Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №380/15451/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/15451/25 пров. № А/857/195/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Курильця А.Р.,

суддів Кузьмича С.М., Мікули О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2025 року у справі № 380/15451/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про зобов`язання вчинити певні дії,-

суддя в 1-й інстанції Кухар Н.А.,

час ухвалення рішення 18 листопада 2025 року,

місце ухвалення рішення м.Львів,

дата складання повного тексту рішення 18 листопада 2025 року,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №133850020463 від 10.07.2025 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком підставі ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.07.2025 про призначення пенсії за віком на підставі ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та прийняти рішення з врахуванням правової оцінки, наданої у цьому рішенні, зарахувавши до страхового стажу періоди його роботи з 16.09.1985 по 02.01.1995, з 22.11.1995 по 30.12.1996 та 02.01.1997 по 18.12.1998 роки.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що Рішенням від 10.07.2025 відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав, а саме.

Позивач звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою встановленого зразка від 03.07.2025 про призначення пенсії за віком.

Відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій за принципом екстериторіальності, документи позивача про призначення пенсії за віком розглядалися Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Рішенням Відділу призначення пенсій управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 10.07.2025 № 133850020463 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю страхового стажу на дату звернення.

Страховий стаж особи становить 09 років 02 міс 29 днів.

За доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи з 16.09.1985 по 02.01.1995, оскільки запис про звільнення завірено печаткою, що не відповідає назві підприємства, з 22.11.1995 по 30.12.1996 та з 02.01.1997 по 28.02.1998 – відсутня назва підприємства.

Позивач не погоджуючись із рішенням відповідача звернулась до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Згідно ч.1 ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV (далі Закон №1058-IV).

За змістом п.1 ч.1 ст.8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Пенсійним віком є встановлений законодавством вік, із досягненням якого, особа може претендувати на виплату пенсії за віком.

Частиною 1 ст.9 Закону №1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до ст.10 Закону №1058-IV, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч.1 ст.24 №1058-IV).

Частиною 2 ст.24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до ч. 4 ст. 24 зазначеного Закону № 1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

За змістом оскаржуваного рішення про відмову в призначенні пенсії вік позивача становить 60 років, а страховий стаж 09 років 02 місяці 29 дні.

Підставою для відмови в призначенні пенсії слугувала відсутність у позивача необхідного стажу.

Відповідно до ст.48 Кодексу законів про працю України, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Нормами ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» також встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року №301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

Аналогічна норма була передбачена і у п.п.5, 18 постанови Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 16.11.1973 року №529 «Про трудові книжки робітників і службовців» (чинної на час внесення спірних записів до трудової книжки позивача), відповідно до яких заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Пунктом 1.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.

Відповідно до п.п.1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

За змістом п.3 вказаного Порядку визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у згаданому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому, підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.

Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує наявність у особи трудового стажу, є трудова книжка. При цьому, чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючих довідок, наказів, відомостей тощо підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.

Відтак, суд вважає безпідставними доводи відповідачів щодо невідповідності записів у трудовій книжці позивача, адже такі не можуть свідчити про відсутність трудового стажу в контексті вимог законодавства, яке регламентує його підтвердження. Підставою для призначення/перерахунку пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

За загальним правилом, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Крім того, згідно з ч.3 ст.44 Закону №1058-IV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Натомість відповідачем не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності інформації, зазначеної у трудовій книжці позивача, як і не доведено правомірність дій щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу спірного періоду роботи, а також того, що позивач у спірні періоди не працював, такі періоди не накладаються тощо.

Відповідачем до страхового стажу не зараховано період роботи позивача з 16.09.1985 по 02.01.1995, оскільки запис про звільнення завірено печаткою, що не відповідає назві підприємства.

Судом досліджено трудову книжку позивача НОМЕР_1 від 12.07.1982 р., у якій містяться записи:

- Львівське спеціалізоване управління №539 тресту «Промхімсантехмонтаж» (а.6-7):

10. 16.09.1985- прийнятий слюсарем-вентиляторщиком 3 розряду, н №82-к від 16.9.85;

11. 2.12.1991- присвоєний 4 розряд слюсаря-вентиляторщика, н №61-к від 2.12.1991;

12. 2.01.1995- звільнений з роботи по ст.38 КЗпП України за власним бажанням, н №2-к від 2.01.1995.

Ст.інспектор ВК підпис, печатка.

Суд зазначає, що не внесення відомостей в трудову книжку з приводу реорганізації підприємства не може бути підставою для відмови у зарахуванні стажу до страхового, так як працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині призначення/перерахунку пенсії за віком.

Відповідачем до страхового стажу не зараховано періоди роботи позивача з 22.11.1995 по 30.12.1996 та з 02.01.1997 по 28.02.1998 – відсутня назва підприємства.

На аркуші 8-9, 10-11 трудової книжки вчинені записи:

15. 22.11.1995 – прийнятий на роботу бляхарем 5 го розряду в ремонтно-будівельну бригаду, наказ № 32 від 22.11.1995;

16. 30.12.1996 – звільнений з роботи з ТзОВ « Расип» по ст.38 КЗпП України за власним бажанням.

Директор ТзОВ «Расип» підпис М.Л.Писар, печатка ТзОВ «Расип».

17. 2.01.1997- прийнятий на роботу грузщиком, наказ №36 від 2.01.1997р;

18. 18.12.1998 ( у оскарженому рішенні помилково вказано 28.02.1998) – звільнений з роботи ТзОВ « РАЗОМ» по ст.38 КЗпП України по власному бажанні, наказ №23 від 18.12.98 р.

Директор ТзОВ «Разом» підпис (Буцяк), печатка ТзОВ «Разом».

Суд зазначає, що в трудовій книжці дійсно не вказано підприємства, на які прийнято позивача працювати 22.11.1995 та 2.01.1997 року. Однак у записах про звільнення позивача від 30.12.1996 та від 18.12.1998 чітко вказано, з якого підприємства позивача звільнено, такі завірено печатками, що не враховано відповідачем при винесенні оскаржуваного рішення. Суд наголошує, що органи пенсійного фонду не можуть відмовити особі у призначенні пенсії через формальні неточності у документах, законодавством саме на роботодавця покладено відповідальність за заповнення трудових книжок, тому працівник не може нести відповідальність за ці погрішності.

Таким чином, пенсійний орган безпідставно відмовив у зарахуванні спірних періодів роботи позивача до страхового стажу.

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №133850020463 від 10.07.2025 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком та зобов`язання зарахування до страхового стажу періоди роботи позивача з 16.09.1985 по 02.01.1995, з 22.11.1995 по 30.12.1996 та з 02.01.1997 по 18.12.1998 підлягають до задоволення.

Щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.07.2025 про призначення пенсії за віком на підставі ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" суд зазначає таке.

Згідно з п.4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

У цій справі для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено, зокрема, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, рішенням якого відмовлено позивачу в призначенні пенсії відповідно до Закону №1058-IV.

Тож, дії зобов`язального характеру щодо повторного розгляду заяви позивача про призначення пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення позивачу пенсії за його заявою від 03.07.2025 року, яким є Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 08.02.2024 року у справі №500/1216/23 та від 09.07.2024 року у справі №240/16372/23, який в силу приписів ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються судом під час вирішення цього спору.

Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.

Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2025 року у справі № 380/15451/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя А. Р. Курилець

судді С. М. Кузьмич

О. І. Мікула

Повне судове рішення складено 23 вересня 2026 року.