Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №140/7477/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/7477/25 пров. № А/857/50146/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Курильця А.Р.,

суддів Кузьмича С.М., Мікули О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року та додаткове рішення Волинського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року у справі №140/7477/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дії та бездіяльності протиправними,-

суддя в 1-й інстанції Плахтій Н.Б.,

час ухвалення рішення 24 жовтня 2025 року,

місце ухвалення рішення м.Львів,

дата складання повного тексту рішення 24 жовтня 2025 року,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дії та бездіяльності протиправними.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про відмову у призначенні пенсії від 14.02.2025 №121130004830.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 07.02.2025, з урахуванням правових висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Додатковим рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6800,00 грн (шість тисяч вісімсот грн 00 коп.).

Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що Згідно із записом №2 трудової книжки позивачка 10.08.2024 звільнена з роботи у зв`язку зі скороченням чисельності та штатом працівників відповідно до пункту 1 статті 40 КзПП України. Станом на дату звільнення їй виповнилось 58 років 11 місяців 17 днів. Страховий стаж ОСОБА_1 становить 40 років 24 дні. Однак, подане позивачкою до територіального органу Пенсійного фонду України клопотання на достроковий вихід на пенсію від 01.10.2024 №К120801102024001 та довідка Лисичанського МЦЗ від 24.10.2024 №Е120824/10/2024/001 видані з порушенням частини першої статті 49 Закону України «Про зайнятість населення», оскільки недотримано семиденний строк для пошуку особі підходящої роботи. В довідці вказано, що заявницю зареєстровано як безробітну 13.08.2024 та припинено реєстрацію 01.10.2024. Крім того, вказана довідка не містить підстав видачі. Також, згідно записів трудової книжки позивачка звільнена 10.08.2024, а згідно наданого наказу про звільнення – 05.08.2024. Крім того, 25.03.2025 позивачка зареєстрована фізичною-особою підприємцем та 31.03.2025 ОСОБА_1 припинено підприємницьку діяльність, що унеможливлює призначення пенсії по віку згідно пункту 6 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від №1058-IV (далі – Закон №1058-IV), оскільки вона була працюючою особою з 25.03.2025 по 31.03.2025. Додатково, відповідач оскаржив і додаткове судове рішення від 13 листопада 2025 року, вважаючи витрати, які визначив суд першої інстанції завищеними та необгрунтованими.

Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав, а саме.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 07.03.2025 через Веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України скерувала заяву про призначення пенсії за віком. До заяви додала копію паспорта, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера від 22.01.2001, копію довідки Лисичанського МЦЗ від 24.10.2024 за №Е120824/10/2024/0001, копію клопотання про достроковий вихід на пенсію від 01.10.2024 за №К120801102024001.

14.02.2025 відповідач прийняв рішення №121130004830 про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю підстав для призначення дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 6 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі – Закон №1058-IV): недотримання необхідних умов розірвання трудового договору.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Статтею 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 115 Закону №1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають особи, трудовий договір з якими розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у зв`язку із змінами в організації виробництва та праці, у тому числі з ліквідацією, реорганізацією, банкрутством, перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників, яким на день звільнення залишилося не більше ніж півтора року до досягнення пенсійного віку, встановленого статтею 26 цього Закону, за умови їх реєстрації у державній службі зайнятості та відсутності підходящої для них роботи, якщо вони мають страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченому абзацом першим частини першої статті 28 цього Закону.

Приписами частин першої та другої статті 49 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 за №5067-VI (далі - Закон №5067-VI) унормовано, що особам, трудовий договір з якими розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у зв`язку із змінами в організації виробництва та праці, у тому числі з ліквідацією, реорганізацією, банкрутством, перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників, яким на день звільнення залишилося не більше ніж півтора року до досягнення пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за умови їх реєстрації протягом 30 календарних днів з дати звільнення у територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, та відсутності протягом семи календарних днів підходящої для них роботи, гарантується право на достроковий вихід на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», якщо вони мають страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченому абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Виплата пенсії, призначеної достроково згідно з цією статтею, допомоги на поховання та оплата послуг за їх доставку у період до досягнення особою пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», здійснюються Пенсійним фондом України за рахунок коштів, що сплачуються Фондом загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття у порядку, встановленому Фондом загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та Пенсійним фондом України за погодженням із центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах соціального захисту населення та зайнятості населення.

Підтвердження страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком, передбаченого Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», здійснюється шляхом обміну інформацією між Фондом загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та Пенсійним фондом України у визначеному ними порядку за погодженням із центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах соціального захисту населення та зайнятості населення.

З вищенаведених положень пункту 6 частини першої статті 115 Закону №1058-IV та статті 49 Закону №5067-VI слідує, що умовами для призначення дострокової пенсії за віком є:

- розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у зв`язку із змінами в організації виробництва та праці, у тому числі з ліквідацією, реорганізацією, банкрутством, перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників (пункт 1 статті 40 КЗпП України);

- на день звільнення особі має залишатись не більше ніж півтора року до досягнення пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV;

- реєстрація особи протягом 30 календарних днів з дати звільнення у територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції;

- відсутність протягом семи календарних днів підходящої для особи роботи;

- наявність у особи страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченому абзацом першим частини першої статті 28 Закону №1058-IV.

Судом встановлено, що підставою для відмови у призначенні достроково пенсії за віком слугував той факт, що позивачем не дотримано необхідних умов розірвання трудового договору.

Суд не погоджується з позицією ГУ ПФУ у Волинській області з огляду на наступне.

Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 позивач 10.08.2024 звільнена з ТОВ «СПЕЦСЕРВІС-ЕНЕРГО» у зв`язку з скороченням чисельності та штату працівників за п.1 ст.40 КЗпП України.

Згідно з частиною першою статті 19 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі – Закон №2464-VI) реєстр страхувальників формує та веде центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, користувачами цього реєстру є Пенсійний фонд, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, та Фонд загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Відповідно до частини першої статті 20 Закону №2464-VI реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд, користувачами цього реєстру є податкові органи, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, та Фонд загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Таким чином, відповідач у разі виявлених ним розбіжностей, може сформувати витяг з реєстру застрахованих осіб та отримати достовірні відомості щодо трудової діяльності, зокрема, підстав та дати останнього звільнення, з відомостей реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Як слідує з Витягу з Реєстру застрахованих осіб державного реєстру загальнообов`язкового державного страхування від 16.10.2024, позивачку було звільнено 10.08.2024 з ТОВ «СПЕЦСЕРВІС-ЕНЕРГО» на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відтак, ОСОБА_1 звільнено на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, що свідчить про дотримання умови для призначення дострокової пенсії за віком згідно з пунктом 6 частини першої статті 115 Закону №1058-IV та статті 49 Закону №5067-VI. При цьому відповідач не зазначає, які саме умови трудового договору вважає недотриманими і ким саме вони недотримані.

Водночас, з даних паспорта позивачки вбачається, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому на дату звільнення з роботи їй виповнилось 58 років 11 місяців і 17 днів, тобто до досягнення 60 років їй залишалось 1 рік і 14 днів.

Вказане свідчить, що на день звільнення ОСОБА_1 їй залишилось не більше ніж півтора року до досягнення пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV.

Умовою для дострокового призначення пенсії також є наявність у особи страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченому абзацом 1 частини першої статті 28 Закону №1058-IV.

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 28 Закону №1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, пенсії або аналогічної виплати, встановленої в інших державах, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі встановлюється з урахуванням зазначених сум.

Загальний страховий стаж позивачки становить 40 років і 24 дні, що підтверджується Витягом з Реєстру застрахованих осіб державного реєстру загальнообов`язкового державного страхування від 16.10.2024 та спірним рішенням відповідача, тобто є виконанням однієї з поміж умов для призначення дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 6 частини першої статті 115 Закону №1058-IV.

Також в підтвердження дотримання ще однієї з умов признання дострокової пенсії за віком позивач суду надала до клопотання Лисичанського МЦЗ на достроковий вихід на пенсію від 01.10.2024 №К120801102024001, яким центр зайнятості просить розглянути питання про достроковий вихід на пенсію за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону №1058-IV. Позивачка з 13.08.2024 по 01.10.2024 перебувала у цьому органі на обліку як безробітна, що підтверджується довідкою Лисичанського МЦЗ від 24.10.2024 за №Е120824/10/2024/0001.

Суд зауважує, що у разі виникнення сумнівів щодо достовірності поданих позивачкою документів, складених Лисичанським МЦЗ, відповідач згідно з частиною третьої статті 44 Закону №1058-IV мав право перевірити обґрунтованість їх видачі та достовірність, звернутися до Лисичанського МЦЗ за отриманням документів, що стали підставою для оформлення клопотання та довідки. Проте відповідачем таких дій не вчинено.

Беручи до уваги дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачкою при зверненні із заявою від 07.02.2025 дотримані усі умови для призначення дострокової пенсії за віком.

Суд звертає увагу, що наведені у відзиві відповідача аргументи (щодо відсутності розбіжностей у записах у трудовій книжці та наказі про звільнення, щодо порушення семиденного строку для пошуку особі підходящої роботи, реєстрацію позивачки як ФОП) не вказані в оскаржуваному рішенні, отже не були підставою для його прийняття, а тому правова оцінка таким аргументам судом не надається.

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 шляхом визнання протиправним та скасування рішення про відмову у призначенні пенсій від 14.02.2025 №121130004830, зобов`язання ГУ ПФУ у Волинській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії від 07.02.2025, з урахуванням правових висновків суду.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Позивач у позовній заяві зазначив, що докази понесення судових витрат будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

При цьому заява про ухвалення додаткового рішення разом із доказами про понесення витрат на правничу допомогу сформована та надіслана через систему Електронний суд 29.10.2025, тобто в межах п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Отже, позивач виконав вимоги частини сьомої статті 139 КАС України.

Згідно з частиною першою статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Оскільки докази, що підтверджують розмір понесених витрат на правничу допомогу, подані позивачем в межах визначеного строку після ухвалення рішення по суті позовних вимог, тому вказана обставина є підставою для ухвалення додаткового судового рішення.

Статтею 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частинами четвертою, п`ятою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року, заява №19336/04, пункт 268; рішення у справі «Баришевський проти України», заява № 71660/11, пункт 95; рішення у справі «Двойних проти України», заява №72277/01, пункт 80; рішення у справі «Меріт проти України», заява №66561/01, пункт 88). Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника сторони за договором. При цьому надані послуги повинні бути обґрунтованими, а доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. Суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи та не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним чи необґрунтованим щодо іншої сторони спору.

Як вбачається із поданих письмових доказів, 26.06.2025 між адвокатом Гриненком Ю.М. та ОСОБА_1 укладено договір про надання правничої допомоги №904.

Відповідно до пункту 3.2, 3.3 даного Договору сторони узгодили вартість однієї години залучення адвоката до роботи над справою та процесуальними документами в розмірі 1200 грн за годину. Гонорар виплачується клієнтом адвокату у випадку досягнення позитивного судового рішення на користь клієнта, останній зобов`язується сплатити адвокату грошову винагороду (гонорар), впродовж шести місяців після винесення такого рішення. Сума гонорару узгоджується сторонами в акті виконаних робіт, в якому вказується детальний опис робіт (наданих послуг).

Так, актом приймання-передачі наданих послуг відповідно до договору про надання правничої допомоги від 26.06.2025 №904 визначено, що загальна вартість наданих послуг (виконаних робіт) становить 6800 грн, з яких: складання адміністративної позовної заяви від 05.07.2025 до Волинського окружного адміністративного суду за позовом до ГУ ПФУ у Волинській області у справі №140/7477/25 (5 год.) – 6000 грн; складання та подання до Волинського окружного адміністративного суду у справі №140/7477/25 заяви про відстрочення сплати судового збору від 08.07.2025 (20 хв.) – 400 грн; складання та подання до Волинського окружного адміністративного суду у справі №140/7477/25 заяви щодо витрат на правову допомогу від 15.08.2025 (20 хв.) – 400 грн.

Рішення у даній справі винесено судом 24.10.2025, тобто на момент розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення строк на оплату грошової винагороди (гонорару) адвокату у позивачки ще не закінчився.

У постанові від 20.06.2023 у справі №280/5922/21 Верховний Суд вказав, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід, надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення.

Оскільки відповідач заперечень проти заявленої до стягнення суми витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції не висловив, суд дійшов вірного висновку про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6800,00 грн.

Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Відповідно дост. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.

Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та додаткове рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року та додаткове рішення Волинського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року у справі №140/7477/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя А. Р. Курилець

судді С. М. Кузьмич

О. І. Мікула

Повне судове рішення складено 23 вересня 2026 року.