Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №460/7545/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/7545/26 пров. № А/857/29386/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді - Мікули О. І.,

суддів - Кузьмича С. М., Курильця А. Р.,

з участю секретаря судового засідання – Волчанського А. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року у справі №460/7545/26 за адміністративним позовом Рівненської обласної державної адміністрації до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування постанови,

суддя в 1-й інстанції – Зозуля Д. П.,

дата ухвалення рішення – 13 травня 2026 року,

місце ухвалення рішення – м. Рівне,

дата складання повного тексту рішення – 13 травня 2026 року,

в с т а н о в и в:

Позивач – Рівненська обласна державна адміністрація звернулася в суд з позовом до відповідача – Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 , в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову від 20 квітня 2026 року про накладення штрафу у розмірі 5100 грн.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 17 квітня 2026 року ВП №80393510 про накладення на Регіональну комісію з реабілітації при Рівненській обласній державній адміністрації штрафу у розмірі 5100 грн.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що на виконання постанови державного виконавця від 04 березня 2026 року № 80393510 про відкриття виконавчого провадження, яку було отримано боржником 30 березня 2026 року, не було наданих жодних повідомлень про виконання рішення суду, не надано доказів такого виконання, а також не повідомлено про наявність поважних причин, які б об`єктивно заважали виконанню у строк, визначений рішенням №460/9350/25. Також боржник не звертався із заявами про відкладення проведення виконавчих дій або про їх зупинення в установленому законом порядку. На думку апелянта, сам по собі факт долучення певних листів до матеріалів позовної заяви в іншому судовому провадженні не є належним способом повідомлення державного виконавця, оскільки закон прямо передбачає обов`язок боржника взаємодіяти саме з органом державної виконавчої служби в межах відповідного виконавчого провадження. Враховуючи наведені вище обставини, оскаржувану постанову про накладення штрафу державним виконавцем було винесено на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, з метою недопущення порушень положень Закону №1404-VIII. З врахуванням наведеного просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає про те, що на виконання рішення суду регіональна комісія повторно витребувала документи щодо родини ОСОБА_2 із Державного архіву Львівської області, Центрального державного архіву громадських об`єднань та України, Галузевого державного архіву СБ України, Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, Галузевого державного архіву Міністерства внутрішніх справ, Державного архіву Рівненської області. Позитивні відповіді надійшли тільки із ДАЛО та ДАРО, всі інші установи не володіють інформацією про переселення родини Демчуків із Польщі. На думку позивача, відповідач, маючи всі необхідні документи, що підтверджують початок виконання позивачем рішення у справі № 460/9350/25 та достеменно розуміючи, що без відповіді архівних установ неможливо остаточно виконати рішення, видав оскаржувану постанову, переконуючи, що це є його обов`язок. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Представник відповідача (апелянта) – Юлдашев Ю. М. у судовому засіданні у режимі відеоконференції підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необґрунтованими. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Представник позивача – Ганов О. О. у судовому засіданні у режимі відеоконференції не погодився з доводами апеляційної скарги і вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Третя особа у судове засідання не з`явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином; явка учасників справи у судове засідання не була визнана судом обов`язковою, тому суд вважає можливим проведення розгляду справи у відсутності третьої особи за наявними у справі матеріалами та на основі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року у справі №460/9350/25 позов задоволено. Визнано протиправними і скасовано рішення Регіональної комісії з реабілітації при Рівненській обласній державній адміністрації згідно з Протоколом №1-25 від 28 лютого 2025 року засідання Регіональної комісії з реабілітації при Рівненській обласній державній адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 . Визнано протиправною бездіяльність Регіональної комісії з реабілітації при Рівненській обласній державній адміністрації, що полягає у не витребуванні архівних документів та не розгляді клопотання ОСОБА_1 заявлено від 28 лютого 2025 року на засіданні комісії. Зобов`язано Регіональну комісію з реабілітації при Рівненській обласній державній адміністрації протягом 30 календарних днів з дня набранням рішенням суду законної сили: витребувати з архівних установ документи, які підтверджують факт депортації та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12 лютого 2025 року у зв`язку з чим ухвалити нове мотивоване рішення.

19 січня 2026 року Рівненським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист по справі.

20 лютого 2026 року ОСОБА_1 звернулася до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з заявою про примусове виконання рішення суду на підставі вказаного виконавчого листа.

На підставі цієї заяви 04 березня 2026 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №80393510, пунктом 2 якої боржника зобов`язано виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.

17 квітня 2026 року державним виконавцем винесено постанову про накладення на Регіональну комісію з реабілітації при Рівненській обласній державній адміністрації штрафу у розмірі 5100 грн. У постанові зазначено, що у встановлений строк та станом на 17 квітня 2026 року інформації про повне фактичне виконання рішення суду до відділу не надійшло. Про поважні причини, які перешкоджають виконанню рішення суду боржником не повідомлено. Жодних документів, що є підставою для відкладення проведення виконавчих дій чи зупинення вчинення виконавчих дій боржником не надано.

Вважаючи постанову про накладення штрафу протиправною, позивач звернувся у суд з цим позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що регіональною комісією з реабілітації при Рівненській обласній державній адміністрації вчиняються дії щодо виконання рішення суду у справі №460/9350/25 (направлено листи про витребування з архівних установ документів, які підтверджують факт депортації родини заявника), і його невиконання у повному обсязі в даному випадку обумовлене об`єктивними причинами, які не залежать від комісії, що свідчить про відсутність підстав для накладення штрафу за невиконання судового рішення, а тому оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню.

Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно з ч.2 ст.14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Ч.3 ст.14 КАС України передбачає, що невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

За змістом ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до ч.4 ст.372 КАС України примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) – це сукупність дій визначених у вказаному Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, вказаним Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до вказаного Закону, а також рішеннями, які відповідно до вказаного Закону підлягають примусовому виконанню.

Правовою підставою для накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання ним судового рішення у встановлений строк без поважних причин. При цьому, застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.

Вирішуючи питання про накладення штрафу, державний виконавець повинен встановити дві обставини: 1) факт виконання чи невиконання рішення; 2) у випадку невиконання рішення встановити причини невиконання. При цьому, лише дійшовши висновку про відсутність поважних причин, державний виконавець вправі накласти штраф на боржника. Встановлення таких обставин здійснюється шляхом виконання державним виконавцем своїх обов`язків та реалізації прав, передбачених ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII, а також дотриманням сторонами виконавчого провадження свої обов`язків.

Зокрема, ч.1 ст.18 вищезазначеного Закону №1404-VIII передбачає, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з п.1 ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону.

Відповідно до п.16, п.18 вищезазначеної статті виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.

Ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що за заявою стягувача про примусове виконання рішення виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.

За змістом ч.6 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

Згідно з ч.1 ст.63 Закону України “Про виконавче провадження” за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 вказаного Закону, перевіряє виконання рішення боржником.

Відповідно до ч.2 ст.63 Закону України “Про виконавче провадження” у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Ч.3 ст.63 Закону України “Про виконавче провадження” передбачає, що виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

За змістом ст.75 Закону України “Про виконавче провадження” у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року у справі №460/9350/25 , зокрема, зобов`язано Регіональну комісію з реабілітації при Рівненській обласній державній адміністрації протягом 30 календарних днів з дня набранням рішенням суду законної сили: витребувати з архівних установ документи, які підтверджують факт депортації та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12 лютого 2025 року у зв`язку з чим ухвалити нове мотивоване рішення.

04 березня 2025 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 04 березня 2025 року ВП №80393510 та направлено для виконання Регіональної комісії з реабілітації при Рівненській обласній державній адміністрації

Матеріалами справи стверджується, що листом від 17 квітня 2026 року №вих-4125/0/01-43/26 Рівненська обласна військова адміністрація повідомила державному виконавцю, що на виконання вказаного рішення регіональною комісією з реабілітації при Рівненській обласній державній адміністрації 25.02.2026 направлено листи до Галузевого державного архіву Служби безпеки України (вих.№11-26), Центральний державний архів громадських об`єднань та україніки (вих.№10-26), Державний архів Львівської області (вих.№9-26) стосовно надання інформації про родину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , 1893 року народження, ОСОБА_5 , 1891 року народження, ОСОБА_6 , 1912 року народження, ОСОБА_7 , 1912 року народження, яка у 1946 році була примусово переселена у Рівненську область із с. Любочин Владавського повіту (Польща), вказавши підстави переселення.

У листі позивач наголосив, що на час відкриття виконавчого провадження, регіональна комісія з реабілітації при Рівненській обласній державній адміністрації вже добровільно почала виконання рішення у справі №460/9350/25 і не завершила його лише з причин, що не залежить від неї, а саме: необхідності отримання відповідей від організацій, які не були учасниками справи і на які не можливо вплинути стосовно строку надання таких відповідей. Зазначено, що після отримання всіх відповідей регіональна комісія з реабілітації при Рівненській обласній державній адміністрації невідкладно повторно розгляне заяву ОСОБА_1 від 12 лютого 2025 року і прийме нове мотивоване рішення, про що невідкладно її повідомить.

Таким чином, наведені вище обставини свідчать про те, що Регіональною комісією з реабілітації при Рівненській обласній державній адміністрації вчинялися дії щодо виконання рішення суду у справі №460/9350/25 (направлено листи про витребування з архівних установ документів, які підтверджують факт депортації родини заявника), і його невиконання у повному обсязі в даному випадку обумовлене об`єктивними причинами, які не залежать від комісії.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, з метою захисту інтересів стягувача державний виконавець наділений повноваженнями проводити перевірку виконання боржником рішень, що підлягають виконання відповідно до цього Закону, зокрема, одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб та інших учасників виконавчого провадження пояснення, довідки та іншу інформацію необхідну для проведення виконавчих дій, разом з тим, відповідачем не надано, а матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що державний виконавець направляв позивачу вимоги, витребував від нього відповідні пояснення, які необхідні для перевірки виконання ним судового рішення. Будь-яких заходів щодо оцінки причини невиконання рішення суду відповідачем не вжито.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що регіональною комісією з реабілітації при Рівненській обласній державній адміністрації вчинялися дії щодо виконання рішення суду у справі №460/9350/25, при цьому невиконання останнього обумовлене об`єктивними причинами, які не залежать від комісії, що свідчить про відсутність підстав для накладення штрафу за невиконання судового рішення, а тому оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст.195, 242, 243, 250, 268, 272, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року у справі №460/7545/26 – без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О. І. Мікула

судді С. М. Кузьмич

А. Р. Курилець

Повне судове рішення складено 23 вересня 2026 року.