45 Дисциплінарного статуту передбачено, що у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.

Відповідно до статті 48 Дисциплінарного статуту одним із видів дисциплінарних стягнень, які можуть бути накладені на військовослужбовців є попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби).

Статтею 83 Дисциплінарного статуту встановлено, що на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.

Відповідно до статті 84 Дисциплінарного статуту прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу (стаття 85 Дисциплінарного статуту).

Якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби (стаття 86 Дисциплінарного статуту).

Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Порядку №608 службове розслідування проводиться у разі, зокрема: невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов`язків; невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань.

Пунктом 3 розділу ІІ Порядку №608 передбачено, що службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).

Відповідно до пункту 1 розділу VІ Порядку №608 за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу.

Вид дисциплінарного стягнення визначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування або безпосередньо в наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Отже, системний аналіз наведених законодавчих норм дозволяє суду апеляційної інстанції дійти висновку, що з метою встановлення фактичних даних вчинення військовослужбовцем дисциплінарного проступку, зокрема з`ясування обставин, причин та умов, що його зумовили, а також ступінь вини, проводиться службове розслідування. За наслідками проведення такого уповноважена особа вирішує питання щодо наявності чи відсутності у діянні особи складу дисциплінарного проступку, та, відповідно, вирішує питання щодо наявності чи відсутності підстав для притягнення її до дисциплінарної відповідальності. Водночас, обставини подій, що стали підставою для призначення службового розслідування, мають бути підтверджені й оцінені в сукупності з іншими зібраними під час службового розслідування поясненнями та документами.

Судом першої інстанції встановлено, що оскаржуваний наказ №62 від 31.05.2022 винесено без проведення службового розслідування та без отримання від позивача пояснення щодо невиконання ним завдання в зоні бойових дій.

Доказів про ознайомлення позивача з оскаржуваним наказом №62 від 31.05.2022 суду не надано.

При цьому у рапорті №253 від 11.05.2022 не зазначено чітко, які завдання відмовся виконувати позивач у зоні бойових дій та коли саме це відбулося, оскільки у рапорті зазначено місяць травень вцілому.

Військова частина НОМЕР_2 у апеляційній скарзі вказує, що командир військової частини НОМЕР_2 уповноважений притягнути до дисциплінарної відповідальності без проведення службового розслідування і не зв`язаний визнанням вини особою, а пов`язаний виключно встановленням та підтвердженням усіх обов`язкових елементів складу дисциплінарного проступку.

Суд апеляційної інстанції такі аргументи вважає безпідставними, оскільки невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів є підставою для проведення службового розслідування з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.

Оскільки ні в рапорті начальника групи персоналу №253 від 11.05.2022, ні в самому оскаржуваному наказі не зазначено чітко, які завдання відмовся виконувати позивач у зоні бойових дій та коли саме ця подія мала місце, то суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позиція відповідача суперечить наведеним попередньо нормам чинного законодавства України.

У спірних правовідносинах відповідачі не довели обґрунтованості притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності без проведення службового розслідування, метою якого є саме встановлення обставини, причини та умови вчинення правопорушення, визначити осіб, винних у його скоєнні, а також встановити їхню ступінь вини та наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) та наслідками, що настали.

Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) за №62 від 31.05.2022 року в частині притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.

Щодо аргументів апеляційної скарги позивача, то суд апеляційної інстанції вважає такі безпідставними, оскільки реєстрація рапортів позивача голові ВЛК, щодо додання до Довідки ВЛК переліку функцій, які позивач може виконувати від 12.07.2022, про прохання проходження служби на ППД в зв`язку з рішенням ВЛК про обмежену придатність від 13.07.2022 не є правовою підставою для відмови від виконання покладених на позивача обов`язків з несення військової служби, зокрема щодо виконання наказу №133 від 14.07.2022. Як наслідок, вказане не підтверджує протиправності такого наказу.

Щодо аргументів Військової частини НОМЕР_2 про пропуск строку звернення до суду із покликанням на те, що за результатами оспорюваного наказу позивачу не виплачувалась додаткова винагорода і премія за травень 2022, отже позивач знав про факт невиплати йому грошових коштів у червні 2022, оскільки військовослужбовці отримують грошове забезпечення в поточному місяці за попередній та відповідно мав дізнатись на підставі якого наказу він позбавлений зазначених виплат, то суд апеляційної інстанції вважає такі доводи безпідставними, оскільки невиплата премії та додаткової винагороди через дисциплінарне стягнення, про яке працівник не був офіційно повідомлений, що убачається з матеріалів справи, не означає автоматичного початку перебігу строку звернення до суду.

Так, наслідком дисциплінарного стягнення є наказ, який має метою належним чином доведення до особи, яка притягається до дисциплінарної відповідальності, факт його прийняття з відповідними наслідками.

Виплата ж грошового забезпечення в меншому розмірі у порівнянні з попереднім місяцем беззаперечно не доводить обізнаність військовослужбовця щодо позбавлення його премії та додаткової винагороди у зв`язку з накладенням дисциплінарного стягнення без поінформованості щодо таких дій командування в спосіб ознайомлення з індивідуальними актами, які вказують про позбавлення військовослужбовця грошових виплат.

Зазначене, як це правильно констатував суд першої інстанції є підставою для поновлення строку звернення до суду, отже правові підстави для залишення позову без розгляду відсутні.

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції, що відповідач при прийняті наказу №62 від 31.05.2022 в частині, що стосується позивача, діяв не на підставі та не в спосіб, що визначені законами України, отже необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, водночас правильними висновки суду першої інстанції щодо відмови в позові в іншій частині вимог за недоведеністю.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів, повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують та ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, оскільки не впливають на законність судового рішення.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року у справі № 260/2365/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар

судді О. І. Довга

І. І. Запотічний