Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №380/6125/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/6125/25 пров. № А/857/43392/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Курильця А.Р.,

суддів Кузьмича С.М., Мікули О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року у справі № 380/6125/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

суддя в 1-й інстанції Ланкевич А.З.,

час ухвалення рішення 17 вересня 2025 року,

місце ухвалення рішення м.Львів,

дата складання повного тексту рішення 17 вересня 2025 року,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 17.01.2025 року №134450022612 та Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 26.02.2025 року №/ПС 134450022612 про відмову у призначенні пенсії по інвалідності ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 наступні періоди згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , а саме: період роботи з 01.09.1983 року по 17.06.1992 року; період роботи з 06.07.1981 року по 01.03.1996 року; період безробіття з 25.01.1998 року по 19.01.1999 року; період з 20.01.1999 року по 18.07.1999 року; період курсів з 08.12.1999 року по 01.03.2000 року, та призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності відповідно до Закону України від 09.07.2003 року №1058 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 09.01.2025 року (з дня звернення за призначенням пенсії вперше).

Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що 09.01.2025 року та 19.02.2025 року позивач зверталася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявами про призначення пенсії по інвалідності відповідно до ст.32 Закону №1058-IV. За принципом екстериторіальності заяви та документи позивача розглядались та, відповідно, рішення приймались Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області та Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області. Зазначили, що за результатами розгляду поданих позивачем документів, при обчисленні страхового стажу, не враховано наступні періоди: з 01.09.1983 по 17.06.1992, оскільки період навчання перевищує допустимий термін (більше п`яти років); з 06.07.1981 по 01.03.1996, оскільки відсутня інформація про реорганізацію підприємства; з 25.01.1998 по 19.01.1999, оскільки виявлено розбіжності між датою наказу (25.12.1998) та призначенням допомоги по безробіттю; з 20.01.1999 по 18.07.1999, оскільки матеріальна допомога по безробіттю не підлягає соціальному страхуванню; з 08.12.1999 по 01.03.2000, оскільки відсутня інформація про форму навчання та про присвоєння кваліфікації. Вказали, що згідно наданих документів страховий стаж позивача становить 13 років, що недостатньо для призначення пенсії по інвалідності.

Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав, а саме.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією №022958 від 17.12.2024 року.

Дослідженням записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 судом встановлено, що вона містить такі записи про роботу позивача, зокрема:

06.07.1981 року - прийнята на роботу робочим 1-го розряду Львівського спецуправління №539 тресту «Промхімсантехмонтаж»;

01.06.1982 року – присвоєно другий розряд такелажника;

01.12.1983 року – присвоєно 3 розряд слюсаря;

03.03.1986 року – переведена техніком-налагоджувальником ПНГ управління;

27.02.1995 року – переведена інженером-налагоджувальником ПНГ управління;

01.03.1996 року – звільнена з робота по ст.38 КЗпП України за власним бажанням.

09.01.2025 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою, в якій просила призначити їй пенсію по інвалідності відповідно до ст.32 Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За принципом екстериторіальності його заява та додані документи розглядались та, відповідно, рішення приймалось Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.

За результатами розгляду заяви та наданих позивачем документів відповідач прийняв рішення від 17.01.2025 року №134450022612 про відмову у призначенні пенсії. В оскаржуваному рішенні зазначено, що:

«…Необхідний страховий стаж, визначений ст.32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» для осіб з інвалідністю ІІ групи віком від 56 років до досягнення особою 59 років включно становить 14 років.

Страховий стаж особи становить 12 років 04 місяці 24 дні.

До страхового стажу не зараховано:

- період з 01.09.1983 року по 17.06.1992 року, оскільки період навчання перевищує допустимий термін (більше п`яти років);

- період роботи з 06.07.1981 року по 01.03.1996 року, оскільки відсутня інформація про реорганізацію підприємства;

- період безробіття з 25.01.1998 року по 19.01.1999 року, оскільки виявлено розбіжності між датою наказу (25.12.1998 року) та призначенням допомоги по безробіттю;

- період з 20.01.1999 року по 18.07.1999 року, оскільки матеріальна допомога по безробіттю не підлягає соціальному страхуванню;

- період курсів з 08.12.1999 року по 01.03.2000 року, оскільки відсутня інформація про форму навчання та про присвоєння кваліфікації.

У зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, в призначенні пенсії відповідно ст.32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відмовлено.».

Крім того, 19.02.2025 року позивач повторно звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою, в якій просила призначити їй пенсію по інвалідності відповідно до ст.32 Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За принципом екстериторіальності його заява та додані документи розглядались та, відповідно, рішення приймалось Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області.

За результатами розгляду заяви та наданих позивачем документів відповідач прийняв рішення від 26.02.2025 року №/ПС 134450022612 про відмову у призначенні пенсії. В оскаржуваному рішенні зазначено, що:

«…Вік заявниці: 59 років 11 місяців 17 днів.

Необхідний страховий стаж, згідно ст.32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»,право на призначення пенсії по інвалідності ІІ-ІІІ мають особи віком від 56 років для осіб з інвалідністю ІІ групи віком від 56 років до досягнення особою 59 років включно при наявності – 14 років.

Страховий стаж особи становить 13 років 07 місяців 13 днів.

Результати розгляду документів, доданих до заяви: до загального страхового стажу не зараховано:

- період навчання з 01.09.1983 року по 17.06.1992 року, згідно диплома НОМЕР_2 від 17.06.1992 року, оскільки період навчання перевищує допустимий термін, не зазначено форму навчання та навчання перетинається з роботою;

- період роботи з 06.07.1981 року по 01.03.1996 року, згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 20.04.1981 року, оскільки назва підприємства при зарахуванні на роботу не співпадає з назвою підприємства зазначеного на відтиску печатки, інформація про реорганізацію підприємства відсутня;

- період отримання матеріальної допомоги на випадок безробіття з 20.01.1999 по 18.07.1999 року, згідно довідки №1350.03-205/25 від 24.01.2025 року, оскільки не зазначено, яку саме допомогу отримувала заявниця, адже згідно п.1 ст.24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» до страхового стажу включається період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації).

Враховуючи зазначене, вирішено відмовити позивачу в призначенні пенсії по інвалідності відповідно ст.32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.».

Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач не погоджується з оскаржуваними рішеннями Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 17.01.2025 року №134450022612 та Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 26.02.2025 року №/ПС 134450022612 про відмову у призначенні пенсії по інвалідності, а тому звернулася до суду з даним позовом.

Згідно ч.1 ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV (далі – Закон №1058-IV).

За змістом п.1 ч.1 ст.8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Пенсійним віком є встановлений законодавством вік, із досягненням якого, особа може претендувати на виплату пенсії за віком.

Частиною 1 ст.9 Закону №1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до ст.10 Закону №1058-IV, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч.1 ст.24 №1058-IV).

Частиною 2 ст.24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.30 Закону №1058-IV, пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону. Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.

Відповідно до ч.1 ст.32 Закону №1058-IV, особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: для осіб з інвалідністю II та III груп, зокрема: від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років.

Отже, обов`язковими умовами для призначення пенсії по інвалідності, відповідно до вказаної вище норми, у випадку встановлення інвалідності ІІІ групи, є вік - від 56 років до 59 включно років та 14 років страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією.

За змістом оскаржуваних рішень про відмову в призначенні пенсії по інвалідності, вік позивача становить 59 років 10 місяців 7 днів, а страховий стаж – 12 років 4 місяці 24 дні.

Підставою для відмови в призначенні пенсії слугувала відсутність у позивача необхідного стажу 14 років. За доданими документами згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 до страхового стажу не зараховано наступні періоди: з 01.09.1983 року по 17.06.1992 року, оскільки період навчання перевищує допустимий термін (більше п`яти років); з 06.07.1981 року по 01.03.1996 року, оскільки відсутня інформація про реорганізацію підприємства; період безробіття з 25.01.1998 року по 19.01.1999 року, оскільки виявлено розбіжності між датою наказу (25.12.1998 року) та призначенням допомоги по безробіттю; з 20.01.1999 року по 18.07.1999 року, оскільки матеріальна допомога по безробіттю не підлягає соціальному страхуванню; період курсів з 08.12.1999 року по 01.03.2000 року, оскільки відсутня інформація про форму навчання та про присвоєння кваліфікації.

Відповідно до ст.48 Кодексу законів про працю України, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Нормами ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» також встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року №301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

Аналогічна норма була передбачена і у п.п.5, 18 постанови Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 16.11.1973 року №529 «Про трудові книжки робітників і службовців» (чинної на час внесення спірних записів до трудової книжки позивача), відповідно до яких заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Пунктом 1.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.

Відповідно до п.п.1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

За змістом п.3 вказаного Порядку визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у згаданому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому, підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.

Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує наявність у особи трудового стажу, є трудова книжка. При цьому, чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючих довідок, наказів, відомостей тощо підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.

Відтак, суд вважає безпідставними доводи відповідачів щодо невідповідності записів у трудовій книжці позивача, адже такі не можуть свідчити про відсутність трудового стажу в контексті вимог законодавства, яке регламентує його підтвердження. Підставою для призначення/перерахунку пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

За загальним правилом, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Водночас працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині призначення/перерахунку пенсії за віком.

Крім того, згідно з ч.3 ст.44 Закону №1058-IV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Натомість відповідачами не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності інформації, зазначеної у трудовій книжці позивача, як і не доведено правомірність дій щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу спірного періоду роботи, а також того, що позивач у спірні періоди не працювала, такі періоди не накладаються тощо.

Таким чином, за наявності трудової книжки позивача та відповідних записів у ній, пенсійний орган безпідставно відмовив у зарахуванні спірних періодів роботи позивача до страхового стажу.

Відповідно до ст.56 Закону України від 05.11.1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також, зокрема: навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Згідно з п.8 Порядку №637, навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

У період 1972-1991 років діяло Положення про порядок призначення та виплати державних пенсій, затвердженепостановою Ради Міністрів СРСР від 03.08.1972 року №590(далі - Положення №590).

Згідно з підпунктами «з» та «і» п.109 Положення №590 окрім роботи в якості працівника або службовця в загальний стаж роботи зараховується також: з) навчання в училищах та школах системи державних трудових резервів та системи професійно-технічної освіти (у ремісничих, залізничних училищах, гірничопромислових школах та училищах, школах фабрично-заводського навчання, училищах механізації сільського господарства, технічних училищах, професійно-технічних, д) та в інших училищах, школах та на курсах з підготовки кадрів, підвищення кваліфікації та перекваліфікації; і) навчання у вищих навчальних закладах, середніх спеціальних навчальних закладах (технікумах, педагогічних та медичних училищах тощо), партійних школах, радпартшколах, школах профруху, на робітфаках; перебування в аспірантурі, докторантурі та клінічній ординатурі.

Як встановлено судом вище, відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 позивач у період з 01.09.1983 року по 17.06.1992 року навчалася у Львівському політехнічному інституті за спеціальністю «Теплогазопостачання і вентиляція».

Також на підтвердження навчання позивачем надано диплом серії НОМЕР_2 від 17.06.1992 року.

Крім того, позивач у період з 01.09.1983 року по 17.06.1992 року працювала у Львівському спецуправлінні №539 тресту «Промхімсантехмонтаж» техніком-налагоджувальником ПНГ управління. У зв`язку із здобуттям освіти, 27.02.1995 року переведена на посаду інженера-налагоджувальника ПНГ управління.

Зайнятість у період із 06.07.1981 року по 01.03.1996 року підтверджується відповідними записами в трудовій книжці.

За встановлених обставин, позивачем до пенсійного органу було надано належні докази (копію диплому; копію трудової книжки), якими підтверджено період навчання з 01.09.1983 року по 17.06.1992 року у Львівському політехнічному інституті, тому відповідачами протиправно не зараховано цей період до загального трудового стажу позивача.

Твердження відповідача про те, що термін навчання позивача перевищує встановлений термін є необґрунтованим, оскільки законодавством не передбачено обмеження терміну навчання.

Статтею 25 Закону України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 року №803-ХІІ (в редакції, чинній на час призначення позивачу матеріальної допомоги) встановлено, що держава створює умови незайнятим громадянам у поновленні їх трудової діяльності та забезпечує їм такі види компенсацій: а) надання особливих гарантій працівникам, вивільнюваним з підприємств, установ, організацій; б) виплата матеріальної допомоги в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації; в) виплата в установленому порядку допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю; г) подання додаткової матеріальної допомоги безробітному громадянину і членам його сім` ї з урахуванням наявності осіб похилого віку і неповнолітніх дітей, які перебувають на його утриманні.

З аналізу вказаної норми слідує, що законодавець розмежовує поняття допомога по безробіттю та матеріальна допомога по безробіттю.

Відповідно до ч.1 ст.31 Закону України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 року № 803-ХІІ (в редакції, чинній на час призначення позивачу матеріальної допомоги), безробітні після закінчення строку виплати допомоги по безробіттю можуть одержувати протягом 180 календарних днів матеріальну допомогу по безробіттю у розмірі до 75 процентів встановленої законодавством мінімальної заробітної плати за умови, що середньомісячний сукупний доход на члена сім`ї не перевищує встановленого законодавством неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Згідно пункту «а» ч.3 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до стажу роботи зараховується будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

У відповідності до абз.3 ч.1 ст.24 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.

Тому, не зарахування відповідачами періоду з 20.01.1999 року по 18.07.1999 року до страхового стажу позивача є протиправним.

Слід зазначити, що підставою для відмови відповідачем у призначенні позивачеві пенсії було те, що у неї відсутній необхідний страховий стаж, передбачений ст.32 Закону №1058-IV, зокрема – 14 років.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач на час звернення із заявою про призначення пенсії досягнула необхідного віку та мала необхідний страховий стаж роботи, який з урахуванням зарахування спірних періодів становив більше ніж 14 років, а тому суд вважає, що ОСОБА_1 має право на призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону №1058-IV.

З урахуванням досліджених судом фактичних даних в контексті вищенаведених норм, суд приходить висновку, що відповідачі, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії, діяли не на підставі та не у спосіб, визначені законодавством, а тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 17.01.2025 року №134450022612 та Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 26.02.2025 року №/ПС 134450022612 про відмову у призначенні пенсії по інвалідності ОСОБА_1 є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Вирішуючи питання про найбільш ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд виходить з наступного.

Частиною 4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Позиція Верховного Суду щодо застосування ч.4 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме, щодо можливості зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, була висловлена у постановах від 04.09.2021 року у справі №320/5007/20, від 23.12.2021 року у справі №480/4737/19 та від 22.06.2023 року у справі №480/4288/21.

Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, відмовляючи позивачеві у призначенні пенсії по інвалідності відповідно до Закону №1058, виходив з того, що у неї відсутній необхідний для призначення цього виду пенсії страховий стаж – 14 років.

з тим, відповідачем, як органом, що призначає пенсії, не вимагалось дооформлення поданих позивачем документів для призначення пенсії, у тому числі заяви про призначення пенсії, чи подання додаткових документів.

Тобто позивачем, як суб`єктом звернення, було дотримано всіх визначених законом умов для призначення пенсії за віком.

Згідно з ч.1 ст.45 Закону №1058-IV, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім випадків, передбачених законом.

Враховуючи вищенаведене та те, що позивачем виконано всі умови, визначені законом для призначення пенсії, відтак, в силу вимог ст.ст.5, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, з метою ефективного захисту її порушених прав, слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу наступні періоди згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , а саме: період роботи з 01.09.1983 року по 17.06.1992 року; період роботи з 06.07.1981 року по 01.03.1996 року; період безробіття з 25.01.1998 року по 19.01.1999 року; період з 20.01.1999 року по 18.07.1999 року; період курсів з 08.12.1999 року по 01.03.2000 року, та призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності відповідно до Закону №1058-IV з 09.01.2025 року (з дня звернення за призначенням пенсії вперше).

При цьому, суд враховує, що згідно з п.4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

У цій справі для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено, зокрема, Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, рішенням якого відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії по інвалідності відповідно до Закону №1058-IV.

Тож, дії зобов`язального характеру щодо призначення позивачу вказаного виду пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення ОСОБА_1 пенсії за її заявою від 09.01.2025 року, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 08.02.2024 року у справі №500/1216/23 та від 09.07.2024 року у справі №240/16372/23, який в силу приписів ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються судом під час вирішення цього спору.

Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.

Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року у справі № 380/6125/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя А. Р. Курилець

судді С. М. Кузьмич

О. І. Мікула

Повне судове рішення складено 23 вересня 2026 року.